атхненна Церковна програма благополуччя Старійшина Джозеф Б. Віртлін З Кворуму Дванадцятьох Апостолів Спаситель, який встановив для нас взірець, задоволений тими, хто завжди пам’ятає бідних і нужденних, хворих і стражденних (див. УЗ 52:40). Мої любі брати та сестри, який сьогодні прекрасний Великдень! Розмірковуючи про життя Спасителя і його воскресіння, я неодмінно уявляю багатьох людей, які благали в нього допомоги. Мені легко уявити скалічені ноги людини, неспроможної ходити від самого народження, або сльози, що течуть по щоках вдови, коли вона йде слідом за тілом єдиного сина, яке несуть до могили. Я бачу сповнені відчаєм очі голодного, тремтячі руки хворого, благальний голос засудженого, сумний погляд безпритульного. Всі вони простягають руки до самотньої людини, людини без багатства, без дому й без мирської слави. Я бачу, як ця людина, Син живого Бога, дивиться на кожного з них із безмежним співчуттям. Дотиком святої руки він дає засмученому втіху, хворому - зцілення, засудженому - звільнення. За його словом мертва людина підводиться з мар і вдова обіймає сина, що ожив. Ці та інші дивовижні прояви милосердя і доброти (деякі добре відомі, інші - непомітні на перший погляд і не красномовні) визначають для мене одну з характерних рис Спасителя: його любов і співчуття до зневаженого, стомленого, слабкого, стражденного. Дійсно, ці прояви співчуття стали синонімами до його імені. Хоча вже минуло близько 2000 років з часів земного служіння Божого Сина, його приклад любові й вчення продовжує визначати, хто ми є як люди і хто ми є як Церква. У наш час завдяки натхненній програмі благополуччя Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів і її члени прагнуть повторити його приклад, намагаючись полегшити страждання й виховати надію на власні сили. Можливості Церковної програми благополуччя Церковна програма благополуччя добре відома у всьому світі. Різні люди з відусіль відвідують Головне управління Церкви, щоб самим побачити, як Церква піклується про бідних і нужденних, не викликаючи почуття залежності з боку тих, хто одержує допомогу, і гірких - хто її надає. Президент однієї країни після відвідування Площі Благополуччя, відмінив решту зустрічей, запланованих на той день. «Тут є дещо більш важливе, ніж будь-що інше в моєму розкладі, - сказав він. - Я мушу залишитися й більше дізнатися про це». Протягом багатьох років Церковна програма благополуччя розвивалася, щоб задовольняти зростаючі потреби Церкви, яка постійно збільшується. У наш час в Північній Америці 80 ферм виробляють поживні харчові продукти для нужденних. Вісімдесят консервних заводів консервують і пакують цю необхідну для життєдіяльності їжу. Понад 100 єпископських складів завжди готові допомогти більш як десяти тисячам єпископів і президентів філій, коли ті виконують свій священний обов’язок - знайти бідних і нужденних членів їхніх приходів та філій і допомогти їм. П’ятдесят філій Deseret Industries пропонують працевлаштування і навчання тисячам людей. Сто шістдесят центрів зайнятості, розташованих по всьому світі, щороку допомагають працевлаштуватися більш ніж 78000 особам. Шістдесят п’ять служб LDS Social Services допомагають подружжям, які є членами Церкви, усиновлювати та удочеряти дітей і надавати консультації тим, хто їх потребує. Я впевнений, що ті великі провідники, яких Господь прикликав на опанування благодійної роботи в ці останні дні, були б дуже задоволені розвитком цієї натхненної сучасної програми. Господній шлях «Головним вченням святих останніх днів завжди було те, - писав Джозеф Ф. Сміт, - що не можна розраховувати, що релігія, яка не спроможна рятувати людей в цьому земному житті і робити їх процвітаючими і щасливими, спасе їх