Не зволікайте Старійшина Генрі Б. Айрінг З Кворуму Дванадцятьох Апостолів Нефій був правий. Бог не дає заповідей дітям людським, якщо він не приготував шлях для їх виконання. Якими б важкими не були обставини, ми можемо каятися. Кожен з нас постає перед остаточним терміном виконання якоїсь роботи. Страх охоплює нас, коли ми думаємо, що може не вистачити часу для того, щоб закінчити те, що ми пообіцяли зробити. Приходить думка: «Чому я не почав раніше?» Господь знав, що ми будемо мати спокусу відкладати найважливіші приготування, які тільки можемо зробити в цьому житті. Неодноразово він попереджав нас не зволікати. Він навчав притчі про десятьох дів, п’ятеро з яких не наповнили свої каганці до приходу молодого. Він також навів притчу про невірних рабів, які думали, що господар забариться з приходом. Результати зволікання були трагічними. Ось що сталося з п’ятьма непідготованими дівами: «А потім прийшла й решта дів і казала: «Пане, пане, відчини нам!» Він же у відповідь їм проказав: «Поправді кажу вам, - не знаю я вас!» (Матвій 25:11-12). З невірними рабами, які зволікали з приготуваннями, сталося таке: «Пан того раба прийде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає. І він пополовині розітне його, і визначить долю йому з лицемірами, - буде плач там і скрегіт зубів!» (Матвій 24:50-51). Спокуса відкласти покаяння пов’язується не лише з кінцем світу, як написано в цих Писаннях. Ця спокуса, очевидно, постійно існує від початку часів і проходить через все наше життя. В юності ми можемо думати: «Ще буде досить часу, щоб попіклуватися про духовне перед місією або перед шлюбом. Духовність для більш дорослих людей». Потім, в перші роки шлюбу, тиск життя, роботи, рахунків, пошуку хвилинки для відпочинку і розваг, здається, охоплює нас таким щільним кільцем, що зволікання у виконанні зобов’язань перед Богом і сім’єю здається виправданим. Легко подумати: «Можливо, для цього буде більше часу в зрілому віці». Але швидкий плин часу не уповільнюється з роками. Потрібно стільки всього зробити, а часу все менше. П’ятдесят п’ятий день народження, і шістдесят п’ятий, і сімдесят п’ятий не за горами. З роками приходять випробування, пов’язані зі здоров’ям та емоційним станом. Ми вже не можемо за годину зробити стільки ж, як і в юні роки. Все важче бути терплячими до інших, а вони здаються все більш вимогливими. Виникає спокуса вибачити себе ще раз за те, що не живемо за завітами, які склали раніше, і якими так довго нехтували. Не всі з нас потрапляють до такої пастки зволікань. Але досить велика кількість людей роблять це. У кожного з нас є хоча б одна людина, а часто і більше, яку ми любимо, - дитина, батько чи мати, друг - хтось, за кого ми відчуваємо відповідальність, за кого ми відчуваємо болісну тривогу. Їх навчали євангелії. Вони вступили в завіти, але нехтують ними, живуть в непослуху, незважаючи на спустошеність, яку отримують за це. Лише вони можуть вибрати: покаятися чи залишатися в’язнями гріха. Вже те, що ми знаємо, як пастка зволікань і небажання щось робити з’явилася в їхньому розумі й серці, може допомогти нам почути ясніше відповідь на нашу гарячу молитву: «Будь ласка, Небесний Батьку, як я можу допомогти?» Спокуса зволікати приходить від нашого ворога, Люцифера. Він знає, що ми не можемо бути по - справжньому щасливі, якщо не маємо надії в цьому житті та розуміння вічного життя, що настане. Це найбільший з усіх дарів Бога: жити сім’ями вічно з нашим Небесним Батьком та Ісусом Христом і вічно зростати. Сатана хоче, щоб ми були такими ж нещасними, як він. І він знає, що ми можемо мати істинне щастя лише тоді, коли