Старійшина Ніл А. Максвелл
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Смирення - це справжні ліки, бо не маскує егоїзм, а знищує його!
У більшій чи меншій мірі, ми всі намагаємось боротися з егоїзмом. Якщо цей недолік є таким розповсюдженим, то навіщо взагалі так ним перейматися? Бо егоїзм це в дійсності повільне самознищення. Недаремно Пророк Джозеф Сміт наполегливо радив: «Ми повинні не тільки приховати всі егоїстичні почуття, але повністю знищити їх» (
Teachings of the Prophet Joseph Smith, sel. Joseph Fielding Smith [1976], 178). Через те знищення цих почуттів - а не їх стримування - є нашою метою!
Охоплені егоїзмом деякі люди, наприклад, прийшли до повного спустошення; вони намагаються заповнити цю порожнечу іншими егоїстичними вчинками. Але арифметика пристрастей проста: все що множиться на нуль залишається нулем! Кожний напад егоїзму звужує світ особи, що в свою чергу зменшує усвідомлення того, що поряд є інші люди і турботу про них. Незалежно від зовнішнього, пихатого вигляду таких осіб, їх індивідуалізм, якому вони так потурають, насправді є провінційним, як у золотої рибки в акваріумі, яка пишається своєю незалежністю, не звертаючи уваги на те, що хтось її годує і змінює для неї воду.
У давнину був потрібен Коперник, щоб сказати провінційному світові, що ця планета не була центром всесвіту. Деяким нашим егоїстичним сучасникам потрібне нагадування подібне до того, яке дав Коперник, що вони також не центр всесвіту!
Ранні й усім знайомі прояви егоїзму такі: самоствердження за рахунок інших; постійне проголошення чи роздування своєї значимості; радість, коли інші помиляються; обурення заслуженим успіхом інших, надавання переваги публічному владнанню конфліктів замість особистого примирення; пошук переваги «над кимось через його слова» (2 Нефій 28:8).
Завдяки тому, що егоїстична людина зосереджується на собі, їй легше неправдиво свідчити, красти і заздрити, оскільки вона ні в чому собі не відмовляє. Тому це не дивно, що урядам так легко потурати апетитам тілесної людини, особливо, якщо у житті суспільства нема перебоїв, запевнюючи її увесь час, що вседозволеність якимось чином дозволяється.
Егоїзм також робить нас нечемними, гордовитими і самозосередженими, у той час, як ми утримуємо від інших необхідне майно, схвалення і визнання, егоїстично обминаючи і не помічаючи їх (див. Мормон 8:39). Потім приходять грубощі, жорстокість і подальше зіштовхування з дороги інших.
На відміну від шляху егоїзму, на прямій і вузькій дорозі немає місця гніву, що може з’явитися у тісному натовпі. Там де є безкорислива любов в сім’ї, там не буде жорстокого ставлення до дружини, чоловіка або дітей. Більше того, безкорисливість найкраще плекати у сімейному саду, а коли ми старанно виконуємо те, що здається звичайними церковними обов’язками, то це ще більше сприятиме подоланню нашого егоїзму. Безкорисливі люди також є більш вільними. Як сказав Г. К. Честертон, якщо ми можемо цікавитися іншими, навіть коли вони не цікавляться нами, то ми знайдемо себе «під більш вільним небом на вулиці, переповненій прекрасними незнайомцями» (Orthodoxy [1959], 21).
У наших щоденних намаганнях бути такими як Христос велика кількість шляхів, через які проявляється егоїзм, покривається великою кількістю можливостей, щоб уникнути його. Смирення - це справжні ліки, бо не маскує егоїзм, а знищує його! Маленьким кроком перед здійсненням чогось важливого може бути замислення над запитанням: «Чиї потреби я в дійсності намагаюся задовольнити?» Або перед тим як сказати щось важливе ми можемо зупинитися і порахувати до 10. Таке вдумливе ставлення до наслідків збільшує те, що ми пропонуємо десятикратно, а смирення, сповнене розмірковування утримує нас від руйнівних і нестриманих егоїстичних дій.
Ми також можемо смиренно дозволити нашим ідеям існувати самостійно і не нав’язувати їх. Краще нехай Дух надихне інших нашими гідними думками.
