Старійшина Рассел М. Нельсон
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Перш за все ми маємо прагнути миру.
Серед найбільш пам’ятних спогадів нашої сім’ї--подорожі до Святої землі. Подорожі до того краю часом змінювали наше життя. А зараз для тих, хто хотів би побувати там і збагатитися духовно, Свята земля є казаном безладдя і свавілля. Буквально всі куточки світу пізнають на собі нечуваний терор. Людей, які моляться про мир і при цьому стають свідками жахливого зла, охоплює збентеження.
Мир проти боротьби
Неспокійні часи, в які ми живемо, були описані в пророцтвах Писань. У них говориться, що в нашу добу будуть «пожежі, і бурі, і тумани з диму в чужих землях;… війни, чутки воєнні, і землетруси в різних місцях… великі забруднення на лиці землі;… і всілякі мерзоти»1.
Це пророцтво з’являється і у більш ранніх записах за часів другого покоління людського життя2 на землі: «І в ті дні Сатана мав велике владарювання серед людей і лютував у їхніх серцях; і звідти пішли війни й кровопролиття; і рука людська була проти свого брата,… прагнучи влади»3. З днів Каїна та Авеля4, Ісава та Якова5, а також Йосипа, проданого в Єгипет6, було запалено вогонь розбрату.
Ворожість між братами й ближніми перетворила священні міста на місця журби. Коли я думаю про те, що відбувається в тих містах, то згадую давню приповість: «Люди глузливі підбурюють місто, а мудрі втишують гнів»7.
Доктринальне спрямування
Писання проливають світло і на причину людської ненависті, і на ліки від неї: «Бо тілесна людина є ворогом для Бога, і була від падіння Адама, і буде на віки вічні, доки вона не піддасться натхненню Духа Святого, і не скине з себе оболонку тілесної людини, і не стане святою через спокуту Христа»8.
Мир воцариться лише тоді, коли природна схильність до ворожнечі заміниться рішучістю перевести життя на вищій рівень. Прихід до Ісуса Христа, «Князя Миру»9, є дорогою до миру на землі й доброї волі у людях10. Він пообіцяв нам: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть»11.
Ісус учив людей, як жити поруч з іншими. Він проголосив дві величні заповіді: перша--«люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою»12, а друга--«люби ближнього, як самого себе»13.
Потім він додав: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає»14.
Він дав нам «золоте правило»: «Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви»15. Цей принцип є доктриною майже всіх релігій. Його також проголошували інші: Конфуцій, Аристотель16. Зрештою ж євангелія не почалася з немовляти у Віфлеємі! Вона вічна! Із самого початку її виклали перед Адамом і Євою. Частини цієї євангелії збереглися в багатьох культурах. Навіть язичеська міфологія була збагачена часточками правди з попередніх часів.
Де б не з’являлося і як би не формулювалося, «золоте правило» окреслює моральний кодекс Божого царства. Воно не дасть одній людині втрутитися в права іншої. Воно б з однаковим успіхом зобов’язувало народи, спільноти і конкретних людей. Воно б замінювало співчуттям і терпінням ту реакцію у відповідь, що характеризується правилом «око за око і зуб за зуб»17. Якщо ми залишатимемося на цьому старому й безглуздому шляху, то залишимося сліпими й беззубими18.
Концепцію такого ставлення до інших, яке б ви хотіли мати до себе, зрозуміти легко. Вона підкреслює безцінну природу кожного Божого сина й кожної дочки19. Писання просять батьків вчити дітей, щоб вони не «билися і сварилися один з одним, і служили дияволові, який є хазяїном гріха». Натомість маємо «вчити їх любити один одного, і служити один одному»20.
Ісус учив важливості примирення й вирішення суперечок на особистому рівні. Він казав:
«Кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові…
Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе,--
залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм,--і тоді повертайся, і принось свого дара»21.
Найвищий Вчитель учив нас: «Прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші.
Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам прогріхів ваших»22.
Ісус проголосив, що прийде день суду. Усім доведеться звітувати про своє земне життя й те, як вони ставилися до інших людей23.
