«На те прийшов [Я] у світ» Старійшина Елекзендер Б. Моррісон Сімдесятник Символом Ісуса, що визначає місце, яке він займає в наших серцях, має бути життя, сповнене відданого йому служіння, любові й турботи. Коли Ісуса привели до Пілата після темної ночі, сповненої ненависті, кривди й образи, пихатий римський намісник швидко зрозумів, що це незвичайна смертна людина. В Ісусі не було рабської покірності або зухвалості, що характеризувало тих, хто хвилювався за своє життя перед владою імперського Риму. Він спокійно стояв перед гордовитим римлянином, непідкорений і величний, він виглядав скромно, але по - царськи. «Так Ти Цар?» - Запитав Пілат (Іоанн 18:37). Ісус, Цар серед царів, кому Батько за його проханням дав би «більше дванадцяти легіонів Анголів» (Матвій 26:53), чия слава й величність перевершувала все, що тільки Пілат - або будь - яка інша людина - міг би зрозуміти, просто відповів: «Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду» (Іоанн 18:37). Пілат, слабкий і нерішучий чоловік, позбавлений чесності, який не обтяжував себе високими принципами, цинічно запитав: «Що є правда?» (Іоанн 18:38). Але потім, коли він побачив, що Ісус ні в чому не винний, та коли він переконався, що він не політичний підбурювач і не загрожує римській владі чи правителю, Пілат послухався кровожерливого натовпу та віддав Христа мучителям, які розіп’яли його. «На те прийшов [Я] у світ». Навіщо ж Він зробив це? Чому Ісус, Всемогутній Господь Бог, який сидить по праву руку від Батька, творець безлічі світів, законодавець і суддя, принизився, щоб прийти на землю і бути народженим в яслах, щоб безславно прожити більшість свого життя, щоб простувати пильними дорогами Юдеї, проголошуючи євангельське послання, яке агресивно відкидалося багатьма, і, нарешті, щоб бути зрадженим одним із своїх найближчих помічників та померти серед двох злочинців на похмурому Ґолґотському холмі? Нефій, який прославляв «Ісуса, бо він спокутав [його] душу від пекла» (2 Нефій 33:6), розумів, чому Христос робить це: «Він не робить нічого, крім того, що на благо світові; бо він так любить світ, що навіть віддав своє власне життя, щоб привернути всіх людей до себе» (2 Нефій 26:24). Це була любов до всіх дітей Бога, завдяки якій Ісус, унікальний у своїй безгріховній досконалості, приніс себе в жертву, щоб викупити гріхи інших. В словах мого улюбленого гімну говориться: «Ісус помер на Ґолґоті, і через це він зміг викупити мене» («Tis Sweet to Sing the Matchless Love», Hymns, no. 176). Ось у цьому полягає найвища мета відправлення Ісуса на землю, щоб страждати, кровоточити та вмерти за людей. Він прийшов, наче непорочне й чисте Ягня (див. 1 Петра 1:19), спокутувати наші гріхи, щоб він, піднятий на хресті, міг привести всіх людей до себе (див. 3 Нефій 27:14). Павло щасливо говорить: «Як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Коринтянам 15:22). Ознакою Його перемоги над смертю була порожня печера, де він був похований. «Бог воскресив Його третього дня» (Дії 10:40), і він звільнився від «пут цієї тимчасової смерті, щоб усі воскресли» (Алма 11:42) та «отримав перемогу над могилою» (Мормон 7:5). В ньому «жало смерті поглинуто» (Мосія 16:8). Проте Ісус приніс дітям нашого Батька не тільки безсмертя, але також і вічне життя. Хоча Спокута Христа дає можливість воскреснути всім, незалежно від заслуг, дар вічного життя - життя разом із Батьком і Сином, у їхній досконалій присутності - дається тільки відданим вірі, тим, хто проявляє свою любов до Христа в бажанні дотримуватися його заповідей і укладати й виконувати священні завіти. «Хто заповіді Мої має та їх зберігає, - нагадував нам Ісус, - той любить Мене» (Іоанн 14:21). Пророки в усі віки проголошували, що єдиний спосіб для того, щоб стати «учасниками Божої Істоти» та уникнути «пожадливого світового тління» (2 Петра 1:4) - це укласти священні завіти та дотримуватися їх - святих целестіальних угод між Богом і людиною. Ісус прийшов на землю, в першу чергу як Спаситель, щоб здійснити викуплення, померти, щоб кожен міг знайти спокій в цьому світі та вічне життя в прийдешньому (див. УЗ 59:23). Але він прийшов також з іншої причини - бути для всіх прикладом божественного потенціалу людей, зразком, за яким ми маємо порівнювати наше життя. Він, хто відкрив свою божественність самарянці біля Якової криниці (див. Іоанн 4), закликає нас стати «такими самими, як [він] є» (3 Нефій 27:27), досконалими, «саме яким є [він], або яким досконалим є ваш Батько, який на небесах» (3 Нефій 12:48). З глибин безмірної досконалості він закликає нас піклуватися про хворих, бідних та стражденних; молитися і виявляти співчуття до всіх дітей Бога, бо «не дивиться Бог на обличчя» (Дії 10:34). Із ним не існує ані расових, ані статевих, ані мовних бар’єрів. Як пояснював Нефій: «Він ні від кого не відмовиться, хто прийде до нього, від чорного і білого, зв’язаного і вільного, чоловічої статі і жіночої; і він пам’ятає язичника; і всі є однаковими для Бога» (2 Нефій 26:33). Для тих з нас, кого цікавить, хто є нашим ближнім, Він розповів про доброго самарянина; про пастиря, який залишив дев’яносто дев’ять овець і пішов шукати одну загублену; про чоловіка, який приготував «велику вечерю», на яку запросив «вбогих, і калік, і сліпих, і кривих» (Лука 14:16, 