«Випробуй, Боже, мене і пізнай моє серце» Президент Джеймс Е. Фауст Другий радник у Першому Президентстві Обряди і завіти . . . це засоби, які дав Господь, щоб супроводити нас у вічне життя. Дорогі брати, сестри і друзі! Я смиренно стою на цій трибуні, яка понад сто років освячувалася словами Бога, промовленими в численних натхненних посланнях, що духовно наповнювали душі тих, хто слухав їх. Я хочу бути послідовним у цій спадщині і молюся, щоб наші серця були відкритими для всього, що було сказано на цій конференції. Сьогодні я хотів би поговорити про благословення, які випливають із завітів з Господом. Щоб для цього була основа, я почну з завіту, який Господь склав з домом Ізраїлевим: «Бо це ось той Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля,--каже Господь: Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом!»1 Цей завіт універсальний для тих з усіх народів, хто «в Христа охристилися».2 Як стверджує Павло: «А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці».3 Завіти--це не просто видимі ритуали; вони є справжнім та ефективним засобом зміни. «Нове народження приходить Духом Бога через обряди».4 Ми повинні завжди шанувати й тримати у святості спасительні завіти, які ми уклали з Господом. Якщо робитимемо це, Він обіцяв: «Ти будеш отримувати одкровення за одкровенням, знання за знанням, аби ти міг знати таємниці і мирні справи--те, що приносить радість, те, що дає вічне життя».5 Багато завітів обов’язкові для щастя у цьому житті, а також після нього. Серед найважливіших з них--шлюбні завіти, укладені між чоловіком і дружиною. З цих завітів випливає найбільша радість у житті. Завіт хрищення, разом з обрядом конфірмації, відчиняє ворота до вічного життя. Клятва і завіт священства містять у собі обіцяння, за яким гідні старійшини Церкви «отримають усе, що має Батько».6 Храмові завіти є основою для отримання найбільших благословень, які Господь має для нас. Ми маємо великий привілей причащатися Господньою Вечерею. Відновлення наших завітів хрищення під час причастя захищає нас від будь-якого зла. Гідно причащаючись освяченим хлібом і водою в пам’ять Спасителевої жертви, ми свідчимо Богу Батькові, що готові взяти на себе ім’я його Сина, завжди пам’ятати його і виконувати його заповіді, які він дав нам. Виконуючи все це, ми завжди будемо мати його Духа з нами.7 Якщо ми причащаємося регулярно і залишаємося вірними цим завітам, закон буде «в середині нашій і написаний у наших серцях». Дозвольте мені проілюструвати це оповіданням з Church News. «Група вчителів релігії влітку вивчала курс із життя Спасителя, де особлива увага приділялася притчам. Коли настав час складати останній екзамен, . . . студенти прийшли у клас і знайшли там записку, що екзамен буде прийматися в іншому корпусі, на другому кінці студмістечка. Більше того, у записці повідомлялося, що екзамен мав тривати всього дві години і що починався майже у цю хвилину. Студенти швидко пішли на другий кінець студмістечка. По дорозі вони пройшли повз маленьку дівчинку, яка плакала через те, що спустило шину на колесі нового велосипеда. Літній чоловік важко кульгав у напрямку бібліотеки, в одній руці тримаючи ціпок, а книги при цьому падали, бо він не міг утримати їх однією рукою. На лавці біля корпусу клубу сидів бородатий чоловік у поношеному одязі [у явній нужді]. Поспішаючи до іншого класу, студенти зустріли свого викладача, який оголосив, що вони провалили екзамен. Єдиним дійсним випробуванням того, чи зрозуміли вони життя і вчення Спасителя, як сказав він, було те, як вони ставилися до людей у нужді. Кілька тижнів їхнього навчання «біля ніг» обдарованого професора багато чого навчили їх з того, що сказав і зробив Спаситель».8 Поспішаючи закінчити формальності курсу, вони, однак, не змогли розпізнати можливість використати отримані знання в трьох епізодах, що були розіграні. Вони вивчили букву, а не дух. Знехтували маленькою дівчинкою і двома чоловіками, показавши, що глибокий зміст курсу не ввійшов «у їхню середину». Ми повинні періодично досліджувати свої душі та виявляти, хто ми в дійсності є. Наш справжній характер, хоч ми й дуже хотіли б цього, неможливо заховати. Він ясно помітний через зовнішні прояви. Спроби