Свідок: Мартін Гарріс Старійшина Даллін Х. Оукс З Кворуму Дванадцятьох Апостолів Один з найбільших внесків Мартіна Гарріса в Церкву, завдяки якому ми маємо завжди шанувати його, було фінансування видання Книги Мормона. Закон свідків Свідки і свідчення є суттєвими для Божого плану і спасіння його дітей. У складі Божества призначення Святого Духа - свідчити про Батька й Сина (див. 2 Нефій 31:18). Батько свідчив про Сина (див. Матвій 3:17, 17:5; Іоанн 5:31-39), а Син свідчив про Батька (див. Іоанн 17). Господь дав наказ своїм слугам свідчити про нього (див. Ісая 43:10; Мосія 18:9; див. УЗ 84:62); усі пророки свідчили про Ісуса Христа (див. Дії 10:43; Об’явлення Іоанна Богослова 19:10). Писання кажуть, що «кожна справа хай станеться вироком двох чи трьох свідків» (2 Коринтянам 13:1; див. УЗ 6:28; див. також Повторення Закону 19:15). Найважливіші обряди спасіння: хрищення, шлюб та інші храмові обряди - потребують наявності свідків (див. УЗ 127:6, 128:3). Біблія свідчить про Ісуса Христа через пророцтва про його пришестя, розповіді про служіння і свідчення тих, хто ніс світові його послання. Книга Мормона має такий самий зміст: свідчення перед, упродовж і після служіння Ісуса Христа. Тому вона має таку доречну назву: «Ще одне свідчення про Ісуса Христа». Свідки Книги Мормона Існують свідки самої Книги Мормона. Я вирішив зробити виступ про важливість їхніх свідчень і про життя одного з них. Поки Джозеф Сміт перекладав Книгу Мормона, Господь дав одкровення про те, що на додаток до свідчення Пророка, світ мусив мати свідчення трьох Його слуг, яких було покликано, висвячено і яким було показано ці речі (див. УЗ 5:11; див. також Етер 5:2-4; 2 Нефій 27:12-13). Господь проголосив, що вони напевно знатимуть про істинність цього, бо про все це він сповістить з небес (див. УЗ 5:12). Було також вісім свідків, але їхнє свідчення є темою для іншого виступу. Трьома обраними свідками Книги Мормона були Олівер Каудері, Девід Уітмер та Мартін Гарріс. Їхнє надруковане «Свідчення трьох свідків» було вміщено в майже 100 мільйонах примірників Книги Мормона, виданих Церквою з 1830 року. Ці свідки урочисто свідчили, що вони «бачили ці пластини з літописом» і «письмена на цих пластинах». Вони свідчили, що ці писання «перекладено через дар Божий і силу Божу, бо його голос сповістив» про це. Вони свідчили: «І цим урочисто сповіщаємо, що ангел Божий зійшов з небес, приніс і поклав ці пластини перед нами, аби ми дивилися і бачили ці пластини і письмена, вигравіювані на них; і ми знаємо, що завдяки благодаті Бога Батька і Господа нашого Ісуса Христа ми бачили це і засвідчуємо, що все це є істинним». І далі: «Голос Господній звелів нам засвідчити це; тому, щоб бути послушними заповідям Божим, ми засвідчуємо це» («Свідчення трьох свідків», Книга Мормона). Люди, які не визнають можливості існування надприродних істот, можуть відкинути це прекрасне свідчення, але для людей, які готові повірити в незвичайні події, воно неспростовне. Урочисто написане свідчення трьох свідків про те, щ• вони бачили й чули, - двоє водночас, а третій відразу після цієї події - заслуговують на вагому увагу. Справді, ми знаємо, що, спираючись на свідчення однієї людини, приписувалися і приймалися великі чудеса багатьма релігійними людьми, і в мирському світі свідчення однієї особи вважалось достатнім для призначення серйозних покарань і вироків. Люди, які мають досвід в оцінюванні свідчень, звичайно вважають, що свідок міг спостерігати подію і має до справи упереджене ставлення. У випадку, якщо різні свідки приносять однакове свідчення щодо однієї і тієї ж події, скептики шукають докази їхньої змови або свідків, які б могли заперечити їм. На фоні всіх можливих заперечень свідчення трьох свідків Книги Мормона має велику силу. У кожного з цих трьох було достатньо причин і можливостей відмовитися від свого свідчення, якщо б воно було фальшиве, або