Сестра Керол Б. Томас
Перший радник у Генеральному президентстві Товариства молодих жінок
я щаслива бути тут сьогодні. Моє призначення у президентстві молодих жінок ставить мене в щасливі ситуації. Місяць тому, завдяки відрядженню, де мені треба було проводити навчання, я зупинилась у Гуаяквилі, Еквадор. Я прибула до готелю, коли вже було темно. Наступного ранку я розсунула занавіски на вікні і там, за долиною, побачила красиву гранітну будівлю, яка велично стояла на пагорбах Санта Ани. Надзвичайна краса цієї споруди була очевидною, але тільки після того, як зверху я побачила ангела Моронія, то із сльозами на очах зрозуміла, що це був храм, символ прекрасних благословень, що прийдуть до членів Церкви у цій частині світу.
«Храми є унікальними серед усіх споруд. . . . Вони є місцями завітів і обіцянь. Біля їхніх олтарів ми стаємо на коліна перед Богом, нашим Творцем, і нам даються обіцяння його нескінченних благословень» (Гордон Б. Хінклі, Teachings of Gordon B. Hinckley, [1997], 632-633). Куди б ми не подорожували, ми бачимо, що будуються храми, які надихають Святих Бога, та змінюють вигляд країн - і у Південній Америці і по всьому світові.
Аж не віриться, що всього тільки рік минув з того часу, як наш улюблений пророк оголосив будівництво ще 32-ох храмів. Президент Гордон Б. Хінклі сказав: «Це найбільша ера будівництва храмів у всій історії світу» (Teachings, 629).
Наш наймолодший син Спенсер, який зараз служить на місії в Монголії, написав, що його президент місії звертався до місіонерів і членів Церкви про їхню відповідальність щодо побудови Церкви у цьому місці. «Коли президент Кокс почав відповідати на запитання членів Церкви, то перше запитання було: «Коли у Монголії буде храм?» Ці люди, - писав Спенсер, - жадають того, щоб євангелія відігравала більшу роль у їхньому житті. У них навіть нема ще Книги Мормона, а вони хочуть, щоб у них був храм».
Чому так багато уваги приділяється храмам? Сказати просто, ціль храмів - «це викупити всіх людей, послушних законам і заповідям Бога. Євангелія у своїй повноті була відкрита Адаму . . . І святі всіх часів мали храми у тому чи іншому вигляді» (David B. Haight, «Personal Temple Worship», Ensign, May 1993, 23-24).
Джозеф Сміт сказав: «Найбільша відповідальність, яку Бог поклав на нас у цьому світі - це намагатися допомогти нашим мертвим» (History of the Church, 6:313). Якщо це так, то наше найважливіше завдання як батьків, а також членів сім’ї - це підготувати сім’ю до храму. У цьому головна відповідальність належить батькам, але бабусі й дідусі, тітки й дядьки, навіть брати й сестри - усі можуть навчати сім’ю.
Коли мій чоловік і я вступили в шлюб у храмі, ми зрозуміли важливість того, щоб ніколи не говорити про таїнства храму за його межами - не тому, що церемонії храму є таємними, а тому, що вони священні. «Вони тримаються в таємниці, щоб не потрапити до тих, хто не готовий їх отримати» (Бойд К. Пекер, Святий храм [брошура, 1982], 2). Але у сімейному колі, з мудрістю і чутливістю, ми можемо навчати багатьом дороцінним істинам, які допоможуть підготувати наших дітей до храму.
Розуміння мови євангелії. Що дійсно означають такі слова, як ендаумент, обряди, запечатування і ключі? Розповідають історію про маленького хлопчика, який почув розмову батьків про їх намір виконати кілька храмових запечатувань. Він запитав: «А коли будуть розпечатування?»
Де ми можемо навчати наших дітей? Домашній сімейний вечір - це офіційно встановлений час для навчання, але є так багато інших нагод, коли ми можемо говорити про наші духовні почуття до храму. Один із моїх улюблених часів був, коли мої діти лягали ввечері спати. Іноді я могла прилягти біля них у ліжку і розповідати про духовне. У спокої і тиші, ніжний Дух може свідчити їхньому серцю про те, що ви говорите істину.