На жаль, великий егоїзм з боку людей може стати частиною суспільства. Потім суспільство поступово втрачає порядок, милосердя, любов, люди у ньому стають розбещеними і втрачають почуття (див. Мороній 9). Коли серйозний егоїзм стає нормою поведінки, тоді суспільство починає показувати явні ознаки занепаду. Це трапилося у давнину, коли люди дійсно стали «слабкими через свою провину» (Геламан 4:26). З точки зору людської поведінки, коли погляди меншості стають переважаючими, тоді суд Бога і наслідки безглуздого егоїзму не затримаються (Мосія 29:26-27).
Падіння культури прискорюється, коли представники маленьких груп суспільства перестають звертати увагу на ті цінності, які раніше були поширеними. Прискоренню падіння сприяють байдужі та розбещені, коли суспільство сповзає до пекла (див. 2 Нефій 28:21). Деякі можуть не прискорювати це падіння, але просто не втручатися, хоч раніше вони і намагалися зупинити його, виконуючи свій обов’язок. Про такі обставини з болем говорив Єйтс: «У кращих з нас немає впевненості, у той час, як найгірші з нас сповнені пристрасної активності» (W.B. Yeats, The «Second Coming»).
Сьогодні, замість традиційно прийнятих цінностей, існує нав’язування єдиної точки зору з боку тих, хто зрештою не буде миритися з тими, хто мирився з ними. Хоча зростання зла може не спричинити великого падіння відразу, але просування у тому ж темному напрямку продовжується тихо і поступово, так, що майже ніхто цього не помічає (див. 2 Нефій 28:21).
Такими є найближчі наслідки егоїзму, але деякі наслідки віддалені, це ті, які впливають на наше спасіння.
Егоїзм - це істинна причина всіх великих гріхів. Це молот, який розбиває десять заповідей чи то через неповагу до батьків, до дня Суботнього чи то неправедним свідченням, убивством і заздрощами. Не дивно, що егоїстична особа часто готова порушити заповідь, щоб задовольнити якесь бажання. Не дивно, що у телестіальному царстві, після сплати за свої гріхи, будуть ті, хто у земному житті не покаялись у перелюбі, були розпусниками, а також ті, хто любили неправду й чинили її.
Деякі егоїстичні особи помилково вважають, що ніякого божественного закону не існує і тому нема гріха (див. 2 Нефій 2:13). Ці особи задовольняються тим, що людська поведінка залежить від ситуації а не від заповідей, які можна застосувати в кожній ситуації. Для них кожна людина процвітає відповідно до свого генія і перемагає відповідно до своєї сили, і що б вона не зробила, то не є злочин (див. Алма 30:17).
Отже, закономірно, що егоїзм призводить до того, що особа має помилкове сприйняття світу і поводить себе відповідно. Наприклад, Каїн, зіпсований своїми пошуками влади, сказав після того, як убив Авеля: «Я вільний» (Мойсей 5:33; див. також 6:15).
Тому одним з найгірших наслідків серйозного егоїзму є глибока втрата відчуття того, що є, і що не є важливим, як відціджування комара і ковтання верблюда (див. Матвій 23:24). Сьогодні, наприклад, є такі, хто занадто переживає над маленькими проблемами, але не бачить нічого страшного у дуже серйозних гріхах, таких, як аборт майже перед самим народженням дитини. Тому не дивно, що егоїзм роздуває сочевичне вариво у бенкет і робить 30 срібняків схожими на справжній скарб.
Коли егоїзму дозволити розвинутись, то буде те, що трапилось з частиною дітей у давнину, «які виросли . . . , і вирішували самі за себе» - бездушні і грішні (3 Нефій 1:29; див. також вірш 30). Спустошуюча зміна у культурі може відбутися і дійсно відбувається «протягом не дуже багатьох років», змінюючи бажання спільно працювати бажанням індивідуально розважатись нікчемними і легковажними заняттями (див. Геламан 4:26).
Сповнена рішучості йти своїм шляхом, тілесна людина часто наполегливо прямує цим шляхом до того моменту, поки вона не опиниться «поза почуттям», заспокоєна задоволенням плотських бажань (див. 1 Нефій 17:45; див. також Ефесянам 4:19). На жаль, їй, як і тому, хто має потяг до наркотиків, завжди необхідна нова порція задоволення.