духовно, щоб піднести в прийдешньому житті».1 Матеріальне і духовне нерозривно пов’язані. Вділяючи від свого часу, талантів, можливостей, щоб задовольнити потреби хворих, дати їжу голодним і навчити нужденних піклуватися про себе самостійно, ми збагачуємося духовно настільки, що навіть не можемо цього збагнути. Господь проголосив у одкровенні до Джозефа Сміта, що Його намір - забезпечувати святих, але це необхідно робити шляхом, який він, Господь, встановив: піднести бідних і понизити заможних.2 Шлях Господа полягає в тому, щоб допомогти людям, щоб вони самі мали змогу допомагати собі. Бідні підносяться, бо вони працюють заради того, щоб отримати тимчасову підтримку, їх навчають правильним принципам, і тоді вони можуть підняти себе з бідності до надії на власні сили. Заможні понижуються, бо вони впокорюються, щоб щедро вділяти нужденним від свого достатку. Ми вчимо членів Церкви покладатися на власні сили, робити все можливе для забезпечення самих себе і в разі потреби звертатися за допомогою до своїх сімей. Коли члени Церкви і їхні сім’ї роблять все можливе, щоб мати предмети першої необхідності, але все ж таки не можуть забезпечити себе чимось життєво необхідним, то Церква завжди готова допомогти. У Церкві єпископ має особливу відповідальність - піклуватися «про бідних, нужденних, літніх, батьків-одинаків і одиноких матерів, непрацездатних, сиріт, вдів та інших, хто має особливі потреби».3 Мені відомо, як один єпископ розпорядився ресурсами приходу, коли до нього звернувся за допомогою один чоловік. Цей чоловік жив у шлюбі щасливим життям протягом багатьох років, але через схильність до алкоголю й наркотиків, він загубив роботу, дім і сім’ю. Тяжкі роки життя без даху над головою, призвели його до деградації і приниження. Зі сльозами, що бігли по щоках, він благав єпископа допомогти йому. Комітет благополуччя приходу обговорив цю складну ситуацію. Один чоловік був знайомий із стоматологом, який міг би вставити вибиті передні зуби тому нещасному. Президент Товариства допомоги порадила надати йому із харчової бази єпископа поживну їжу, яка б покращила його стан здоров’я. Ще хтось зауважив, що цьому чоловікові був хтось потрібен, хто міг би бути з ним щодня і допомагав би йому подолати погані звички. Отже, коли почали надходити пропозиції, єпископ зрозумів, що цілий приход дбайливих братів та сестер був готовий допомогти. Незабаром єпископ почав відзначати поліпшення. Брати по священству дали цьому чоловікові благословення. Милосердний стоматолог вставив йому вибиті зуби. Харчі з єпископської бази покращили його здоров’я. Віддана літня пара погодилася служити особливими домашніми вчителями. Щодня вони були з тим чоловіком, щоб допомогти йому дотримуватися свого рішення. Слідуючи за встановленими принципами, цей прекрасний брат пропонував допомогу іншим членам приходу. Його життя почало помалу поліпшуватися. Поступово розпачливий і нещасний вигляд змінився на радісний і щасливий. Хоча цей процес був болісним, він зміг звільнитися від своїх поганих звичок. Він перетворився на активного члена Церкви. Життя злиденності й убозтва змінилося на життя надії й щастя. Ось в чому сутність Господнього шляху піклування про нужденних. Церква і гуманітарна допомога Церква не обмежується наданням допомоги тільки її членам, але слідує заклику Пророка Джозефа Сміта: «Людина, сповнена Божої любові, не тільки з радістю благословляє свою сім’ю, але й ходить по всьому світі, прагнучи благословити всю людську расу».4 Він вчив членів Церкви, щоб вони «годували голодних, одягали роздягнених, піклувалися про вдів, висушили сльози сиріт, втішали стражденних».5 Десь близько десяти років тому Церква відіслала більш ніж 27000 тонн одягу, 16000 тонн