«Паси вівці мої» Старійшина Бен Б. Бенкс З президентства сімдесятників Я вірю, що кожний активний член Церкви знає якусь «загублену вівцю», яка потребує уваги та любові «дбайливого пастиря». Декілька років тому я разом зі своєю дружиною Сюзанною мали змогу відвідати Новозеландську Крістчорчську місію разом із президентом і сестрою Мелвін Таг. Президент Таг запропонував як частину подорожі в день підготовки поїхати автобусом до дивовижної місцевості Мілфорд Саунд. Половину подорожі ми декілька разів зупинялись, щоб дорогою милуватися прекрасними краєвидами. Під час однієї з таких зупинок, коли ми поверталися до автобуса, мене зацікавила група пасажирів, які зібралися в коло на дорозі та фотографували. Коли я придивився всередину натовпу, я побачив там маленьке злякане ягня на хитких ногах. Було видно, що воно народилося не більше, ніж декілька годин тому. Я бачив багато овець у своєму житті з того часу, як мій тесть займався вівчарством. Отже, мені було не цікаво робити фотографії звичайнісінького ягнятка, тому я зайшов до автобуса й чекав там. Після того, як всі пасажири зайняли свої місця в автобусі, водій підняв злякане ягнятко на руки, притиснув його до своїх грудей і заніс до автобуса. Він сів за кермо, зачинив двері, взяв мікрофон і сказав нам: «Безсумнівно, отара овець проходила цим шляхом вранці, а це ягня загубилося. Можливо, якщо ми візьмемо його з собою, ми, прямуючи цією дорогою, зможемо знайти отару овець, та повернути це дитинча до його матері». Ми проїхали декілька кілометрів через прекрасні ліси й, нарешті, потрапили на прекрасний луг, де росла висока й коливаюча трава. І там дійсно паслася отара овець. Водій зупинив автобус і попросив вибачення. Ми всі подумали, що він покладе ягня прямо на краю дороги й повернеться назад, але ми помилилися. Тримаючи ягня на руках, він обережно й безшумно направився крізь траву до отари овець. Коли він наблизився до овець настільки, наскільки це було можливо, щоб не потривожити їх, він обережно поклав ягня на землю, і потім ще стояв на пагорбі, щоб переконатися, що ягнятко повернулося до своєї отари. Коли водій повернувся до автобуса, він знову взяв свій мікрофон і сказав: «Невже ви не чуєте, що говорить вівця - мати: «О, дякую вам, дякую, дякую вам, що принесли моє загублене ягнятко назад додому, до мене!» Коли я думав про цей чудовий повчальний приклад, наведений водієм автобуса, мені пригадалася притча про загублену вівцю, яку розповідав нам Господь: «Наближались до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його. Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: «Приймає Він грішників та з ними їсть». А Він їм розповів оцю притчу, говорячи: «Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев’ятидесяти й дев’яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її? А, знайшовши, кладе на рамена свої та радіє. І, прийшовши, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: «Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену». Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння! . . . » (Лука 15:1-7). Президент Гордон Б. Хінклі, наш сучасний пророк, так само поділився з нами своїм занепокоєнням, стосовно «загублених овець»: «Є так багато молодих людей, які не мають цілі у своєму житті та захоплюються наркотиками, бандитськими угрупуваннями, аморальною поведінкою та всіма поганими речами, що є наслідками такого життя. Є вдови, які бажають почути дружній голос або відчути любляче ставлення для себе. Є ті, хто колись мав сильну віру й був активним членом Церкви, але які зараз втратили свою віру й стали неактивні в Церкві. Багато з них бажають повернутися, але не знають, як саме це зробити. Їм потрібні руки друзів, простягнуті до них. Багато з них можна повернути до «годівниці Господа» за допомогою лише незначних зусиль. Мої брати та сестри, я сподіваюся, я молюся, щоб кожен із нас . . . вирішив шукати тих, хто потребує допомоги, хто знаходиться в безнадійних, скрутних обставинах, та підбадьорити таких людей духом любові в обіймах Церкви, де міцні руки та люблячі серця зігріють їх, утішать, підтримають та допоможуть прямувати дорогою щастя та відчувати сенс життя» («Reach with a Rescuing Hand», ENSIGN, Nov. 1996, 86). У світі цих настанов пророка ми можемо запитати в себе: «Чому є такі, хто раніше мав гарячу віру, але тепер охолонув серцем?» Якщо ми будемо прагнути здійснення доручення, даного пророком, - удосконалювати святих, - ми, завдяки своїм зусиллям, будемо зміцнювати тих, хто охолонув у вірі. Щоб розпочати цю справу, для нас було б корисно дізнатися почуття й причини, через які ці люди не відвідують збори чи не товаришують із святими. Більшість активних членів Церкви розуміють, що поведінка малоактивних членів Церкви зумовлена тим, що вони не вірять ученням Церкви. Висновки відділу Церковних досліджень спростовують це припущення. Вони показують, що майже всі малоактивні члени Церкви, в яких було взято інтерв’ю, вірять в існування Бога, в те, що Ісус є Христос, що Джозеф Сміт був пророком, а також, що Церква істинна. Частиною наступного дослідження було опитування групи активних членів Церкви, які раніше були малоактивні, щоб з’ясувати, чому вони не відвідували Церкву. Найбільш поширені причини були такі: Почуття недостойності. Особисті чи сімейні проблеми. Батьки або подружжя були малоактивні. Підліткові протиріччя або лінощі. Конфлікти на роботі. Церква