Я завжди ітиму туди, де Ти Старійшина Даллін Х. Оукс З Кворуму Дванадцятьох Апостолів Повна міра [нашого]навернення [як] чоловіків та жінок Бога здійснюється найповніше завдяки роботі в Його винограднику. Мій виступ ґрунтується на гімні, який надихав вірних святих Господа протягом багатьох поколінь: Можливо не до гірських снігів, Не в море, від хвиль сумне, Не в битву, де сльози, кров і гнів, Покличе Господь мене. Та тільки почую Божий глас, Він сам повелить куди Я маю йти, скажу: «Все гаразд! Веди мене, Боже, веди!» («Я завжди ітиму туди, де Ти», Гімни і дитячі пісні, с. 46) Ці слова, написані поетесою, яка не була святою останніх днів, виражають погляди вірних дітей Бога в усі віки. Авраам, який вів Ісака в ту болісну подорож до гори Морія, з вірою йшов туди, куди хотів Господь (див. Буття 22). Так само й Давид, коли вийшов перед ізраїльським військом, щоб відповісти на виклик велетня Голіята (див. 1 Самуїлова 17). Естер, отримавши натхнення врятувати свій народ, пройшла той путь, який загрожував її життю, щоб звернутися до царя на внутрішньому подвір’ї царського дому (Естер 4-5). «Я завжди ітиму туди, де Ти»,--таким було спонукання Легія, коли він залишав Єрусалим (див. 1 Нефій 2), так само і його сина Нефія, коли він повернувся за цінними літописами (див. 1 Нефій 3). Можна навести сотні прикладів з Писань. Усі ці вірні душі показали свій послух настановам Господа та віру в Його силу і великодушність. Як пояснював Нефій: «Я піду і зроблю те, що Господь наказав, бо я знаю, що Господь не дає заповідей дітям людським без того, щоб не приготувати шлях для них, аби вони могли виконати те, що він наказав їм» (1 Нефій 3:7). Усюди навколо нас, а також у спогадах про минуле, ми маємо натхненні приклади смиренного, вірного служіння святих останніх днів. Один з найвідоміших стосується президента Дж. Рубена Кларка. Після того, як він протягом 16 років прослужив надзвичайно впливовим першим радником, Перше Президентство було реорганізовано і його покликали другим радником. Показуючи приклад смирення і бажання служити, які вплинули на цілі покоління, він сказав Церкві: «У служінні Господу не має значення, де ви служите, але як ви служите. У Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів людина обіймає посаду, на яку її належним чином покликано; цієї посади не прагнуть і від неї не відмовляються» (in Conference Report, Apr. 1951, 154). Такими ж важливими, хоча й менш помітними, є мільйони членів Церкви, які зараз трудяться з подібною вірою та відданістю в найвіддаленіших куточках виноградника. Наші вірні літні місіонери показують найкращий з відомих мені прикладів. Нещодавно я проглядав місіонерські документи більш як 50 літніх подружніх пар. Усі вони вже відслужили щонайменше три місії, коли подавали документи для ще одного покликання. Вони звідусіль: від Австралії до Аризони, від Каліфорнії до Міссурі. Їхній вік коливається від 60-70 до…, хоча це не має значення. Одне подружжя, яке збирається на сьому місію, вже відслужило на Храмовій площі, Алясці, в Новій Зеландії, Кенії і Гані. Їх послали на Філіппіни. Можна навести десятки таких прикладів. Коментарі провідників священства на документах цих подружніх пар є свідченням про служіння і жертву. Я процитую декілька з них: «Мають бажання їхати в будь-яке місце, виконувати все, що потрібно, і на який потребно термін». «[Вони] є великим прикладом членів Церкви, які присвятили своє життя Господу». «Поїдемо туди, куди пошле [нас] Господь,--написала ще одна подружня пара.--Ми молимося, щоб нас послали туди, де ми потрібні». Коментарі провідників священства щодо підготовленості цих подружніх пар є гарним підсумком роботи наших літніх місіонерів, яку вони так успішно виконують. «Він уміє прекрасно започатковувати програми і є добрим провідником». «Вони відчувають повноту радості, коли їх просять «будувати» й розвивати, отже, найдоречнішим буде призначення в той регіон, де Церква розвивається. Мають бажання служити в будь-якому покликанні». «Найвірогідніше, що вони будуть більш корисними в роботі з неактивними й новонаверненими членами Церкви, а не в офісі». «Вони люблять молодь і мають талант спілкування з нею». «Найкраще у них виходить робота, і вони відчувають до неї потяг, з підготовки провідників, а також встановлення товариських стосунків». «Вони трохи здали фізично, але не в тому, що стосується духовності чи місіонерського