Президент Томас С. Монсон
Перший радник у Першому Президентстві
Цей свій виступ я розпочну з питання: Чи ви коли-небудь проводили відпустку всією сім’єю? Якщо ні, то на вас чекає сюрприз, коли зробите це. Ми з дружиною, кілька років тому, разом з дітьми, їхніми половинами та внуками побували в Дизнейленді, що в південній Каліфорнії. Увійшовши до цього відомого парку розваг, наша група поспішила до найновішого на той час атракціону--
. Ви заходите у макет ракети, сідаєте і застібаєте ремінь. Зненацька вся машина починає сильно дрижати. Здається, механічний голос з гучномовця називає це «сильною турбулентністю». (Я ніколи більше не повертався до цієї розрекламованої подорожі, бо справжню турбулентність, яку тільки можу знести, я отримую просто літаючи з місця на місце під час виконання моїх обов’язків).
Після кількох хвилин, що ми витратили на те, щоб прийти в себе, ми стали в чергу до ще одного відомого атракціону. Він називається Дивовижна гора. Юрба потихеньку просувалася на зразок серпантину. У пісні, що лилася з гучномовців до натовпу, який очікував, були такі слова:
І ось ми готові сідати в човен, який перевезе нас на вертикальний спуск. Ми чули, як скрикували пасажири попереднього човна, коли їх поглинуло ревіння водопаду, а потім вони плавно підпливли до зупинку. Як раз перед падінням я помітив на стіні невеликий знак, що проголошував глибоку істину: «Вам нікуди втекти від неприємностей; такого місця не існує!»
Ці кілька слів запам’яталися мені. Вони стосуються не тільки атракціону Дивовижна гора, але й нашого тимчасового життя у смертності.
Життя--це школа досвіду, час випробування. Ми вчимося, зносячи нещастя і переживаючи болі в серці.
Замислюючись над подіями, які можуть випасти на долю нам усім--такими, як хвороби, аварії, смерть і багато інших--ми можемо сказати, як Йов у давнину, що: «Людина народжується на страждання».2 Йов був «невинним та праведним» чоловіком, який «Бога боявся, а від злого втікав».3 Благочестивому в поведінці, багатому на удачу Йову довелося зіткнутися з випробуванням, яке б знищило будь-кого. Втративши своє майно, зневажений друзями, нещасний у стражданнях, розбитий морально втратою сім’ї, він отримав попередження: «Прокляни Бога--і помреш!»4 Він протистояв цій спокусі і проголосив від усієї своєї благородної душі: «Бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті».5 «Та я знаю, що мій Викупитель живий».6 Йов зберіг віру.
Можна зробити висновок, що жодна людина ніколи не жила зовсім без страждань і випробувань, і ніколи в історії людства не було періоду, в якому б не було безладдя, руїн і страждання.
Коли життєвий шлях робить жорстокий поворот, буває спокуса поставити питання: «Чому я?» Самозвинувачення--це загальне явище, навіть коли, можливо, неприємності не залежать від нас. Часом здається, що немає світла в кінці тунелю і що ніч не закінчиться ніколи. Ми відчуваємо себе оточеними болем розбитих сердець, розчаруванням через розвіяні мрії та відчаєм через марні сподівання. Ми приєднуємося до біблейського благання: «Чи немає бальзаму в Ґілеаді?»7 Ми відчуваємо себе забутими, з розбитим серцем, самотніми.
Усіх тих, хто в такому відчаї, хочу запевнити: «Буває увечорі плач, а радість на ранок!8 Так прочитаємо в книзі псалмів.
Як би життя не било нас, давайте завжди пам’ятати, що інші пройшли тим самим шляхом, витерпіли і вийшли переможцями.
Здається, що ллється нескінченний потік неприємностей для всіх і кожного. Наша проблема в тому, що часто ми очікуємо негайного розв’язання таких неприємностей, при цьому забуваючи, що вимагається така небесна чеснота, як терпіння.
Надмірний борг.
Цей список нескінченний. Сьогодні у світі часом виникає тенденція почувати себе відокремленими--навіть ізольованими-- від Того, хто дає кожний добрий дар. Ми непокоїмося, що йдемо через життя самотні. Ви запитуєте: «Як справитися з цим?» Що приносить нам повний спокій, так це євангелія.
З ліжка, на якому ми страждаємо від болю, з подушки, мокрої від сліз, ми підносимося до небес через божественне запевнення і дорогоцінне обіцяння: «Не залишу тебе й не покину тебе».9
Таке заспокоєння дуже цінне на шляху по дорогах смертного життя, з його багатьма перешкодами і поворотами. Рідко коли запевнення приходило у вигляді спалаху чи гучного голосу. Навпаки, мова Духа ніжна, тиха, підноситься до серця, заспокоює душу.
