Завжди є зв’язок Старійшина Вон Дж. Фетерстоун Сімдесятник В той час, коли світ все більше й більше потопає в гріхах, ця прекрасна Церква стоїть, як велетенська гранітна стіна. Олександр Солженіцин нагадував про недалекоглядні поступки:«Процес постійного поступання принципам та сподівання, що, можливо, колись вовку буде достатньо». Мої прекрасні юні друзі, дозвольте пообіцяти вам, що вовку ніколи не буде достатньо. Олівер Уенделл Холмс сказав: «Там, де дух оволодіває серцем, не може бути спокою. Навіть в темряві ночі, завжди є зв’язок, завжди є світло, яке ніколи не згасне». Чи не робить вас глибоко вдячними те, що ви належите до церкви, де головують апостоли та пророки, - знаючи, що завжди буде зв’язок, буде світло, яке ніколи не згасне? В той час, коли світ все більше й більше потопає в гріхах, ця прекрасна Церква стоїть, як велетенська гранітна стіна. Чи не пишаєтеся ви тим, що Церква вчить нас правді? У нас немає потреби цікавитися сережками для хлопців та чоловіків, татуюваннями, радикальними зачісками, брудною мовою та вульгарними жестами. У нас є пророки, які встановлюють стандарти. Вони вчать, що Десять заповідей не застаріли. Слово Господа пролилося на всі покоління: «Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно» (Вихід 20:7). Богохулення ім’я Бога є великою образою для Духа, адже це є улюбленим вивертом Сатани - чорнити ім’я нашого Бога. Єгова також проголосив: «Не кради!» (Вихід 20:15). Крадучи, ми ображаємо Бога. Це тільки одна з 10 заповідей. Шахрайство, брехня, надання неправдивих свідчень - це все види крадіжок. Улюблена молодь, чи не вдячні ви Богові, апостолам та пророкам за те, що вони ніколи не вагаються, розпізнаючи гріх? Церква не зміниться, не зважаючи на будь - який вплив суспільної думки щодо ставлення суспільства до гріхів. «Бог заповідав, що священні сили дітонародження можуть використовуватись тільки чоловіком і жінкою, які перебувають у законному шлюбі як чоловік і дружина»1. Ті, хто підтримують помилкові принципи та поведінку, яка відхиляється від правильної, живуть у гріху. Правила, заохочення, які підтримують дорослих навчати тому, що протирічить євангелії, неправильні, навіть якщо більшість підтримує їх. Гріх - це гріх, і в цьому правда Господня. Апостол Павло казав: «Чи не знаєте ви, що ви - Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?» (1 Коринтянам 3:16). Порнографія - це зло. Мені дуже подобається історія, яку розповіли під час похорону батька Генрі Б. Айрінга. Коли він, будучи молодим чоловіком, переходив кордон з Мексиканських колоній до Сполучених Штатів, службовець митниці спитав його: «Синку, в твоїй валізі є щось пов’язане з порнографією?» Він відповів:« Ні, сер, у нас навіть немає порнографу»(хлопець мав на увазі співзвучне слово «фонограф»). Чудово бути таким чистим та наївним. Ми знаємо, що порнографія викликає призвичаєння та є згубною. Часто її супроводжують пияцтво, паління та наркотики. Вона використовує деякі музичні та танцювальні стилі, інтернет та телебачення. Ті, хто займається її виробленням - безбожники та не мають ніякого сумління. Вони знають про наслідки, але це не має значення для них. Так само, як і ті, хто продає наркотики, вони ніколи не будуть поряд, щоб допомогти вам, коли ви зламані. Але ми будемо - ваші батьки, єпископи та керівники. Будьте обережними, обираючи близьких друзів. Якось розмовляли два чоловіки, і один сказав:«Гей, Джо, днями я проходив повз твій будинок». Та Джо відповів: «Дякую». Будьте вдячними, якщо ви не входите до дурних кіл. Ви завжди заздалегідь отримаєте ясне попередження щодо цього. Редьярд Кіплінг сказав: «Ось Закон Джунглів, він старий та вірний, як небо; Вовк, який підкоряється йому - живе; вовк, який заперечує його - помре. Як ліана охоплює стовбур дерева, обвиваючи його зверху донизу - так само силу зграї втілює вовк, але й силою вовка є зграя».2 Ваші друзі - це ваші захисники. Слово дорослим та батькам. Батько старійшини Брюса Р. Макконкі вчив, що коли ми порушуємо будь - яку заповідь, навіть маленьку, то наша молодь пізніше в своєму житті може обрати для порушення заповідь в 10 або 100 разів гірше, виправдовуючи це нашим порушенням маленьких заповідей.3 Невимушені релігійні бесіди в наших домівках можуть серйозно впливати на