«Нема Його тут, бо воскрес!» Президент Гордон Б. Хінклі Прості слова: «Нема Його тут, бо воскрес!» стали найбільш проникливими в усій літературі. . . . Вони є здійсненням всього, що він казав про своє воскресіння. Мої брати та сестри, я відчуваю глибоку вдячність, коли стою перед вами. З усіх людей я почуваю себе найбільш благословенним. Мене благословляє ваша любов. Куди б я не приїздив, ви ставитесь до мене люб’язно. Я благословенний вашою вірою. Ваше велике служіння, відданість, вірність - все це стає частиною моєї віри. Ви справді прекрасні люди. Цілком очевидно, що євангелія - якщо жити за нею - робить людей кращими, ніж вони були б без неї. Я зворушений безкорисливістю, з якою ви ділитеся своїм часом і силами. Скрізь у цьому великому світі ви служите, щоб будувати царство Небесного Батька і рухати його роботу. Минулого тижня я зателефонував одному чоловікові. Він вже на пенсії. Раніше він служив президентом місії, а зараз разом з дружиною служить місіонером. Я запитав, чи має він бажання бути президентом нового храму. Він був дуже схвильований. Його переповнили почуття. Він не міг говорити. Йому та дружині доведеться залишити дітей і внуків ще раз на довгий час, щоб служити Господові в іншому покликанні. Чи сумуватимуть вони за внуками? Безперечно. Але вони погодилися і будуть вірно служити. Я глибоко вдячний за відданість та вірність членів Церкви на всій землі, які погоджуються на кожне покликання, не звертаючи уваги на незручності та недоліки побуту. Разом з тим, з усього, за що я вдячний, я більш за все дякую цього ранку Великодня за дар мого Господа і Викупителя. Саме на Великдень ми святкуємо воскресіння Ісуса Христа разом з усім християнським світом. Це не була звичайна подія. Вона була найвеличнішою в історії людства, і я кажу це без вагань. «Як помре чоловік, то чи він оживе?» - питав Йов (Йов 14:14). Нема іншого запитання, яке б мало більшу важливість. Ті з нас, хто живе в комфорті й безпеці, рідко розмірковує про смерть. Наш розум зосереджений на інших речах. Разом з тим, нема нічого більш реального, поширеного, більш усталеного, ніж кінець земного життя. Ніхто не може уникнути цього, ніхто. Я мав можливість стояти біля могили Наполеона в Парижі, Леніна в Москві і на місцях поховань багатьох інших видатних керівників країн землі. За часи їхнього життя вони командували військами, управляли з майже всемогутньою владою; їхні слова сіяли жах в серцях людей. Я благоговійно пройшов деякими з найвідоміших у світі кладовищ. Я тихо і зосереджено розмірковував, коли відвідував військове кладовище в Манілі, що на Філіппінах, де поховано близько 17000 американців, що віддали своє життя під час Другої світової війни і де збережено пам’ять про 35000 інших, які загинули у великих боях тихоокеанського регіону і чиї рештки не було знайдено. Я пройшов із благоговінням через англійське кладовище, розташоване на околиці міста Ренгун, графство Бірма, і побачив імена сотень молодих чоловіків, які походили з сіл, містечок і великих міст Британських островів і які віддали своє життя у спекотних місцях далеко від батьківщини. Я прогулювався старими кладовищами Азії і Європи й по інших подібних місцях і розмірковував про життя тих, хто колись був життєрадісним і щасливим, творчим і відомим, хто дав багато тому світові, в якому він жив. Всі вони зійшли в могилу, в небуття. Всі, хто жили на землі перед нами, вже померли. Вони залишили все позаду, коли перейшли через поріг безмовної смерті. Ніхто не уникнув цього. Всі пішли своїм шляхом до «невідомої країни, з якої ніхто не повертається» (Гамлет, акт 3, сцена 1, рядки 79-80). Так описав це Шекспір. Але Ісус Христос все це змінив. Тільки Бог міг зробити те, що Він зробив. Він розірвав пута смерті. Він теж мусив померти, але третього дня після поховання він воскрес з могили, «п•рвісток серед покійних» (1 Коринтянам 15:20), і цим дав кожному з нас благословення воскресіння. Розмірковуючи над цією незвичайною подією Павло проголосив: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?» (1 