Надія, якір душі Президент Джеймс Е. Фауст Другий Радник у Першому Президентстві Нашу найбільшу надію ми маємо завдяки знанню про те, що Спаситель розірвав пута смерті. . . . Він спокутував гріхи кожного з нас за умови особистого покаяння. Мої дорогі брати, сестри і друзі. Я піднімаюся на цю кафедру з вдячністю за натхнення і відданість тих, хто збудував цю священну, історичну скинію. Я складаю данину виз-нання Президентові Бригаму Янгу, під чиїм надихаючим проводом зводили цю унікальну споруду і прекрасний орган. У той же час я радію тому, що під натхненним проводом Президента Хінклі ми будуємо прекрасний дім поклоніння, який буде краще відповідати потребам безупинно зростаючої Церкви. Ця нова будівля є виразом надії для Церкви в наступному столітті. Сьогодні вранці «я б хотів поговорити з вами, - як казав Мороній, - про надію»1. Існують незбагненні джерела надії, більші за нашу власну здатність, знання, силу і спроможність. Один з них - дар Святого Духа. Завдяки чудовому благословенню цього члена Божества ми можемо прийти до «істинного пізнання всього».2 Надія - це якір для душі. Я не знаю жодного, - молодого чи старого, сильного чи слабкого, багатого чи бідного, - хто не потребував би надії. Як увіщував пророк Етер: «Ось чому той, хто вірить в Бога, може з впевненістю надіятися на кращий світ, так, саме на місце праворуч Бога, така надія приходить через віру, стає якорем для душ людей, який зробить їх впевненими і непохитними, завжди багатими на добрі діяння і веденими до уславлення Бога»3. Нефій застерігав своїх сучасників: «Отже, ви повинні просуватися вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії і любов до Бога і до всіх людей, . . . бенкетуючи словом Христа, і витерпите до кінця, ось так каже Батько: Ви будете мати вічне життя»4. У цьому житті кожний зустрічає свої задачі й труднощі. Це є частиною нашого земного випробування. Чому ці випробування приходять до нас, нелегко зрозуміти, якщо не мати віри й надії, бо часто в цьому є більша мета, яку ми не завжди розуміємо. Мир приходить через надію. Небагато знайдеться видів діяльності безпечніших за служіння на місії в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Місіонери в буквальному розумінні перебувають у руках Господніх. Нам хотілося б, щоб вони завжди залишалися подалі від небезпек, але це нереально. Місіонери, їхні сім’ї і провідники повністю довіряють турботливій опіці Господа, а коли зрідка і трапляється трагедія, їх підтримує Дух Того, кому вони служать. Минулого літа я відвідав старійшину Оріна Вурхейза в домі його батьків у Плезант Гров, штат Юта. Орін великий на зріст, вродливий, прекрасний молодий чоловік. Він служив на місії в Буенос - Айреській Південній місії в Аргентині. Якось ввечері, прослуживши на місії близько одинадцяти місяців, він і його напарник натрапили на озброєних грабіжників. У безглуздій жорстокості один з них вистрелив старійшині Вурхейзу в голову. Багато днів він був між життям і смертю, неспроможний говорити, чути, пересуватися, навіть дихати самостійно. Завдяки вірі і тривалим молитвам незліченної кількості людей його зрештою змогли відключити від системи життєзабезпечення і повернути до Сполучених Штатів. Після місяців різноманітних лікувальних заходів стан старійшини Вурхейза поліпшився, але він залишався паралізованим і не міг говорити. Прогрес був повільний. Його батьки вирішили, що повинні перевезти сина додому і піклуватися про нього в любовній сімейній обстановці. Однак у їхнього скромному домі було замало місця для обладнання, яке було необхідним для лікування. Багато добрих сусідів, друзів і добродійників взяли участь у розбудові будинку і придбанні фізіотерапевтичного обладнання. Старійшина Вурхейз і досі майже цілком паралізований і неспроможний говорити, але в нього чудовий дух і він може реагувати на запитання рухами голови. На його грудях досі місіонерська табличка. Його батьки не запитують: «Чому це сталося саме з нашим шляхетним сином, який служив, отримавши покликання Господаря?» Ніхто не дасть відповіді на це запитання, доки сам не потрапить туди, де відкриваються вищі цілі. Ми повинні ходити у вірі. Ми