продуктів харчування і 3000 тонн медичних і навчальних приладів і обладнання, щоб позбавити страждання мільйонів Божих дітей у 146 країнах багатьох частин світу. Ми не запитуємо: «Чи ви є членами Церкви?» Ми запитуємо лише: «Ви страждаєте?» Ми всі пам’ятаємо, як ураган Мітч спустошив Нікарагуа і Гондурас в жовтні й листопаді минулого року. З жахливою силою він затопив будинки і призвів до ґрунтових зсувів. Більш ніж 10000 осіб загинуло, а ще два мільйони залишилося без притулку. Цей дуже сильний ураган зруйнував житлові будинки і вкрив вулиці багном, яке - здавалося - було твердим, як цемент. Майже відразу Церква почала надсилати життєвонеобхідну провізію, одяг, медикаменти і ковдри, щоб допомогти і членам Церкви, і людям інших віросповідань. Коли вантажі було доставлено до місця призначення, сотні членів Церкви прийшли розвантажити машини і скласти запаси в коробки. Запаси, що їх було вміщено в кожну коробку, могли забезпечувати сім’ю протягом тижня. Наш дорогий Президент Гордон Б. Хінклі, який є головою Генерального комітету благополуччя, турбувався через страждання в Центральній Америці. Однієї безсонної ночі він отримав натхнення поїхати і запропонувати любов і підтримку тим, хто зазнав такої великої втрати. Візит пророка підняв дух і надихнув надією тисячі людей. «До того часу, поки [Церква] матиме ресурси, - сказав він, - ми будемо допомагати й підтримувати вас у скрутні часи».6 Я свідчу вам, брати та сестри, що він справді є пророком Бога, і я підтримую його всім своїм серцем. Окрім забезпечення необхідними запасами в часи катаклізмів і катастроф, близько 1300 членів Церкви прийняло покликання від Господа служити нужденним серед багатьох народів. Дозвольте мені навести два приклади. Брат Девід і Сестра Дові Ґлайнз з містечка Айвінс, штат Юта, зараз живуть в африканській країні Гана, де вони навчають, як працювати з комп’ютером, і читають лекції з бізнесу і офіс-менеджменту для тих, хто бажає вдосконалити свої робочі навички. Брат Марк Катлер - хірург на пенсії з міста Клейтон, Каліфорнія. Він разом з дружиною Боні служить у В’єтнамі. Брат Катлер - консультант та інструктор місцевих лікарів. Сестра Катлер викладає англійську мову і медичну термінологію лікарям та іншому медичному персоналу. Взаємозв’язок між програмою благополуччя і членами Церкви Окрім допомоги іншим, я б порадив сім’ям і окремим членам Церкви перевірити свій рівень спроможності забезпечувати себе самостійно. Можна поставити собі декілька запитань. Чи ми є мудрими розпорядниками власних грошей? Чи ми не витрачаємо більше, ніж заробляємо? Чи ми уникаємо непотрібного боргу? Чи ми прислухаємося до поради Братів «зберігати достатньо їжі, одягу і, де це можливо, п•лива щонайменше на один рік»? Чи ми навчаємо наших дітей цінувати і не марнувати те, що вони мають? Чи ми навчаємо їх працювати? Чи ми розуміємо важливість священного закону десятини? Чи ми маємо достатній рівень освіти і відповідну йому роботу? Чи ми підтримуємо здоров’я, живучи за Словом Мудрості? Чи ми не страждаємо від негативних наслідків вживання шкідливих речовин? Якщо ми відверто відповідаємо «ні» хоча б на одне запитання, необхідно вдосконалити свій план самозабезпечення. Пророки дали нам основні показники цього шляху. По-перше, один з виявів зла сьогодення є гріх заздрості. Надмірне прагнення до матеріальних благ може перетворитися на одержимість, на якій зосереджені всі наші думки і яка виснажує і веде до нещастя. Через цей гріх деякі члени Церкви все більш підпадають під тягар непотрібних боргів. Президент Гебер Д. Грант сказав: «Якщо існує щось таке, що принесе мир і задоволення в людське серце і в сім’ю, це - жити відповідно до нашого достатку. І якщо існує щось таке, що