Ми жінки, віддані Богу Шері Л. Дью Друга радниця в Генеральному президентстві Товариства допомоги Прийти до Христа означає відвернутися від світу. Це означає зробити Христа головною фігурою в нашому житті. Нещодавно доручення по роботі вимагало від мене подорожувати за межі країни. Але в мене було погане передчуття щодо цієї подорожі, тому перед тим, як їхати я попросила благословення священства. Мене попередили, що зла сила буде чинити перешкоди на моєму шляху, а також попереду мене чекатиме фізична й духовна небезпека. Мені також порадили не сприймати цю подорож, як туристичну поїздку, щоб роздивлятися краєвиди чи робити якісь покупки, але зосередити всю увагу на моєму дорученні та шукати настанов Духа, тоді я повернуся додому в безпеці. Отже, попередження було досить реальне. З кожним новим кроком, коли я невпинно просила цих настанов, я усвідомлювала, що мої почуття не були якимись особливими. Можливо, коли ми покидали присутність Небесного Батька, він сказав мені й вам: «Зла сила буде намагатися перешкоджати твоїй місії, ти зустрінешся з духовною й фізичною небезпекою. Але, якщо ти будеш зосереджувати всю увагу на своєму призначенні, якщо будеш прислухатися до мого голосу та відмовишся від таких мирських речей, як огляд місцевих краєвидів чи здійснення покупок під час подорожі, то ти повернешся додому в безпеці». Зла сила радіє, коли ми діємо, як оглядачі або покупці, або ті, хто захоплюється речами світу, які гальмують процес нашого духовного розвитку, тобто ті, хто більше слухає, ніж виконує Слово Бога (див. Яків 1:22.) Сатана спокушає нас тлінними привабливими речами та справами - банківські рахунки, гардероби чи навіть наші фізичні дані - бо він знає, що, де наші скарби, там також будуть і наші серця (див.Матвій 6:21). На жаль, дуже легко дозволити спокусам диявола своїм осліплюючим сяйвом увести нас від світла Христа. «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?» (Матвій 16:26.) Пророки закликали нас залишити світ і звернутися серцем до Ісуса Христа, який обіцяв зробити нашу радість повною в собі (див. УЗ 101:36). Президент Спенсер В. Кімбол казав: «Якщо ми живемо, витрачаючи свій час і сили на побудову. . . царства світу, то саме його ми успадкуємо». (The False Gods We Worship, Ensign, June 1976, 6). Як часто ми так зосереджуємося на досягненні, так званого, гарного життя, що втрачаємо світло вічного життя? У духовному значенні це означає продавати наше перворідство за «сочевичне вариво». Господь відкрив ліки від цієї духовної хвороби, коли він радив Еммі Сміт відкинути те, що від цього світу, й шукати того, що від кращого (див. УЗ 25:10). Христос показав приклад, говорячи перед Гефсиманією: «Я світ переміг!» (Іоанн 16:33, курсив додано). Єдиний спосіб, у який ми можемо перемогти світ, це прийти до Христа. А те, що ми приходимо до Христа, означає відвернутися від світу. Це означає зробити Христа головною фігурою в нашому житті так, щоб марні речі світу та людська філософія втратили свою приваблюючу силу. Сатана є богом Вавілону або, іншими словами, світу. Христос є Богом Ізраїлю, та його спокута надає нам силу, щоб перемогти світ. «Якщо ви очікуєте слави, розуму та нескінченного життя, - говорив Президент Джозеф Ф. Сміт, - дозвольте світові піти» (Учення Президентів Церкви: Джозеф Ф. Сміт [1998], 243, курсив додано). Як сестри в Сіоні, ми повинні запобігти змові злих сил проти сімей та доброчестя. Не дивно, що Сатана спокушає нас вдатися до земних втіх, а не шукати вічної слави. 