Священство - міцне військо Господнє Президент Томас С. Монсон Перший радник у Першому Президентстві Один із найкращих вартових, якого ми маємо в Церкві, - це сильний, непохитний, рішучий, відданий активний носій Мелхиседекового священства, який завжди готовий свідчити. Для мене - велика честь бути цього вечора разом із численним військом носіїв священства, які щодня відгукуються на заклик до служіння, старанно навчають інших, як заповідав Господь, і наполегливо працюють, щоб повертати членів Церкви на вірний шлях, якщо вони відхиляються від нього, отже, бути у світі, але не від світу. У ці дні, коли ми живемо, потік аморальності, безвідповідальності та непорядності хлюпоче у самих швартових нашого життя. Якщо ми не охороняємо ці швартові, якщо ми не маємо міцно укріплених основ, щоб витримувати такі підточуючі дії, то ми зазнаємо труднощів. Один із найкращих вартових, якого ми маємо в Церкві, - це сильний, непохитний, рішучий, відданий активний носій Мелхиседекового священства, який завжди готовий свідчити. У моєму офісі є дві керамічні пляшечки. Одна з них наповнена водою з Солоного моря. В іншій - вода з Галілейського моря. Буває, я струшу одну з пляшечок, щоб пересвідчитися, що води не зменшилося. Завдяки цій практиці я кожного разу подумки порівнюю ці два водні гіганти. У Солоному озері немає життя. Галілейське море наповнено життям і спогадами про місію Ісуса Христа. Є ще один водний гігант, який можна знайти в Церкві в наш час. Я маю на увазі водоймище потенційних старійшин, яке є в кожному приході й колі. Уявіть собі річку, що ринула до водоймища. Тепер подумайте про струмок, що витікає з водоймища, де вода застоялася. Цей струмок символізує тих, хто переходить у Мелхиседекове священство. Водоймище потенційних старійшин стає більшим і ширшим і зростає настільки швидко, що майже ніхто з нас не може цього оцінити повною мірою. Для нас є життєво важливим - навіть найнеобхіднішим - досліджувати справи Ааронового священства, тому що занадто багато хлопців хитаються, спотикаються, а потім падають, не дійшовши до кворумів Мелхиседекового священства, і тим самим підточують основу активних носіїв священства Церкви і зменшують активність люблячих жінок і дорогоцінних дітей. Що ми можемо зробити як провідники, щоб змінити цю тенденцію? Почати треба з верхів’їв потоку Ааронового священства. Існує давня притча, яка нібито допомагає точно встановити, чи має людина здоровий глузд. Отже, людині показують потік, що тече в ставок із стоячою водою. Їй дають відро і просять осушити ставок. Якщо спочатку вона споруджує загату там, де в ставок впадає потік, то її визнають розумною. Якщо ж вона не звертає уваги на потік і намагається осушити ставок відром, то її визнають безглуздою. За одкровенням єпископ є президентом Ааронового священства й кворуму священиків свого приходу. Він не може делегувати ці обов’язки, дані йому Богом. Разом з тим, він може розділити відповідальність з тими, кого було прикликано радниками у кворумі: чоловіками, які можуть вплинути на життя хлопчиків. Радники єпископа або інші служителі приходу й вчителі, а особливо батьки і матері наших молодих чоловіків, можуть надати велику підтримку. До того ж, дуже ефективним може виявитися служіння президентств кворумів Ааронового священства. Отже, наша ціль полягає в тому, щоб врятувати кожного молодого чоловіка і тим самим забезпечити для кожної з наших молодих жінок гідного чоловіка, дати йому сильний кворум Мелхиседекового священства і численну кількість місіонерів, навчених і здатних здійснювати все, чого сподівається від них Господь. Перший мудрий крок до цього - допомогти кожному дияконові набути духовного розуміння святості покликання, до якого його було висвячено. Мені відомий один приход, в якому цей урок був ефективно викладений на прикладі збирання пожертвувань від посту. Під час посту диякони і вчителі відвідали членів приходу, і завдяки цьому кожна сім’я мала можливість зробити пожертвування. Диякони були незадоволені, бо мали прокинутися раніше, ніж звичайно, щоб виконати це доручення. Єпископату прийшло натхнення: взяти дияконів й вчителів і відвідати автобусом Площу Благополуччя, яка розташована тут, у Солт-Лейк-Сіті. Тут вони побачили нужденних дітей, які отримували нове взуття і дещо з одягу. Тут вони стали свідками того, як порожні кошики наповнювалися продуктами. Обміну грошей не було. З цього приводу хтось зробив коротке зауваження: «Молоді чоловіки, ось що дають ті гроші, які ви збираєте в день посту: їжу, одяг і притулок». З того часу молоді чоловіки-носії Ааронового священства більше