Особи із сильно розвинутим егоїзмом використовують інших людей, але не люблять їх. Нехай люди як Урія, остерігаються тих, хто сьогодні може егоїстично їх використовувати! (див. 2 Самуїлова 11:3-17). Століття до того, як народився Христос, пророк Яків попереджав нецнотливих чоловіків: «Ви розбили серця ваших ніжних жінок, і загубили довіру своїх дітей, тому що були поганим прикладом для них» (Книга Якова 2:35). Коли любов зникає, нехай убогі та бідні також остерігаються, бо вони будуть недоглянуті, як це трапилось у давньому Содомі (див. Матвій 24:12; див також Єзекіїля 16:49). Яким би дивним це не здавалось, коли глибоко егоїстичні люди вже не малі в очах своїх, усі інші стають менш важливими, ніж вони самі! (див. 1 Самуїлова 15:17).
Навіть перші маленькі егоїстичні вчинки можуть вплинути на напрямок, у якому ми рухаємось. Маленькі вчинки можуть бути причиною більш серйозних вчинків, поки егоїзм повністю не заволодіє нами, і ми не потрапимо до «безодні нещастя і нескінченного горя» (Геламан 5:12).
Ми дійсно відповідальні за те, щоб помічати ознаки занепаду суспільства. Це був Христос, який попереджав: «Розпізнати небесне обличчя ви вмієте, ознак часу ж не можете!» - висуваючи необхідність іншого прогнозу погоди (Матв 16:3).
І лідери і ті, хто за ними йде, одинаково відповідальні за занепад культури. Історично так склалося, що легко критикувати поганих керівників, але ми не повинні вибачати тих, хто йшов за ними. У протилежному випадку у їх логічному обґрунтуванні цього занепаду підлеглі можуть сказати, що всього лише виконували накази, у той час як лідер просто віддавав накази підлеглим! Але набагато більше очікується від людей у демократичному суспільстві, де особистий характер має велике значення як для керівників, так і для підлеглих.
Пророк Мормон самовіддано погодився вести людей, які були на шляху до занепаду. Він молився за них, але зізнався, що його молитви були без віри через злочестивість людей (див. Мормон 3:12). У інші часи, провідники, які були провидцями, наприклад Йосип у Єгипті, підіймають людей з рутини заведеного порядку, в якому вони знаходились, щоб приготувати їх для особливих випробувань, які чекають на них у майбутньому (див. Буття 41:46-57). Деякі, як Лінкольн, хоч і у ролі політика, також дають духовне керівництво. Лінкольн, до речі, попереджав, що честолюбні і талановиті особи будуть постійно підійматись і що така особа «прагне слави, горить для неї, і, якщо це можливо, . . . то отримає її, чи то за рахунок звільнення рабів, чи зведенням у рабство вільних людей» (cited in John Wesley Hill, Abraham Lincoln - Man of God [1927], 74; emphasis in original).
Про безкорисливого Джорджа Вашингтона було написано: «У всій історії знайдется мало людей, які маючи повноту влади, використовували її, так обережно і тримаючись в тіні, на ті цілі, які за підказкою їхніх кращих інстинктів, сприяли благополуччю ближніх і всього людства» (James Thomas Flexner, Washington: The Indispensable Man [1984], xvi).
Влада є найбезпечнішою в руках тих, хто, як Вашингтон, не закохані в неї!
Суспільство, зацікавлене тим, щоб задовольнити свої бажання, в якому кожна людина думає тільки про себе, не може будувати ні братства, ні общини. Чи не радіємо ми у цей час святкування Пасхи і в інші часи тому, що Ісус не думав тільки про себе?
Тому не дивно, що нам було сказано: «Хай не буде тобі інших богів передо Мною!», і це включає служіння самим собі! (Вихід 20:3; курсив додано). З якого боку не дивись, надзвичайно егоїстичні люди в кінці будуть розбиті вщент, скимлячи від колючих і конкретних наслідків їх егоїзму.
Для порівняння подумайте про безкорисливу Меліссу Хоуз, чий відносно молодий батько помер від раку кілька місяців тому. Перед тим як це сталось, Мелісса, якій тоді було дев’ять років, сказала у колі сімейної молитви, благаючи: «Небесний Батьку, благослови мого тата, і якщо він потрібен тобі більше ніж нам, то візьми його. Він потрібен нам, але хай буде воля Твоя. І будьласка, допоможи нам не ображатися на тебе» (лист від Крісті Хоуз, 25 лютого 1998).
Яке духовне смирення для такої молодої особи! Яке безкорисливе розуміння плану спасіння! Нехай безкорислива покора також буде нашим шляхом, у святе ім’я Ісуса Христа, амінь!
Previous