45 - річна мати шістьох дітей розказала мені, що, коли вона покинула постійно читати журнали, в яких шукала порад щодо вигляду її будинку чи гардеробу, вона відчула більше спокою. Ця жінка сказала: «Можливо, я повна, сива та маю зморшки, але я, повна, сива та із зморшками, - дочка Бога, який знає і любить мене». Товариство допомоги може допомогти нам відвернутися від світу, бо його головна мета - це допомогти сестрам та їхнім сім’ям прийти до Христа. І в цьому дусі я приєднуюсь до сестри Смут і сестри Дженсен, проголошуючи, хто ми є, та радіючи оголошенню про зміни в програмі Товариства допомоги. Ми більше не можемо дозволити собі марнувати час і зусилля на те, що не веде нас і наші сім’ї до Христа. Це наче лакмусовий папірець для Товариства допомоги, так само, як і для нашого життя. У майбутньому, якщо наша відданість Христові поверхнева, ми не зможемо витримати випробування. Коли я була маленькою дівчинкою, я бачила цю відданість у своєї бабусі, яка допомагала дідусеві працювати на фермі у преріях Канзасу. Вони пережили піщані бурі в Даст Боул, часи великої депресії та смерч, що охопив Великі рівнини. Я часто дивувалася, як бабуся витримала роки тяжкої праці та невеликого доходу, а потім трагічну загибель найстаршого сина. Життя моєї бабусі не було легким. Та що ви вважаєте я запам’ятала про неї краще за все? Її всепоглинаючу радість у євангелії. Вона ніколи не була щасливішою, ніж у ті моменти, коли працювала над сімейною історією або навчала з Писаннями в руці. Вона залишила речі цього світу, щоб шукати речі кращого. Для світу моя бабуся була звичайною. Але для мене вона - маловідома героїня цього століття, яка жила, дотримуючись своїх передземних обіцянь, та залишила фундамент віри, на якому ми можемо будувати. Бабуся не була досконалою, але вона була жінкою, відданою Богу. Тепер настав наш час із вами нести стяг уперед до наступного століття. Ми не жінки світу. Ми жінки, віддані Богу. Святі жінки будуть одними з найвидатніших героїнь двадцять першого століття. Як проголосив Президент Джозеф Ф. Сміт, «ми не повинні іти за жінками світу, проте ми повинні керувати . . . жінками світу в усьому, що гідне похвали.» (Учення, 184). Це твердження не означає, що кількість гарних жінок у світі зменшилася. Але ми особливі. Ми особливі, бо складаємо завіти, маємо духовні привілеї та обов’язки стосовно цього. Нам надана сила і дар Святого Духа. Ми маємо живого пророка, обряди, що зв’язують нас із Господом та ближніми, а також силу священства. Ми розуміємо, де наше місце у великому плані щастя. Ми знаємо, що Бог є наш Небесний Батько, і що його син - наш надійний захисник. З цими привілеями приходить відповідальність, бо кому більше дається, з того більше вимагається (див. УЗ 82:3), і часом ці вимоги як до послідовників дуже суворі. Але хіба не слід нам очікувати подорожі до вічної слави, щоб зростати? Іноді ми зосереджуємося на речах світу, і нам бракує бажання зростати духовно; ми кажемо собі та іншим, що життя за принципами євангелії не повинно забирати багато нашого часу чи зусиль. Господні правила життя будуть завжди вимогливішими, ніж мирські, але Господні вимоги нескінченно славетні, наповнені істинною радістю, миром і спасінням. Як же тоді ми, жінки, які віддані Богу, усвідомлюємо повне значення нашого створення? Господь нагороджує тих, «хто шукає Його» (Євреям 11:6). Ми шукаємо його не тільки в навчанні чи пізнанні, в благанні чи молитві, та завжди спостерігаючи, щоб не піддатися спокусі, але й коли ми не потураємо мирським бажанням, через які ми коливаємося, кому служити - Богу чи мамоні. З іншого боку, ми ризикуємо бути покликаними, але не обраними, тому що наші серця так сильно наповнені речами цього світу. (Див. УЗ 121:35.) Поміркуйте над основними принципами, які викладені в Писаннях як наказ: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, з усією могутністю, думкою і силою» (див. УЗ 59:5, курсив додано). Перше й найголовніше, що Господь