Ідіть за світлом Маргарет Д. Надалд Генеральний президент Товариства молодих жінок Господь закликає нас вийти геть із загрозливого холоду суєтності світу до теплоти його світла Чи було коли-небудь таке, що блукаючи у темряві і забивши палець на нозі, ви вигукували: «Ой, як боляче!»? Що станеться, коли в цьому приміщенні зараз погасне світло? Тут би панувало безладдя! Темрява може бути небезпечною для нашого здоров’я - фізичного і духовного! Великим благословенням є наявність світла в нашому житті - світла, яке допомагає нам бачити речі такими, якими вони насправді є; світла, яке освітлює наше розуміння; світла, за яким ми можемо йти з упевненістю й абсолютною довірою. Дозвольте я розповім вам епізод, який проілюструє те, що я маю на увазі. Залишалося лише кілька днів до Різдва, коли ми, тільки-но одружені, їхали додому на свята. Потрібно було проїхати сорок дві години машиною, але нас це ніскільки не засмучувало, бо ми дуже раділи, що їдемо додому, знову в наші сім’ї. Ми їхали весь день і майже всю ніч, і потім потрапили у жахливу снігову бурю. Снігопад був сильним, і замети на дорозі ставали все більшими і більшими з кожною хвилиною. Ніч була дуже темною. Ми не бачили, куди їхали, і через глибокий сніг на шосе не було видно дорожню розмітку. То була страшна ситуація! Раптом попереду себе ми побачили вантажівку, що їхала повільно, але впевнено вперед. Ледве видимі габаритні вогні машини подарували нам надію. Мій чоловік, який керував машиною, сконцентрував погляд на вогнях вантажівки, і ми їхали слідами, що залишалися на снігу, якого ставало все більше. Наша паніка трохи втихла, завдяки тій вантажівці попереду, оскільки її шофер знав трасу; він сидів вище за нас і мав кращу оглядовість; і безсумнівно мав комунікативне обладнання на випадок необхідності. З молитвою на вустах і міцно тримаючи кермо, що аж кісточки побіліли, ми їхали за світлом. Ми обминули багато машин, які стояли з обох боків дороги, і потім зрозуміли, що вантажівка гальмує і з’їжджає з шосе. Покладаючись на віру, ми поїхали за нею і невдовзі опинилися, на нашу радість, у безпечному місці, у захистку. Якими вдячними ми були! Неможливо було дочекатися тієї миті, щоб подякувати водієві вантажівки за його допомогу - за те, що він показав нам дорогу. Кожен із нас в даний час на шляху додому, але ми не намагаємось потрапити туди на Різдво. Ми намагаємось бути там вічно. Ми бажаємо безпечно дістатися додому, до нашого Небесного Батька. Він також бажає, щоб наш шлях був безпечний, тому він послав світло, що веде нас за собою - Спасителя, Господа Ісуса Христа, який є досконалим взірцем. Він знає дорогу. Він освітлює нашу дорогу в темряві ночі, під час буревіїв, на перехресті доріг, а також вдень. Він завжди готовий показати шлях назад додому. Він каже нам: «І я також буду вашим світлом; . . . І я підготую путь для вас, якщо будете дотримуватися моїх заповідей; . . . і ви мусите знати, що це я той, хто веде вас» (1 Нефій 17:13). Одна молода жінка написала мені про дорогу, на якій була. Вона сказала: «Я із своїми друзями дивилася відео. Я знала, що мені не слід дивитися це. Дух сказав, що я повинна піти. Я мала можливість слухати його, підвестися і піти. Я так сильно відчувала Духа. І це через той вибір, що я зробила» (лист знаходиться у розпорядженні офісу Товариства молодих жінок). Вона пішла за світлом до безпечного місця. Те саме світло вказало шлях двом сестрам-підліткам у той жахливий день 1833 року. Розлючений, озброєний натовп проносився тихими вуличками міста Індепенденс, Міссурі, де жили п’ятнадцятирічна Мері Елізабет Роллінс та її тринадцятирічна сестра Каролін. Розлючений натовп знищував власність, робив підпали, безчинствував. Декілька людей увірвалися до будинку брата Уільяма Фелпса, де знаходилася друкарня. Він якраз друкував одкровення, отримане Пророком