Старійшина Стівен Б. Овсон
Сімдесятник
Що ми робимо для того, щоб [наш] спадок гарантовано перейшов до улюблених наших дітей та онуків?
Мої брати та сестри, я дуже вдячний бути з вами тут, сьогодні, в цій історичній Скинії. Сімдесят чотири роки тому мій дідусь, Ларс Петер Овсон, стояв за цією кафедрою і приносив своє свідчення в якості запрошеного президента колу з округу Емері, штат Юта.
Незважаючи на те, що він помер, коли я був хлопчиною, мій дідусь завжди був одним з моїх героїв. Я вивчав його щоденник, де розповідається про його готовність знову і знову відповідати на виклики, що випадали на його долю. Він і його батьки, навернені в Данії, емігрували до цієї країни, перейшли через рівнини, щоб приєднатися до святих в штаті Юта. Один з таких викликів, що випали на його долю, вимагав від нього покинути його нову молоду дружину на шість місяців заради того, щоб продовжувати працювати над будівництвом Сент - Джорджського храму. Він залишив її та їхню молоду родину знову, щоб служити дворічну місію в своїй рідній Данії. Пізніше, покликання єпископа та президента колу зумовили зміну місця проживання та перебудову їхнього будинку та ферми тричі. Незважаючи на всі ці радикальні зміни, він залишився вдячним, життєрадісним та вірним принципам євангелії, залишаючи великий спадок віри тим з нас, хто носить його ім’я.
Цей спадок був переданий мені моїм батьком, Меррілом М. Овсоном, молодшим у родині з 13 дітей. Він і моя мати, Мел Берг Овсон, також з віруючої родини, були запечатані в Солт-Лейкському храмі, сіли в поїзд та поїхали до Орегону, щоб посприяти освіті мого батька. Вони залишилися там більш ніж на 40 років, протягом багатьох з яких вони жили в маленькому сільськогосподарському об’єднанні, де ми були єдиними членами Церкви.
Багато разів я думав, як легко було б моїм батькам просто змінити свою віру та приєднатися до багатьох своїх друзів в Християнській церкві в спільноті. Це б спростило їхнє життя, особливо під час років другої світової війни, коли в зв’язку з існуючим розподілом бензину та шин неможливо було подорожувати 40 миль до найближчого організованого приходу Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Замість цього, вони отримали дозвіл проводити домашню недільну школу, яку вони чесно проводили щотижня протягом усіх тих років. Там ми всією родиною приймали причастя. Там мій брат, мої сестри і я навчалися принципам євангелії та слухали історії з Біблії та Книги Мормона, сидячи буквально біля ніг наших батьків.
Мій батько, ще один з моїх героїв, помер декілька років тому, але моя матір, зараз на 96-му році свого життя, все ще відвідує свій приход і надихає всіх тих, хто знає її.
Моя дружина має схожу спадщину в своїх витоках. Як ми вдячні їй за це. Ми знаємо, що наші діючі покликання були довірені нам частково через правовірні діяння тих, хто пройшов попереду нас. Питання в тому, що ми робимо для того, щоб цей спадок гарантовано перейшов до наших улюблених дітей та онуків?
Чи походимо ми з родин, які вже декілька поколінь належать до Церкви, чи ми є першими з нашої родини, хто приєднався до Церкви, ми маємо відповідальність додавати до нашого процвітання спадок віри, який виявляється через наші щоденні дії. Ті, хто є новонаверненими членами Церкви, мають надзвичайно велику нагоду стати піонерами для їхніх пращурів та для їхніх нащадків. Для того, щоб виконувати це зобов’язання, нам усім треба поставити собі наступні запитання:
Чи будуємо ми своє життя, виходячи з чесності та чистоти?
Чи слідуємо ми порадам наших пророків, минулих та сучасних?
Чи дотримуємося ми завіту?
Чи проводимо ми домашні сімейні вечори та чи вивчаємо Писання, намагаючись жити за заповідями, які ми черпаємо з них?
Чи ми дотримуємося Слова мудрості?
Чи ми щирі, сплачуючи десятину та роблячи пожертвування?
Чи ми постимося і молимося регулярно та з щирими серцями?
Чи прислухаємося ми до відповідей на наші молитви та намагаємося слідувати підказкам Духа?
Чи ми гарні сусіди та вірні друзі?
Чи ми допомагаємо будувати царство, шануючи священство, звеличуючи наші покликання та ділячись євангелією з іншими?
Чи ми повільно сердимося та швидко вибачаємо?
Чи можемо ми чесно сказати, що ми не тільки каємося в наших помилках, але й вчимося на них?
Чи ставимо ми Спасителя і Його євангелію на перше місце в своєму житті? Або, як хтось одного разу сказав: «Якби ми були звинувачені в суді за те, що ми є святими останніх днів, чи було б достатньо доказів, щоб звинуватити нас?»
Брати та сестри, якщо ми не задоволені відповідями на ці питання, вже сьогодні нам потрібно почати будувати більш гідний образ життя, таким чином, щоб найдорожчі нам люди побачили «[наші] добрі діла, та прославляли Отця [нашого], що на небі» (Матвій 5:16).
Я повинен зізнатися, що образ мого життя не відповідав стандартам моїх пращурів тоді, коли я дозволяв мирським пріоритетам головувати над духовними. Я зрозумів, що наші цілі можна переорієнтувати та наш погляд повернути до вічних цінностей.
Ми з моєю дружиною спостерігали за багатьма наверненими до Церкви, які робили в собі необхідні зміни, щоб стати душами, відданими євангелії. Ми бачили сотні молодих місіонерів повного дня в Буенос - Айресі, Аргентина, які жертвували, щоб стати справді освяченими слугами Господа. Все, що потрібно - це бажання, послушність, відданість та довготерпіння. Все інше зробить Господь!
Ми - Його діти. Він любить нас і знає кожного з нас за ім’ям. Він бажає, щоб ми повернулися в Його присутність та жили з Ним вічно. Це - великий спадок євангелії Ісуса Христа. Через спокутуючу жертву нашого Спасителя, ми маємо впевненість в подальшому житті та можливість успадкувати все, що є у Батька. З цим знанням та спадком ми повинні «просуватися вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії» (2 Неф. 31:20).
Ми повинні йти під проводом нашого улюбленого пророка, Президента Хінклі, який нещодавно казав студентам Рікс - коледжу:«Я промовляю до вас із усією своєю силою, не станьте слабкою ланкою в низці ваших поколінь. Ви приходите в світ із дивовижним спадком. Ви походите від великих чоловіків і жінок. . . . Ніколи не підводьте їх. Ніколи не робіть чогось, що б послабило низку, фундаментальною частиною якої є ви». (Scroll, 14 вересня 1999, 20). Для мене це значить, що ми повинні робити все, що в наших силах, щоб неухильно наповнювати наших улюблених братів і сестер великим спадком сильного свідчення про євангелію Ісуса Христа.
Як мій дідусь красномовно промовив 74 роки тому: «Я радий приносити світові своє свідчення про правильність Господньої роботи, тому що я знаю, що це - правда; я знаю, це - задля зросту та просування дітей Господніх, і я молюся, щоб Господь допомагав . . . нам залишатися відданими та вірними, щоб ми вважалися доблесними трудівниками в ім’я праведності та допомагали будувати його царство на землі» (Lars Oveson, in Conference Report, Apr. 1925, 127). До цих істин я додаю своє свідчення в ім’я Ісуса Христа, амінь.
Previous
