З поверненням Єпископ Кейт Б. Макмуллін Другий радник у Верховному Єпископаті Майте віру у Христа, довіряйте Йому, прийдіть до Нього, слідуйте за Ним, . . . ступаючи крок за кроком, ви побачите, як шлях простягатиметься перед вами, . . . аж поки ви не повернетеся на батьківщину. Мої дорогі брати і сестри, зараз, коли ця Генеральна конференція наближається до свого завершення, мої думки линуть до тих, хто відчуває себе самотніми і зляканими, до тих, хто заблукав. Якщо ви або хтось із ваших знайомих «відійшов у тінь» (Гордон Б. Хінклі, Converts and Young Men, Ensign, May 1997, 48), будь ласка, послухайте! У смертному житті ми всі немов мандрівники, що йдуть додому. Кілометри здаються довгими, хвилини - повільними, події дня - безкінечними й нудними. Зрештою, однак, з’являються знайомі місця. Пагорби чи долини, сільські краєвиди чи башти будинків, переповнені магістралі чи тиха сусідня вулиця - на що б ми не звернули увагу, знайомий вид пожвавлює мандрівникові ходу, підкріплює його стомлену душу і відновлює приємні почуття спокою й віри в здійсненні очікуваного. Нарешті він знову вдома. У нашому мобільному, метушливому світі цей досвід подорожування додому набувається щоденно мільйонами людей. Уважно роздивившись, ми зможемо багато чого пізнати стосовно цього смертного життя на прикладі рутинних подій. Одне ясно: ми зробимо велику помилку, якщо поставимося до цієї земної подорожі легковажно або підемо будь-яким шляхом, не переймаючись тим, куди саме він веде. Як зауважив один наш улюблений апостол: «Воістину, серед усіх помилок, які може зробити смертна людина, найхибнішим було б неправильно поставитися до Божого плану спасіння. Жодна інша помилка не буде жахливішою і нескінченнішою за своїми вічними наслідками!» (Neal A. Maxwell, Ensign, May 1984, 22). Успішний мандрівник розуміє чотири речі і чинить у відповідності з ними. Ці чотири речі - вічність життя, природа гріха, краса покаяння і сила Спокути. Життя - це більше, ніж біологічний процес. Перед тим, як ми зійшли на цю землю, ми жили в присутності Бога. Його небеса були нашим домом. Кожний з нас є Його духовною дитиною, Він наш Небесний Батько (див. Авраам 3:23-25; Йов 38:4-7; Єремія 1:5). Завдяки відновленню євангелії Ісуса Христа ми знаємо, що народження є життєво важливим кроком у нашій вічній подорожі, що воно призначено Богом. Господній пророк, Президент Гордон Б. Хінклі сказав: «Найважливішим у житті є те, що воно вічне. Це велика, яскрава істина. Прихід у цей світ має певну мету і є частиною божественного плану; коли ж ми завершуємо це життя, ми йдемо у кращий світ, якщо живемо гідно цього» (Priesthood Leadership Session, Charlotte North Carolina Regional Conference, February 24, 1996; курсив додано). Однак саме природа гріха робить цю смертну подорож завданням, яке можна назвати як завгодно, але тільки не легким. Бо ж писав апостол Павло: «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, - вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайсь від таких» (2 Тимофію 3:1-5; курсив додано). Через нашу непостійність та вразливість гріх стає частиною подорожі кожного мандрівника. Ми не можемо уникнути цього, переплавляючись у тиглі закону, протилежностей, свободи вибору (див. Алма 42:17-24; 12:31-34; 2 Нефій 2:11, 15-16, 25-27). «Отож, хто знає, як чинити добро, та не чинить, - той має гріх» (Яків 4:17). Також, незалежно від того, наскільки праведно ми налаштовані і наскільки ми недремні, ця подорож примушує нас боротися зі спокусами. Навіть сам Спаситель не уник цього, і спокуси, з якими Він зустрівся на початку Свого служіння, є узагальненням тих спокус, що оточують і нас. Говорячи про ті спокуси - перетворити каміння на хліб, кинутися з наріжника храму і продати душу за земні скарби (див. Матвій 4:2-10) - Президент Девід О. Маккей сказав: «Класифікуйте їх, і ви побачите, що майже кожна спокуса, яка заплямовує нас, відноситься до однієї з тих трьох. . . і приходить до нас, (1) зваблюючи нас плотськими апетитами; (2) схилячи нас капітулювати перед гордощами, модою й марнотою - надбанням тих, для кого божественне є чужим, або (3) збуджуючи . . . прагнення до багатств цього світу чи до влади над людьми »(in Conference Report, Apr. 1911, 59). Коли спокуси оточують нас, ми відчуваємо біль сумління. Чутлива совість є індикатором здорового духу. Біль або провина, які ми відчуваємо, є реакцією духа на спокусу, недосконалість або гріх. Совість є супутником кожного мандрівника (див. Мороній 7:16-19). Вона може в той же час зробити подорож дуже неспокійною, бо «всі згрішили» і «Господь не може дивитися на гріх і з найменшою мірою допущення» (Римлянам 3:23; УЗ 1:31). Дякувати Богові, що в нас є цей небесний дар, бо він може повести нас до покаяння й миру сумління (див. Мосія 4:1-3). Небесний Батько знав, з якими серйозними небезпеками ми будемо зустрічатися, подорожуючи через життя, але Він залишається непохитним у прагненні повернути