Ми можемо припустити, що Йосип і Марія навчали свою сім’ю про храм. Як старійшина Перрі вже згадував, коли Спасителю було 12 років, батьки взяли його до Єрусалима на свято Пасхи. Коли Ісус залишився в Єрусалимі, його не знайшли в місцях, де могли розважатись хлопчики його віку. Батьки знайшли його в храмі. Можливо, коли Марія клала його вечорами спати, то вона ділилася своїм свідченням про ці священні і дорогоцінні істини.
Моя перша пам’ять про храми йде від того часу, коли я була маленькою дівчинкою. Я знала, що храм - це мабуть гарне місце, бо мої батьки вірно відвідували його і вони завжди повертались додому у такому гарному настрої. Я розуміла, що храмовий одяг був священним, бо моя мама говорила про нього з любов’ю і повагою.
Президент Говард В. Хантер сказав: «Давайте ділитися з нашими дітьми духовними почуттями, які виникають у нас у храмі. І давайте навчати їх більш серйозно і вільніше тим речам, про які можна говорити. . . . Тримайте малюнок храму у себе вдома, щоб ваші діти могли його бачити» («A Temple-Motivated People», Ensign, Feb 1995, 5). Я помітила, що в кожному домі, куди я заходила перебуваючи в Африці, було зображення храму, що просто і красиво висіло на стіні.
Коли ми готуємо сім’ю до відвідування храму, до нас приходить нове розуміння. Я б хотіла коротко поділитися тим, чого я навчилася:
1. Відвідування храму часто встановлює баланс у нашому житті. Коли ми повертаємось із храму додому - у нас може загостритись відчуття повноти життя, а вплив Духу може захистити нас від того поганого, що йде від світу. Прислухайтеся до обіцяння Президента Хінклі: «Якби в Церкві було виконано більше храмової роботи, то було б менше . . . себелюбства, менше . . . суперечок, менше . . . приниження інших. Уся Церква піднялася б до більших вершин духовності, любові один до одного й послушності заповідям Бога» (Teachings, 622).
2. Духовна атмосфера храму зменшує нашу любов до матеріальних речей. Коли ми часто відвідуємо храм, у нас зникає потреба носити наймодніший одяг, розвагам світу звабити нас вже не так легко.
3. Храм - це місце одкровення. Багато років тому я заходила в храм і почула наче хтось каже мені: Навчайся мистецтву виступу перед аудиторією. Я про себе подумала: Коли у мене взагалі буде необхідність говорити перед людьми? У наступні декілька місяців я з неохотою намагалась розбудити в собі ентузіазм і послухатись почутої тоді підказки. Я навіть взяла у місцевій бібліотеці касету про те як навчитися виступати перед аудиторією. Її автор, гарний промовець, зізнався, що у нього була мета - одного дня виступити у Мормонській скинії. У той час я подумала: Я ніколи не буду виступати у Скинії!
Старійшина Джон А. Відстоу сказав: «У самі непередбачені моменти у храмі, чи за його межами до нас прийде як одкровення рішення проблем, які вносять неспокій у наше життя. . . . Це місце, де ми можемо очікувати одкровення» («Temple worship», The Utah Genealogical and Historical Magazine, Apr. 1921, 63-64).
4. Один з найважливіших уроків, які я отримала - це те, що Сатана намагатиметься утримати нас від того, щоб ми відвідували храм. Одного разу під час розмови мої друзі поділилися зі мною, що кожного разу, коли їм треба відвідати храм, вони нікому не кажуть, що їдуть. Вони просто сідають у машину і рушають, бо якщо вони не зроблять цього, то обов’язково щось трапиться, що буде заважати.