Коринтянам 15:55). Два тижні тому я був в Єрусалимі, цьому великому і стародавньому місті, яким ходив Ісус 2000 років тому. Перебуваючи на високому пагорбі, я подивився на Старе місто. Я подумав про Віфлеєм, розташований декілька миль на південь, де Він народився просто у яслах. Він, який був Сином Бога, Єдинонародженим Сином, залишив целестіальне помешкання Батька, щоб стати смертним. Коли він народився, ангели співали, прибули мудреці й принесли дари. Він зростав так само, як і інші хлопчики Назарету Галілейського. Там він «зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей» (Лука 2:52). У дванадцятирічному віці він разом з Марією і Йосипом відвідав Єрусалим. По дорозі додому вони не могли знайти його. Повернулися до Єрусалима і знайшли Ісуса в храмі, де він розмовляв із вченими знавцями закону. Коли Марія пожурила його за те, що він загубився, Ісус відповів: «Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?» (Лука 2:49). Ці слова були вісником його майбутнього служіння. Це служіння почалось з хрищення в річці Йордан, яке виконав його двоюрідний брат Іоанн. Коли Ісус підвівся з води, Святий Дух зійшов на нього у вигляді голуба, і почувся голос Небесного Батька: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав» (Матвій 3:17). Ці слова стали підтвердженням його небесного походження. Він постився протягом 40 днів і був спокушуваний дияволом, який намагався відвернути його від призначеної божественної місії. На пропозицію диявола він відповів: «Не спокушуй Господа Бога свого!» (Матвій 4:7), і цими словами знов наголосив на своєму божественному походженні. Він ходив курними дорогами Палестини. Він не мав дому, який би міг назвати своїм власним, і не мав місця, де прихилити голову. Його посланням була євангелія миру. Він навчав великодушності й любові. «А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, - віддай і плаща йому» (Матвій 5:40). Він навчав притчами. Він творив чудеса, які до нього та після нього ніхто зробити не міг. Він зціляв тих, хто довго хворів. Він дав можливість сліпим бачити, глухим чути, кульгавим ходити. Він воскрешав померлих, і вони знов поверталися до життя, щоб славити його. Без сумніву, до того часу жодна людина не робила такого дива. Декілька людей пішли за ним, але більшість ненавиділи його. Він казав про книжників та фарисеїв, що вони - лицеміри і побілені гроби. Вони змовилися проти нього. Він вигнав міняйлів з дому Божого. Напевно, вони приєдналися до тих, хто змовилися знищити його. Але його неможливо було зупинити. «І ходив Він, добро чинячи» (Дії 10:38). Чи не достатньо було цього, щоб залишити про нього безсмертну пам’ять? Чи не достатнього було цього, щоб розмістити його ім’я серед - і навіть вище - імен тих великих людей, які ходили по землі і яких пам’ятали за їхні слова та справи? Напевно, він був би визнаний одним із великих пророків усіх часів. Але цього було недостатньо для Сина Всемогутнього Бога. Це було прелюдією до величних подій, які прийшли дивним і жахливим чином. Його зрадили, заарештували, засудили на смерть, щоб він помер у страшних муках розп’яття. Його живе тіло прибили цвяхами до дерев’яного хреста. З невимовним болем його життя повільно згасало. Поки він ще міг дихати, він заволав: «Отче, відпусти їм, - бо не знають, що чинять вони!» (Лука 23:34). Земля стряслася, коли його дух залишив тіло. Сотник, який все це бачив, урочисто вимовив: «Він був справді Син Божий!» (Матвій 27:54). Ті, хто любив його, зняли тіло з хреста. Вони одягли його і поклали у новій могилі, що її дав Йосип з Ариматеї. Вхід до могили було привалено великим каменем, а біля нього поставили сторожу. Його друзі, напевно, плакали. Апостоли, яких він любив і прикликав свідками свого небесного походження, теж плакали. Плакали й жінки, які любили його. Ніхто не зрозумів, що він мав на увазі, кажучи про воскресіння третього дня. Як вони могли зрозуміти? Нічого подібного раніше не відбувалося. Ця подія була надзвичайною. Вона була неймовірною навіть для них. Вони, напевно, мали