Руки батьків Старійшина Джеффрі Р. Холланд З Кворуму Дванадцятьох Апостолів Безсумнівно, найбільше, що вимагатиметься від батьків - це зробити все, що в їхніх силах для забезпечення щастя і духовної безпеки дітей, яких вони зобов’язані виховувати. У ці дні Пасхи я бажаю подякувати не тільки Господові Ісусу Христу, який воскрес, але також його справжньому Батькові, нашому духовному Батькові і нашому Богу, хто прийняттям жертви свого первонародженого, досконалого Сина, благословив усіх своїх дітей у ті часи спокути і викуплення. Ні в який інший час слова Іоанна Улюбленого, який прославляє як Батька, так і сина, не набувають такого великого значення, як у час Пасхи: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне».1 Я сам батько, звичайно ж недосконалий, але я не можу осягнути розумом, яким тягарем це повинно було бути для Бога у його Небесах - дивитися на таке глибоке страждання і розп’яття його улюбленого Сина. У кожному імпульсі та інстинкті він повинен був відчувати бажання зупинити це, послати ангелів, щоб вони втрутились - але він не втручався. Він витримав те, що бачив, бо це був єдиний шлях, яким можна було внести спасительну, спокутну плату за гріхи усіх його інших дітей від Адама і Єви до кінця світу. Я безмірно вдячний за досконалого Батька і його досконалого Сина, ніхто з яких не відмовився від цієї гіркої чаші і не залишили нікого з нас, недосконалих, хто часто зазнає невдач і спотикається і хто надто часто не робить всього, що в їх силах. Коли ми міркуємо над такою прекрасною їхньою єдністю в спокуті тієї першої Пасхальної пори, то це нагадує нам, що ці стосунки між Христом і його Батьком - це одна з найпрекрасніших і зворушливих тем, що проходять через усе служіння Спасителя. Усім буттям Ісуса, його єдиною метою і радістю було робити приємне своєму Батькові і послух його волі. Видається, що Христос завжди думав про свого Батька і, зрозуміло, що він увесь час молився Батькові. На відміну від нас, йому не треба було мати кризу або якусь зміну у життєвих подіях, щоб звернути свої надії до неба. Він уже інстинктивно, з палким бажанням дивився туди. У Христа, здавалось, не було жодної хвилини марнославства чи корисливості упродовж його земного служіння. Коли один молодий чоловік намагався назвати його «добрим», він повернув цей комплімент своєму Батькові, пояснивши, що існує тільки один, хто заслужив цю похвалу, його Батько. На початку свого служіння він смиренно сказав: «Я нічого не можу робити Сам від Себе. . . . - не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав мене».2 В кінці своїх проповідей, які вражали слухачів силою і владою, він казав: «Наука Моя - не Моя, а Того, Хто послав Мене. . . . А Я не прийшов Сам від Себе; правдивий же Той, Хто послав Мене».3 Пізніше він знову сказав: «Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, - то Він мені заповідь дав, що Я маю казати та що говорити».4 Тим, хто хотіли побачити Батька, щоб почути прямо від Бога, що Ісус був тим, ким він казав, він відповів: «Коли б то були ви пізнали Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. . . . Хто бачив Мене, той бачив Отця».5 Коли Ісус хотів зберегти єдність серед своїх учнів, він молився, використовуючи за приклад свої стосунки з Богом. «Святий Отче, - заховай в Ім’я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!»6 Навіть коли наближався час розп’яття, він утримав своїх апостолів від втручання, промовивши: «Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?»7 Коли це невимовно важке випробування закінчилося, він промовив слова, які були мабуть найспокійнішими у період його земного служіння і він дійсно заслужив їх. У кінці його агонії він прошепотів: «Звершилось! . . . Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!»8 Врешті решт це закінчилось. Врешті решт він міг повернутись додому. Я хочу вам сказати, що багато думав про цю мить і воскресіння, яке сталося пізніше. Мені було цікаво, якою могла бути зустріч Батька, який так сильно любив свого Сина, та Сина, який поважав і шанував свого Батька кожним словом і дією. Якими були обійми цих двох, що були одним? Якими є ці стосунки тепер? Ми можемо тільки цікавитися і захоплюватися. І ми можемо на Пасху самі прагнути жити гідними якоїсь частки цих стосунків. Як батько, я запитую себе, чи можу я й інші батьки робити більше для того, щоб будувати кращі, міцніші стосунки з нашими синами і дочками тут на землі. Батьки, чи не є занадто сміливою надія на те, що наші діти могли б мати хоч маленьку часточку почуттів до нас, які були у Божого Сина стосовно свого Батька? Чи не могли б ми заслужити більше тієї любові, намагаючись бути більше такими, яким був Бог до своєї дитини? У будь - якому випадку, ми знаємо, що розвиток уявлення молодої людини про Бога зосереджується на характерних рисах земних батьків цієї дитини.9 З цієї і з багатьох інших причин здається, жодна із прочитаних мною за минулі місяці книг не схвилювала мене більше, ніж книга під назвою Американська сім’я без батька. У цьому дослідженні автор говорить про сім’ї, які залишив батько, як «найбільш згубну демографічну тенденцію цього покоління», яка веде до спричинення шкоди дітям. Він переконаний, що це є головним джерелом наших самих дошкульних соціальних проблем: бідності, злочинності, підліткової вагітності, знущання над дітьми та виявів жорстокості вдома. Серед принципових соціальних проблем нашого часу є те, що занадто часто батько зникає з життя своїх дітей.10 Навіть більше занепокоєння викликає духовно, чи емоційно відсутній батько, ніж його фізична відсутність. Цей батьківський гріх недогляду приносить набагато більше шкоди, ніж інші гріхи, які вони можуть учинити. Чому ми не дивуємось, що коли у 2000 дітей різного віку і походження запитали, за що вони найбільше вдячні своїм батькам, то загальною для всіх була відповідь: «За те, що він проводить зі мною час»?11 Молода сестра із товариства Лавр, яку я зустрів на конференції не так давно, написала мені після нашої зустрічі так: «Я бажаю, щоб мій батько знав, як він мені потрібен духовно і емоційно. Я палко бажаю почути будь-яке його зауваження, отримати будь-який вияв особистої уваги. Мені здається, він не знає, як багато для мене означав би його активний інтерес до мого життя, коли б він пропонував дати мені благословення чи просто, якби він проводив зі мною час. Я знаю, що він переживає, що зробить щось не так чи не зможе добре висловити свої почуття. Але якби він тільки намагався, то це означало б для мене більше, ніж він може собі уявити. Я не хочу, щоб мої слова зрозуміли як невдячність, бо я знаю, що він любить мене. Одного разу він послав мені записку і підписав її: «З любов’ю, батько». Для мене ця записка - це скарб. Я зберігаю її серед моїх найдорогоцініших речей».12 Так само як і ця молода жінка, я не хочу, щоб мої слова зрозуміли як невдячність і я не хочу, щоб батьки відчували, що вони зазнали тут невдачі. Більшість батьків є прекрасними. Більшість татів - надзвичайні. Я не знаю, хто написав ці вірші для дитячої книжки, які я пам’ятаю з мого дитинства, але вони звучать приблизно так: Всього лише батько з утомленим обличчям, Приходить додому зі щоденної праці, Працює і бореться кожен день, Сміливо зустрічає все, що трапляється на його шляху, Втішається тим, що його сім’я радіє Коли він повертається з роботи. Всього лише батько, але він віддасть усе, Полегшує шлях для своїх маленьких дітей, Робить з суворою і непохитною сміливістю Те, що його батько робив для нього. Ось, що я можу про нього написати, Він просто батько, але найкращий з чоловіків. І, брати, навіть якщо ми не є такими гарними, якими ми б могли бути, і навіть з нашими обмеженнями і при нашій неповноцінності, ми можемо намагатися йти у правильному напрямку заохочені навчаннями нашого Небесного Батька за якими жив Божий Син. З допомогою Небесного Батька ми можемо залишити більшу батьківську спадщину, ніж ми можемо собі уявити. Один молодий батько написав: «Часто, коли я бачу, як мій син спостерігає за мною, я в думках повертаюсь до тих часів, коли я був із моїм татом, згадуючи, як палко я хотів бути подібним до нього. Я пам’ятаю, що у мене була пластмасова бритва і своя баночка з піною для гоління, і кожного ранку я голився разом з ним. Я пам’ятаю, як я ходив по його слідах туди