«З малого виходить велике» Старійшина Стівен А. Уест Сімдесятник Давайте будемо набувати сміливості, віри і заспокоєння від невеличких, непомітних, добрих діянь турботливих, люблячих, смиренних і відданих послідовників Христа. Декілька років тому ми з дружиною служили, надаючи допомогу одній невеличкій філії Церкви, яка знаходилася в старій, бідній і найбільш заселеній частині одного з міст. Філія нараховувала близько 35 членів. Президент філії, Деніел Сойер, людина, якою я захоплююся, мабуть був єдиним членом тієї філії, який був у Церкві більше трьох або чотирьох років. Наші збори проходили в одному з тих будинків, що стоять впритул один до одного, утворюючи таким чином суцільний фасад, і який знаходився в одному з найнеспокійніших районів великого східного міста. Будинок знаходився на вулиці, на якій багато будівель згоріло і було пограбовано під час численних погромів 1968 року, і зараз, коли пройшло 25 років, деякі з цих пошкоджених або зруйнованих будинків досі не відремонтовані й не відбудовані. З фасаду будинку було декілька сходів, що піднімалися з вулиці до дверей, за якими було декілька кімнат, пристосованих під класи та офіс. Ще одні двері, які відкривалися прямо з вулиці, вели до невеличких сходів всередині будинку у підвальне приміщення, в якому був стіл для причастя, подіум для промовців та стільці, що складаються. Декілька з найнезабутніших випадків, що сталися в Церкві зі мною і моєю дружиною, відбулися саме у цьому місці. Однієї неділі, якраз під час причасних зборів філії, прямо з вулиці увійшла жінка. Це була бездомна жінка, одягнена в брудний, пом’ятий одяг, вона кашляла, важко дихала і висякувала ніс у брудний носовичок. Гучним хрипким голосом вона сказала: «Я хочу співати! Я хочу молитися!» - і пішла прямісінько до першого ряду, сіла поряд з однією із членів приходу, одягнуту в білу блузку, прихилилася до неї і поклала голову їй на плече. Ця член філії відразу ж обняла рукою гостю і так тримала свою руку до кінця зборів. Так сталося, що промовець якраз розповідав притчу про доброго самарянина1, коли ввійшла ця жінка. Хоча жінка кашляла і важко дихала, промовець продовжував розповідати притчу. Коли його виступ наближався до кінця, і він цитував відповідний уривок з Писань, раптом ця бездомна жінка гучним голосом закінчила цитувати той вірш, який почав промовець. Розмовляючи про це після причасних зборів з промовцем, ми подумали про те, що, мабуть, пройшло багато часу з тих пір, як хтось, виражаючи свою любов, обнімав цю жінку, яка завітала до нас на збори. Ми гадали, що не може бути кращої ілюстрації для притчі про доброго самарянина, ніж та, яку ми щойно побачили, і яка нам нагадала про слова Спасителя, які він сказав перед тим, як розповісти притчу: «Люби . . . свого ближнього, як самого себе».2 Другий випадок, який стався у філії, був пов’язаний з доброю і совісною жінкою, яка з вірою повертала конверти, в яких було декілька монет сплати її десятини. Одного разу, коли вона прийшла до церкви, то в її руках був пластиковий пакетик для сніданку, в якому лежав шматочок сухого хліба. Вона вручила пакетик нам і сказала: «Якщо хочеш бути членом Церкви, то треба жертвувати. Я не можу пожертвувати багато, але я можу пожертвувати хліб для причастя». Коли ми використали її хліб для причастя, то вся ця подія набула додаткового значення того дня. Мені відразу пригадався вірш, у якому йдеться про таке: «І сів Він навпроти скарбниці і дививсь, як народ мідяки до скарбниці вкидає. І багато заможних укидали багато. І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: «Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозства свого все, що мала, - свій прожиток увесь».3 Третій випадок стосується обговорення, яке проводили члени приходу під час Недільної школи про те, коли треба давати тим, хто просить про допомогу. Один з членів приходу, який приїхав зі своєю дружиною з Африки, щоб продовжити навчання, підняв руку і розповів нам про такий випадок. Коли він ішов додому, а живе він недалеко, до нього підійшов чоловік, який