Мости та вічна спадщина Старійшина Денніс Б. Ноеншвандер Сімдесятник Генеалогія, сімейна історія, історичний літопис подій і традиції . . . утворюють міст між минулим і майбутнім та зв’язують покоління разом так, як ніяка інша спадщина. Брати і сестри, кожна сім’я має пам’ятні речі. Родинами колекціонуються меблі, книги, парцеляна або інші коштовні предмети, які потім передаються нащадкам. Такі прекрасні подарунки нагадують про близьких нам людей, які вже померли, і привертають наші думки до тих, хто ще не народився. Вони утворюють міст між минулим і майбутнім сім’ї. Кожна сім’я має також інші, більш коштовні речі. Це включає генеалогію, сімейну історію, історичний літопис подій і традиції. Ці вічні дарунки також утворюють міст між минулим і майбутнім, та зв’язують покоління разом так, як ніяка інша спадщина. Я б хотів поділитися своїми думками про сімейну історію, мости та вічну пам’ятну спадщину. Сімейна історія будує мости між поколіннями в наших родинах, будує міст до церковної активності, і будує міст до храму. По-перше, сімейна історія будує мости між поколіннями сімей. Зв’язки між поколіннями будуються не випадково. Кожен член цієї Церкви несе особисту відповідальність бути вічним архітектором мосту для своєї сім’ї. На одній із наших сімейних зустрічей минулого Різдва я спостерігав за своїм 89-річним батьком і найстаршим онуком Ешлін, якому чотири з половиною. Вони насолоджувалися товариством один одного. Для мене це був момент гіркої радості усвідомлювання. Хоча у Ешлі і залишаться приємні, хоча і нечіткі, спогади про мого батька, та він не пам’ятатиме моєї матері, яка померла ще до його народження. Ні в кого з моїх дітей немає спогадів про моїх дідусів та бабусь. Якщо я хочу, щоб мої діти та онуки знали про тих, хто все ще живий у моїй пам’яті, я повинен побудувати міст між ними. Це - моя відповідальність зробити так, щоб їхні серця були поєднані любов’ю і повагою, навіть якщо вони ніколи не були знайомі особисто. Мої онуки не матимуть уявлення про історію своєї сім’і, якщо я нічого не зроблю, щоб зберегти цю історію для них. Те, чого я не запишу, з якоїсь причини, після моєї смерті буде втрачено; і те, чого я не передам моїм дітям, вони ніколи не матимуть. Збирати і ділитися вічною сімейною спадщиною - це особиста відповідальність кожного. Її не можна проігнорувати або передати кому-небудь. Життя, яке не задокументовано, протягом одного-двох поколінь буде майже забуте. Якою це може бути трагедією в сімейній історії! Знання про наших предків формує нас і вносить до нашого життя цінності, які надають йому сенс та спрямованість. Кілька років тому я зустрівся з наставником Російського Православного монастиря. Він показав мені томи ретельного дослідження історії власної сім’ї. Він сказав мені, що однією із цінностей генеалогії, мабуть найпершою, є встановлення сімейних традицій і передача їх молодшим поколінням. «Знання цих традицій та сімейної історії, - казав він, - об’єднує разом покоління». Далі він сказав мені: «Якщо хтось знає, що походить із чесної родини, то він має обов’язок і честь бути так само чесним. Ніхто не може бути чесним, хто не поважає членів своєї родини».1 Якщо ви перший з вашої сім’ї, хто приєднався до Церкви, будуйте мости, записуючи події вашого життя та натхненні слова до ваших нащадків. У 1892 році сестри колу Колоб у Спрингвіллі, Юта, написали листи своїм дітям і помістили їх у запечатані контейнери з тим, щоб їх було відкрито 17 березня 1942 року, на століття Товариства допомоги. Після короткого опису генеалогії своєї сім’ї закінчуючи тими родичами, які перші приєдналися до Церкви, Марайа Кетрін Бойер написала таке своїм двом дітям: «Дорогі діти, коли ви будете читати цей лист, ваші батьки та діди будуть лежати в холодній могилі. Ті руки, які так важко працювали з любов’ю для вас, вже не робитимуть цього, і ті очі, які пильнували вас із любов’ю і раділи вашим невинним обличчям, не бачитимуть вас більше, поки ми не зустрінемось на небесах. Дорогі діти, . . . нехай любов між братом і сестрою втішає ваші серця. . . . Поводьтеся чемно із ближніми, слідуйте за голосом вашої совісті, просіть Бога, щоб він дав вам силу протистояти всім спокусам робити зло, і нехай про вас буде сказано, що «світ кращий через те, що ви живете в ньому». Дотримуйтесь заповідей Бога. Нехай ваші стежки в житті будуть усипані квітами, і нехай ви чинитимете правду повсякчасно. Я бажаю, щоб ви ніколи не пізнали горя. Про те моя молитва, щоб Дух та благословення Бога завжди супроводжували вас. Я вкладаю фотографію нашої сім’ї. Бувайте, мої милі діти, доки ми не зустрінемось».2 Ці ніжні та прекрасні