21). Ісус, Великий Учитель, неодноразово навчав вічним істинам, використовуючи випадки з буденного життя. Один із таких уроків стосується потреби бути щедрим в жертвуванні - вділяти з духом пожертвування та щирими намірами, щоб благословити тих, хто менш удачливий, ніж ми. Лука записував, що, коли Ісус сидів у храмі, він спостерігав за тими, хто кидав свої пожертвування до скарбниці. Деякі приносили свої дари з щирою і благородною метою, але інші, хоча і вділяли багато срібла й золота, та робили це вихваляючись, перш за все для того, щоб їх бачили люди. В одній із довгих черг для тих, хто жертвував, була бідна вдова, яка вкинула до скарбниці все, що мала - дві маленькі бронзові монети, відомі як лепта. Разом вони складають менше, ніж півцента американських грошей. Проте між тим, що вона дала, та більшими внесками не було ніякої різниці. Ісус проголосив: «Поправді. . . ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх». Бо багаті клали, маючи надлишки, а «вона поклала з убозтва свого ввесь прожиток, що мала» (Лука 21:1-4). Ісус знав, що не важлива сума, яку ми вділяємо. За арифметикою небес цінність визначається не кількістю, а якістю. Богові прийнятні наміри прагнучого серця і розуму (див. 2 Коринтянам 8:12). Ісус особливо любив дітей. І в старому, і в новому світі він кликав їх до себе (див. Лука 18:16; 3 Нефій 17:21-24). Записи нефійців свідчать про ніжну любов до малих дітей: «Він узяв їхніх малих дітей, одного за другим, і благословив їх, і молився Батькові за них. А коли він зробив це, він знову заплакав» (3 Нефій 17:21-22). Ісус знав, що малі діти чисті й безгрішні. «Коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, - говорив Він, - не ввійдете в Царство Небесне» (Матвій 18:3). Цар Веніямин, великий нефійський пророк, пояснював, що означає стати, як мала дитина: «смиренною, лагідною, покірною, терпеливою, сповненою любові, бажаючою підкорятися усьому, що Господь вважає за належне заподіяти їй» (Мосія 3:19). У світі, де кожного дня ми зустрічаємося з такою жорстокою бездушністю до менш успішних, Ісус говорив про потребу годувати голодних, давати напитися спраглим, пропонувати притулок бездомним, одяг роздягненим, відвідувати ув’язнених. Даючи одне з найобтяжливіших завдань християнського учнівства, Він закликав усіх «люб[ити] ворогів своїх, благословл[яти] тих, хто вас проклинає, твор[ити] добро тим, хто ненавидить вас, і мол[итися] за тих, хто вас переслідує» (Матвій 5:44). Він нагадував нам, що наскільки ми будемо милосердними до інших, настільки «те [Йому] ми вчин[имо]» (Матвій 25:35-45). Він навчав нас не тільки обов’язку допомагати один одному матеріально, а також могутньому, вічному, духовному застосуванню цього. Насправді, всі його заповіді, зрештою, є духовними, а не лише матеріальними. Таким чином, Писання радять, що «заради збереження прощення [наших] гріхів день у день, щоб [ми] могли пройти безвинними перед Богом . . . [нам слід] переда[ти] від [нашого] майна бідним, кожна людина згідно з тим, що вона має» (Мосія 4:26). Врешті - решт, ми виявляємо відданість Христу, будучи кращими Його учнями в нашому житті й служінні. Символом Ісуса, що визначає місце, яке він займає в наших серцях, має бути життя, сповнене відданого йому служіння, любові й турботи; безмежній вірності Христу та його справі; духовному народженню, яке спричиняє «могутню зміну» в нашому серці та готує нас прийняти «образ його у виразі [нашого] обличчя» (Алма 5:13-14). Прийняти його ім’я на себе означає бажання робити все, чого б він не вимагав від нас. Хтось сказав, що сьогодні ціна християнського життя така ж сама, як і завжди: просто віддавати все, що маємо, не ховаючи нічого, «відмов[итися] від усіх своїх гріхів, щоб тільки знати [Його]» (Алма 22:18). Коли ми не дотримуємося цього правила через лінощі, байдужість або нечестя; коли ми злі чи сповнені заздрощів, егоїзму, хтивості чи пустоти, ми, принаймні, морально розпинаємо Його живим. А коли ми постійно намагаємося бути найкращими, коли піклуємося про інших і служимо їм, коли долаємо егоїзм любов’ю та ставимо благополуччя інших над своїм власним, коли ми несемо тягарі один одного та «сумуємо з тими, хто сумує», коли співчуваємо тим, хто потребує співчуття, «і . . . [є] свідками Бога в усі часи і в усьому, і в усіх місцях» (Мосія 18:8-9), тоді ми шануємо Його, застосовуємо його силу і стаємо більш схожими на нього, сяючи все яскравіше, якщо прагнемо цього, доки не настане день досконалості (див. УЗ 50:24). Голос не може передати, язик не може вимовити всю повноту величного прикладу Христа. Іоанн, улюблений учень, говорив: «Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але думаю, що коли б написати про все те, зокрема про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг» (Іоанн 21:25). Я закінчую тим, з чого починав, - величними словами Христа до Пілата: «На те прийшов [Я] у світ». Якими вдячними ми маємо бути за те, що він прийшов два тисячоліття тому, щоб викупити наші гріхи і встановити приклад для нашого життя. Ми наполегливо проголошуємо цю істину з істин всьому світові. Я свідчу вам, що він повернеться знов, як Цар царів і Князь князів, із зціленням у його крилах, щоб визволити свій народ (див. «Come, O Thou King of Kings,» Hymns, no. 59). В ім’я Ісуса Христа, амінь.