додому кожну Свою дитину. Тому Він дав нам час - час на те, щоб виправити наші помилки, подолати гріхи і підготуватися до возз’єднання. «. . . Людині було даровано час, протягом якого вона може покаятися; отже, це життя стає етапом випробування; періодом, щоб підготуватися зустріти Бога» (Алма 12:24). Але Небесний Батько знав, що навіть напружуючи всі свої сили до останньої краплини, ми не змогли б повернутися додому без божественної допомоги. Тому Він пообіцяв: «Ми надамо спасителя для вас!» (1 Нефій 10:4; 13:40; Мойсей 1:6; 2 Нефій 25:23) У сповнення цього обіцяння у середині часів прийшов Ісус Христос, Однороджений Син Бога, Вічного Батька, у плоті. Він ходив шляхами і стежками смертного життя, так щоб «знати, будучи у плоті, як допомогти Своєму народові в його недугах» (Алма 7:12; див. також вірш 11; Етер 12:27; УЗ 20:22; 62:1). Немає таких проявів роздратування, тривоги або страждання, які були б Йому незнайомі. Будучи безгрішним, Він пізнав кожну з наших бід, щоб мати змогу допомогти нам (див. Ісая 53:3-6). Христос перекинув міст через прірву, що відділяє смертних від безсмертних. Могила більше не утримує своїх полонених; справедливість може бути задоволена через милість; чудодійна Спокута, безмежна й вічна, працює (див. Алма 34:8-10, 14-16). Христос є воскреслим Господом, нашим Спасителем і Викупителем. Отже, не баріться (див. Алма 13:27; 34:33-35). Майте віру в Христа, довіряйте Йому, прийдіть до Нього, наслідуйте Його (див. 3 Нефій 27:13-16; Мороній 10:32-33). Подумки складіть перелік того, чого, як ви самі знаєте, вам не слід чинити. Припиніть чинити щонайменше щось одне з цього списку, а натомість робіть те, що належить. Моліться до Небесного Батька, щоб Він простив вас і надав сил завершити цю подорож. Я обіцяю вам, що долаючи одну перешкоду за іншою, ступаючи крок за кроком, ви побачите, як шлях простягатиметься перед вами, неначе перед тим стомленим мандрівником, аж поки ви не повернетеся на батьківщину. Томас (ім’я змінено) був одним з тих, хто заблукав. Ми познайомилися на церковному вогнику, який проводився спеціально для членів Церкви, яких здебільшого не бачать у церкві в неділю. Йому було тоді 35 років, і він був неактивним у Церкві протягом приблизно 20 років. Напередодні батько Томаса запросив його відвідати вогник. Томас сказав: «Я подумаю». Я зачитаю уривок з листа, написаного його батьком: «За півгодини до початку вогника [Томас] зателефонував і попросив мене заїхати за ним. Я не можу передати словами те передчуття, яке зійшло на мене, коли ми зайшли в кімнату, [щоб приєднатися] до вас і сорока інших осіб. Серце [Тома] було зворушено особливим відчуттям і духом, і він повернувся додому, сповнений рішучості перечитати в Книзі Мормона ті уривки, які ви наголошували. Він прочитав усю книгу і почав сплачувати десятину. Він почав бачити своє життя в іншому світлі. . . . Він кинув вживати наркотики і кофеїн. Він продовжував читання - не тільки Книги Мормона, але й Учення і Завітів. Він почав відвідувати причасні збори і . . . почав ставати іншою людиною. Ми навіть запитували його жартома: «Що ти зробив з нашим сином?» Великим благословенням для нас стала його співбесіда з єпископом. . . перед отриманням Мелхиседекового священства. Це воістину стало відповіддю на молитви, які підносилися заради нього протягом майже 20 років» (приватний лист, 1 серпня 1997 року). Ця розповідь нагадує нам слова ще одного батька: «. . . бо цей син мій був мертвий - і ожив, був пропав - і знайшовся!» (Лука 15:24). Президент Бригам Янг сказав: «Немає духа, який би не був чистим і святим, коли сходив сюди з целестіального світу. . . . Він є Батьком наших духів; і якби ми могли знати, розуміти і виконувати Його волю, кожна душа була б підготовлена повернутися до Його присутності. А прийшовши туди, вони б побачили, що раніше жили там багато віків, що вони здавна знайомі з кожним закутком, з кожним перехрестям, з палацами, бульварами й садами; і вони б обійняли свого Батька, а Він - їх, сказавши: «Мій сину, моя дочко, ви знову зі Мною». А вони сказали б у відповідь: «О мій Батьку, мій Батьку, я знову тут» (Journal of Discourses, 4:268). З усією силою, на яку я здатний, я свідчу про істинність цього. Прийдіть до нас, вийдіть з тіні! Ступіть під промені повного світла євангелії. Отримайте насолоду від прекрасних плодів покаяння, спокою сумління і втіхи, що її несе Святий Дух. Нехай ця подорож приведе вас до небесної Батьківщини. Я згадав знайомі рядки, які хочу залити вам як свідчення: «О, мій Батьку, де на небі Мерехтить твій світлий дімі? Як я мрію, як я хочу, Щоб він знову став моїм, Щоб Спасителя зустріти, Вдячно впасти перед Ним, Щоб прийняв мене Він радо І назвав мене Своїм. Нас повернеться багато, Всіх вітатиме Отець, І прониже вічність гучно «Незліченний хор сердець!» (Адаптований текст гімну Елайзи Р. Сноу «У Небеснім світлім краї», Гімни й дитячі пісні, с. 42). В ім’я Ісуса Христа, амінь.