Обов’язки щодо суспільства
Заповіді любити Бога та ближніх пов’язані між собою. Ми не можемо по-справжньому любити Бога, якщо не любимо ближніх. Ми не можемо по-справжньому любити ближніх, не люблячи Бога. Люди дійсно є братами, адже Бог дійсно є нашим Батьком. Однак Писання переповнені історіями суперечок і воєн. Вони суворо засуджують агресію, але підтримують обов’язок громадян захищати свої сім’ї і свободу24. Оскільки «ми віримо у підлеглість монархам, президентам, правителям і урядовцям, дотримуючись закону, шануючи і підтримуючи його»25, члени цієї Церкви різних країн будуть призиватися на військову службу. «Ми віримо, що уряди було запроваджено Богом на благо людини і що він покладає на людей відповідальність за їхні вчинки по відношенню до них, як у законотворчості, так і у нагляді за виконанням закону, заради блага і безпеки суспільства»26.
Під час Другої світової війни, коли члени Церкви були розведені по різні боки барикад, Перше Президентство підтвердило, що «за громадський контроль і порядок у країні, за політичний стан та за прийняття політичних рішень, внутрішніх чи міжнародних, відповідає сама країна. … Але сама по собі Церква не несе відповідальності за такі дії, окрім відповідальності за закликання своїх членів бути абсолютно… відданими країні»27.
Є шанс для миру
Оскільки ворожнеча вже добре вкоренилася на землі, багатьом здається, що на мир годі й сподіватися. Я не згоден. Мир можливий. Ми можемо навчитися любити таких, як ми, людей в усьому світі. Чи іудеї вони, чи мусульмани, чи брати-християни, чи індуїсти, чи буддисти, чи будь-хто ще--ми можемо співіснувати у взаємоповазі й любові, не відкидаючи своїх релігійних переконань. У нас більше спільного, ніж розбіжностей. Перш за все ми маємо прагнути миру. Старозавітні пророки зберігали віру, то ж і ми зберігаймо! Псаломщик сказав: «Бог для нас--охорона та сила, допомога в недолях»28. «Аж до краю землі припиняє Він війни»29.
Батька Авраама називали неординарним чином--«приятелем Бога»30. Одним з найвищих пріоритетів Авраама був мир. Він хотів бути «князем миру»31. Його вплив міг би збільшитися в теперішньому прагненні миру. Його сини, Ізмаїл та Ісак, хоч і народилися від різних жінок, та, об’єднані спільною справою, подолали свої розбіжності. Коли батько помер, вони разом поховали смертні залишки «піднесеного батька»32. Їхні нащадки могли б також піти їхніми стопами.
Потомство Авраама мало божественно проголошений потенціал. Господь сказав, що Ізмаїл стане великою нацією33, а сім’я Авраама, Ісака та Якова благословить всі земні народи34.
Отже, нащадки Авраама, зодягнені у величні й могутні обіцяння, мають першочерговий обов’язок бути миротворцями. Вибрані Всемогутнім, вони можуть направити свій потужний потенціал на встановлення миру.
Розв’язання існуючих політичних проблем вимагатиме терпіння й довгих переговорів. Якби до цього підійти з молитвою, процес був би більш успішним.
Ісая пророкував про надію в наш час. Говорячи про збирання Ізраїля та відновлення Церкви через пророка Джозефа Сміта, Ісая писав:
«І станеться в день той, і знову подруге простягне Господь Свою руку, щоб набути останок народу Свого…
І поганам підійме Він прапора, і згромадить вигнанців Ізраїля, і розпорошення Юди збере з чотирьох країв світу»35.
Ці пророцтва, що дають надію, могли б утілитися в життя, якби керівники й громадяни націй пройнялися вченням Ісуса Христа. Тоді була б нам доба незрівнянного миру й прогресу. Варварство минулих часів було б похованим. Війни із супутнім їм жахом було б пущено в непам’ять. Метою народів було б підтримувати один одного. Миротворці могли б розв’язувати суперечки, допомагати нужденним і давати надію тим, хто в розпачі. Таких патріотів вихваляли б майбутні покоління, а наш Вічний Батько судив би у славі.
Надія цього світу--Князь Миру, наш Творець, Спаситель, Єгова і Суддя. Він пропонує нам добре життя, життя насичене, життя вічне. Ті, хто наслідують його поради36 і йдуть його шляхом до миру, заживуть мирним і навіть процвітаючим життям. Я проголошую це цілому світові.