запалу». «Він--справжній місіонер. Його ім’я--Нефій і він повністю відповідає йому. Вона--надзвичайна жінка, яка завжди була великим прикладом. Вони прекрасно працюватимуть, куди б їх не покликали. Це їхня п’ята місія». (До цього вони служили в Гуамі, Нігерії, В’єтнамі, Пакистані й Сінгапурі та Малайзії. Щоб дати їм перепочинок від цих напружених подорожей, Господні служителі покликали цю подружню пару служити до храму в Наву). Ще одна подружня пара сказала від імені всіх цих героїв і героїнь, написавши: «Ми поїдемо в будь-яке місце робити все, що скажуть. Це не жертва, це--привілей». Ці літні місіонери показують особливу міру жертви й зобов’язання. Так само, як і наші президенти місій та президенти храмів разом з їхніми вірними супутницями. Всі вони залишають свої домівки й сім’ї, щоб служити певний час на місії повного дня. Ці слова істинні й стосовно армії молодих місіонерів, які залишають своє звичне життя, кажуть сім’ям і друзям «до побачення» і вирушають (як правило за власний кошт) служити туди, куди посилає Господь, промовляючи через Своїх служителів. Я завжди ітиму туди, де Ти, Я пройду всі шляхи земні, Скажу, о мій Боже, що хочеш Ти, Зроблю, як велиш Ти мені! (Гімни і дитячі пісні, с. 46) Мільйони інших служать у себе вдома в тимчасових церковних покликаннях. Це стосується 26000 єпископатів та президентств філій, а також вірних президентств кворумів і Товариства допомоги, Початкового товариства й Товариства молодих жінок, які служать з ними та під їхнім керівництвом. Це стосується мільйонів інших--вірних учителів у приходах, філіях, колах і округах. Подумайте про сотні тисяч домашніх учителів та візитних сестер, які виконують наказ Господа «наглядати за церквою завжди, й бути з ними та зміцнювати їх» (див. УЗ 20:53). Усі вони можуть приєднатися до цього натхненного вірша: І може нині Ісус велить До грішних з любов’ю йти, А хтось блука у гріхах в цю мить-- Я мушу його знайти. Спасителю, ось рука моя! Хай буде мій шлях ясніш. Слова святі повторю я, Скажу все, що ти повелиш. (Гімни і дитячі пісні, с. 46) Як навчав цар-пророк Веніямин: «Коли [ми] служ[имо] [нашим] ближнім, то [ми] тільки служ[имо] [нашому] Богові» (Мосія 2:17). Він також застерігав нас: «Стежте за тим, щоб усе це робилося з мудрістю і за порядком; бо не обов’язково, щоб людина бігла швидше, ніж їй під силу» (Мосія 4:27). Євангелія Ісуса Христа вимагає від нас навернення. Вона навчає нас, що нам слід робити, і дає можливість стати такими, якими хоче бачити нас Небесний Батько. Повна міра цього навернення чоловіків та жінок Бога здійснюється найповніше завдяки роботі в Його винограднику. Ми маємо велику традицію безкорисливого служіння в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Дійсно, однією з характерних ознак цієї Церкви є той факт, що у нас немає оплачуваного або професійного священства в тисячах місцевих зібрань і в регіонах, де є коли, округи та місії, які за ними наглядають. Суттєвою частиною Божого плану для Його дітей є те, що провідництво й робота в Його Церкві здійснюється Його дітьми, які щедро віддають свій час на служіння Богові та своїм ближнім. Вони слухняні Божій заповіді любити Його та служити Йому (див. Іоанн 14:15; УЗ 20:19, 42:29, 59:5). Таким чином чоловіки та жінки готуються до найвищих благословень вічного життя. Однак деяким з нас ще необхідно працювати над збільшенням зобов’язання. Коли я звертаюся за пропозиціями до президентів колів щодо тем, яких мені слід торкнутися на конференціях колів, я часто чую про членів Церкви, які відмовляються від церковних покликань або приймають покликання і не виконують своїх обов’язків. Деякі не працюють віддано і вірно. Так завжди було. Але це не проходить безслідно. Спаситель говорив про різницю між вірними і невірними у трьох великих притчах, записаних у 25 розділі Євангелії від Матвія. Половина запрошених не буде допущена на весілля, тому що вони не були готові, коли прийшов молодий (Матвій 25:1-13). Немудрі раби, які не використали таланти, дані Господарем, не змогли увійти в радощі Господаря (Матвій 25:14-30). І коли Господь прийде у славі Своїй, він відділить овець, які служили Йому та ближнім, від козлів, які не служили. Лише ті, хто «вчин[или] одному з найменших братів Моїх» (Матвій 25:40) сядуть праворуч від Нього, щоб успадкувати царство, приготоване від закладин світу (Матвій 25:31-46). Мої брати і сестри, якщо ви не виконуєте