Щоб ми не запитували Господа стосовно наших неприємностей, давайте пам’ятати, що мудрість Бога може здатися людям безглуздям, але найбільший урок, який ми можемо отримати в смертності, це той, що коли Бог каже, а людина слухається, та людина завжди буде права.
Випадок, що стався з Іллею тішб’янином, ілюструє цю істину. Серед жорстокого лиха, засухи, відчаю через голод, страждання і, можливо, навіть смерті «було Господнє слово до нього, говорячи: «Устань, іди до Сарепти, . . . й осядеш там. Ось, наказав Я там одній вдові, щоб нагодувала тебе».10
Ілля не запитував Господа. «І він устав та й пішов до Сарепти. І прибув він до входу міста, аж ось там збирає дрова одна вдова. І він кликнув до неї й сказав: «Візьми мені трохи води до посудини, й я нап’юся».
І пішла вона взяти. А він кликнув до неї й сказав: «Візьми мені й шматок хліба в свою руку!»
А та відказала: «Як живий Господь, Бог твій,--не маю я калача, а тільки повну пригорщу борошна в дзбанку та трохи олії в горняті. А оце я назбираю дві полінці дров і піду, і приготую це собі та синові своєму. І з’їмо ми,--та й помремо».
І сказав до неї Ілля: «Не бійся, піди, зроби за своїм словом. Тільки спочатку зроби мені з того малого калача, і винесеш мені, а для себе та для сина свого зробиш потім.
Бо так сказав Господь, Бог Ізраїлів: «Дзбанок муки не скінчиться, і не забракне в горняті олії аж до дня, як Господь дасть дощу на поверхню землі».11
Вона не піддала сумніву неймовірне обіцяння. «І пішла вона, і зробила за словом Іллі, і їла вона й він та її дім довгі дні,--дзбанок муки не скінчився, і не забракло в горняті олії, за словом Господа, що говорив через Іллю».12
Давайте зараз швидко перелистаємо сторінки історії до тієї особливої ночі, коли пастухи, що були зі своїми отарами, почули святе проголошення: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос, Господь».13
З народженням немовляти у Віфлеємі, з’явився великий дар--сила, сильніша за зброю, багатство, триваліше за монети часів Цезаря. Провіщене задовго до цього обіцяння виповнилося; народився Христос-немовля.
Священний запис відкриває, що хлопчик Ісус «зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей».14 Пізніше, як записано у скромному вірші, він «ходив добро чинячи».15
З Назарета і через віки дійшов його відмінний приклад, його приємні слова, його божественні вчинки. Вони надихають терпіння, щоб зносити біди, силу, щоб зносити горе, мужність, щоб стати обличчям до обличчя зі смертю, і впевненість, щоб жити. У цьому світі хаосу, випробування, невпевненості, ніколи наша потреба у такому божественному керівництві не була такою відчайдушною.
Уроки з Назарета, Капернаума, Єрусалима та Галілеї долають перешкоди відстані, плин часу, обмеженість розуміння, коли приносять світло й шлях стривоженим серцям. А попереду ще Гефсиманський сад і Голготський пагорб.
Біблейське оповідання відкриває: «Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсиманія, і промовляє до учнів: «Посидьте ви тут, аж поки піду й помолюся Отам».
І, взявши Петра й двох синів Заведеєвих, зачав сумувати й тужити.
Тоді промовляє до них: «Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут і пильнуйте за Мною».
І трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав:16
«Отче, як волієш, --пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте--не Моя, а Твоя нехай станеться воля!»
І ангол із неба з’явився до Нього,--і додавав Йому сили.
А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крові, що спливали на землю».17
Яке страждання, яку жертву, яку муку він переніс, щоб спокутувати гріхи світу!
Заради нашого блага поет написав:
У юності, яка вважає,
Що літо вічно тут триває,
Душа радіє і співає,
І морок темряви зникає,
Повинні знати ми, що десь,
Вечірнім небом вкритий весь,
Є сад, відомий людям всім,
Сад Гефсимань. Ісус був в нім.
Алеї там пересікають,
Розбитих мрій наших потік.
І сльози в ньому висихають,
Бо роки довгії минають,
А сад стоїть. Не намагайтесь,
Не обминути його нам.
Усі стежки, що прокладались,
Проходять через Гефсимань.18
Місія Спасителя світу у смертному житті швидко наближалася до свого кінця. Попереду ще був Голготський хрест, ганьба збоку тих, хто жадав крові Сина Божого. Його божественна відповідь є простою, але глибокого значення молитвою: «Отче, відпусти їм,--бо не знають, що чинять вони!»19
Наступив кінець: «Отче, у руки Твої віддаю Свого Духа!» І це прорікши. . .»20, Великий Викупитель вмер. Його поховали в могилі. Він воскрес уранці на третій день. Його бачили учні. Слова, промовлені під час тієї епохальної події, линуть до нас крізь час і приносять нашим душам навіть сьогодні заспокоєння, упевненість, бальзам, визначеність: «Нема Його тут,--бо воскрес».21 Воскресіння стало реальністю для всіх.
