Президент Томас С. Монсон
Перший радник у Першому Президентстві
Якщо ти бажаєш давати світло іншим, ти повинен світитися сам.
Коли Ісус ходив і навчав серед людей, він користувався мовою, легкою для розуміння. Чи ходив він курним шляхом із Переї до Єрусалиму, звертаючись до натовпу на узбережжі Галілейського моря, чи зупинявся біля Яковової криниці у Самарії, - він скрізь учив притчами. Часто Ісус говорив про серця, що можуть розуміти і відчувати, вуха, що спроможні почути, очі, що дійсно бачать.
Один сліпий чоловік, який не мав благословення зору, намагаючись підтримати існування, сидів цілими днями на своєму звичайному місці на вулиці одного з великих міст, де було багато перехожих. В одній руці він тримав стару фетрову шляпу, повну олівців. Інша рука тримала металеву кружку. Його посмішка до перехожих була короткою і доречною. У ній була якась безвихідь, майже ціла гора відчаю. На маленькій табличці, що висіла на шиї на мотузці. Було написано: «Я сліпий».
Майже ніхто не зупинявся, щоб придбати його олівці або покласти монету у кружку. Всі були надто зайняті, надто заклопотанні своїми проблемами. Ця металева кружка ніколи не була заповненою навіть наполовину. Одного прекрасного весняного дня якийсь чоловік зупинився і маркером дописав кілька нових слів на табличці. Після цього там уже не було написано: «Я сліпий». Тепер цей заклик читався так: «Зараз весна, а я сліпий». Незабаром кружка була переповненою. Мабуть заклопотанні люди були зворушені висловом Чарльза Л. О’Доннела: «Я ніколи не вчив мої очі радіти блакиті квітневого неба». Як би там не було, для кожного монети були жалюгідною подобою бажаної можливості по-справжньому вернути зір.
Ми впізнаємо сліпих. Ми також знаємо багато інших, які мають зір, але які блукають у темряві опівдні. Ці, останні, можуть ніколи не користуватися такою біленькою паличкою, обережно крокуючи на звук її стукотіння. Вони можуть не мати вірного собаки-поводиря поруч, не носити позначки на шиї, на якій написано: «Я сліпий», - але все одно вони сліпі. Хтось був осліплений злістю, інші байдужістю, помстою, ненавистю, упередженням, ігноруванням, або зневажанням дорогоцінних можливостей. Про таких Господь сказав: «Тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути вухами, і не розуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив!»1
Кожен може лементувати: «Настала весна, євангелію Ісуса Христа було відновлено, а я і досі сліпий». Дехто, такі як друг Пилипа у давнину, може відказати: «Як же я можу [знайти свій шлях], як ніхто не напутить мене?»2
Багато років тому, відвідуючи конференцію колу, я помітив, що радник у президентстві колу був сліпий. Він прекрасно справлявся із своїми обов’язками, виконуючи їх так, наче він мав зір. Була сильна гроза тієї ночі, коли ми зібралися в офісі колу на другому поверсі будинку. Раптом дуже гучно ударив грім. Світло у будинку майже одразу зникло. Інстинктивно я підсунувся до незрячого брата і сказав: «Ось, візьміть мою руку, і я допоможу вам зійти сходами».
Я впевнений, що він усміхався тоді, як відповідав мені: «Ні, брате Монсон, дайте мені свою руку, щоб я допоміг вам». І він додав: «Зараз ви на моїй території».
Гроза вщухла, з’явилося світло, але я ніколи не забуду спуску вниз по східцях у супроводженні незрячого чоловіка, сповненого світлом.
Давним-давно, десь далеко звідси, проходячи мимо, Ісус побачив чоловіка, сліпого від народження. Його учні спитали Учителя, чому той чоловік сліпий. Чи він сам грішив, чи батьки його, і через це він страждав?
«Ісус відповів: «Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому. . . .
Доки Я в світі, - Я світло для світу».
Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом,
і до нього промовив: «Піди, умийся в ставку Сілоам. . . . Тож пішов той і вмився, - і вернувся видющим».3
Велике сперечання виникло між фарисеями стосовно цього чуда.
«І покликали вдруге того чоловіка, що був сліпим, і сказали йому: «Віддай хвалу Богові. Ми знаємо, що грішний Отой Чоловік».
