Старійшина Рей Х. Вуд
Сімдесятник
Не повинно бути нічого несерйозного, недбалого або байдужого, стосовно священства. Одного разу отримане, не повинно ігноруватися, бути занедбаним або відкинутим убік. Це мантія честі і сили, що може бути нашою навічно.
Після того, як діти Ізраїлю перейшли Йордан, а Єрихон було зруйновано, вони воювали проти міста Ай. Воно було меншим за Єрихон, мало менше захисників, і тому Ісус Навин вважав, що він переможе його з 3000 воїнів. Але айські люди розбили сили Ізраїлю і гнали їх перед собою. Ісус припав до землі перед Господом, і запитав у нього, про причину їхньої поразки. Пізніше прийшла відповідь і прийшло повчання.
Коли Єрихон було знищено, Господь заборонив їм брати будь-які коштовні речі, що були у місті. Але один чоловік, Ахан, захопив і намагався приховати дещо зі здобичі. «І побачив я [їх], - казав він, - і забажав їх, і взяв їх. І ось вони сховані в землі в середині намету мого . . .» (Ісус Навин 7:21). Господь наказав знищити трофеї, а Ахана закаменували до смерті.
Нам, можливо, важко зрозуміти, як нечесність одного чоловіка могла мати такі серйозні наслідки, щоб призвести до поразки армії Ізраїлю та загибелі 36 чоловіків. Старійшина Джеймс Е. Талмейдж написав: «Закон праведності був порушений, і прокляті речі були принесені до табору завітного народу; цей гріх став перешкодою для отримання божественної допомоги, і поки люди не освятили себе, її сила не відновилася для них» (The Articles of Faith, 12th ed. [1924], 105; див. також Ісус Навин 7:10-13).
Якщо людина порушує будь-яку із заповідей Бога, і якщо вона не кається, Господь відвертає свій захисний та підтримуючий вплив. Коли ми втрачаємо силу Бога, ми знаємо напевно, що проблема полягає в нас, а не в Богові. «Я, Господь, зобов’язаний, коли ви робите те, що я кажу; але коли ви не робите те, що я кажу, ви не маєте обіцяння» (УЗ 82:10). Наші помилки приносять горе. Вони засмучують та гасять «справжню яскравість надії», яку приніс Христос (2 Нефій 31:20). Без Божої допомоги ми залишаємося наодинці із собою.
Священство - це право діяти як уповноважені представники Господа, для виконання обрядів, які принесуть певні духовні благословення всім людям. Це сила передавати наміри та волю Господа керівництвом Церкви, отримуючи його слово через одкровення, проповідуючи євангелію і виконуючи обряди спасіння і для живих, і для померлих. Це насправді велична річ - носити священство Бога.
Нам сказано, що «права священства нерозривно пов’язані із силами небес і що сили небесні не можуть управлятися або застосовуватися інакше, як тільки за принципами праведності» (Див. УЗ 121:36). Президент Спенсер В. Кімбол нагадує нам: «Не існує обмеження сили священства . . . , яке ви носите. Обмеження виходить з вас, якщо ви не живете у гармонії з духом Господа, і ви обмежуєте себе у силі, якою впливаєте» (The Teachings of Spenser W. Kimball, ed. Edward L. Kimball [1982], 498; курсив додано).
Як носії священства Бога ми повинні пам’ятати, що ми «вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої» (1 Петра 2:9). Нам заповідано: «Відійдіть геть від злочестивих, і відділіться, і не торкайтеся їхніх нечистих речей» (Алма 5:57).
Коли чоловік, молодий або літній, отримує і приймає священство, то бере на себе святий обов’язок звеличувати це священство. Це вимагає старанного служіння від кожного з нас, навчання з вірою та свідченням, зміцнення та підтримки тих людей, з якими ми спілкуємося. Це означає, що ми не можемо жити тільки заради себе, але ми також відповідальні за зростання, розвиток та благополуччя інших.
Не повинно бути ніякого автоматизму у висвяченні в будь-який чин священства через досягнення певного віку або ситуації. Благословенним буде той провідник священства, який сумлінно проводить співбесіду з кандидатом на висвячення у чин священства і отримує від цього кандидата звіт про постійне чесне служіння, запевнення про особисту чистоту та гідність, підтвердження, що збільшуються зусилля та готовність нести і виконувати величні обов’язки чина священства у майбутньому.
Не повинно бути нічого несерйозного, недбалого або байдужого, стосовно священства. Одного разу отримане, не повинно ігноруватися, бути занедбаним, або відкинутим убік. Це мантія честі і сили, що може бути нашою навічно.
Приймаючи священство, кожний чоловік зв’язує себе власною чесністю - діяти належним чином. Це дає відчуття відповідальності, розвиває у кожному з нас силу підтримки позитивних дій та запобігання ледарству.
Тих, хто зневажливо сприймає ці святі покликання, старійшина Джордж К. Кеннон попереджає: «Ми повинні шанувати священство, яке носимо, інакше замість того, щоб бути засобом піднесення, воно стане засобом нашого прокляття. . . . Дуже небезпечно, отримати священство Бога і не звеличувати його» (Gospel Truth, sel. Jerreld L. Newquist, 2 vols. [1957], 1:229).
Коли ми говоримо про священство, давайте не забувати його справжньої назви: Святе священство за чином Сина Божого. Ісус Христос - великий Першосвященик Бога. Він є джерелом влади і сили священства на цій землі. Будучи нашим Спасителем, Посередником та Викупителем, він є нашим великим прикладом, який ми маємо наслідувати - у словах, у ділах, у переконаннях, у вченні, у вірі, в обрядах та в особистій праведності. «Бо на це [ми] покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами його» (1 Петра 2:21).
Він обіцяв нам славу, вічне життя, піднесення, навіть все, що він має, якщо ми вірно будемо нести його священство і звеличуватимо усі наші покликання. Ми станемо співспадкоємцями разом із ним у царстві його Батька. Апостол Павло дуже гарно сказав: «І всі ті, хто висвячені у Його священство, уподобилися Сину Божому, пробуваючи священиками завжди» (Переклад Джозефа Сміта, Євреям 7:3).
Я приношу своє урочисте свідчення, що це можливо, «покладаючися повністю на заслуги того, хто владний спасати» (2 Нефій 31:19), самого Господа і Спасителя, Ісуса Христа. В його святе ім’я, в ім’я Ісуса Христа, амінь.
Попереднє