Минулого тижня я отримав листа, сповненого віри, від Лоренс Хілтон. Дозвольте мені поділитися з вами розповіддю про особисту трагедію цієї людини, пережиту з вірою, без жодних сумнівів.
У 1892 році Томас і Сар Хілтон, батьки Лоренс, поїхали до Самоа, де після їхнього приїзду Томаса було призначено президентом місії. Вони привезли з собою маленьку дочку, двоє синів народилося у них під час служіння там. Сталася трагедія--всі троє померли в Самоа і в 1895 році Хілтони повернулися з місії без дітей.
Девід О. Маккей був другом сім’ї і був глибоко зворушений їхньою втратою. У 1921 році старійшина Маккей, якого супроводжував старійшина Х‘ю Д. Кеннон, зупинилися на Самоа під час поїздки навколо світу з метою відвідати членів Церкви у різних країнах. Перед від’їздом він пообіцяв сестрі Хілтон, яка тепер була вдовою, що особисто відвідає могили трьох її дітей. Я зачитаю листа, якого Девід О. Маккей написав їй із Самоа:
«Шановна сестро Хілтон!
У середу, 18 травня 1921 року, увечері, коли промені сонця, що заходило, торкалися верхівок високих кокосових дерев, група з п’ятьох чоловік стояла, схиливши голови, перед маленьким кладовищем Фагалі’і. . . . Ми були там, як Ви пам’ятаєте, у відповідь на моє обіцяння Вам перед від’їздом з дому.
Могили і пам’ятники гарно збереглися. . . . Я записав те, що написано на них, коли стояв за кам’яною огорожею, що оточувала ділянку.
Жанетт Хілтон
нар. 10 вер. 1891
померла 4 черв. 1892
«Спи, люба Дженні»
Джордж Еммет Хілтон
нар. 12 жов.1894
помер 19 жов.1894
«Хай спокійним буде твій сон!»
Томас Гарольд Хілтон
нар. 21 вер.1892
помер 17 бер.1894
«Спочинь тут на пагорбі, спочинь»
Дивлячись на ці три маленькі могили, я намагався уявити, через що Вам, юній матері, довелося пройти тут, на Самоа. І тоді, маленькі надгробні камені стали пам’ятниками не тільки тим трьом малятам, які сплять під ними, але й материнській вірі та відданості вічним принципам істини й життя. Ваші троє маленьких, сестро Хілтон, тихо, але промовисто й ефективно, продовжили вашу благородну місіонерську роботу, розпочату майже 30 років тому, і будуть продовжувати її доти, поки знаходитимуться добрі руки, що доглядатимуть їхнє останнє земне місце спочинку.
Люблячі руки їм очі закрили,
Люблячі руки їм тіло накрили.
Люди чужі їм могили вбирають,
Вклоняться й тихо сльозу витирають.
До побачення
Девід О. Маккей»
Ця зворушлива розповідь передає серцю, що горює «мир, . . . що вищий від усякого розуму».22 Наш Небесний Батько живе. Ісус Христос Господь є нашим Спасителем та Викупителем. Він направляв пророка Джозефа. Він керує своїм пророком сьогодні, Президентом Гордоном Б. Хінклі. Про цю істину я свідчу особисто.
Щоб ми могли перенести наші скорботи, знести тягарі і мужньо дивилися страху в лице--як це робив наш Спаситель--про це моя молитва. Я знаю, що він живе. В ім’я Ісуса Христа, амінь.
ПОСИЛАННЯ
1. Gilbert, Ray, ©1945 Walt Disney Music Company.
2. Йов 5:7.
3. Йов 1:1.
4. Йов 2:9.
5. Йов 16:19.
6. Йов 19:25.
7. Єремія 8:22.
8. Псалми 30:6.
9. Ісус Навин 1:5.
10. 1 Царів 17:8, 9.
11. 1 Царів 17:10-14.
12. 1 Царів 17:15, 16.
13. Лука 2:10, 11.
14. Лука 2:52.
15. Дії 10:38.
16. Матвій 26:36-39.
17. Лука 22:42-44.
18. Елла Вілер Вілкокс, «Гефсимань», з Sourcebook of Poetry, вибр. Елом Браянтом (1968), стор. 435.
19. Лука 23:34.
20. Лука 23:46.
21. Матвій 28:6.
22. Филип’янам 4:7.см.
Previous