слова поєднали шість поколінь сповненої віри сім’ї. Сімейно-історична і храмова работа мають велику силу, що полягає в божественному обіцянні із Святого Писання: серця батьків привернуться до синів, і серця синів - до батьків.3 Вудроу Уілсон стверджував: «Народ, який не пам’ятає, що було вчора, не знає, ні що є сьогодні, ні куди він іде. Це несерйозно, якщо ми не знаємо звідки ми, і чого прагнемо».4 Теж саме можна сказати також і про сім’ю: сім’я, «[яка] не пам’ятає, що було вчора, не знає, ні що є сьогодні, ні до чого [вона] йде. Це несерйозно, якщо ми не знаємо звідки ми, і чого прагнемо». По-друге, сімейна історія будує місток до церковної активності. Сімейно-історична робота укріплює новонавернених та зміцнює всіх членів Церкви. Пошук сімейної історії та підготовка імен для подачі до храму може бути найбільш ефективним шляхом утримання нових членів. Віра і впевненість зростають, коли члени сім’ї беруть участь у євангельських обрядах спасіння. Не так давно на конференції колу я зустрів Джона та Кармен Дей, які нещодавно охристилися. Вони сказали мені, що вже підготували імена і прагнули потрапити до храму якнайшвидше. Чи буде проблемою утримувати їх у Церкві? Нові члени Церкви можуть бути дуже швидко залученими до сімейно-історичної та храмової роботи місіонерами, друзями, сусідами, провідниками священства або допоміжних товариств. Участь у храмових обрядах є центром нашого євангельського досвіду. Не потрібне ніяке офіційне покликання для участі у сімейно-історичній та храмовій роботі. Нещодавно я прочитав статтю у серпневому номері The Improvment Era 1940 року. Я цитую: «Рік тому, на останній квітневій конференції доктор Джон А. Уідсо з Ради дванадцятьох запитав президентів місій Церкви, який один аспект євангелії був найефективнішим у їхніх місіях для знаходження нових друзів, нових інтересів, у наверненні. Президент Френк Івенс з місії Східних штатів розглянув це питання і відзначив, що генеалогія та пов’язані з нею євангельські обряди та вірування - є найважливішими факторами в його місії».5 Більш сучасні дослідження Церкви показують, що раннє залучення до пошуку та підготовки імен членів сім’ї для храму, там де можливо, участь у хрищеннях за них - є найважливішими факторами в утриманні нових членів Церкви. Перше Президентство та Кворум Дванадцятьох заохочують до більш широкого використання сімейної історії та Центрів сімейної історіїтм для утримання новонавернених та активізації малоактивних і неактивних членів Церкви. Провідники священства, місіонери та директори Центрів сімейної історії відіграють важливу роль у залученні якомога більшої кількості людей до використання матеріалів цих центрів. По-третє, сімейна історія будує міст до храму. Сімейно-історична робота веде нас до храму. Храмова і генеологічна робота - це єдина робота. Слова сімейна історія ніколи, мабуть, не повинні вживатися без слова храм. Дослідження сімейної історії мають бути найпершим джерелом для храмових обрядів. Храмові обряди, у свою чергу, є найпершою причиною для дослідження сімейної історії. Президент Гордон Б. Хінклі сказав: «Усі наші величезні пошуки сімейної історії спрямовані до храмової роботи. Немає жодної іншої мети для цього».6 Сімейно-історична робота встановлює емоційний зв’язок між поколіннями. Храмові ж обряди забезпечують дійсність обряду владою священства. Воно затверджує ці зв’язки, які ми вже встановили в наших серцях. Мати Тереза сказала, що самотність та почуття того, що ти нікому не потрібний є найжахливішою убогістю.7 Думка про те, що ця убогість самотності, відчуття, що ти нікому не потрібний і відокремлений від близьких може тривати і після цього життя, є насправді сумною. Обіцянням сімейно-історичної та храмової роботи є вічний зв’язок, який приходить через любов та обряди священства. Брати і сестри, сімейно-історична та храмова робота - це вічні сімейні реліквії, що будують мости. Вони будують мости між поколіннями наших сімей, мости до активності у Церкві та мости до храмів. Я бажаю, щоб кожен із нас упізнав цю велику спадщину, яку ми отримали від наших предків, та усвідомив нашу особисту відповідальність передати її наступним поколінням. В ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. Денніс Б. Ноеншвандер, особистий щоденник, 14 серпня 1975. 2. МарайА Кетрін Бойер; лист, написаний двом її дітям: Ірені Б. Менденхолл та Річарду Лоуеллу Менденхоллу, молодшому. 3. Див. Малахія 4:5-6. 4. Quoted in The Rebirth of America, (1986), 12. 5. The Improvment Era, Aug. 1940, 495. 6. In Conference Report, Apr. 1998, 115-116; чи Ensign, May 1998, 88. 7. Quoted in Church News, 20 June 1998, 2.