вимагає, - це наші серця. Уявіть, як би змінився наш вибір, якщо ми любили б Господа понад усе. Як би ми витратили наш час і гроші, або яку б сукню одягнули спекотного літнього дня, як би відповіли на запрошення іти на візитне вчителювання та піклуватися одна про одну, чи як би ми реагували на засоби масової інформації, які своїми передачами ображають Духа? Те, що ми залишаємо світ і приходимо до Христа, підносить наше життя як жінок, відданих Богу. Ми народилися для вічної слави. Так само, як вірні чоловіки були висвячені наперед носити священство, ми були висвячені наперед бути жінками, які віддані Богу. Ми є жінками віри, доброчестя, проникливості та милосердя, які радіють у материнстві в сім’ї. Ми не захоплюємося досконалістю, але ми працюємо, щоб стати чистими. І ми знаємо, що в силі Господа ми зможемо зробити всі праведні речі, бо ми поглинуті євангелією (див. Алма 26:12). Я повторюю, що ми не можемо бути жінками світу, бо ми жінки останніх днів - жінки, віддані Богу. Як сказав Президент Кімбол: «В цьому світі не може бути більшого визнання для нас, ніж бути відомими як [жінки, віддані] Богу» (The Role of Righteous Women, Ensign, November 1979, 102). Цього літа я отримала незабутні враження на Святій Землі. Сидячи на горі Блаженства, я дивилася на море Галілеї і побачила вдалині місто, побудоване на пагорбі. Це був незрівнянний образ міста, яке не можна сховати, і розмірковуючи над символізмом, в мене з’явилося приголомшуюче враження, що ми, святі жінки, подібні до цього міста. Що, якщо ми залишимо позаду речі цього світу і прийдемо до Христа, щоб Дух випромінювався з нашого життя й наших очей, наша неповторність буде світлом для миру. Як сестри Товариства допомоги, ми належимо до найвизначнішої спільноти жінок по цей бік завіси. Ми - дивовижне місто на вершині пагорба. І чим менше ми будемо виглядати та діяти, як жінки світу, тим більше вони дивитимуться на нас, як на нескінченне джерело надії, миру, доброчестя і радості. Двадцять років тому на таких самих зборах Президент Кімбол проголосив уложення, яке ми цитуємо з того часу. «Зростання Церкви в останні дні, в більшості, залежить від . . . рівня праведності та чіткості життя жінок Церкви, а також ступеня виразності та відмінності - в доброму значенні - від жінок світу» (Ensign, Nov. 1979,103-104, курсив додано). Ми більше не можемо задовольнятися лише цитуванням слів Президента Кімбола. Ми - сестри, які мають перетворити і перетворять його пророцтво на реальність. І ми зможемо зробити це. Я впевнена. Нещодавно Президент Гордон Б. Хінклі сказав, що «вічне спасіння світу лежить на плечах цієї Церкви. . . . Жодний народ в історії світу не . . . отримував більш прекрасного доручення . . . і нам краще взятися за це» (Church Is Really Doing Well, Church News, 3 July 1999, 3). Жінки, які віддані Богу, це стосується і нас. Сьогодні я запрошую кожну з нас визначити, принаймні, одну річ, що виведе нас із світу і наблизить до Христа. А наступного місяця - іншу. А потім ще якусь. Сестри, це заклик до сили, дій та боротьби. Заклик озброїтися силою та праведністю. Заклик уповати краще на руку Господа, ніж на руку плоті. Заклик піднятися і сяяти, щоб наше світло було стягом народам (див. УЗ 115:5). Заклик жити, як святі жінки, так, щоб ми і наші сім’ї могли безпечно повернутися додому. У нас є така нагода радіти, бо євангелія Ісуса Христа є голосом радості! І це тому, що Спаситель переміг світ, щоб і ми могли його перемогти. Це тому, що він воскрес третього дня, щоб ми могли воскреснути як віддані Богу жінки. Давайте відкинемо речі цього світу і будемо шукати речі кращого. Давайте саме в цей час зобов’яжемо себе вийти з цього світу і ніколи не дивитися назад. В ім’я Ісуса Христа, амінь.