розбігалося в деталях у випадку неточності. Добре відомо, що через незгоди та ревнощі кожний з трьох свідків, включаючи інших провідників Церкви, був відлучений від Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів протягом приблизно восьми років після видання їхнього свідчення. Кожний з цих трьох рушив своїм особистим шляхом, не маючи ніяких спільних намірів вдатися до таємної змови. Проте, до кінця життя, тобто протягом дванадцяти - п’ятдесяти років після відлучення, жоден з цих свідків не відступився від свого надрукованого свідчення і не сказав нічого, що кинуло б тінь на його правдивість. До того ж, їхнє свідчення залишається неспростованим ніяким іншим свідком. Будь-хто може відкинути це свідчення, проте як він пояснить те, що три чоловіки відмінної репутації об’єдналися і не відмовлялися від надрукованого свідчення до кінця життя, навіть коли зазнавали висміювання й інших особистих негараздів? Як і самій Книзі Мормона, цьому немає кращого пояснення, ніж те, що вміщено в свідченні - урочиста заява прекрасних і чесних чоловіків, котрі розповіли про те, що бачили. Мартін Гарріс Коли я досліджував життя Мартіна Гарріса, мене засмутило те, ким він запам’ятався більшості членів Церкви. Він заслуговує на кращу пам’ять, ніж ту, що його пам’ятають як людину, котра неправедним шляхом отримала, а потім загубила перші рукописні сторінки Книги Мормона. Коли Книгу Мормона було видано, Мартіну Гаррісу було близько 47 років, на двадцять років більше, ніж Джозефу Сміту і двом іншим свідкам. Він був заможним і шанованим мешканцем міста Пальміра, штат Нью-Йорк. Він володів фермою, що займала більш ніж 240 акрів. За тих часів і для тієї місцевості ця ферма вважалася великою. Він був почесним ветераном двох битв війни 1812-го року. Співгромадяни обирали його на багато посад і доручили чимало обов’язків у справах общини. Його всі шанували за працелюбність і цілісність. За оцінками сучасників він був «працелюбний фермер, мудрий у ділових рішеннях, заощадливий» і «бездоганно чесний у ділових справах» (quoted in Richard Lloyd Anderson, Investigating the Book of Mormon Witnesses [1981], 96-97, 98). Ця зріла, чесна і заможна людина ставилася по-дружньому до молодого і бідного Джозефа Сміта. Він дав Джозефові 50 доларів, які дозволили йому сплатити борги в Пальмірі й переїхати за 150 миль, до південно-східної частини штату Пенсільванія, де в квітні 1828 року Джозеф Сміт почав із завзяттям вперше перекладати Книгу Мормона. Він диктував, а Мартін Гарріс писав, доки рукопис не нараховував 116 сторінок. Наполегливі прохання Мартіна дозволити йому показати рукопис сім’ї стомили Джозефа, і він зрештою дозволив Мартінові відвезти рукопис до Пальміри, де ці сторінки були вкрадені, втрачені, і, можливо, спалені. За це Господь докоряв Мартіна й Джозефа. На деякий час Джозефа було позбавлено дару перекладу, а Мартіна названо «злочестивою людиною», яка зневажила Божі поради і порушила найсвятіші обіцяння, дані Богові (див. УЗ 3:12-13; див. також УЗ 10). На щастя, дещо пізніше Господь простив провину і Джозефа, і Мартіна, робота з перекладу відновилась, але писарями були вже інші. Ми відверто шануємо Джозефа за його дивовижне служіння, але незмінна вірність Мартіна продовжує перебувати в затінку, з якого необхідно вивести ім’я цієї людини, яка відіграла велику роль. Я наведу приклади деяких важливих подій у житті Мартіна Гарріса, які відбувалися після жахливого епізоду викрадення і втрати рукопису. Приблизно через дев’ять місяців після того, як Господь докоряв Мартіна, Пророк Джозеф одержав одкровення, що потрібні були три свідки щодо пластин, і якщо Мартін упокориться, він матиме привілей побачити їх (див. УЗ 5:11, 15, 24). Декілька місяців пізніше Мартіна Гарріса було вибрано одним із трьох свідків, і він бачив пластини і приніс свідчення, про яке я вже казав. Один із найбільших внесків Мартіна Гарріса в