сюди по траві, коли він підстригав траву влітку. Тепер я хочу, щоб мій син ішов за мною, і навіть стає страшно подумати, що він, мабуть йтиме за мною. Коли я тримаю цього маленького хлопчика у своїх руках, я відчуваю сильне бажання любити так, як Бог любить, утішати, як він втішає, захищати, як він захищає. Відповіддю на усі тривоги моєї молодості завжди було: «А що б зробив мій тато?» Тепер, коли мені треба виховати свою дитину, я покладаюсь на Небесного Батька, щоб він сказав це мені».13 Мій друг з часів навчання в університеті недавно написав мені таке: «Багато чого у моєму хаотичному дитинстві було непевним, але в одному я міг бути впевнений - мій батько любив мене. Ця впевненість була опорою мого молодого життя. Я пізнав і полюбив Господа, бо мій батько любив його. Я ніколи не назвав нікого дурнем і не призивав імені Господа надаремно, бо у Біблії сказано, що я не повинен цього робити. Я завжди платив десятину, бо він навчав мене, що така можливість - це привілей. Я завжди намагався бути відповідальним за свої помилки, бо так робив мій батько. І хоч деякий час він був неактивним у Церкві, у кінці життя він служив на місії і віддано працював у храмі. У заповіті він сказав, що будь-які гроші, які залишилися після витрат на підтримку його сім’ї, повинні перейти до Церкви. Він любив Церкву усім серцем. І завдяки йому - я також».14 Певно ця історія є духовним тлумаченням рядків лорда Байрона: «Все ж в моїх рисах вони шукають, характерні риси обличчя мого батька».15 У складний момент життя молодого Нефія його пророцьке майбутнє було визначено, коли він сказав: «Я повірив усім словам, сказаним моїм батьком».16 У важливий момент життя пророка Еноша, він сказав, що це були «слова, які я часто чув від мого батька»17, які спонукали до отримання одного з великих одкровень, записаних у книзі Мормона. І страждаючий Алма молодший, під впливом нестерпного згадування про свої численні гріхи, «пригадав також, що чув, як мій батько пророкував людям про пришестя якогось Ісуса Христа, Сина Божого, щоб спокутувати гріхи світу».18 Ця маленька згадка, це особисте свідчення, дане його батьком у час, коли батько можливо відчував, що його слова не мають ніякого впливу на його сина, не тільки спасла духовне життя його сина, але навіки змінила історію народу, описаного в книзі Мормона. Про Авраама, великого патріарха, Бог сказав: «Бо вибрав я його, щоб він наказав синам своїм і домові своєму по собі. І будуть вони дотримуватись дороги Господньої».19 Я свідчу у ці Пасхальні вихідні дні, що «велике буде вимагатися від батьків», як сказав Господь пророку Джозефу Сміту.20 Певно найбільшим з цього буде - зробити все можливе для щастя і духовної безпеки дітей, яких вони зобов’язані виховувати. У ту саму найтяжчу в усій історії людства мить, з кров’ю, що сочилася з кожної пори, і з криком страждання на його губах, Христос шукав того, кого він завжди шукав - свого Батька. «Авва», - благав він. «Тату», - або як каже маленька дитина: «Таточку».21 Це був такий особистий момент, що повторювати його - це майже святотатство. Син, не звільнений від страждання, і Батько, його єдине джерело сили, - обидва у стражданні пережили цю ніч разом. Батьки, у ці Пасхальні вихідні давайте з більшою старанністю виконувати наш батьківський обов’язок, зміцнені образами Батька і Сина, коли ми обіймаємо наших дітей і залишаємось з ними навіки, я молюсь в ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. Іоанн 3:16. 2. Іоанн 5:30. 3. Іоанн 7:16, 28. 4. Іоанн 12:49. 5. Іоанн 14:7, 9. 6. Іоанн 17:11. 7. Іоанн 18:11. 8. Іоанн 19:30; Лука 23:46. 9. See «Parent-Child Relationships and ChildrenХs Images of God», Journal for the Scientific Study of Religion, березень 1997, 25-43. 10. David Blankenhorn, Fatherless America: Confronting Our Most Urgent Social Problem, (1995), 1. 11. See «Becoming a Better Father», Ensign, Січень 1983, 27. 12. Особисте листування. 13. Особисте листування. 14. Особисте листування. 15. «Parisina», in Byron: Poetical Works (1970), 333. 16. 1 Нефій 2:16. 17. Енош 1:3. 18. Алма 36:17. 19. Буття 18:19; виділення курсивом додано. 20. УЗ 29:48. 21. Марк 14:36.