Члени Церкви
Отже, чого від нас, членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, очікує Господь? Як Церква ми повинні «заперечувати війну і проголошувати мир»37. Як окремі особи--«пильнуймо про мир, та про те, що на збудування»38. Ми маємо бути миротворцями в особистому житті. Жити в мирі в подружньому житті, сім’ями та з ближніми. Ми повинні жити за «золотим правилом». У нас є письмена нащадків Іуди, поєднані з письменами нащадків Єфрема39. Слід застосовувати їх і поширювати коло тих, кого любимо, до всієї людської сім’ї. Ми повинні нести божественну любов та явлені вчення відновленої релігії сусідам і друзям. Ми повинні служити їм стільки, скільки можемо. Ми повинні тримати високими свої принципи і стояти за правду. Ми повинні продовжувати збирати розсіяний Ізраїль з чотирьох країв землі й пропонувати їм обряди і завіти, які навічно запечатують сім’ї. Ми повинні принести ці благословення всім народам землі.
Якщо житимемо так, Господар благословить нас. Він дав таке обіцяння: «Не бійся, з тобою бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю»40.
На нас лежить його неземна справа. Від нас залежить вічна слава всього людства. І як миротворців, нас назвуть синами Божими. Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.
ПОСИЛАННЯ
1. Мормон 8:29-31; див. також 2 Тимофію 3:1-7, 12-13; УЗ 45:26-27.
2. За часів Сета, сина Адама та Єви.
3. Див. Мойсей 6:15.
4. Див. Буття 4:8-10.
5. Див. Буття 27:41.
6. Див. Буття 37:28.
7. Приповісті 29:8.
8. Мосія 3:19.
9. Ісая 9:6.
10. Див. Лука 2:14.
11. Матвій 5:9; див. також 3 Нефій 12:9; Переклад Джозфа Сміта, Матвій 5:11.
12. Матвій 22:37.
13. Матвій 22:39; див. також Лука 10:27; УЗ 59:5-6.
14. Матвій 5:44.
15. Матвій 7:12; див. також Лука 6:31; 3 Нефій 14:12.
16. Див. B. H. Roberts, New Witnesses for God, 3 vols. (1909-1911), 3:492-493.
17. Матвій 5:38; див. також Вихід 21:24-27; Левит 24:20.
18. See Joseph Stein, Fiddler on the Roof (1964), 142.
19. Див. Матвій 25:40; УЗ 18:10.
20. Мосія 4:14-15.
21. Матвій 5:22-24; див. також 3 Нефій 12:22-24; Переклад Джозефа Сміта, Матвій 5:24-26.
22. Марк 11:25-26; див. також Переклад Джозефа Сміта, Марк 11:27-28.
23. Див. Матвій 12:36; Римлянам 14:10-12; 1 Івана 4:16-21; Алма 41:3; 3 Нефій 27:16-22.
24. Див. Алма 43:45-47; 46:11-12, 19-20; 48:11-16.
25. Уложення віри 1:12.
26. Див. УЗ 134:1.
27. In James R. Clark, comp. Messages of the First Presidency of The Church of Jesus Christ of Latter-day Saints, 6 vols. (1965-1975), 6:155-156.
28. Псалми 46:1.
29. Псалми 46:9.
30. Якова 2:23; див. також 2 Хронік 20:7; Ісая 41:8. Давним-давно наш Спаситель уклав з Авраамом завіт, що стосувався «тисячі поколінь» (Повторення 7:9; див. також 1 Хронік 16:15; Псалми 105:8). Він виповниться в останні дні (див. 1 Нефій 15:13, 18; УЗ 124:58; 132:30).
31. Див. Авраам 1:2.
32. Див. Буття 25:9. Первинне ім’я Авраама, Аврам, означає «піднесений батько» (див. Bible Dictionary, «Abraham,» 601).
33. Див. Буття 21:13, 18.
34. Див. Буття 17:19; 21:12; 22:18; 28:13-14; 35:9-12; Вихід 32:13; Повторення 9:5; Авраам 2:11; Переклад Джозефа Сміта, Буття 17:25.
35. Ісая 11:11-12; див. також Римлянам 15:12.
36. Див. 2 Хронік 20:20; Матвій 6:24-33; Іван 10:10; 1 Нефій 2:20; 4:14; 2 Нефій 1:9, 20; 4:4; Яром 1:9; Мосія 1:7; 2:22, 31; Алма 9:13; 36:1, 30; 37:13; 38:1; 48:25; 50:20; Геламан 3:20; УЗ 64:34.
37. Див. УЗ 98:16.
38. Римлянам 14:19.
39. Див. Єзекіїль 37:16-19; 2 Нефій 3:12.
40. Ісая 41:10.
Previous