Але він відповів: «Чи Він грішний - не знаю. Одне тільки знаю, що я був сліпим, а тепер бачу!»4
Згадаємо рибалку, якого звали Симон, краще відомого вам і мені як Петро, старшого серед апостолів. Як людина, яка сумнівається, не вірить, піддається поривам, Петро справді тричі зрікається Учителя, як той і пророкував. Зносячи знущання, насмішки та непристойну поведінку, «Господь у найвищій точці свого приниження, у мовчазній величності . . . «повернувся і подивився на Петра».5 Один з авторів хронік так описав зміни: «Цього було достатньо. . . . [Петро] «більше не знав страху, та не боявся смерті». . . . [Він] утік в ніч . . . , «щоб зустріти ранкову зорю». . . . Цей грішник із розбитим серцем [стояв] у розкаянні перед судом власної совісті; і там його минуле життя, минулий сором, минулі недоліки, минулий він сам були приречені до смерті через смуток для Бога, який повинен був створити нове і [славне] народження».6
Апостол Павло пережив майже те, що і Петро. Із дня свого навернення до дня смерті, Павло закликав людей «щоб відкинути . . . старого чоловіка», та «зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди».7
Симон рибалка став Апостолом Петром. Савл переслідувач став проповідником Павлом.
Плин часу не змінив здатності Викупителя змінювати людські життя. Як він сказав Лазарю, так само він каже і вам: «Вийд[іть] сюди».8
Президент Гарольд Б. Лі сказав: «Кожна душа, що крокує землею, де б вона не жила, з якого народу б не походила, незважаючи на те, чи живе вона у багатстві, чи у злиднях, при народженні отримала дар того першого світла, що називається світлом Христовим, Духом істини або Духом Божим - те всесвітнє світло знання, яким благословляється кожна душа. Мороній говорив про цей дух, коли він казав:
«Бо знайте, Дух Христа дано кожній людині, щоб вона відрізняла добро від зла; ось чому я показую вам, як саме судити; бо все, що запрошує творити добро і переконує вірити в Христа, послано силою і даром Христа; ось чому ви можете знати досконалим знанням, що це є від Бога».9
І ви, і я знаємо, хто здобуває права на благословення Спасителя згідно з цим визначенням.
Таким був Вальтер Стоувер з Солт-Лейк-Сіті. Народившись у Німеччині, Вальтер прийняв євангелію і переїхав до Америки. Там він розпочав свій бізнес. Він щедро жертвував своїм часом та від свого статку.
Після другої світової війни Вальтер Стоувер був покликаний повернутися на свою рідну землю. Він керував Церквою серед того народу і тим благословив життя багатьох людей, з ким він зустрічався і служив. За свої власні кошти він збудував два церковних будинки у Берліні - прекрасному місті, що було зруйноване війною. Він запланував провести збори у Дрездені всіх членів Церкви свого народу і потім найняв поїзд, щоб привезти їх з усієї країни, щоб вони могли зустрітися разом, причащатися і приносити свідчення про милості Бога до них.
Під час похорону Вальтера Стоувера його зять, Томас К. ЛеДюк, казав про нього: «Він міг бачити Христа в обличчі кожного, з ким зустрічався, і діяв відповідно».
Поет написав:
Зустрів вночі мандрівника я з лампою, та не горіло світло в ній.
Я зупинився й дав йому вогню, що в лампі мав своїй.
Та в мить здійнявся вітер, він сколихнув весь світ,
І потім вітер вщух, - та моя лампа більше не горить . . .
Й ось повернувся знов той самий мандрівник,
І в нього в лампі світло сяяло в безцінному вогні,
Він мав чудовий скарб, який зберіг,
І цим вогнем він знову лампу запалив мені.10
Мабуть, мораль цього вірша проста, що, якщо ти бажаєш давати світло іншим, ти повинен світитися сам.
Коли Пророк Джозеф Сміт пішов до гаю, який став священним через те, що трапилося там, він так описував цю подію:
«Сталося це вранці чудової, ясної днини ранньої весни тисяча вісімсот двадцятого року. Це була моя перша в житті спроба помолитися вголос, бо досі, незважаючи на всі щиросердні хвилювання, я ще ніколи вголос не молився».11
Витримавши жахливе випробування з боку невидимої сили, Джозеф Сміт продовжував:
«Я побачив прямо над головою стовп світла, яскравішого за сонце. Спускаючись повільно з неба, це світло впало на мене. . . .
Коли світло впало на мене, я побачив двох осіб, що стояли переді мною у повітрі, блиск і славу яких неможливо описати. Один з них звернувся до мене, називаючи моє ім’я, і сказав, указуючи на іншого: «Це Мій Улюблений Син, слухай Його!»12
І Джозеф слухав. Джозеф учився.