знаходиться дуже далеко, брак транспорту. Їх також запитували, що вплинуло на їхнє повернення до активного життя в Церкві. Найбільш поширені відповіді були такі: Спіткала життєва криза. Подолання особистих проблем. Приклад подружжя або друга/подружки. Вплив членів сім’ї. Потреба в євангельському впливі для родини. Дружнє ставлення членів приходу, переїзд до нового приходу, де люди турбуються про них. (Див. Research Information Division Sept. 1999.) Я вірю, що кожний активний член Церкви знає якусь «загублену вівцю», яка потребує уваги та любові «дбайливого пастиря». Президент Хінклі говорив нам, що кожному новонаверненому члену Церкви необхідне якесь заохочення до активності в Церкві: друг, відповідальність, постійне насичення добрим словом Бога. Загубленій вівці потрібна така ж сама турбота й допомога, щоб повернутися назад до отари. Я знайомий із сім’єю, в якої загубився син під час туристичної подорожі. Коли зусилля батьків знайти його були вже вичерпані, на прохання про допомогу відізвалися сотні людей, які шукали хлопчика, доки не знайшли і не повернули його, неушкодженого, до рук матері й батька. Цього ранку я закликаю всіх нас мати таку ж саму відверту турботу й любов, щоб зробити все, що від нас залежить, для того, щоб повернути тих дорогих синів і дочок, які перестали бути активними в Церкві. Перед нами стоїть велична мета. Вона вимагає від нас робити все для збільшення віри, енергії та обов’язків, якщо ми повинні простягти руку цим братам і сестрам. І ми повинні зробити це. Господь поклав цю справу на нас. Ми маємо пам’ятати те, що для того, щоб змінити когось, потрібно немало часу. Нам всім треба мати терпіння, вміти товаришувати та виявляти своє дружнє ставлення, вчитися слухати й любити, а також бути обережними, щоб не осуджувати. У кожному приході та філії є гарні, чесні чоловіки й жінки. Багато з них не знають, як повернутися до Церкви. Серед них є гарні батьки й матері. Багато з них мають одну спільну рису - вони не є духовними провідниками у своєму домі. Я переконаний, що ці сім’ї повернуться назад, якщо сповнені вірою чоловіки та жінки будуть приходити до них і ставати їхніми друзями, любити їх та навчати євангелії. У наступні декілька хвилин я хотів би звернутися до тих, хто «блукає поза отарою». Цього ранку я сповнений надії, що хоча б деякі з вас, хто не зовсім активний у Церкві, можливо, слухають цю сесію конференції. Ви в багатьох випадках об’єдналися й більше не дотримуєтеся церковних стандартів. Багато з ваших дітей чинять так само, як ви, наслідуючи ваш приклад. Бо діти залежать не тільки від фізичної та емоціональної, але також і від духовної підтримки батьків. «Як маленьке ягня, що за притчею Ісуса загубилося, Заблукала далеко одна вівця. Так, доросла вівця від отари своєї відбилася, Від ста інших в отарі овець відійшла.   Та навіщо ж нам треба шукати заблудшу вівцю, Та, з надією, нашого Батька благати за неї? Це тому, що як мати - вівця від отари кудись відійшла, То й маленьке ягнятко туди ж буде бігти за нею.   Вам відомо, де мати - вівця, там й ягня, І блукатимуть також вони разом. Бо дитя побіжить, куди мати пішла Так удвох вони йтимуть невірним шляхом.   Ось чому ми так палко благаєм Отця, Щоб він маму зберіг для ягня, Бо велика ціна для малого дитя, Як загубиться мати - вівця! («The Echo,» C. C. Miller, quoted in Hugh B. Brown, The Abundant Life [1965], 166-67) Господь сказав: «Мого голосу слухають вівці мої» (Іоанн 10:27). Так само й ваші діти знають ваш голос. Ніхто не зможе зайняти ваше місце батьків. В одній історії розповідається, як «шестирічна дитина, яка загубила свою матір у великому супермаркеті, почала несамовито гукати: «Марта, Марта!» Коли ж матір знайшлася, і вони знову були разом, вона сказала: «Сонечко, тобі не слід називати мене Марта, бо я «мати» для тебе». На це маленьке хлопченя відповіло: «Так, я знаю, але в магазині було багато матерів, та мені була потрібна тільки моя» (Spencer W. Kimball, Faith Precedes the Miracle [1972], 117). Яке було б благословення для вашої сім’ї, якби ваше життя було в гармонії з євангелією. Рішення змінити своє життя та повернутися до активного життя в Церкві, до Христа - це найважливіше рішення, яке ви могли б прийняти в своєму житті. На завершення, заключні слова до тих, хто «пасе отару». В одкровенні пророку Джозефу Сміту сам Спаситель говорив нам дуже простою мовою, наскільки цінна кожна душа: «Пам’ятайте, що цінність душ є великою в очах Бога; Бо знайте, Господь, Викупитель ваш, перестраждав смерть у плоті; отже, він перестраждав біль усіх людей, щоб усі люди могли покаятися й прийти до нього. І він устав знову з мертвих, щоб він міг привести всіх людей до нього, за умов покаяння. І якою великою є його радість від тієї душі, що кається! Отже, вас покликано проголошувати покаяння цьому народові. І якщо буде так, що вам доведеться трудитися всі дні ваші, закликаючи до покаяння цей народ, і ви приведете тільки одну душу до мене, якою великою буде ваша радість з нею в царстві мого Батька!» (Див. УЗ 18:10-15.) Добрий пастир за своїм бажанням віддав життя за своїх овець, за вас і за мене, так, за всіх нас, щоб ми могли жити вічно разом із нашим Батьком на Небесах. Я молюся, щоб ми дотримувались настанови, яку наш Спаситель Ісус Христос тричі давав Петру: «Паси ягнята Мої . . . Паси вівці Мої . . . Паси вівці Мої!» (Іоанн 21:15-17.) В ім’я Ісуса Христа, амінь.