пригадуємо Спасителеву відповідь на запитання: «Хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він народився?» Спаситель відповів, що в тому не винний ніхто, але це для того, щоб діла Божі було явлено на ньому5. Сім’я Вурхейз не замкнулася в гіркоті, але схилила голови і сказала Господеві: «Нехай буде воля Твоя. Ми були вдячними за нього кожного дня його життя і з допомогою інших ми охоче понесемо тягар піклування про нього». Я приїхав провідати старійшину Вурхейза для того, щоб приєднатися до його батька, його єпископа, домашнього вчителя та інших у наданні йому благословення надії. Дехто може запитати: «Чи є для старійшини Вурхейза надія в цьому житті?» Я вірю, що велика надія є для кожного! Інколи ми просимо у Бога чудес, і вони часто відбуваються, але не завжди саме так, як ми того чекаємо. Якість життя старійшини Вурхейза є більше, ніж небажаною, але вплив його життя на інших є неоцінимим і вічним - і тут, і в Аргентині. Дійсно, після цього нещасного випадку аргентинська філія «Kilometro 26», де він служив, зростала стрімко і невдовзі стала відповідати умовам для побудови для неї дому зборів. Надія - це довіра до Божих обіцянок, віра в те, що, діючи тепер, ми побачимо здійснення бажаних благословень у майбутньому. Авраам «супроти надії увірував у надію, що стане батьком багатьох народів». Всупереч людським резонам він довіряв Богові, будучи «повністю переконаним», що Бог здійснить Свої обіцяння і дасть Авраамові й Саррі дитину в їхніх старих літах6. Кілька років тому сестра Джойс Одрі Еванс, молода мати з Белфасту, що в Північній Ірландії, мала ускладнення вагітності. Вона пішла до лікарні, де одна з медсестер сказала їй, що вона вірогідно втратить дитину. Сестра Еванс відповіла: «Але я не можу здатися . . . Ви повинні дати мені надію». Пізніше сестра Еванс згадувала: «Я не могла втратити надію, доки залишалися найменші підстави для неї. Це був мій борг перед ненародженою дитиною». Через три дні вагітність зірвалася. Вона написала: «Протягом однієї нескінченної миті я не відчувала нічого. Тоді мене заповнило глибоке відчуття спокою. Зі спокоєм прийшло розуміння. Я зрозуміла, чому я не могла залишити надію всупереч усім обставинам: жити можна з надією або у відчаї. Без надії ви не зможете вистояти до кінця. Я шукала відповіді на молитви і не була розчарована; я була зцілена тілесно і отримала благословенний дух миру. Ніколи раніше я не відчувала себе ближче до мого Небесного Батька, ніколи раніше я не відчувала такого спокою . . . . Чудо спокою було не єдиним благословенням, що приніс цей досвід. Кілька тижнів пізніше я почала думати про втрачену дитину. Дух нагадав мені слова з Буття 4:25: «І сина вона породила. І назвала його Сиф, бо «Бог дав мені інше насіння . . . ». Через кілька місяців я знову завагітніла. Коли мій син народився, сказали, що він бездоганний. Ми назвали його Івен Сиф»7. Спокій у цьому житті стоїть на фундаменті віри й свідчення. Ми всі можемо знайти надію через особисті молитви і відкрити спокій у Писаннях. Благословення священства підіймають і підтримують нас. Надія приходить також через пряме особисте одкровення, право на яке ми маємо за умови гідності. Ми також перебуваємо в безпеці завдяки тому, що живемо в часи, коли на землі є пророк, який тримає і застосовує всі ключі Божого царства на землі. Сем’юел Смайлз писав, що «надія схожа на сонце. Якщо ми подорожуємо в напрямку до неї, вона відкидає тінь наших тягарів за наші спини . . . Надія підсолоджує спогади про приємне. Вона не дозволяє тривогам перевищити наш духовний зріст і силу. Вона допомагає нам в годину лиху і викликає захоплення в світлу. Вона обіцяє майбутнє і робить минуле недаремним. Вона перетворює розчарування на рішучість»8. Незмінне джерело нашої надії - це те, що ми є синами й дочками Бога, що Його Син, Господь Ісус Христос, спас нас від смерті. Як нам пізнати, що Ісус насправді є нашим Спасителем і Викупителем? Людськими засобами Його реальність майже неможливо визначити, але Його присутність можна пізнати недвозначно Духом, якщо ми безперервно прагнемо жити під покровом Його впливу. У Книзі Мормона ми читаємо розповідь