обманути інших можуть обманути нас самих. Ми часто буваємо як той король із казки, який думав, що одягнений у красиве вбрання в той час, як сам був голим. За своє життя я бачив, як зростала вірність членів Церкви. Виміряні незмінними стандартами, вияви вірності зараз більші, ніж будь-коли. У відсотках, у будь-яку окремо взяту неділю, людей причащається Господньою вечерею у всьому світі майже вдвічі більше, ніж у той час, коли я ріс. Ми намагаємося піклуватися про бідних і нужденних серед нас завдяки щедрості вірних членів Церкви, які дотримуються закону посту і беруть участь у натхненній програмі благополуччя. Гуманітарна допомога багатьох видів вартістю в мільйони доларів посилалася до багатьох країн, щоб полегшити голод і страждання. Це подається згідно з потребою і незалежно від раси, кольору чи релігійного віросповідання. Численна кількість наших людей отримують благословення від життя за стародавнім законом десятини. Вони добровільно повертають Господові одну десяту від прибутку, який він дав їм. Ще сотні тисяч наших вірних святих насолоджуються привілеєм храмового поклоніння. Зараз 58 тисяч наших місіонерів служать місії. Я радію з цього і впевнений, що Господь задоволений. Але цікаво, чи так само пропорційно зросла наша подібність до Христа. Чи наше служіння йде від чистого серця? Я кажу про важливість дотримання завітів, тому що вони захищають нас у світі, який дрейфує від шанованих часом цінностей, що приносять радість і щастя. Надалі це втрачання моральних цінностей може навіть зрости. Елементарна порядність суспільства падає. У майбутньому наші люди, особливо наші діти і внуки, можуть очікувати ще більшого натиску пороків Содому й Гоморри. Надто багато сімей розвалюється. Добро називається злом, а зло--добром.9 У нашій теперішній «легкості шляху»10 ми забули елементи жертви і посвячення, які так добре показали нам предки-піонери. Може бути, що як припускав Уордсворт: «В нас світ проник; тепер, як і раніше, Ми дістаємо і витрачаємо. . . . Цьому серця ми віддали і найцінніше! . . . І через це нам спокою немає».11 Можливо, у наш день і час важче утримувати моральну силу і стояти проти вітру зла, який дме лютіше, ніж будь-коли. Це процес відсівання. Сьогодні сучасні двійники Вавилону, Содому й Гоморри звабливо і недвозначно показуються по телебаченню, Інтернету, у фільмах, книжках, журналах і місцях розваг. На останній Генеральній конференції Президент Гордон Б. Хінклі попереджав нас про значне відхилення за головною тенденцією суспільства у деяких областях, як, наприклад, дотримання Суботнього дня, розпад сім’ї та інших. Він сказав: «Ми зайшли надто далеко, уподібнюючись іншим людям в суспільстві в їхньому ставленні до своїх сімей. Звичайно ж, є гарні сім’ї. Є гарні сім’ї скрізь. Але надто багато тих, хто в біді. Ця недуга виліковна. Рецепт простий і надзвичайно ефективний. Це--любов».12 У нашому суспільстві багато священних цінностей розмито в ім’я свободи самовираження. Вульгарне і непристойне захищається в ім’я свободи слова. Основна частина суспільства стала більш терпимою до поведінки, про яку попереджали Ісус, Мойсей, пророк Джозеф Сміт та інші пророки з початку історії людства, і, навіть, приймає її. Ми не повинні дозволяти своїм особистим цінностям руйнуватися, навіть якщо інші думають, що ми дивні. До нас завжди ставилися як до особливих людей. Однак, бути духовно коректними набагато краще, ніж бути політично коректними. Звичайно, як окремі особи і як люди ми хочемо, щоб нас любили і поважали. Але ми не можемо бути серед більшості суспільства, якщо це означає нехтування тими праведними принципами, які громом прозвучали з Сінаю, які згодом були вдосконалені Спасителем і яких потім навчали сучасні пророки. Ми маємо лише боятися образити Бога та його Сина, Ісуса Христа, який очолює цю Церкву. Усі форми зла маскуються. Я говорю про сексуальну аморальність. Я говорю про ставку на гроші, що в багатьох місцях називається просто грою, а не азартною грою. Це типово, як багато інших проявів зла маскується, щоб стати більш прийнятними. Відбувається маскування й іншої поведінки, яка засуджувалася упродовж історії людства, поведінки, яка є руйнівною для сім’ї, основного підрозділу