На зламі віків Президент Гордон Б. Хінклі Нехай Бог благословить нас відчуттям нашого місця в історії, і . . . бажанням стояти прямо та йти впевнено, щоб стати святим народом Всевишнього. Як це незвичайно і чудово - зробити крок з одного століття в інше. Саме це чекає на нас невдовзі. Навіть більш хвилюючою буде інша можливість - ніби через міст перейти з тисячоліття, що наближається до кінця, назустріч новому тисячоліттю. Мене переповнює величне, урочисте відчуття плину історії, коли я спостерігаю за цим проміжком часу. Пройшло лише два тисячоліття відтоді, як Спаситель ходив по землі. Чудовим визнанням його місця в історії є те, що календар, який зараз існує майже у всьому світі, за відправну точку відліку часу вважає його народження. Все, що було раніше, відраховується в зворотньому порядку від цієї дати. Все, що відбулося з того часу, відліковується вперед від цієї події. Щоразу кожен з нас, називаючи дату, свідомо чи несвідомо визнає прихід на землю Сина Бога. Його народження, як це було всіма визначено, позначає центральну точку віків, зеніт часу, який було визнано по всій землі. Коли ми використовуємо ці дати, ми не звертаємо на це увагу. Але якщо ми зробимо паузу, щоб замислитися, то усвідомлюємо, що Він - єдина неперевершена постать в усій історії світу, Той, на кому засновується наш відлік часу. За багато століть до Його приходу на землю були пророцтва про Його прихід. Ісая говорив: «Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру» (Ісая 9:6). Цар Веніямин більше, ніж за сто років до народження Спасителя казав своєму народові: «Бо знай, час настає, і він вже не так далеко, що з силою Господь Вседержитель, який царює, який був і є од усієї вічності до всієї вічності, зійде з небес до дітей людських, і буде жити в скинії з глини, і піде до людей, творячи могутні чудеса, буде зціляти хворих, оживляти мертвих, змусить кульгавих ходити, сліпим поверне зір, і глухим - слух, і буде виліковувати всілякі хвороби . . . І його називатимуть Ісус Христос, Син Бога, Батько небес і землі, Творець усього від початку; і його мати буде зватися Марією» (Мосія 3:5, 8). Не дивно, що ангели співали при його народженні, а мудреці приїхали здалеку, щоб вклонитися йому. Він був єдиною досконалою людиною на землі. Він виповнив закон Мойсея і приніс новий взірець любові у світ. Його мати була смертною жінкою, і від неї він успадкував смертне тіло. Його Батько був безсмертним, Великим Богом Всесвіту, від якого він успадкував свою божественну природу. Величним вираженням його любові була його смерть, коли він віддав своє життя як жертву за всіх людей. Та спокута, яку було здійснено через невимовний біль, стала найвеличнішою подією в історії, діянням милості, за яке люди не дали нічого, але яке принесло запевнення в тому, що воскресіння отримають всі, хто ходив або ще ходитиме по землі. Жодне діяння в усій історії людства не може зрівнятися з цим. Немає нічого, що могло б змагатися з ним. Абсолютно безкорисливе, сповнене безмежної любові до всього людства, воно стало незрівнянним діянням милості до всіх людей. Потім разом з воскресінням в той перший Пасхальний ранок прийшло повідомлення про безсмертя. Павло говорив істину, коли казав: «Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Коринтянам 15:22). Він не тільки забезпечив благословення воскресіння всім, але відкрив шлях у вічне життя всім, хто дотримується його вчень і заповідей. Він був і є величною цетральною постаттю в історії людства, зенітом усіх часів для всіх людей. Перед своєю смертю він висвятив апостолів. Вони продовжували справу протягом певного часу. Його Церкву було встановлено. Проходили століття. Хмара темряви нависла над землею. Ісая описує її: «Бо темрява землю вкриває, а морок - народи» (Ісая 60:2). Це був період грабежу і страждань, відмічений довгими і кривавими війнами. Карла Великого було короновано імператором римлян у 800 році. Це