релігійність нашої молоді. Коли ми говоримо про речі, які любимо понад усе, не тому що повинні робити це за розкладом - тобто на сімейних вечорах, молячись та вивчаючи Писання, - але тому, що ми дуже їх цінимо за глибокий вплив на наших дітей. Греді Боуг, професор коледжу, сказав:«Навчання має цінність, якщо робиться правильно. Це, однак, одне з людських прагнень, найбільш вразливе, якщо воно здійснюється без піклування або обізнаності. Зваблення учня на невірний шлях через неосвіченість або зарозумілість - через те, що ми не знаємо або байдужі - навіть гірше, ніж помилка хірурга. Наші помилки не кровоточимуть. Замість того такі учні матимуть приховані рубці, значення та трагічні наслідки яких можна буде побачити після багатьох років, та виліковування буде болючим та неможливим».4 Молодь, не відчувайте себе пригніченими через послушність. Послушність - це прекрасний та великий привілей. В Книзі Авраама 4:18 сказано, «що і Боги спостерігали все те, що вони наказали, доки це не підкорялося.» А якщо б складові не підкорялися? Вони були б засуджені або приховані. Так само й з нами. Послушність Господу - це істинно єдиний шлях бути вільними та розвивати свою силу. Сатана вчить протилежному, і з кожним невірним вибором, стягує нас ланцюгами. Я запевняю вас, послушність - це прекрасний привілей. Коли я був хлопчиною, моя матір мусила працювати на «Гарфілд Смелтер», заводі, де очищували руду, і працювати, як чоловік, щоб допомагати утримувати сімох дітей. Вона працювала в нічну зміну стільки, скільки могла, саме для того, щоб бути з нами протягом дня. Я не знаю, коли ця бідолашна жінка спала. Одного суботнього ранку вона закінчила роботу близько 7:00 або 8:00. Мати поспала кілька годин, а потім встала. Вона запросила усіх своїх родичів на вечерю. Мабуть близько 35 або 40 осіб. Вона прикрасила стіл, розставила стільці та виклала посуд та столове срібло. Вона готувала їжу та випікала протягом усього дня. Скупчувалися брудні горщики, сковороди та блюда. На вечерю прийшли усі, а після її завершення весь брудний посуд був знесений до кухні. Посуд із залишками їжі принесли з їдальні та поставили на кухонний стіл та буфет; дверь кухні зачинили, та родина почала спілкуватися. Було близько 8:00 вечора. Я пам’ятаю, як стояв на кухні один. Про себе, молодого хлопчину, я подумав: «Моя мати працювала всю ніч, вона працювала весь день, щоб приготувати цю вечерю. Коли всі підуть, вона повинна буде прибрати посуд та їжу. Це забере дві чи три години, та це не справедливо». Потім я подумав: «Я все зроблю». Я помив посуд, прибрав столове срібло, скляний посуд. У нас не було електричної посудомийки; у нас була ручна і того вечора я був нею. Я використав більше, ніж півдюжини рушників для посуду. Я був мокрий від голови до ніг. Я прибрав їжу, прибрав зі столу та з поличок для сушки посуду; потім я опустився навколишки та витер підлогу. Коли я закінчив, то подумав, що кухня була бездоганною. Це забрало в мене біля трьох годин. Потім я почув ворушіння стільців - всі пішли. Вхідні двері зачинилися, і я почув, як моя мати йде до кухні. Мені було приємно, і я гадав, що їй теж буде приємно. Двері відчинилися, і навіть у віці 11 років я зрозумів, що вона була вражена. Вона оглянула кухню, поглянула на мене, а потім був цей погляд, який я тоді не зрозумів. Тепер я розумію. Це було щось подібне до: «Дякую. Я втомилася. Я гадаю, ти розумієш, і я люблю тебе». Вона підійшла та міцно обняла мене. В її очах було світло, а в моєму серці тепло від цього світла. Я зрозумів, як це прекрасно - запалювати світло в очах наших батьків. Іншого разу - це була неділя напередодні Дня подяки, десь в 1943 році - я пішов на збори священства. Там була велика дошка в рамці. На ній були фотокартки усіх молодих чоловіків, які несли військову службу. Священики, які ще кілька місяців раніше стояли біля столу, де благословляється причастя, зараз були на війні. Щотижня треба було вносити нові дані. Біля фотокарток тих, хто загинув під час боїв, була золота зірка; біля фотокарток тих, хто був поранений - червона зірка; та тих, хто зник безвісті - біла. Щотижня я, як дванадцятирічний диякон, перевіряв дані про тих, хто загинув або був поранений. Того ранку на зборах кворуму член єпископату сказав: «В цей