ми прощені через віру в Господа Ісуса Христа шляхом глибокого і постійного покаяння, коли складаємо й дотримуємося священних завітів, що здійснюються лише уповноваженими Богом служителями. Писання засвідчують небезпеку відкладення покаяння: «Отже, якщо ви прагнули чинити зло у дні свого випробування, тоді ви будете нечисті перед судом Божим; а ніщо нечисте не може жити з Богом; отже, вас буде знехтувано назавжди» (1 Нефій 10:21). Таким чином, Сатана спокушає нас зволікати протягом всіх днів нашого випробування. Кожного разу, коли ми вирішуємо відкласти покаяння, то даємо йому можливість викрасти щастя одного з духовних дітей нашого Небесного Батька. Спокуса зволікати постає перед кожним. Ми знаємо з власного досвіду, що Президент Спенсер В. Кімбол був правий, коли написав: «Одним з найбільших людських недоліків є зволікання». А потім він дав йому визначення: «Небажання прийняти особисту відповідальність зараз» (The Teachings of Spencer W. Kimball, ed. Edward L. Kimball [1982], 48; курсив автора). Таким чином Сатана впливає як на наше бажання думати про те, що ми не маємо причини каятися, так і на наше бажанням відкласти все неприємне на потім. Він спокушав вас і мене, і тих, кого ми любимо, такими думками: «Бог так любить нас! Я впевнений, що Він не буде вважати мене відповідальним за помилки, які є результатом того, що я просто людина». А потім, якщо це не спрацює, готова з’явитися така думка: «Так, мабуть я відповідальний за те, щоб покаятися, але зараз невдалий час для цього. Я трохи зачекаю, буде кращим зробити це пізніше». Є істини, що викривають обман, метою якого є спокушати нас до зволікання з покаянням. Давайте почнемо з такої привабливої брехні, як та, що нам не потрібно каятися. Істина полягає в тому, що нам всім треба каятися. Якщо ми здатні розмірковувати і нам минуло вісім років, ми всі потребуємо очищення, яке приходить, якщо застосовується повнота сили спокути Ісуса Христа. Коли це стає зрозумілим, нас важко звести до зволікання таким підступним запитанням: «Може я вже перейшов межу серйозного гріха і мені не можна навіть і думати про покаяння?» Запитання, яке в дійсності треба ставити, є таким: «Як я можу навчитися відчувати самий початок гріха і таким чином покаятися якомога раніше?» Друга істина, що стосується нашої підзвітності, полягає в тому, що ми не є безпомічними жертвами обставин. Світ намагається довести і виправдати протилежне: недоліки наших батьків, або те, що ми успадковуємо генетично, звільняє нас від особистої відповідальності. Але якими б не були важкими обставини, вони не знімають з нас відповідальності за наші дії або нашу бездіяльність. Нефій був правий. Бог не дає заповідей дітям людським, якщо він не приготував шлях для їх виконання. Якими б важкими не були обставини, ми можемо каятися. Подібним же чином світ може вибачити нашу погану поведінку, тому що ті, хто оточують нас, поводяться погано. Це неправда, що поводження інших знімає нашу відповідальність за власну поведінку. Стандарти поведінки, встановлені для нас Богом, залишаються незмінними незалежно від того, чи захочуть інші наслідувати їх. Це стає особливо важким, коли інші роблять нам боляче, і ми вважаємо свій гнів виправданим. Неправда, що наш гнів виправдовує наш порив завдати болю нашим суперникам або ігнорувати їх. Ми маємо простити, щоб бути прощеними. Очікувати, що вони покаються раніше, ніж ми простимо і покаємося, - означає дати їм можливість вибрати для нас зволікання, що може коштувати нам щастя тепер і в майбутньому. Врешті - решт ми несемо особисту відповідальність, тому що Гос-подь дав нам цілком достатнє