був вік безнадійності, час панів і рабів. Перша тисяча років проминула і почалося друге тисячоліття. Його перші століття були продовженням попередніх. Це був час, сповнений страху і страждань. Велика і нещадна чума почалася в Азії в чотирнадцятому столітті. Вона поширилася у Європі й досягла Англії. Скрізь, де вона пройшла, з’являлася раптова смерть. Бокаччо казав про її жертви: «Вдень вони обідали з родичами й друзями, а ввечері вечеряли з предками на тому світі».1 Вона вселила жах в серця людей і протягом п’яти років забрала життя двадцяти п’яти мільйонів, третини населення Європи. Час від часу вона повторювалася, вражаючи своєю темною диявольською рукою всіх підряд. Але то був також період зростаючої просвіти. В міру того, як роки продовжували свій невпинний плин, сонячне світло нового дня почало з’являтися над землею. То був Ренесанс, чудесний розквіт мистецтва, архітектури і літератури. Реформатори працювали над тим, щоб змінити церкву, особливо Лютер, Меланхтон, Гус, Цвінглі й Тіедейл. То були люди великої сміливості, дехто з них переніс страшну смерть через свої вірування. Народився протестантизм з його вимогою реформи. Коли цю реформу не було здійснено, її прихильники заснували власні церкви. Вони зробили це не маючи повноважень священства. Їх єдиним бажанням було знайти придатний спосіб, у який вони зможуть поклонятися Богові так, як, згідно з їхніми відчуттями, йому слід поклонятися. Коли ця активна діяльність охопила весь християнський світ, політичні сили також були задіяні. Потім настала революція в Америці, яка призвела до народження нації, конституція якої проголошувала, що уряд не повинен втручатися в справи релігії. Настав світанок нового дня, славетного дня. В Сполучених Штатах не було більше державної церкви. Жодному з вірувань не віддавалося переваги. Після століть темряви, і болю, і боротьби настав час для відновлення євангелії. Стародавні пророки говорили про цей довгоочікуваний день. Весь історичний розвиток був спрямований до цієї доби. Століття, з усіма їхніми стражданнями і всією надією, приходили й минали. Всемогутній Суддя народів, Живий Бог, визначив, що час, про який говорили пророки, настав. Даниїл передбачав, що одірвався камінь сам, став великою горою і наповнив усю землю. «А за днів тих царів Небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде віддане іншому народові, [але] воно потовче й покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки» (Даниїл 2:44). Ісая і Михей говорили задовго до того, коли у пророчому видінні вони побачили наш час: «І станеться на кінці днів, міцно поставлена буде гора дому Господнього на шпилі гір, і піднята буде вона понад згір’я, - і полинуть до неї всі люди. І підуть численні народи та й скажуть: «Ходіть та зберімось на гору Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його! Бо вийде з Сіону Закон, і слово Господнє - з Єрусалиму» (Ісая 2:2-3 і Михей 4:2). Павло писав про весь хід часів, плин століть, кажучи: «Хай ніхто жодним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення» (2 Солунянам 2:3). Далі він так сказав про цей день. «Для урядження виповнення часів, щоб усе об’єднати в Христі, - що на небі, і що на землі» (Ефесянам 1:10). Петро передбачав весь величний хід століть, коли заявив у пророчому видінні: «Покайтеся ж та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами, щоб часи відпочинку прийшли від обличчя Господнього, і щоб послав заповідженого вам Ісуса Христа, що Його небо мусить прийняти аж до часу відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх!» (Дії 3:19-21). Всі ці та інші пророчі видіння вказували на славетну добу, цей найчудовіший період в аналах історії людства, коли мав настати час відновлення істинного учення й істинних дій. Той славетний день розпочався в 1820 році, коли хлопчик, маючи палкі почуття і віру, пішов до гаю і підняв свій голос в молитві, шукаючи ту мудрість, яка, як