наставив йому на груди пістолет і вимагав гроші. Цей член приходу вийняв гроші з кишені, дав їх чоловікові й сказав: «Якщо тобі так потрібні гроші, у мене є ще». Він відкрив свій портфель і вийняв звідти ще грошей, які він дав грабіжнику з такими словами: «Зрозумій, ти береш їх не від мене, я даю їх тобі в ім’я Господа, тому що ти їх потребуєш». Він сказав, що грабіжник подивився на нього із здивуванням, поклав пістолет за пояс і запитав: «Де ти живеш? Я хочу провести тебе додому, тому що ти надто хороший чоловік, щоб ходити по цих вулицях, а вони небезпечні». Як тільки вони зрушили з місця, щоб піти до будинку цього члена приходу, раптом їх оточили поліцейські машини, тому що одна жінка побачила напад з вікна своєї квартири і викликала поліцію. Поліція арештувала грабіжника і забрала його. Незважаючи на те, що цей член приходу був жертвою, він попросив дозволу бути свідком цього грабіжника на судовому розгляді. На суді він свідчив, що хоча грабіжник вимагав у нього гроші, він сказав йому, що дає йому гроші в ім’я Господа, і якщо грабіжник сильно потребує їх, то він хотів би віддати їх йому. З того часу, коли я чую слова Спасителя: «Хто хоче плаща твого взяти, - не забороняй і сорочки»4, мої думки линуть не тільки до Святої Землі, але також до неспокійних вулиць того східного міста. Це лише декілька невеличких прикладів із сучасного життя, свідками яких було небагато людей, але, як видно з випадків, то були звичайні люди, які живуть у складних умовах. Вказуючи на мою Книгу Мормона, якій уже сорок років, шкіряна палітурка якої протерлася в багатьох місцях через довге використання, і з неї проглядає картонна основа, один з членів приходу сказав: «Багато людей з нашої філії схожі на вашу Книгу Мормона . . . - за пошкодженою і зношеною палітуркою криються великі і важливі думки». Наприкінці дозвольте мені розповісти про дев’ятирічну іспано-американську дівчинку, з якою я одного вечора в Техасі проводив співбесіду перед хрищенням. Я запитав у неї, чи вона знає, хто такий Ісус. Її відповідь була: «Так». «Хто він?» - запитав я. Провівши рукою по голові і вказуючи рукою на все, що було навколо, вона сказала: «Він володар усього цього!» Чи могла б будь-яка дев’ятирічна дитина або навіть будь-хто з нас виразити це краще? Усього чотирма словами вона описала Спасителя з простою ясністю: «Він володар усього цього!» Коли співбесіда закінчилося, вона сказала мамі, що не хоче залишати прихід, але хоче залишитися і спати цю ніч у «домі Ісуса». «Життя ж вічне - це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його».5 Спаситель сказав своїм учням у Новому світі: « . . . [В]и знаєте те, що ви повинні робити в моїй церкві; бо ті діяння, які ви бачили, коли я робив, є тими, які ви теж будете робити; бо те, що ви бачили, як я робив, саме те будете ви робити; отже, якщо ви робитимете це, благословенні ви . . .»6 В зеніті часів, серед іншого, Спаситель надав підтримку тут, сказав добре слово там, дав їжу (як насущну, так і духовну) голодним, пораду і напучення тим, хто цього потребував. Він молився з тими, хто наляканий, був добрим до тих, хто не зважав на нього, поважав і любив дітей, з любов’ю піклувався про тих, хто має тягарі. «І таким чином ми побачили, що малими засобами Господь може вершити великі справи».7 «Не втомлюйтеся робити добро, бо ви закладаєте фундамент великої справи. І з малого виходить велике».8 У цей час, коли так багато з усього, що ми бачимо кожного дня, вказує на те, що світ рухається у хибному напрямку, давайте будемо набувати сміливості, віри і заспокоєння від невеличких, непомітних, добрих діянь турботливих, люблячих, смиренних і відданих послідовників Христа. Моя молитва про те, щоб ми просто повторювали у своєму житті кожен урок, якого навчав Спаситель майже 2000 років тому, до якої я додаю своє свідчення про те, що Він живий, і я роблю це в ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. Див. Лука 10:30-37 2. Лука 10:27 3. Марк 12:41-44 4. Лука 6:29 5. Іоанн 17:3 6. 3 Нефій 27:21-22 7. 1 Нефій 16:29 8. УЗ 64:33.