Старійшина В. Юджин Хансен
З Президентства Сімдесятників
Міцні сімейні стосунки не встановлюються самі собою. Для цього потрібен час. Потрібно присвятити себе цьому, молитися і працювати над цим.
Коли ми читаємо Писання, любов Господа до своїх дітей стає очевидною для нас. Такими зрозумілими стають слова: «Діти--спадщина Господня» (Псалми 127:3).
У Новому Завіті Спаситель пояснив серйозність причинення зла або образи «цих малих» для будь-кого. Як записано в книзі Матвія: «То краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити,--і його потопити в морській глибині» (Матвій 18:6).
Одна з найзворушливіших сцен, описаних у Книзі Мормона--яка є ще одним свідченням про Ісуса Христа--сталася, коли воскреслий Господь явився нефійському народові, який жив у Західній півкулі за часів Спасителя. Під час того явлення він так лагідно служив дітям.
Ми читаємо, як, стоячи у натовпі, він наказав людям пропустити до нього дітей, став разом з ними на коліна і молився Батькові за них. Слова, які він промовив, були такими священними, що їх неможливо було записати. Він плакав, брав дітей по одному і благословляв їх.
Коли натовп подивився у небо, вони побачили, як відкрилися небеса--з’явилися ангели і зійшли. Діти були взяті в огненне коло і ангели служили їм.
Коли ми визнаємо любов Господа до маленьких дітей, то не дивно, що ті, хто представляє Господа сьогодні на землі, висловилися чітко і сильно стосовно відповідальності батьків щодо своїх дітей.
Я звертаюся до документа, виданого Першим Президентством і Радою Дванадцятьох Апостолів, який називається «Сім’я: проголошення світові». Я зачитую з цього документа: «Чоловік і дружина мають урочисту відповідальність любити один одного, а також своїх дітей, і піклуватися один про одного, а також про своїх дітей. . . . Батьки мають священний обов’язок виховувати своїх дітей у любові й праведності, забезпечувати їхні фізичні й духовні потреби, учити їх любити один одного і служити один одному, виконувати заповіді Бога і бути законопослушними громадянами, де б вони не жили. Чоловіки і дружини--матері і батьки--будуть відповідати перед Богом за виконання цих обов’язків» (Утышпт, лист. 1995, стор. 102).
Це слова, що протвережують, особливо у світлі постійних нападок ворога на традиційні цінності і впливу, який він має на сім’ю. Стає очевидним, що потрібно багато зробити, щоб повернути у протилежному напрямі течії, що продовжують ставити під ризик сім’ю.
Суспільство безрозсудно повертається до недуховного. Множаться численні соціальні програми. Урядові агенства заручаються підтримкою, щоб забезпечити громадські фонди і програми у спробі змінити деструктивні течії. У той час, коли спостерігаються окремі успіхи, загальний напрям залишається тривожним. Я стверджую, що якщо дійсні й тривалі зміни мають статися, то це станеться тільки тоді, коли ми повернемося до наших духовних якорів. Нам потрібно прислухатися до порад пророків.
І знову проголошення про сім’ю, сучасне одкровення: «Сім’я висвячена Богом. . . . Діти мають право народжуватися в батьків, які перебувають у шлюбі, а також виховуватися батьком і матір’ю, які з цілковитою вірністю шанують шлюбні обітниці. Щастя в сімейному житті може досягатися найкраще, коли сім’я основується на вченнях Господа Ісуса Христа. Щасливі шлюби й сім’ї основуються й утримуються на принципах віри, молитви, покаяння, прощення, поваги, любові, співчуття, праці, а також повноцінного відпочинку. Згідно з божественним задумом батько має головувати над своєю сім’єю в любові й праведності, він відповідає за забезпечення всім необхідним і захист своєї сім’ї. Мати в першу чергу відповідальна за піклування про своїх дітей. Матері й батьки зобов’язані допомагати один одному у виконанні цих священних обов’язків як рівноправні партнери. У випадку недієздатності, смерті чи інших обставин ролі в сім’ї можуть помінятися. Близькі родичі мають надавати допомогу, коли виникатиме в цьому необхідність».
Розмірковуючи над цими натхненними словами сучасного одкровення, я відчуваю вдячність за благословення вирости у хорошому домі, домі, де батьки більше піклувалися про дітей, яких Бог дав їм, ніж про набуття слави у світі чи майна.
Я був другим у сім’ї, де було восьмеро дітей. Ми жили на маленькій фермі у північній Юті. Грошей було обмаль, а тому я мав благословення необхідності навчитися працювати ще молодим. Дійсно, наш обмежений прибуток вимагав, щоб усі діти були ощадливими і робили внесок у фінансовий успіх сім’ї, як тільки стануть достатньо дорослими. З приводу ледарювання мій батько мав улюблену приказку: «Немає нічого нуднішого за ледарювання, тому що ти не можеш зупинитися і перепочити».