четвер буде День подяки. Ми повинні молитися разом із нашою родиною в наших домівках». Потім він додав: «Давайте ми напишемо на дошці те, за що ми вдячні». Ми написали, і він сказав: «Додайте це до вашої молитви в День подяки». Я відчув біль у животі, бо ми ніколи не молилися та не отримували благословень священства. Того вечора о 6:30 ми пішли на причасні збори. Наприкінці зборів єпископ піднявся - він був дуже схвильований. Він розповів про двох молодих людей із нашого приходу, одного з яких було вбито, а іншого - поранено. Він розповідав про нашу волю, нашу свободу, наш прапор, про цю велику країну та наші благословення. Потім він сказав: «Я сподіваюся, що кожна окрема родина стане на коліна та молитиметься в День подяки, дякуючи Господу за Його благословення». Я відчув біль в своєму серці. Я подумав: «Як наша родина може молитися разом?» Я хотів бути послушним. Мені було важко спати тієї ночі в неділю. Мені хотілося молитися з родиною в День подяки. Я навіть подумав, що промовив би молитву, якщо б мене попросили, але я був занадто несміливий, щоб запропонувати себе. Хвилювання не залишало мене увесь понеділок, увесь вівторок та середу в школі. Батько не повернувся в середу, він прийшов рано вранці. В четвер ми піднялися усі разом. Нас було п’ять хлопців та дві сестри. Ми не снідали для того, щоб мати справжній апетит на вечерю до Дня подяки. Для того, щоб покращити свій апетит, ми пішли на поле, що знаходилося поблизу та викопали яму розміром приблизно два метри завширшки та два метри завглибшки. До неї ми зробили траншею, як схованку. Я пам’ятаю, як з кожним гребком лопати думав: «Будь ласка, Небесний Батьку, дай нам можливість молитися разом». Врешті - решт, о 2:30 дня, моя мати покликала нас додому обідати. Ми вмилися та сіли за стіл. Якимось чином матері вдалося приготувати індейку з гарніром. Усю їжу вона поставила на стіл, включаючи індейку. Мені здавалося, що моє серце от - от вибухне. Час збігав. Я подивився на батька, потім на матір. Я думав: «Будь ласка, будь - хто, хто - небудь, давайте помолимося». Я був майже у паніці; коли усі раптово почали їсти. Я напружено працював увесь ранок задля покращання апетиту, але я не був голодний. Мені не хотілося їсти. Більш за все в цьому світі мені хотілося молитися, але було занадто пізно. Улюблена молодь, будьте вдячними за батьків, які моляться та читають Писання. Цінуйте домашні сімейні вечори. Будьте вдячними за тих, хто навчають та виховують вас. Мої юні друзі, в цьому великому світі є стільки прекрасного та цінного. Мені подобається, як Президент Хінклі постійно посилається на любов та віру, силу, яку він відчуває в вас, наша улюблена молодь. Готуйтеся до храму. Чудовий вірш описує це: «Увійдіть у ці двері, нібито тут підлога . . . - з чистого золота; Та стіни вкриті дорогоцінним камінням несказанної вартості; Нібито хор у вогняному вбранні співає тут; Ніякого галасу, ані метушні, тільки тиша . . . Божої присутності».5 Президент Джозеф Ф. Сміт навчав: «Після того, як ми зробили все, що тільки могли в ім’я правди, витримали все зло, яке люди пролили на нас, були приголомшені їхніми образами, ми все ще повинні стояти. Ми не можемо поступитися, ми не повинні впасти. Великі справи не доводяться до перемоги одним поколінням».6 Молоді чоловіки та молоді жінки, піднімайте рівень стандартів, несіть факел свого покоління. Ми абсолютно впевнені - це в ваших силах. Я вдячний Господу за те, що завжди є зв’язок, є світло, яке ніколи не згасне. Пам’ятайте, як ви благословленні за те, що маєте молитву в ваших домівках! Завжди намагайтесь запалювати світло в очах ваших матерів. Це - найменше, що ми всі можемо зробити для них. Ми любимо вас, наша улюблена молодь, і молимося Богу, щоб він благословив кожного з вас. В ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. «The Family: A Proclamation to the World,» Ensign, Nov.1995, 102. 2. Rudyard Kipling's Verse (1935), 559. 3. Conversation with Brit McConkie. 4. «A Friend of Mine: Notes on the Gift of Teaching,» Vital Speeches, 15 July 1988, 615. 5. Poem by Orson F. Whitney; quoted in Spencer W. Kimball, «The Things of Eternity - Stand We in Jeopardy?» Ensign, Jan. 1977, 7. 6. Teachings of the Presidents of the Church: Joseph F. Smith (1998), 107.