Аарона про те, як він роз’яснював євангелію Ламонієвому батькові. Він сказав йому: «Якщо ти вклонишся Богові . . . і звертатимешся до його імені з вірою, віруючи, що ти отримаєш, тоді ти отримаєш надію, якої ти бажаєш»9. Старий цар усе це точно виконав і отримав свідчення про обіцяну Аароном істину. Внаслідок цього його та всіх його домашніх було навернено і приведено до пізнання Господа. Нашу найбільшу надію ми маємо завдяки знанню про те, що Спаситель розірвав пута смерті. Його перемога прийшла через страшний біль, страждання і муку. Він спокутував гріхи кожного з нас за умови особистого покаяння. У Гефсиманському саді Він заволав з мукою: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене . . . Та проте, - не як Я хочу, а як Ти»10. Лука описує болісність Його муки: «А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крові, що спливали на землю»11. Усі ми знайдемо надію в Петровому досвіді, що його він мав під час подій, що передували розп’яттю. Можливо Господь звертався до всіх нас, кажучи Петрові: «Ось Сатана жадав вас, що вас пересіяти, мов ту пшеницю: Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю твою!» А той відказав Йому: «Господи, я з Тобою готовий іти до в’язниці й на смерть!» Він же прорік: «Говорю тобі, Петре, - півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене»12. Поки Петро спостерігав розгортання подій, в ньому впізнали Христового учня. Одна служниця сказала: «І цей був із Ним!» Петро ж відповів, що не знає Його. Двоє інших людей впізнало в ньому Христового учня. Петро знову заперечив те, що знав Спасителя. І поки він це говорив, заспівав півень. «І Господь обернувся й поди- вивсь на Петра. І Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: «Перше, ніж заспіває півень, - відречешся ти тричі від Мене». «І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!»13 Цей досвід став Петровою силою до тієї міри, що він вже ніколи не схиблював і став знаний як скеля. Його надія заякорилася непохитно до вічної Скелі, до самого нашого Викупителя, Ісуса Христа14. Як верховний апостол він вірно й доблесно просував Божу справу. Так само як Петро, який здобув надію після миті слабкості, ви, і я, і кожна людина можемо мати надію, що походить від пізнання того, що Бог воістину живий. Така надія походить від віри в те, що, якщо ми маємо віру, Він у Свій спосіб допоможе нам у наших випробуваннях - якщо не в цьому житті, то неодмінно - в житті прийдешньому. Як сказав Павло коринтянам: «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей»15. У вічному світовому порядкові неправильне буде виправлено. Згідно з досконалою справедливістю Господа, всі, хто живе гідно, отримають свою відплату благословеннями, що їх вони не мали тут. Я вважаю, що в історії цієї Церкви ще ніколи не було підстав для такої великої надії на її майбутнє і майбутнє її членів по всьому світі. Я вірю, я свідчу, що ми рухаємося на вищий у своїй історії щабель віри й справи. Я молюся, щоб кожний з нас був знайденим «на посту» в цій великій армії праведності. Кожен з нас прийде до Святого Ізраїлевого і звітує про свою особисту праведність. Нам сказано, що «Він не наймає жодного слуги для того»16. Разом з покликанням на апостольство до мене прийшло тверде свідчення про життя і служіння Спасителя. Я проголошую разом з Йовом: «Я знаю, що мій Викупитель живий»17. Мій Свідок про це «на небесах»18. Ісус є Христос, Спаситель усього людства. Джозеф Сміт був натхненним пророком, який відновив ключі спасіння, повноваження і організації, що їх було передано йому під керівництвом Бога Батька і Його Сина, Господа Ісуса Христа. Про це я свідчу у святе ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. Мороній 7:40. 2. Мороній 10:5. 3. Етер 12:4; курсив додано. 4. 2 Нефій 31:20. 5. Див. Іоанн 9:2-3. 6. Див. Римлянам 4:18-21. 7. «To Live in Hope,» Ensign, Sept. 1995, 70. 8. In Stan and Sharon Miller, comps., Especially for Mormons, 5 vols. (1971-87), 2:113. 9. Алма 22:16. 10. Матвій 26:39. 11. Лука 22:44. 12. Лука 22:31-34. 13. Див. Лука 22:56-62. 14. Див. Геламан 5:12. 15. 1 Коринтянам 15:19. 16. 2 Нефій 9:41. 17. Йов 19:25. 18. Йов 16:19.