попередження. Ми отримуємо Дух Христа при народженні, який допомагає нам розрізняти, що правильне, а що хибне, і який допомагає нам відчути взаємозв’язок між гріхом і станом нещастя. З самого початку часів Він посилав пророків, які висловлювалися проти гріха і запрошували до віри й покаяння. Він відновив повноту євангелії Ісуса Христа через пророка Джозефа Сміта. Гордон Б. Хінклі - це Його живий пророк, який тримає ключі священства, що дозволяють тим, хто живе сьогодні, каятися й обирати вічне життя. Ми стаємо підзвітними того дня, коли Святий Дух підтверджує, що ці слова істинні. Навіть коли ми беремо на себе особисту відповідальність, це може не допомогти нам подолати спокусу вірити, що час покаяння ще не настав. «Зараз» може здатися важким, а «пізніше» видається набагато легшим. Істина полягає в тому, що завжди краще покаятися сьогодні, а не завтра. По - перше, гріх має вплив, який послаблює нас. Сама віра в те, що необхідно покаятися, зменшується через зволікання. Рішення продовжувати жити в гріху послаблює нашу віру і зменшує наше право прикликати Святого Духа, нашого супутника й утішителя. І по - друге, навіть якщо нас буде прощено пізніше, Господь не зможе відновити добрих наслідків нашого покаяння, які сьогодні могли б мати ті, кого ми любимо і кому повинні служити. Це особливо стосується батьків, які мають малих дітей. У тому чутливому віці є багато можливостей, яких, мабуть, ніколи не буде пізніше для формування й підняття духу. Але навіть дідусь, який прогаяв нагоду зі своїми власними дітьми, вибираючи покаятися сьогодні, може зробити для онуків те, чого він не зробив для їхніх батьків. Коли відповідальність визнано і невідкладність покаяння відчуто, тоді може прийти питання: «З чого почати?» Кожне життя є неповторним. Але, безсумнівно, головними дверима до покаяння кожної людини є смиренна молитва. Наш Небесний Батько може дати нам можливість повністю визнати свої гріхи. Він знає глибину нашого каяття. Пізніше Він може спрямувати наші дії, щоб заслужити прощення. У скоєнні серйозного гріха ми повинні будемо зізнатися судді в Ізраїлі і прийняти його провід. Молитви насамоті може бути недостатньо у цьому випадку. Але для кожного з нас, яким би важким не був гріх, молитва відкриє двері до покаяння і прощення. Без палкої молитви неможливі покаяння й очищення. Коли двері відкриваються молитвою, з’являється можливість досягнути спокою. Одним з питань, яке ми маємо поставити нашому Небесному Батькові в особистій молитві, є таке: «Що я зробив або що не зробив сьогодні, що не подобається Тобі? Якщо тільки я зможу знати про це, я покаюся всім своїм серцем, не зволікаючи». На таку смиренну молитву буде отримано відповідь. І відповіді, безсумнівно, включатимуть запевнення, що запитувати сьогодні - це краще, ніж зволікати із запитанням до завтра. Я свідчу, що слова служителя Бога, промовлені в давнину, істинні: «І ось, мої брати, я б хотів, щоб після того як ви отримали так багато доказів, побачивши, що Святе Писання свідчить про це, ви приходьте і приносьте плід покаяння. Так, я б хотів, щоб ви вирішили прийти і не кам’яніти більше серцями вашими; бо знайте, тепер час і день вашого спасіння; і тому, якщо ви покаєтеся і не закам’янієте серцями вашими, негайно великий план спокутування буде здійснений для вас. Бо знайте, це життя є часом для людей підготуватися до зустрічі з Богом; так, ось цей день цього життя є днем для людей чинити діяння свої. І ось, як я сказав вам перед тим, оскільки ви мали так багато доказів, отже, я благаю вас, щоб ви не відкладали день свого покаяння на кінець; бо після цього дня життя, який дається