Церкву, завдяки якому ми маємо завжди шанувати його, було фінансування видання Книги Мормона. У серпні 1829 року він заклав дім і ферму Егберту Б. Ґрандіну, щоб забезпечити оплату за контрактом з друкарнею. Через сім місяців пізніше вийшли з друку 5000 перших примірників Книги Мормона. Пізніше, коли позичена сума підлягала оплаті, дім і частину ферми було продано за 3000 доларів. Саме так Мартін Гарріс залишився послушним одкровенню: Господь наказав йому не жадати свого власного майна, але щедро вділити від нього на потреби друку Книги Мормона. Він також наказав Мартінові сплатити друкарні борги і таким чином звільнити себе від зобов’язання (див. УЗ 19:26, 35). Інші записи й одкровення свідчать про важливу участь Мартіна Гарріса у діяльності відновленої Церкви та його репутацію перед Богом. Він був присутній під час організації Церкви 6 квітня 1830 року й був охрищений того самого дня. Через рік він був покликаний поїхати до Міссурі разом з Джозефом Смітом, Сідні Рігтоном та Едвардом Партріджем (див. УЗ 52:24). Того ж 1831 року в Міссурі йому було наказано бути взірцем для церкви, поклавши свої гроші перед єпископом церкви (див. УЗ 58:35) і, таким чином, стати першою людиною, яку Господь особисто прикликав присвятити своє майно Сіону. А через два місяці пізніше він був призначений, разом із Джозефом Смітом, Олівером Каудері, Сідні Рігдоном та іншими бути розпорядником над одкровеннями і заповідями (див. УЗ 70:3; див. також 70:1). Цей наказ стосувався видання і розповсюдження книги, яка пізніше стала відомою як «Учення і Завіти». У 1832 році старшого брата Мартіна Гарріса, Емера, який був моїм пра-прадідом, було покликано на місію зі штату Огайо (див. УЗ 75:30). Протягом одного року Емер проповідував у південно-східній частині штату Пенсільванія, неподалік від дому, де він жив раніше. Майже весь цей час Емеровим напарником був його брат, Мартін, чия старанність проповідувати євангелію призвела до його ув’язнення на кілька днів. Брати Гарріси охристили близько 100 осіб. Серед охрищених була сім’я Оукс, до якої належав мій пра-прадід. Отже, моє прізвище та по батькові походять від дідів, які зустрілися на місіонерському шляху в графстві Сасквеганна в 1832-1833 роках. Після повернення Мартіна Гарріса з місії додому, в місто Кертленд, штат Огайо, у 1834 році його було обрано через одкровення служити у складі першої вищої ради Церкви (див. УЗ 102:3). Менш, ніж через 3 місяці він залишив Кертленд разом з чоловіками, які входили до Табору Сіону, і пішки пройшов 1500 кілометрів до Міссурі, щоб надати там допомогу пригнобленим святим. Одним з найважливіших моментів відновлення Церкви було прикликання в лютому 1835 року Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Трьох свідків, у тому числі Мартіна Гарріса, було призначено знайти Дванадцятьох (див. УЗ 18:37), вибрати і висвятити їх, отримавши повноваження від Пророка та його радників. [Пізніше цих братів було конфірмовано в їхніх покликаннях членами Першого Президентства] (див. B. H. Roberts, Comprehensive History, I:372-375). Хоча ці три свідки мали великий вплив і повноваження, проте кожний з них відійшов від Церкви і пішов своїм шляхом. Упродовж 1837 року в Кертленді, Огайо, відбувалися напружені конфлікти, пов’язані з фінансовими і духовними проблемами. Пізніше Мартін Гарріс сказав, що він «втратив довіру до Джозефа Сміта» і «його розум став затьмареним» (quoted in Anderson, Investigating the Book of Mormon Witnesses, 110). Його було відкликано з вищої ради у вересні 1837 року і відлучено від Церкви через три місяці. Дружина Мартіна, Люсі, яка була причетною до справи із загубленим рукописом, померла в Пальмірі у 1836 році. Протягом наступного року Мартін і його сім’я переїхали до Кертленда, де Мартін одружився з Керолін Янг, племінницею Бригама Янга. Коли більшість святих почала переїжджати до Міссурі, Наву і на захід, Мартін Гарріс