Джозефом Смітом. Бандити розламали друкарський прес і викинули його на вулицю. Вони виносили безцінні надруковані аркуші з дому, і скидали їх докупи, щоб спалити. Мері Елізабет та її сестра Каролін ховалися за тином і тремтіли, спостерігаючи це знищення. Мері добре знала, яким небезпечним є розлючений натовп, але не дивлячись на це, вона відчула необхідність зберегти ті дорогоцінні сторінки. Дві сестри вибігли на вулицю, схопили стільки надрукованих Писань, скільки могло поміститися у їхніх руках, і втекли. Хтось із натовпу побачив це і намагався зупинити хоробрих сестер, переслідуючи їх. Дівчата побігли до величезного кукурудзяного поля і впали, затамувавши подих, на землю. Копії одкровень були сховані поміж рядками кукурудзи, і діти прикрили їх собою. Бандити невтомно шукали дівчат серед високих кукурудзяних стебел, іноді підходячи дуже близько, але так і не знайшли їх. І згодом вони припинили пошуки й відправилися закінчувати роботу знищення у місті. Світло Господа вказало тим юним дівчаткам, що робити і куди бігти заради безпеки. Те саме світло сяє і для вас. Воно може тримати вас у безпеці так само, як і їх. У офісі Товариства молодих жінок стоїть скульптура тих сестер, щоб нагадувати нам про мужність молодих жінок тоді і тепер. Джейн Олгуд Бейлі не збиралася зрікатися світла своєї нової релігії. Її не лякали ні холод, ні голод, ні хвороби в долинах Вайомінга. Тримаючись за руки з іншими жінками, вона переходила убрід крижані потоки. Одежа примерзала до тіла, поки вони доходили до протилежного боку, але все одно вони йшли вперед. Під час переходу захворів її вісімнадцятирічний син Ленглі. Він був такий слабий, що доводилося везти його у візку майже всю дорогу. Одного ранку він підвівся з ліжка у візку, зробленому з промерзлого брезенту, пішов уперед загону і ліг під полином помирати, відчуваючи, що він був надто важким тягарем для інших. Коли сповнена віри мати знайшла його, вона насварила сина і сказала: «Сідай на візок. Я допоможу тобі, але ти не здавайся!» Потім сім’я продовжила подорож із залишками загону ручних візків Мартіна-Уіллі. Ленглі залишився живий, коли вони дісталися долини Солоного озера. Він важив 60 фунтів при тому, що йому було вісімнадцять років. Той хлопець був моїм прадідом. Я вдячна за те, що йому було збережено життя, за стійкість і силу духа його відважної матері, яка була світлом для сім’ї і вела свого сина, незважаючи на мізерні шанси вижити. Скоріш за все, вам, сестри, не потрібно буде штовхати ручні візки у засніжених долинах або втікати від озброєного натовпу, але, можливо, вам доведеться йти від друзів і моди, уникати запрошень, які будуть ставити під загрозу ваші стандарти благочестя. І це потребує мужності. Невдовзі ви будете сестрами в Товаристві допомоги, і одного дня станете матерями, які повинні надавати силу та свідчення майбутнім поколінням. В даний час, у роки вашої підготовки до життя, ви не можете дозволити собі сказати: «Я здаюся. Церковні стандарти занадто високі. Надто важко жити з точністю за стандартами особистої чистоти. Я занадто слабка». Ви можете зробити це! Заради свого майбутнього ви повинні це зробити! Ви можете жити в цьому світі й не бути його частиною. Господь закликає нас вийти геть із загрозливого холоду суєтності світу до теплоти його світла. Це вимагає чистоти, сили характеру та віри - віри в істини, яким навчав Господь Ісус Христос, який сказав: «Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя» (Іоанн 8:12). Господнє світло допомогло Шеллі Енн Скоффілд перенести жахливе випробування у своєму молодому житті, і вона зустріла його з великою вірою та любов’ю до Небесного Батька. Одного дня вона почувала себе погано. Лікар, до якого вона пішла, визначив, що з нею щось по-справжньому негаразд. Шеллі розповідала: «Мені було страшно. В мене була величезна пухлина