Можливо хтось запитає мене: «Брате Монсон, якщо Спаситель з’явився б вам, що б ви в нього спитали?»
Моя відповідь зажди така ж сама: «Я б не ставив запитань. Я б радше слухав!»
Одного пізнього вечора, біля тихоокеанського острова маленький човен тихо рухався у напрямку стоянки до неотесаної пристані. Дві полінезійські жінки допомогли Мелі Муліпола вийти з човна і провели його протоптаною стежкою, що вела до дороги у селище. Жінки були зачаровані яскравими зірками на нічному небосхилі. Місячне світло, як друг, осявало їх шлях. Але Мелі Муліпола не міг насолоджуватися цими дивами природи - місяцем, зірками, небом, - бо він був сліпий.
Його зір був нормальним, поки одного зловісного дня, коли він працював на ананасовій плантації, світло раптово не перетворилося на темряву, і день не став нескінченою ніччю. Він дізнався про відновлення євангелії та вчення Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Мелі змінив своє життя, щоб жити за її вченнями.
Він та його близькі вирішили здійснити цю велику подорож, бо дізналися, що хтось, хто має священство Бога, відвідує ці острови. Він бажав отримати благословення через рукопокладання тих, хто носив святе священство. Його бажання здійснилося. Сльози текли з його незрячих очей по коричневих щоках, падаючи на національне вбрання. Він впав на коліна і молився: «О Боже, ти знаєш, що я сліпий. Твої слуги благословили мене, і, якщо на це буде воля твоя, нехай зір повернеться до мене. Чи, за твоєю мудрістю, я бачитиму світло, чи темряву усі дні мого життя, я буду вічно вдячний за істину євангелії, яку я зараз бачу, і яка дає мені світло життя».
Він підвівся на ноги, подякував нам за надання благословення, і зник у темряві ночі. Тихо прийшов; тихо пішов. Але його присутності я ніколи не забуду. Я згадав слова Господа: «Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя».13
Зараз час будівництва храмів. Ще ніколи не зводилась і не освячувалась така їх кількість. Президент Гордон Б. Хінклі, пророк Бога на землі, має бачення важливих обрядів, що проводяться у таких домах Господа. Храми дадуть благословення усім, хто буде відвідувати їх і жертвувати на їхнє будівництво. Світло Христа сяятиме усім - навіть тим, хто вже помер. Президент Джозеф Ф. Сміт, кажучи про роботу за померлих, сказав: «Через наші зусилля задля них, їхні кайдани спадуть, і темрява, що оточує їх, розсіється, щоб світло могло сяяти над ними, і чути буде у духовному світі про роботу, яку було зроблено їхніми дітьми тут, і вони радітимуть разом з вами у виконанні цих обов’язків».14
Апостол Павло закликав: «Будь зразком для вірних».15 Ще, з послання Якова: «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють».16
Я хочу закінчити словами поетеси Мінні Луіз Гаскінс, яка написала:
Я сказала чоловікові, що стояв біля брами року:
«Дай мені світла, щоб було безпечно йти у невідоме».
А він відповів:
«Іди у темряві і вклади свою руку у руку Бога.
Це буде краще, ніж світло, і безпечніше, ніж знайомий шлях».
Тож я пішла, і, знайшовши руку Бога, покрокувала з радістю у ніч;
І він повів мене до гір і вранішньої зорі на одинокій схід.17
У цей пасхальний ранок у неділю нехай наше світло сяє так яскраво, щоб цим ми могли прославити нашого Небесного Батька та його Сина, Ісуса Христа, хто є єдиним, чиїм ім’ям людина може спастись.
Моя смиренна молитва про те, щоб ми могли завжди іти слідами Ісуса Христа. В його святе ім’я, амінь.
ПОСИЛАННЯ
1. Матвій 13:15.
2. Дії 8:31.
3. Іоанн 9:3, 5-7.
4. Іоанн 9:24, 25.
5. Frederic W. Farrar, The Life of Christ (1874), 580; Kerf 22:61.
6. Farrar, The Life of Christ, 581.
7. Ефесянам 4:22, 24.
8. Іоанн 11:43.
9. Harold B. Lee, Stand Ye in Holy Places (1974), 115; Мороній 7:16.
10. Автор невідомий.
11. JS - H 1:14
12. JS - H 1:16, 17; курсив у оригіналі.
13. Іоанн 8:12.
14. In Conference Report, Oct. 1916, 6.
15. 1 Тимофію 4:12.
16. Яків 1:22.
17. From «The Gate of the Year», in James Dalton Morrison, ed., Masterpieces of Religious Verse (1948), 92.