нам, щоб підготуватися до вічності, ось, якщо ми не зробимо доброго з нашим часом, поки ми в цьому житті, то прийде ніч темряви, в якій жодного діяння не можна буде вчинити. Ви не зможете сказати тоді, коли вас буде приведено до цієї жахливої кризи, що я покаюся, що я повернуся до мого Бога. Ні, ви не зможете сказати цього; бо той самий дух, який володіє вашими тілами в той час, в який ви підете з цього життя, той самий дух буде мати силу володіти вашим тілом у тому вічному світі» (Алма 34:30-34). Існує ще одна спокуса, якій треба протистояти - не впадати у розпач при думці, що надто важко і надто пізно каятися. Колись я знав чоловіка, який міг так думати і здатися. Коли йому було 12 років, його висвятили в диякони. Друзі спокусили його почати палити. Він перестав почуватися затишно в Церкві, поїхав зі свого маленького міста, не закінчивши середню школу, і працював будівельником по всіх Сполучених Штатах. Цей чоловік був оператором важкого устаткування. Він одружився, мав дітей, але одруження закінчилося гірким розлученням. Він втратив дітей, в результаті нещасного випадку втратив око і жив самотньо в пансіоні. Цей чоловік втратив усе, що мав, крім того, що міг нести в чемодані. Одного разу ввечері, знову готуючись до переїзду, він вирішив викинути з чемодана непотрібні речі. Під мотлохом, який накопичувався роками, він знайшов книгу. Той чоловік не знав, як вона потрапила туди. Це була Книга Мормона. Він прочитав її всю й Дух сказав, що вона істинна. Він зрозумів тоді, що протягом всіх тих років віддалявся від істинної Церкви Ісуса Христа і від щастя, яке могло належати йому. Згодом, коли йому було більше 70 років, він був моїм напарником, коли ми служили місіонерами в окрузі. Я просив людей, яких ми навчали, під час свідчення про силу спокути Спасителя, подивитися на цього чоловіка. Його було прощено й він отримав нове серце, і я знав, що вони бачили це по його обличчю. Я сказав людям, що вони бачать доказ того, що спокута Ісуса Христа може змити всі пагубні наслідки гріха. То був єдиний раз, коли він докоряв мені. Він сказав, коли ми вийшли в темряву з того трейлера, де навчали, що мені слід було сказати людям, що хоча Господь зміг дати йому нове серце, Він не міг повернути йому дружину, дітей і того, що він міг зробити для них. Але цей чоловік не озирається назад з сумом, жалкуючи про те, що могло б бути. Піднесений вірою, він рухається вперед до того, що ще може бути. Одного разу він сказав мені, що попередньої ночі бачив сон про те, що зір в його незрячому оці відновився. Він усвідомлював, що сон був проблиском майбутніх днів, коли він буде серед тих, кого любить, огорнутий світлом славетного воскресіння. Сльози радості текли по глибоких зморшках обличчя того високого, сухорлявого чоловіка. Він розмовляв зі мною спокійно, з сяючою посмішкою на обличчі. Я не пам’ятаю, що, за його словами, він бачив, але я пам’ятаю, що його обличчя світилося від щасливого передчуття, коли він описував сон. З Божою допомогою і завдяки чуду тієї книги на дні чемодана, для нього не було ні надто пізно, ні надто важко здійснити цей шлях. Я свідчу, що Бог Батько живий. Я знаю це. Він любить нас. Його Єдинонароджений Син живий. Тому що Він воскрес, ми також будемо жити знову. Тоді ми зустрінемось з тими, кого ми любили, і хто любив нас. Завдяки вірі й послуху ми можемо мати вічні сім’ї. Ті члени нашої родини, які люблять нас, по обидві сторони завіси, скажуть нам, коли ми будемо розмірковувати, чи треба упокорити наші серця і покаятися: «Будь ласка, не зволікай». Таким є запрошення Спасителя і Його благання. В ім’я Ісуса Христа, амінь.