Президент Гордон Б. Хінклі
Будьмо істинними учнями Христа, дотримуючись Золотого правила, вчиняючи людям те, що б бажали, щоб чинили нам.
Мої дорогі брати і сестри, ми від усього серця вітаємо вас на цій Генеральній конференції, яка стала великою світовою конференцією Церкви.
Події, що відбуватимуться на цій конференції, будуть чути й бачити у нас, і в Канаді, і в більшості країн світу. Я думаю цьому немає аналогів. Прийміть мою подяку і похвалу--всі, хто брав участь у вирішенні складних питань організаційного забезпечення цієї великої події.
Ми зібралися, щоб вклонятися Господові, проголошувати його божественність і його живу реальність. Ми зібралися, щоб ствердити ще раз нашу любов до нього і наше знання про його любов до нас. Ніхто, щоб не казали люди, не може зменшити цю любов.
Дехто все ж намагається. Наприклад, з інших віросповідань, які не вважають нас християнами. Це не є важливим. Важливо те, як ми ставимось до себе самі. Ми без вагань визнаємо, що між нами існують відмінності. Якби було не так, тоді не було б і потреби у відновленні євангелії. Президент Пекер і Старійшина Баллард нещодавно говорили про це в своїх виступах.
Я сподіваюся, що ми не сперечаємось з цього приводу. Дебати з цього приводу нереальні. Ми просто, спокійно і без вибачень свідчимо, що Бог відкрив себе і свого улюбленого сина, відкриваючи цей повний і останній розподіл своєї роботи.
Під час розмови про доктринальні відмінності не слід ставати неприємними. Тут не місце для жовчності. Але нам ніколи не можна відступати або йти на компроміс щодо того знання, що прийшло до нас через одкровення і пряме дарування ключів і повноваження під руками тих, хто володів ними в давні часи. Давайте ніколи не забувати, що це є відновленням того, що було встановлено Спасителем світу. Це не реформація помилкових практики та учення, що могла б тривати століттями.
Ми можемо і повинні поважати інші віросповідання. Ми мусимо визнавати те велике добро, яке вони творять. Ми повинні навчати своїх дітей бути толерантними і дружніми до тих, хто не належить до нашої віри. Ми можемо працювати і працюємо з представниками інших вірувань, захищаючи ті цінності, що зробили нашу цивілізацію великою і наше суспільство особливим.
Наприклад, до мене в офіс нещодавно завітав протестантський священик, один з найефективніших полководців у нескінченній битві проти порнографії. Ми вдячні за нього. Ми об’єднуємося з ним і його колегами. Ми надаємо його організації фінансову підтримку.
Ми можемо працювати і працюємо з представниками інших релігій в різних започаткуваннях у вічній боротьбі з соціальним злом, яке загрожує скарбам--таким дорогоцінним для нас. Ці люди не нашої віри, але вони є нашими друзями, сусідами і співробітниками у багатьох випадках. Ми з задоволенням підключимо нашу силу до їхніх зусиль.
Але в усьому цьому немає місця докринальному компромісу. Цього не потрібно і не повинно бути з нашого боку. Але є певна міра товаришування в сумісній праці.
Втілюючи в життя нашу особливу місію, ми працюємо, маючи мандат, даний нам воскреслим Господом, який говорить з нами у цьому останньому і остаточному розподілі. Це його унікальна і чудова справа. Ми несемо свідчення про Нього. Але ми не повинні чинити це з пихатістю або впевненістю у своїй безумовній праведності.
Як висловив це Петро, ми є «вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої». Чому? Щоб ми «звіщали чесноти Того, Хто покликав [нас] із темряви до дивного світла Свого» (1 Петра 2:9).
Нам не личить ставлення типу «я святіший за тебе». Мені пише чоловік, не член Церкви, який живе серед нас. У своєму листі він каже, що його маленьку доньку піддали бойкоту її шкільні товариши, святі останніх днів. Він наводить ще один випадок, коли в однієї дитини, як кажуть, інша дитина, член Церкви, зірвала з шиї релігійний медальйон. Я сподіваюся, що це неправда. Якщо ж це правда, я прошу вибачення у тих, кого скривдили.
Будьмо самі вищі за подібну поведінку і навчаймо наших дітей наслідувати нас. Будьмо істинними учнями Христа, дотримуючись Золотого правила, вчиняючи людям те, що б бажали, щоб чинили нам. Посилюймо нашу власну віру і віру наших дітей, будучи поблажливими до тих, хто до нашої віри не належить. Любов і повага подолають будь-який прояв ворожнечі. Наша доброта може бути найпереконливішим аргументом на підтримку того, у що ми віримо.
І ще одне. Тиждень тому я був у Пальмірі, штат Нью-Йорк. Там я освячував два будинки. Один з них був відновленим маленьким дерев’яним будинком, у якому жила сім’я Джозефа Сміта старшого одразу після переїзду в ту місцевість. Саме в цій скромній домівці 14-річний Джозеф вирішив піти до сусіднього гаю, щоб поставити запитання Богові, і де він пережив незрівнянне видіння Батька і Сина.
Саме в цій хатинці ангел Мороній з’явився хлопчикові Джозефові, назвавши його по імені і сказавши йому, що у Бога є робота для нього і що «його ім’я матиме добру і погану славу серед усіх народів, колін і язиків, або будуть водночас честити його і безчестити серед людей» (Джозеф Сміт--Історія 1:33).
Як міг сільський хлопчик, практично не маючи формальної освіти, насмілитися говорити таке? Але все це сталося, і буде й надалі збільшуватися, і ця відновлена євангелія проповідується по всьому світі.
Знаходячись у Пальмірі, я також освятив будинок Е.Б.Грандіна, де у 1829 і 1830 роках було надруковано перше видання Книги Мормона. Це було сміливим започаткуванням--надрукувати те, що містер Грандін спочатку вважав підробкою; надрукувати видання тиражем 5000 примірників, що було дуже багато для того часу. Я із задоволенням нагадую вам, що з тих часів ми надрукувати більш як 88 мільйонів примірників цієї видатної книги.
Я вдячний за те, що ми маємо цей старий будинок, який придбав і подарував Церкві один щедрий член Церкви. Сама його наявність стверджує достовірність книги, цього видатного свідчення Сина Божого.
Хто, прочитавши її, може з чесним серцем спростувати її божественне походження? Критики можуть виправдовувати свою позицію. Чим більше вони намагаються, тим більш достовірним стає істинний звіт про те, що вона з’явилася як голос із пороху.
Наскільки ж я вдячний за свідчення, яким Бог благословив мене, про божественне покликання Джозефа Сміта, про реальність Першого видіння про відновлення священства, про істинність цієї Церкви--Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Отже, мої дорогі брати і сестри, радіймо разом тепер, святкуючи з подякою чудесні учення і їх застосування, що прийшли як дар від Господа в цей найславетніший час його роботи. Це час Великодня, коли ми згадуємо і засвідчуємо його славетне воскресіння. Будьмо завжди вдячними за ці дорогоцінні дари і привілеї і добре виконуймо нашу частину, як належить тим, хто любить Господа. Я запрошую вас послухати слова, які будуть сказані з цієї кафедри, які говоритимуть ті, кого покликано бути вашими слугами. Нехай благословення зійде на нас. Я смиренно молюся про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.