Я пам’ятаю прочитане мною застереження президента Логанського храму про те, що Сатана і його послідовники будуть «нашіптувати у вуха людей, умовляючи їх не йти до храму» («Genealogical department» Church News, 12 Dec, 1936, 8). «Храмовій роботі так багато є перепон, бо вона є джерелом великої духовної сили для Святих Останніх Днів» (Boyd K. Packer, «The Holy Temple» Ensign, Feb. 1995, 36).
5. Вплив духу Іллі відчувається на землі. Працюючи з молоддю Церкви ми помічаємо, що їх притягують храми.
У Нікарагуа, що в Центральній Америці, група з 49 молодих жінок і їхніх керівників взяли 2 000 імен до Гватемальського міського храму. Щоб зібрати достатню суму, кожній дівчині треба було збирати гроші протягом, приблизно, одного року. Ці вірні молоді жінки їхали автобусом через землі майже трьох країн і провели близько двох чи трьох днів у храмі перед тим, як повернутися додому.
В іншому приході, молоді люди знайшли імена 10 000 предків, коли вони повернули свої серця до сім’ї. Там, де є храми, ми бачимо, як молодь виконує хрищення за мертвих, іноді за своєю ініціативою - раз на тиждень.
6. У храмі Дух Господа дає втіху і мир, особливо коли ми у відчаї. Недавно я зустріла у храмі жінку, якій було 35 років. Ми трохи поговорили, і я запитала, чи з нею був її чоловік. З ніжністю в очах вона поділилася зі мною, що він помер від пухлини мозку три місяці тому. Храм - це її опора, Дух, який відчувається у храмі, дає їй втіху та спокій, та й, можливо, її чоловік також був там.
Кожен із нас можливо запитує себе: «Як часто мені треба відвідувати храм?» Наші керівники ніколи не скажуть нам, як часто необхідно його відвідувати, бо це може бути по-різному для кожної людини. Багато жінок різного віку, які живуть близько до храму, намагаються ходити раз на тиждень. Коли одна з моїх подруг працювала, то вона проводила один день на місяць у храмі, відвідуючи кілька сесій. Ці жінки послушні, і вони також розуміють силу влади Священства, яка приходить у їхнє життя.
Для молодих батьків відвідування храму може бути побаченням раз на місяць. Президент Пекер сказав: «Можливо, ви зрозумієте . . . ми, намагаємось зробити сімейний літопис, як . . . сімейну працю вдома. . . . Пари, які виховують маленьких дітей, не повинні відчувати провину, або те, що вони не відповідають вимогам . . . якщо у них немає часу або грошей, щоб часто відвідувати храм. Мати робить свій внесок, записуючи важливі події, збираючи фотографії, якісь пам’ятні речі, . . . все це вона робить, коли в неї вибирається вільна хвилина» («A Plea To Stake Presidents», leadership training meeting, 1 Apr. 1988).
Моя мама не вела сімейного альбому з вирізками, але вона прищепила мені любов до моєї спадщини. Вона розповідала мені історію за історією про моїх предків, навчаючи мене любити їх.
Президент Пекер продовжує:
«Батько й мати можуть говорити про обряди і завіти. Зміною інтонації у їхньому голосі, вони виділяють слово храм кожний раз, коли вимовляють його. . . . Прийде час, коли сімейних обов’язків дещо поменшає, а доходів трохи побільшає. Тоді члени Церкви зможуть і повинні будуть віддавати більше цій священній храмовій роботі» («A Plea to Stake Presidents»).
Ми просимо вас, матері й батьки, навчати ваших синів і дочок значенню храмових завітів. Навчайте їх тому, що «носіння храмової білизни - це священний привілей. . . . це є зовнішнім виявом внутрішнього зобов’язання наслідувати Спасителя Ісуса Христа» (Лист Першого Президенства від 5-го листопада, 1996).
Брати й сестри, як слуги живого Бога, ми будемо наполегливо йти вперед у цій священній храмовій роботі. Давайте навчати наших дітей жити так, щоб коли вони відвідуватимуть храм, то могли знаходитись у присутності Господа, я молюсь про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.
Попереднє