Хоч часи і змінилися, принципи залишаються однаковими. Сьогоднішнім батькам потрібно давати кожній своїй дитині можливість робити внесок у добробут сім’ї. У такій сім’ї діти щасливіші, в домі перебуває дух любові та єдності.
На тій маленькій фермі я дізнався, що гроші й матеріальні речі не є ключами до щастя й успіху. Звичайно, повинно бути достатньо грошей для забезпечення основних потреб, але гроші самі по собі рідко мають як наслідок щастя, якщо взагалі коли-небудь мають.
Наша ферма також давала можливість навчитися покірності. Здається, що коли ми мали гарний урожай і ціни були високими, то ранні заморозки або град підрізали прибуток до такого рівня, що нам ледь вистачало.
Я чув, як мій батько зауважував не раз: «Не заперечую отримати науку в школі важких ударів, але саме курси повторення є випробуванням».
Навіть з постійними фінансовими труднощами життя наше було хорошим. У домі була любов. Дім був місцем, в якому хотілося бути. І для нас було корисним отримати досвід відмови від своїх бажань заради того, щоб хтось інший в сім’ї міг задовольнити свої потреби.
Меблі у нашій вітальні ніколи не потрапили б на обкладинку журналу House Beautiful, але у нас було дві значні речі: у нас було піаніно і була книжкова шафа. Яку важливу роль зіграли ті дві дещо прості речі у розвитку корисних талантів та інтересів, таких важливих у наші молоді роки.
Вплив гарної музики і хороших книг перейшов у наступне покоління. Навіть телебачення не замінило піаніно і книжкову шафу в житті нашої сім’ї.
Ми були також благословлені матір’ю і батьком, які були рівноправними партнерами у тому критично важливому обов’язку виховання сім’ї. Я багато чого навчився, спостерігаючи, як вони вчать дітей найефективнішим шляхом--власним прикладом.
Мій батько навчив мене:
Обов’язку й милосердя, коли я бачив, як він залишає свою роботу у багатьох випадках, щоб прийти на допомогу членам приходу.
Віри, коли я слухав його молитви і спостерігав, як він давав благословення священства членам сім’ї та іншим.
Любові, коли я спостерігав, як він ніжно піклується про своїх пристарілих батьків.
Норм поведінки, коли він викристовував свій досвід і поточні події, щоб навчити мене йти тією дорогою, якою він хотів, аби я йшов.
Надійності, коли він купив мені будильник і дав п’ятьох корів, щоб я доїв їх щоранку й щовечора упродовж років мого перебування в старших класах школи.
Він навчив мене чесності, бо я істинно можу сказати, що ніколи не бачив, щоб він зробив щось нечесне.
Моя мати теж навчила мене багато чого, а саме:
Економності, коли жила в дусі того піонерського прислів’я: «Використай, зноси, перероби ще на щось або обійдися без нього».
Жертви, коли я бачив, як вона багато разів обходилася без того, що було потрібне їй, аби діти могли мати.
Цнотливості, бо вона рано висловила сподівання, що її діти будуть морально чистими.
Любові, коли бачив і відчував любов матері в домі.
Доброти, і можу щиро сказати, що ніколи не бачив, щоб вона робила щось недобре.
Я вдячний Господові за люблячих батьків, які навчили мене цінностей, духовних і моральних, і які мудро дали зрозуміти, що є дещо з того, що не піддається сумніву--а саме відвідування Церковних зборів, сплата десятини, читання Писань, повага до батьків і Церковних провідників. І що найважливіше, вони вчили тим, що робили, а не що говорили.
Тому вирішальним у зміцненні сімей є розуміння того, що міцні сімейні стосунки не встановлюються самі собою. Для цього потрібен час. Потрібно присвятити себе цьому, молитися і працювати над цим. Батьки повинні усвідомлювати свою відповідальність і з готовністю брати її на себе. Радість і щастя, що прийдуть внаслідок, будуть невимовними.
Наш улюблений пророк, Президент Гордон Б. Хінклі, радив: «Виховуйте і любіть своїх дітей. . . . З усього, чим ви володієте, немає нічого ціннішого за ваших дітей» (цитовано в Church News, 3 лют. 1996, стор. 2).
Я залишаю вам своє свідчення, що проголошення про сім’ю, на яке я посилався раніше, є сучасним одкровенням, що його Господь дав нам через своїх пророків останніх днів.
Бог живе; Ісус є Христос; це його Церква, яку веде живий пророк, в ім’я Ісуса Христа, амінь.
Previous