він відчував, була йому так необхідна. Відповіддю було славетне явлення. Бог, Вічний Батько, і воскреслий Господь Ісус Христос явилися йому і розмовляли з ним. Завісу, закриту протягом двох тисяч років, було відкрито, щоб розпочати розподіл повноти часів. Потім настало відновлення святого священства, спочатку Ааронового, а потім Мелхиседекового, через руки тих, хто був його носіями в давнину. З’явилося ще одне свідчення як голос з праху, як друге свідчення про реальність і божественність Сина Бога, великого Викупителя світу. Ключі божественної влади були відновлені, включно ті ключі, які були необхідні, щоб зв’язати разом сім’ї на час і на вічність в завіті, який смерть не може розірвати. На початку камінь був маленьким. Він був ледь помітним, але пос-тійно зростав і вже котиться, щоб заповнити землю. Мої брати і сестри! Чи усвідомлюєте ви, що ми маємо? Чи усвідомлюєте ви наше місце у великій драмі людської історії? Саме зараз наступив головний момент в усьому, що відбувалося раніше. Це є час відновлення. Наші дні є днями відновлення. Це час, коли люди землі приходять на гору Господнього дому, щоб шукати і навчатися його стежкам, і ходити Його шляхами. Це - підсумок всіх століть, починаючи з народження Христа до сьогоднішнього чудового дня. Починається ранок, зникають тіні; Дивись, Сіон підняв свій прапор! Зоря яскравішого дня Велично піднімається над світом. («The Morning Breaks», Hymns, no 1) Пройшли віки. Робота останніх днів Всемогутнього, про яку говорили древні, про яку пророкували пророки і апостоли, настала. Ось вона. З якоїсь причини, невідомої для нас, але по мудрості Божій, ми отримали привілей прийти на землю у цей славетний вік. Ми спостерігаємо розквіт науки. Справжній вибух знань. Це найвеличніший з усіх віків людських устремлінь і людських досягнень. І що є більш важливим, це час, коли Бог промовляв, коли його Улюблений Син являвся, коли божественне священство було відновлено, коли ми тримаємо в руках ще одне свідчення про Сина Бога. Яким славетним і чудовим є наш час! Ми дякуємо Богові за щедрі дари, які Він нам дає. Ми вдячні за прекрасну євангелію, сила і влада якої проникає навіть за завісу смерті. З огляду на те, що ми маємо і що ми знаємо, ми мусимо бути кращими людьми, ніж ми є. Ми повинні бути більше схожими на Христа, ми маємо більше прощати, більше допомагати і бути уважними до всіх, хто оточує нас. Ми знаходимося на зламі віків, охоплені великим і урочистим відчуттям історії. Це останній і заключний розподіл часів, на який вказувало все, що відбувалося в минулому. Я свідчу про реальність та істинність всього цього. Я молюся, щоб кожен з нас зміг відчути трепетне чудо всього, що відбувається, зараз, коли ми нетерпляче чекаємо на завершення нового століття і кінець тисячоліття. Нехай старий рік відходить. Нехай новий рік приходить. Нехай ще одне століття проходить, а нове прийде замість нього. Скажіть «до побачення» цьому тисячоліттю і привітайте початок нового тисячоліття. А ми будемо просуватися шляхом постійного зростання, розвитку і удосконалення, змінюючи на краще серця людей повсюди так довго, як довго існуватиме земля. А в певний період усієї цієї круговерті прийде Ісус Христос, щоб правити у сяйві на землі. Ніхто не знає, коли це станеться. Навіть ангели на небесах не знатимуть часу його повернення. Але це буде довгоочікуваний день. Прийди, о Царю царів! Ми так давно на тебе чекаємо, Принеси спасіння на Своїх крилах І зроби вільним свій народ. Прийди, ти, жадання всіх народів; Збери Ізраїль додому. («Come, O Thou King of Kings», Hymns, no 59). Нехай Бог благословить нас відчуттям нашого місця в історії і також, коли ми його отримаємо, бажанням стояти прямо та йти впевнено, щоб стати святим народом Всевишнього. Про це моя смиренна молитва в ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. The Decameron of Giovanni Boccaccio, trans. Richard Aldington (1930), 7.