у легенях, і лікар говорив щось про рак, хіміотерапію, радіацію». Але вона не піддавалася своєму страхові. Вірна принципам, яким навчилася з «Особистого розвитку», вона вирішила зайнятися чимось. Шеллі склала великий перелік цілей, яких прагнула досягти протягом часу, поки вона не ходитиме на заняття через лікування. Дівчина була зайнятою, виконуючи добрі справи. Вона усвідомлювала свої благословення: батько, який благословляв її, прекрасна сім’я, найкращі в світі друзі, гарні лікарі. «Найголовніше, - казала Шеллі, - я маю свідчення про мого Небесного Батька, про те, що він любить мене і допоможе у моїх стражданнях». Вона записала свої думки для своїх подружок, молодих жінок, і я хотіла б навести декілька її слів: «Дівчата, я хочу, щоб ви знали, що саме зараз час наблизитися до нашого Небесного Батька. Ви повинні працювати, щоб довести йому, що виконаєте всі свої обіцяння, дані йому. Я намагаюся це зробити. Зараз я дізнаюся про євангелію більше, ніж коли-небудь у моєму житті. Я знаю, що Небесний Батько завжди зі мною. Коли я відчуваю біль та смуток, він так само їх відчуває, і він бажає, щоб я або кожна з вас, коли ви так себе почуваєте, опустилися на коліна і молилися про його допомогу, бо він так прагне допомогти нам. Він так сильно вас любить. Я молюся, щоб здобувши досвід життя, ви залишалися поруч із Небесним Батьком та були сповнені віри. Отримайте своє свідчення і залишайтеся вірними істині». Шеллі Скоффілд померла 3 листопада 1998 року, маючи сильну віру. Мої дорогі, безцінні молоді сестри, не в усіх із нас будуть такі ситуації, як у Шеллі, або інші, якими я ділилася із вами сьогодні, але в кожної з нас буде потреба наблизитися до Господа під час цієї подорожі життям. Дозвольте запропонувати три речі, які допоможуть вам побачити світло та слідувати за ним у вашому житті. Перша і найважливіша з них - моліться. Коли ви розмовляєте з Небесним Батьком, виливаючи йому своє серце, то ви наближаєтеся до нього. А потім зробіть паузу, зупиніться і прислухайтеся до відчуттів вашого серця. Намагайтеся зрозуміти підказки Духа. Якщо ви будете щиро молитися, ви відчуєте велику любов Небесного Батька до вас. По-друге, вивчайте Писання. Писання навчають нас Господнім шляхам. Вони показують, як ми повинні жити в ці дні. Вони приносять світло та дух у наше життя, і немає іншого шляху здобути їх. І по-третє, прагніть робити добрі справи. Це означає служити родині й друзям. Будьте активними в Церкві та семінарії. Розвивайте таланти та здібності. Будьте гарними прикладами. Будьте свідками Бога в усі часи, й у всьому, і в усіх місцях. Якщо ви робитимете так, світло буде ставати більш яскравим, і це буде відбиватися на вашому обличчі. Вікна офісу Товариства молодих жінок виходять до Солт-Лейкського храму, і ми іноді бачимо наречених, що виходять фотографуватися. Всі вони, одружені в храмі, виглядають прекрасно через той рум’янець на обличчях і світло в очах. Це світло приходить завдяки розумінню того впливу, який Спаситель має на їхнє життя. Є щось дуже особливе у молодій жінці, яка підготувалася і є гідною скласти і дотримуватися святих завітів та отримувати храмові обряди. Так само, як ми їхали слідом за вогнями вантажівки тієї жахливої зимової ночі, так і Шеллі, Мері Елізабет та Джейн йшли за світлом Господа, і так можете слідувати й ви. І коли прийдуть часи, які вимагатимуть від вас мужності, сили та віри, пам’ятайте слова цього гімну: Господь моє світло, навіщо страхатись? Як поруч зі мною він кожного часу. («The Lord Is My Light», Hymns no. 89). Я свідчу, що Господь завжди готовий допомогти вам. Приклад його життя та вчення - надійний та вірний провідник. Ми можемо з упевненістю і повною довірою йти за ним, оскільки він наш Спаситель. Я люблю його. Я люблю вас і приношу вам своє свідчення про його любов, в ім’я Ісуса Христа, амінь.