підточує, знеохочує і засмучує, це - мати борги і зобов’язання, яких ми не можемо сплатити чи виконати».8 «Працелюбність, ощадливість, надія на власні сили є керівними принципами цього завдання, - зауважив Президент Томас С. Монсон, голова Церковного виконавчого комітету благополуччя. - Як народ, ми маємо уникати непотрібних боргів. . . ‹Заплати своєму позичальникові› (2 Царів 4:7). Яка мудра для нашого часу порада».9 По-друге, з самого початку Бог заповідав нам працювати10 і застеріг від лінощів.11 На жаль, у наш час багато людей у світі заохочують бездіяльність, особливо у формі безглуздої, пустої розваги, що йде через Інтернет, телебачення й комп’ютерні ігри. По-третє, я рекомендую вам звернути увагу на пораду Президента Хінклі: «Здобувайте всю освіту, яку ви тільки можете. . . Розвивайте розумові й практичні навички. Освіта - це ключ до сприятливої нагоди».12 Саме так, освіта є тим стимулом, який допоможе «відшліфувати» і покращити наші таланти, навички, здібності і призведе до їх розквіту. По-четверте, ті, хто робить вибір йти за Спасителем і полегшити страждання інших, мають подумати, скільки грошей їм жертвувати від посту. Ці священні фонди використовуються з однією - і тільки з однією - метою: благословляти хворих, стражденних та інших нужденних. Щедре пожертвування від посту рясно благословляє тих, хто дає, і дозволяє їм стати напарниками з Господом і єпископом, допомогаючи в полегшенні страждання інших і виховуючи в них надію на власні сили. За наших обставин процвітання, можливо, слід оцінити наші пожертвування і вирішити, чи ми є настільки щедрими стосовно Господа, наскільки щедрий він до нас? Закінчення Якщо б Спаситель жив серед нас, на землі, зараз, то він би допомагав нужденним, стражденним і хворим. Можливо, виходячи з цього прикладу, Президент Спенсер В. Кімбол сказав: «Якщо розглядати [програму благополуччя] в цьому світлі, можна побачити, що це не програма; вона - суть євангелії. Це - євангелія в дії. Це - вінцевий принцип християнського життя».13 Коли програма благополуччя зародилася із скромних початків у часи Великої Депресії, майже ніхто не уявляв, що через 60 років вона розвинеться й розцвіте на такий рівень, що зможе благословляти, в буквальному розумінні, мільйони нужденних у всьому світі. Прекрасний гімн «Тому що мені дано так багато» дає натхненний урок жертвування. Через те, що ти дав мені притулок і дбайливо нагодував мене, Я не можу залишатися байдужим, коли бачу нужденного і не ділюся з ним Моєю палаючою свічкою, хлібиною, міцним дахом над головою, Щоб він теж втішився.14 Брати та сестри. Спаситель, який встановив для нас взірець, задоволений тими, хто завжди пам’ятає бідних і нужденних, хворих і стражденних.15 Він задоволений тими, хто прислухався до його заклику допомагати слабким, піднімати опущені руки і зміцнювати знеможені коліна.16 Давайте слідувати цьому прикладу. Про це я молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. «The Truth about Mormonism», Out West magazine, Sept. 1905, 242. 2. Див. УЗ 104:15-16. 3. Збірник інструкцій Церкви. Книга 1: Президентства колів і єпископати (1998), 14. 4. History of the Church, 4:227. 5. Times and Seasons, 15 Mar. 1842, 732. 6. Address given in Honduras, 21 Nov. 1998; див. також «President Hinckley: ‹We Will Not Forget You›», Church News, 28 Nov. 1998, 3, 6-7. 7. First Presidency letter, 24 Jun. 1988. 8. Gospel Standards, comp. G. Homer Durham (1941), 111. 9. In Conference Report, Oct. 1988, 57 або Ensign, Nov. 1988, 46. 10. Див. Буття 3:19. 11. Див. УЗ 88:124. 12. Teachings of Gordon B. Hinckley (1997), 172. 13. In Conference Report, Oct. 1977, 123-124 або Ensign, Nov. 1977, 77. 14. Hymns, Nј 219. 15. Див. УЗ 52:40. 16. Див. УЗ 81:5.