суспільства. У зверненні «Сім’я: проголошення світові» Перше Президентство і Дванадцять Апостолів стверджують: «Ми . . . урочисто проголошуємо, що шлюб між чоловіком і жінкою висвячений Богом і що сім’я є основною частиною плану Творця для вічної долі Його дітей». Порушення батьківських повноважень руйнує найбільш незамінну організацію суспільства--сім’ю. Павло говорив про тих, хто в його час показував, що «діло Закону, написане в серцях [їхніх], як свідчить їм сумління».13 Щоб члени цієї Церкви отримували благословення завітного народу, закон Господа має бути записаним у їхніх серцях. Як вони можуть робити це, коли так багато голосів говорить нашим дітям і внукам, що добро є злом, а зло--добром? Хотілося б сподіватися, що всі батьки і матері, дідусі й бабусі будуть кращим прикладом у дотриманні заповідей Бога. Ми просимо чоловіків і дружин трохи більше намагатися бути люблячими і добрими. Якщо обоє батьків захищатимуть свою сім’ю як тільки можуть від багатьох впливів, що полюють на нас, то, більш імовірно, що їхні діти будуть забезпечені охороною. Щоденне вивчення Писань, щоденна молитва, регулярні домашні сімейні вечори, послушність владі священства вдома і в Церкві є страхуванням проти духовного виродження. Ісус Навин говорив недвозначно, коли сказав: «А я та дім мій будемо служити Господеві». «І сказав народ до Ісуса: «Господеві, Богові нашому, ми будемо служити, а голосу Його будемо слухатися!»14 Ми вільні приймати чи відхиляти пораду Господа та його пророків. Часто ті, хто не йде за пророками, і є тими голосами, які критикують тих, хто йде. Дехто з наших критиків називають тих, хто йде за своїми духовними провідниками, «безглуздими овечками». Ісус сказав: «А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його. За чужим же не підуть вони, а будуть утікати від нього,--бо не знають вони чужого голосу».15 Звичайно, все це не почалося з нашим поколінням. Від початку вплив і сили Сатани постійно воювали з Богом. Сатана, великий обманщик, сказав: «Я теж син Бога».16 Сатана закликав дітей Адама не вірити в те, що йде від Бога, «і вони любили Сатану більше за Бога. І з того часу люди почали ставати плотськими, хтивими і бісівськими».17 Виправдовуються, здається, тим, що всі так роблять. Це звичайна річ! Обряди і завіти допомагають нам пам’ятати хто ми і наш обов’язок перед Богом. Це засоби, які дав Господь, щоб супроводити нас у вічне життя. Якщо ми будемо шанувати їх, він дасть нам збільшену силу. Старійшина Джеймс Е. Талмейдж стверджував, що істинний віруючий, «з любов’ю Бога в душі, живе у служінні й праведності, не перестаючи запитувати, яким правилом чи законом кожна дія дозволена чи заборонена».18 У світі, в якому нам і нашим сім’ям загрожує зло з кожного боку, давайте пам’ятати пораду Президента Хінклі: «Якби тільки наші люди могли навчитися жити за цими завітами, все інше б сталося само собою».19 Віддані члени Церкви, вірні своїм завітам з Господарем, не потребують пояснення кожної йоти і риски. Поведінка, подібна до Христової, витікає з найглибших джерел людського серця й душі. Вона направляється Святим Духом Господнім, обіцяним в обрядах євангелії. Нашою найбільшою надією має бути освячення, яке надходить з цього божественного керівництва; нашим найбільшим страхом має бути втрата цих благословень. Живімо ж так, щоб ми змогли сказати, як сказано в Псалмах: «Випробуй, Боже, мене і пізнай моє серце».20 Я молюся про це в ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. Єремія 31:33. 2. Галатам 3:27. 3. Галатам 3:29. 4. Teachings of the Prophet Joseph Smith, вибр. Джозефом Філдінгом Смітом (1976), стор. 162. 5. УЗ 42:61. 6. УЗ 84:38. 7. Див. УЗ:20:77, 79. 8. «Viewpoint: Too Hurried to Serve?» Church News 1 жов. 1988, стор. 16. 9. Див. Ісая 5:20. 10. Алма 37:46. 11. Вільям Уордсворт, «Світ», в The Oxford Book of English Verse, вид. Sir Arthur Quiller-Couch (1949), стор. 626. 12. «Look to the Future», Ensign, лист. 1997, стор. 69. 13. Римлянам 2:15. 14. Ісус Навин 24:15, 24. 15. Іоанн 10:4-5, див. також вірші 11, 14-15, 27. 16. Мойсей 5:13. 17. Мойсей 5:13. 18. З Conference Report, квіт. 1905, стор. 78. 19. Teachings of Gordon B. Hinckley (1997), стор. 147. 20. Псалми 139:23.