посміхалися, краще виконували свої обов’язки і служили в дорученнях з більшою готовністю душі. Запитання: «Чи кожному висвяченому вчителю було дано завдання виконувати домашнє вчителювання?» Яка це прекрасна нагода готуватися до місії. Вивчати обов’язки свого чину - це справжній привілей. Хлопчик автоматично залишає піклування лише про себе, коли його призначають «доглядати» інших. А що стосується священиків? Ці молоді чоловіки мають нагоду благословляти причастя, продовжувати виконувати обов’язки домашніх вчителів і брати учать у священному обряді хрищення. Я пам’ятаю себе дияконом і те, як я спостерігав за священиками, які прислуговували причастя. Один священик на ім’я Барі мав приємний голос і читав причасні молитви чіткою дикцією. Здавалося, що він змагався в конкурсі ораторів. Члени приходу, зокрема, літні сестри, робили йому компліменти за його «золотий голос». Я гадаю, він став у деякій мірі гордовитим. Джек, інший священик приходу, мав пошкоджений слух, і через це його мова звучала неприродно. Ми, священики, іноді сміялися, коли Джек благословляв символи причастя. Я не знаю, чому ми це дозволяли собі, бо Джек мав руки, як у ведмедя, і міг би, при бажанні, побити будь-кого з нас. Одного разу обох, Барі з його чудовим голосом і Джека з недоладною вимовою, призначили благословляти причастя. Присутні заспівали гімн - священики розламали хліб. Барі став навколішки і ми заплющили очі. Але нічого не сталося. Невдовзі ми, священики, розплющили очі, щоб подивитися, що виклик•ло затримку. Я завжди пам’ятатиму те, що побачив: Барі шалено обшукував стіл, бо не міг знайти білу картку, на якій були надруковані причасні молитви. Він ніде не міг її знайти. Що ж робити? Барі спочатку порозовів, потім почервонів, бо все зібрання почало дивитися в його бік. Тоді Джек простяг свою ведмежу руку і лагідно всадив Барі назад на лавку. Він сам став навколішки і почав промовляти молитву: «О Боже, Вічний Батьку, ми просимо тебе в ім’я твого Сина, Ісуса Христа, благословити і освятити цей хліб для душ усіх тих, хто причащається ним. . . .»1 Він закінчив молитву, і хліб було рознесено. Джек благословив також воду, і її теж було рознесено. О як ми, священики, в той день перейнялися повагою до Джека, який, незважаючи на свою погану вимову, вивчив напам’ять священні молитви! З того часу Барі теж почав поважати Джека. Була встановлена тривала дружба. Те, що не підлягає впливу єпископата і радників кворуму Ааронового священства, - це вплив сімейного середовища. Допомога батьків, якщо нею користуватися мудро, часто може здобути успіх. Нещодавно ми провели опитування, яке виявило, що вплив сім’ї є домінуючим фактором, коли мова йде про служіння на місії або укладення храмового шлюбу. З власного досвіду мені відомі лише три приходи, в яких є всі 48 священиків, що складають кворум. В цих приходах головували Джозеф Б. Віртлін, Альфред Б. Сміт та Елвін Р. Дайер. Майже без виключень, кожний молодий чоловік відслужив місію і уклав шлюб у храмі. Одним із ключів до успіху було те, що радниками кворуму Ааронового священства були прикликані брати, з яких молоді чоловіки брали приклад і за якими вони йшли. Ідеальним взірцем є місіонер, який тільки-но повернувся з місії і сповнений свідчення; такий, щоб молодий носій Ааронового священства сказав: «Я хочу йти за цим братом». Якщо не зупиняти потік Ааронового священства до водоймища потенційних старійшин, то ми зможемо вирішити більше проблем, ніж здогадуємось. Ми будемо впевнені, що кожний молодий чоловік не знехтує служінням на місії та храмовим шлюбом. Тоді вже не існуватиме того факту, що гідні молоді жінки вибирають собі вічного супутника з меншого числа гідних молодих чоловіків. Це вже мова не про хлопчиків, мова йде про чоловіків, батьків, дідусів, патріархів своїх власних сімей. Давайте закладемо тверду основу для молодих носіїв Ааронового священства. Давайте не забувати про дорослих новонавернених, які отримують Ааронове священство, а потім довго не висвячуються в чин старійшини. В цьому разі вони приєднуються до братів, які опинилися в ставку, в якому вода стоїть без руху. В деяких приходах і колах було врятовано величезну кількість прекрасних чоловіків, які відчували, що вони ніяк не зможуть одержати Мелхиседекове священство. Подорожуючи по містах, де є Церква, я записував відомості про ті підрозділи, які перейнялися розумінням необхідності цих рятівних зусиль. У всіх цих підрозділах відбувалося щось подібне. Вони зрозуміли, що рятівну роботу краще виконувати один на один на рівні приходу. Єпископ має бути причетним до цього, бо чи не є він президентом