Старійшина Г. Брюс Стукі
Сімдесятник
Коли Він тепер відкриває нам, говорячи через нашого живого пророка, що ми повинні більше працювати. . . , тоді нам слід зробити крок уперед і сказати: «Ось я, пошли мене.»
Я хочу розповісти вам про маленьку пташку, яка лежала на бруківці на одній автостоянці. Сильні вітри під час нічної бурі видмухнули її з гнізда. Мабуть її висиділи лише кілька днів тому, оскільки в неї було лише кілька пір’їн. Але й по тих кількох пір’їнах можна було побачити, що це звичайнісінький горобець.
Це пташеня лежало й чекало на свою невідому долю, аж коли його побачила й підібрала молода жінка, яка йшла стоянкою до своєї машини. Відчувши співчуття до безпорадної маленької пташки, вона взяла її додому і почала про неї піклуватися. З м’яких серветок, які вона часто міняла, аби ліжечко для пташеняти залишалося чистим і зручним, було зроблено гніздо в кошику.
Вона часто годувала пташеня, спостерігаючи, як день за днем воно набирає сил, і через кілька днів воно відкрило очі і вперше побачило світ - дівчину, яка його годувала, і сім’ю, що жила в домі. Воно почуло звуки, що оточували його, звикло до них і не боялося їх.
Минали дні, і воно вже могло підстрибувати, і тоді його переселили з кошика в чисту пташину клітку.
Воно довіряло дівчині та її сім’ї, і, зголоднівши, цвірінькало та енергійно било своїми підростаючими крилами; а коли двері клітки відкривали, вистрибувало дівчині на руку і терпляче сиділо на руці, поки його годували.
Воно сиділо у неї на руці, коли вона ходила по кімнатах і навіть коли виходила на двір. Щоб допомогти пташеняті звикнути до зовнішнього світу, де йому незабаром доведеться жити, вона брала його з собою на газон перед домом, де воно вдивлялося в навколішній світ, поки дівчина та її сестра сиділи під деревом і розмовляли.
Настав час, і дівчина разом з сестрою мали їхати до дівочого табору. Пташеня взяли з собою, і воно провело тиждень з дівчатами на Кедровій горі. Саме там пташеня уперше спробувало літати, перелітаючи з руки дівчини на нижні віти дерева.
Пташеня з радістю поверталося на знайому руку, де любов дівчини була запорукою безпеки; воно вже майже навчилося літати, але не улітало. Коли дні відпочинку в таборі скінчилися, пташеня повернулося додому разом з дівчатами і продовжувало свої уроки літання.
Розуміючи, що пташеняті невдовзі доведеться приєднатися до своїх сородичів, дівчина пішла з ним на газон перед фасадом будинку і випустила його на волю. Пташеня перелетіло газон, сіло на невисокій сосні, і почало оглядатися. Дівчина залишила його там і повернулася в дім, вирішивши, що тепер воно приєднається до інших птахів.
Не пройшло багато часу, як ззовні, перед фасадом, почулося цвірінькання. Коли дівчина вийшла, щоб вияснити, чому пташеня цвірінькає, воно злетіло з дерева, сіло дівчині на руку, і вона його погодувала.
Перші дні пташеня ввечері поверталося, щоб заночувати в домі разом з сім’єю. Незабаром воно почало залишатися на ніч зі своїми новими друзями, які жили на деревах біля дому. Коли дівчина виходила з дому і свистіла, воно поверталося і сідало їй на руку, і моя дочка Трінілі годувала його.
Це пташеня і моя дочка виклали мені великий урок віри і довір’я. Порівняно з людиною, з якою воно дружило, воно було лише крихіткою; його життю серед людей могла загрожувати неабияка небезпека, але воно довіряло їй і вірило, що йому не зашкодять і будуть годувати, . . і воно відповідало на поклик її руки.
Брати, чи ви коли - небудь цікавилися, чого варта ваша віра? Чи маємо ми таку довіру до Господа, чи маємо ми таку віру в Нього? Чи відповідаємо ми на жест Його руки, яким Він покликає нас служити й насичуватися з Його руки?
Нам слід докладати всіх зусиль, щоб бути в Його присутності й відповідати на Його поклик, але ще багатьом з нас не вистачає віри і довір’я, щоб прийти до Господа, саме коли Він кличе. Він сьогодні закликає нас бути вірними і довіряти Йому, щоб Він міг наситити нас.
«І Христос сказав: Якщо ви матимете віру в Мене, то матимете силу робити все, що Я вважаю за необхідне» (Мороній 7:33).
«Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Матвій 28:19-20).
Є термінова і важлива робота, яку потрібно виконувати серед усіх народів і людей. Є багато прекрасних молодих людей і жінок, старших сестер і подружніх пар, яких покликано на служіння і які відгукнулися й вірно служать на місії для Господа.
Ми відчайдушно потребуємо набагато більшого числа місіонерів, включаючи й подружні пари. Як сказав Президент Хінклі 21 лютого 1998 року у своєму радіозверненні, що транслювалося через супутник: «Докладаючи узгоджених зусиль, розуміючи обов’язок, що його покладено на кожного з нас як членів Церкви, щиро молячись Господеві про допомогу, ми могли б удвічі збільшити число хрищень навернених».
«Бо знайте, поле вже біле для жнив; і ось, той, хто встромляє серпа з усієї сили, той складає про запас, так що він не гине, але приносить спасіння своїй душі» (див. УЗ 4:4).
Немає іншої роботи, яка була б важливішою, радіснішою й приносила більшу винагороду, ніж та, яку ми можемо виконувати тепер.
Звертаючись до Джона Уітмера через пророка Джозефа Сміта, Спаситель сказав: «А тепер, ось, я кажу тобі, що найціннішим для тебе буде проголошувати покаяння цьому народові, щоб ти міг приводити душі до мене, щоб ти міг відпочити з ними в царстві мого Батька. Амінь» (див. УЗ 15:6).
Браття, я вірю нашому Небесному Батькові і я довіряю Йому, і коли Він тепер відкриває нам, говорячи через нашого живого пророка, що ми повинні більше працювати і що замало з нас включено в роботу з приведення душ до Христа, - тоді нам слід зробити крок уперед і сказати: «Ось я, пошли мене!» (Ісая 6:8)
Я цитую з улюбленого гімна:
«Прийдіть, усі Божі сини, хто отримав священства чини,
Йдіть, євангелію розгорніть, і народ завітний зберіть»
(«Come, All Ye Sons of God,» Hymns, no. 322).
І після їхнього хрищення нам потрібно пройти шлях до піднесення разом з ними, підтримуючи їх, аж поки вони не матимуть твердої основи і свідчення, що поведе їх через часи у вічне життя.
Я щиро люблю мого Небесного Батька і нашого Спасителя, Господа Ісуса Христа, і я вдячний за ті численні благословення і можливості, що їх Вони надавали мені. Я молюся всім серцем і душею, щоб бути мені гідним того, що Вони спланували для мене, якими б ті плани не були.
Я молюся, щоб ми всі виявляли не меншу віру в Господа і довіру до Нього, ніж ті, що їх мав той маленький горобець по відношенню до моєї дочки, щоб ми відповідали на Господній поклик.
Я молюся, щоб дійсно ми всі робили це разом, в ім’я Ісуса Христа, амінь.
Попереднє