своїх зобов’язань, будь ласка, поміркуйте, кому ви відмовляєтеся служити, ким нехтуєте, коли не приймаєте покликання або, прийнявши, не виконуєте його. Я молюся, щоб кожен з нас наслідував це натхненне проголошення: І знаю я, що на світі десь Країна є золота, Де мушу трудитись вік увесь За муки мого Христа. (Гімни і дитячі пісні, с. 46) Ісус показав шлях. Навіть незважаючи на те, що Він відсахнувся від важкого шляху, який проходив через Гефсиманію та Голгофу (див. УЗ 19:18), Він покірно сказав Батькові: «Та проте--не Моя, а Твоя нехай станеться воля» (Лука 22:42). Раніше Він навчав: «Коли хоче хто йти вслід за Мною,--хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?» (Матвій 16:24-26). Нам слід пам’ятати мету нашого служіння одне одному. Якби справа стосувалася виконання певної частини Його роботи, Бог би послав «легіони ангелів», як навчав колись Ісус (див. Матвій 26:53). Але це не досягнуло б мети служіння, яку Він поставив. Ми служимо Богові і нашим ближнім для того, щоб стати такими дітьми, які можуть повернутися, щоб жити з нашими небесними батьками. О, Боже, в любов я вірю Твою! Над світом Ти знов стоїш. Даю я долю Тобі мою, Я Буду, ким Ти повелиш. (Гімни і дитячі пісні, с. 46) Майже десять років тому я читав лист від одного місіонера, який закінчив служіння й описав цей період свого життя. Він написав, щоб подякувати тим, хто керує місіонерською роботою за те, що вони «мали сміливість послати мене туди, де я потрібен був Господу, а не туди, де я сам вважав себе потрібним». За його ж словами, він виріс «гордовитим, самозакоханим всезнайкою». До своєї місії він був студентом престижного університету в східній частині Сполучених Штатів. Ось цитата: «Керуючись, мабуть, почуттям обов’язку й інерції, я підготував місіонерські документи і послав їх, з особливою ретельністю поставивши позначку в колонці, де вказувалося найбільше бажання служити за кордоном і розмовляти іноземною мовою. Я дуже постарався, даючи зрозуміти, що закінчив вуз за фахом «російська мова» і повністю готовий провести два роки серед російських людей. Упевнений, що жоден комітет не зможе встояти перед такою характеристикою, я так і тішив себе думкою, що отримаю задоволення від прекрасної пригоди, яка покращить мій інтелект і знання культури». Він був шокований, коли отримав покликання служити на місії в Сполучених Штатах. Він нічого не знав про штат, де мав служити, крім того, що він знаходиться в його рідній країні й там розмовляють англійською; то не була закордонна країна, де розмовляють іноземною мовою, яку він вивчав, і, як він сам сказав: «Я здогадувався, що люди, з якими я мав працювати, не є високоосвіченими». Далі він продовжував: «Я майже хотів відмовитися від покликання, відчуваючи, що краще, мабуть, записатися в Корпус миру або ще кудись». На щастя, цей гордовитий чоловік знайшов сміливість і віру прийняти покликання й виконувати вказівки та поради президента місії. А потім почалося чудо духовного зростання. Він описує це так: «Я почав служити неосвіченим людям [цього штату]; кілька місяців я боровся з собою, але поступово солодкі плоди Духа почали руйнувати стіни гордовитості й зневір’я, які так щільно огорнули мою душу. Розпочалося чудо навернення до Христа. Все сильнішим і сильнішим у моєму схвильованому розумі ставало відчуття реальності Бога і вічного братерства всіх людей». Він визнав, що це було нелегко, але завдяки впливові того прекрасного президента місії, а також внаслідок його зростаючої любові до тих людей, яким він служив, це стало можливим, і це здійснилося. «Все більше і більше зростало моє бажання любити і служити тим людям, які, за найважливішими мірками, були, щонайменше, такими ж, як я, але, якщо бути точнішим, кращими, ніж я. Вперше у своєму житті я навчився смиренню; я дізнався, що означає давати оцінку людям, не беручи до уваги недоречні подробиці життя. Я почав відчувати, як у моєму серці розростається любов до духів, які прийшли на землю разом зі мною» (лист до Генеральних авторитетів, лютий 1994 р.). Таким є диво служіння. Як написала поетеса: Та тільки почую Божий глас-- Він сам повелить куди Я маю йти, скажу: «Все гаразд!» Веди мене, Боже, веди!» (Гімни і дитячі пісні, с. 46) Я свідчу про Ісуса Христа, який спрямовує нас на Свій шлях і служіння, й молюся, щоб ми мали віру й зобов’язання йти, і силу робити те, що Він повелить, в ім’я Ісуса Христа, амінь.