Ааронового священства й головуючим первосвящеником приходу? Потрібно прикликати гідних і добре підготовлених вчителів, які будуть допомагати в цих дуже важливих зусиллях. Брати, проаналізуйте з молитвою ситуацію у вашому приході або колі і прикличте під свої знамена тих, кого Господь приготував служити і рятувати. Пам’ятайте: цінність душі перед Богом є великою.2 Уявіть, яка радість приходить до дружини і дітей, коли батько бачить світло, виправляє свої шляхи і йде по слідах Ісуса Христа, нашого Господа. Прикладом справжньої любові й натхненного навчання є життя Джеймса Коліера, який завдяки своїм зусиллям повернув до активного членства в Церкві багато братів, які мешкали в окрузі міста Баунтіфул, штат Юта. Брат Коліер запросив мене, щоб я звернувся до тих, кого вже було висвячено в старійшини і хто разом із своїми дружинами вже відвідав храм у Солт-Лейк-Сіті, уклав вічні завіти й одержав благословення, до яких він так старанно прагнув. На бенкеті, влаштованому з цього приводу, я зміг побачити і відчути любов, яку Джим мав до тих, кого він навчав і рятував, і ці люди мали глибоку любов до нього. На жаль, на той час Джеймс Коліер страждав від невиліковної хвороби і мусив переконати лікарів дозволити йому залишити лікарню й відвідати цю останню подію, яка була проявом визнання його зусиль. Коли Джим стояв за кафедрою, на його обличчі з’явилася велика посмішка. З хвилюванням він висловив свою любов до присутніх. У всіх очі наповнилися сльозами. Брат Коліер дотепно зауважив: «Кожний бажає піти до целестіального царства, але ніхто не хоче вмерти, щоб туди потрапити». Потім він сказав вже тихіше: «Я готовий піти. Я чекатиму на вас з того боку завіси, щоб привітати кожного з вас, мої любі друзі». Джим повернувся до лікарні. Невдовзі відбувся його похорон. Виконуючи наші обов’язки стосовно тих, хто має Ааронове священство - і молодих чоловіків, і потенційних старійшин - я закликаю всіх нас пам’ятати, що не потрібно відчувати самотність. Ми можемо звернутися до небес і отримати Божу допомогу. «Визнання сили, вищої за силу самої людини, ні в якому разі не принижує її. Якщо людина, маючи віру, приписує добродійність і високу ціль вищій за неї силі, то вона уявляє собі кращу долю і благородніші властивості й заохочується і закликається боротися за існування. . . . Вона мусить шукати з вірою, молитися і надіятися, що вона знайде. Жодне щире, молитовне зусилля не залишиться ненагородженим - з цього складається філософія віри».3 Цьому вчив Президент Стівен Л. Річардс. Рядок із чудової п’єси «Цар і я» підбадьорює нас в цій роботі. Цар Сіама лежить на смертному одрі. Поруч з ним Анна, його вчителька англійської мови. Син Анни запитує її: «Чи був він таким хорошим, яким він міг би бути?» Анна відповідає задумливо: «Не думаю, що хтось був таким хорошим, . . . яким міг би він бути. Але він [справді] намагався».4 Пророк Джозеф Сміт проголосив: «Щастя є метою і задумом нашого існування; ми знайдемо його, якщо будемо наполегливо йти по шляху, який веде до нього. Цей шлях - доброчесність, порядність, вірність, святість і виконування Божих заповідей».5 Давайте ходити цими чітко окресленими шляхами. Допомогти в цьому може найкоротша у світі проповідь. Її можна побачити на звичних дорожних знаках. На них написано: «Тримайся правої сторони». Один чоловік на ім’я Джо прислухався до цієї поради. Його попросили прокинутися о шостій ранку і відвезти покалічену дитину в лікарню за вісімдесят кілометрів від дому. Йому не хотілося робити цього, але він не знав, як відмовитися. Жінка винесла дитину до машини і посадила поруч з водієм, бурмочучи крізь сльози слова подяки. Джо сказав, що все буде гаразд, і швидко вирушив в дорогу. Коли вони проїхали близько кілометра, дитина сором’язливо спитала: «Ви - Бог, чи не так?» «Боюсь, що ні, малий друже», - відповів Джо. «Я думав, ви мали бути Богом, - сказала дитина. - Я чув, як мати молилася над моїм ліжком і просила Бога допомогти мені дістатися до лікарні, щоб я міг видужати і гратися з іншими хлопчиками. Ви працюєте у Бога?» «Думаю, іноді працюю, - сказав Джо, - але не регулярно. Розпочинаючи з цього дня, я працюватиму в нього більше». Мої брати, а ви, я, ми будемо працювати у Бога більше? Я молюсь про це смиренно й наполегливо. В ім’я Господа, Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. Мороній 4:3. 2. Див. УЗ 18:10. 3. In Conference Report, October 1937, 35,38. 4. Richard Rodgers and Oscar Hammerstein II, The King and I (n.p. Williamson Music, Inc., 1951). 5. Teachings of the Prophet Joseph Smith, sel. Joseph Fielding Smith (1976), 255-256.