залишився в Кертленді, де він був знов охрищений у 1842 році місіонером - відвідувачем. У 1856 році Керолін і четверо їхніх дітей вирушили в довгу подорож до Юти, але Мартін, на той час віком 73 років, залишився в своєму домі в Кертленді. У 1860 році він сказав людині, яка робила перепис населення, що він був «мормонським проповідником», що стало свідченням його незмінної відданості відновленій євангелії. Пізніше він розповість відвідувачеві: «Я ніколи не залишав Церкви; Церква залишила мене» (quoted in William H. Homer Jr., «‹Publish It Upon the Mountains›: The Story of Martin Harris», Improvement Era, July 1955, 505), напевно, маючи на увазі, що Бригам Янг повів Церкву на захід, а літній Мартін залишився в Кертленді. Упродовж більшості останніх років свого життя в Кертленді Мартін Гарріс служив добровільним гідом і доглядачем покинутого кертлендського храму, який він любив. Відвідувачі розповідали, що він почував себе відчуженим від провідництва Церкви, яке знаходилося в Юті, але гаряче підтверджував істинність надрукованого свідчення про Книгу Мормона. Зрештою, у 1870 році через Мартінове бажання возз’єднатися з сім’єю в Юті Бригам Янг тепло запросив його і надіслав квиток для подорожі. В цій подорожі Мартіна супроводжував один із президентів Кворуму сімдесятників. Один репортер з Юти описав 87-річного чоловіка як «людину надзвичайно енергійну для свого віку і з дуже ясною пам’яттю» (Deseret News, 31 Aug. 1870). Його було знов охрищено - для того часу звичне явище - і він двічі промовляв до зібрання в цій Скинії. У нас немає офіційного звіту про що він казав, але ми напевно знаємо про головну думку його промов, тому що більш ніж 35 чоловік залишили особисті розповіді про те, що він розповідав у цей період. Один з цих слухачів передав слова Мартіна: «Це - не лише вірування, але й знання. Я бачив пластини і письмена, вигравіювані на них. Я бачив ангела, і він показав мені все це» (quoted in Anderson, Investigating the Book of Mormon Witnesses, 166). Повторюючи свідчення про Книгу Мормона наприкінці життя, Мартін Гарріс проголосив: «Я кажу вам про це, щоб ви могли сказати іншим, що мої слова істинні, і я не наважуся відмовитися від них; я чув голос Господа, який наказав мені свідчити про цю подію» (quoted in Anderson, Investigating the Book of Mormon Witnesses, 118). Мартін Гарріс помер у містечку Кларкстон, штат Юта, у 1875 році у 92-річному віці. На його честь в Кларкстоні, штат Юта, щороку влітку відбувається пам’ятний парад під лозунгом: Мартін Гарріс - людина, яка знала. Чого нас вчить цей приклад? (1) Важливо мати свідків. Свідчення трьох свідків Книги Мормона є вражаючим і надійним. (2) Щастя і духовне зростання полягають в слідуванні за провідниками Церкви. (3) Для кожного з нас є надія, навіть якщо ми вчинили гріх і відвернулися від милості Господа. Господь запрошував з теплотою й любов’ю: «Поверніться і бенкетуйте за столом Господа, скуштуйте знов солодкі й приємні плоди товариства зі святими» (The First Presidency, «An Invitation to Come Back», Church News, 22 Dec. 1985, 3). Я свідчу, що це - слово Господа і робота Господа. В ім’я Ісуса Христа, амінь. БІБЛІОГРАФІЯ 1. Anderson, Richard Lloyd. Investigating the Book of Mormon Witnesses. 1981, chap. 7-8. 2. Homer, William H., Jr. «‹Publish It Upon The Mountains›: The Story of Martin Harris». Improvement Era. Mar.-July 1955. 144-146, 194-195, 238-239, 244, 310-311, 344-346, 387, 462-463, 505-507, 524-526. 3. James, Rhett Stephens. The Man Who Knew: The Early Years. 1983. «Dramatic Biography Annotations». 95-169. 4. Ludlow, Daniel H., ed. Encyclopedia of Mormonism. 1992. «Book of Mormon Witnesses» «Martin Harris» «Witnesses, Law of» 5. Roberts, B. H. A Comprehensive History of The Church of Jesus Christ of Latter-day Saints. 6 vols. 1930. 1:371-76. 6. Tuckett, Madge Harris and Belle Harris Wilson. The Martin Harris Story. 1983.