велике почуття журби, безнадії й нещастя, коли думали, що смерть забрала їхнього Господа. Але це був не кінець. Вранці третього дня Марія Магдалина та ще одна Марія повернулися до могили. Вони дуже здивувалися, бо камінь відвалено і гробниця відчинена. Вони зазирнули всередину. Дві істоти у білому вбранні сиділи на обох кінцях місця, де було покладено тіло. Ангел з’явився їм і сказав: «Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебував в Галілеї. Він казав: «Сину Людському треба бути виданому до рук грішних людей, і розп’ятому бути, і воскреснути третього дня» (Лука 24:5-7). Прості слова: «Нема Його тут, бо воскрес!» - стали найбільш проникливими в усій літературі. Вони є заявою про спорожнілу могилу. Вони є здійсненням всього, що він казав про своє воскресіння. Ці слова - переможна відповідь на запитання, яке повставало перед кожним чоловіком, жінкою та дитиною, які жили на землі в усі часи. Воскреслий Господь звернувся до Марії, і вона йому відповіла. Він не був привидом. Це не було уявою. Він був справжнім; таким саме справжнім, як у земному житті. Він не дозволив їй доторкнутися до себе. Він ще не зійшов до Отця. Невдовзі це повинно було статися. Яким мало бути возз’єднання, коли Батько, який любив його і, можливо, плакав під час його агонії, міг обійняти його. Він ще з’явиться двом чоловікам по дорозі до села Емма•с. Він розмовлятиме і їстиме з ними. Він зустрінеться з апостолами за зачиненими дверима і навчатиме їх. Хома не був присутній на першій зустрічі. На другій зустрічі Ісус запросив Хому доторкнутися до його рук і боку. У повному здивуванні той вигукнув: «Господь мій і Бог мій!» (Іоанн 20:28). За іншим разом Ісус звертався водночас до п’ятисот слухачів. Хто може заперечити достовірність цих фактів? Немає жодного запису про зречення свідчень тих, хто був знайомий з цими подіями. Існує багато доказів, що вони свідчили про ці події протягом усього життя і навіть віддавали своє життя на знак ствердження реальності цих подій. Їхнє слово - чітке, а свідчення - впевнене. Мільйони чоловіків і жінок протягом століть приймали це свідчення. Незліченна кількість жила і померла, стверджуючи про його істинність. Вони це пізнали силою Святого Духа і не могли зректися істиності свідчення. Напевно, жодна подія зі світової історії не зазнавала такого випробування на достовірність. До того ж, є ще один свідок. Цей напарник Біблії, Книга Мормона, свідчить, що Ісус з’явився не тільки людям Старого Світу, але й тим, хто населяв Новий Світ. Хіба він не сказав одного разу: «Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, - Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, - і буде отара одна й Один Пастир!» (Іоанн 10:16). Жителям цієї півкулі він з’явився після воскресіння. Під час його сходження з небес у хмарах почувся голос Бога-Вічного Батька, який урочисто проголосив: «Ось мій Улюблений Син, в якому я задоволений, в якому я прославив своє ім’я - слухайте його» (3 Нефій 11:7). Він знов прикликав дванадцятьох апостолів, яким було визначено стати свідками його ім’я і небесного походження. Він навчав і зцілював людей, як він це робив в Палестині, і мир панував понад двісті років, бо люди намагалися жити згідно з тим, чого він їх навчив. І якщо й цього недостатньо, то є свідчення - тверде, впевнене і недвозначне - великого пророка цього розподілу Джозефа Сміта. Хлопчиком від пішов у ліс, щоб помолитися і отримати знання і розуміння. Йому з’явилися дві Особи, сяйво та слава яких не піддавалися опису. Вони стояли над Джозефом в повітрі. Один з них звернувся до нього, назвав його «за іменем, і сказав, вказуючи на іншого: «Це - мій Син улюблений. Слухай його!» (Joseph Smith History 1:17). Цей самий Джозеф пізніше проголосив, що він і старійшина Рігдон бачили славу Сина, що стояв по правицю від Батька, і отримали з його повноти. Після багатьох свідчень про нього вони дали останнє на той час свідчення, що Він живий (Див. УЗ 76:20, 22). Отже, цього чудового Пасхального ранку як служителі Всемогутнього, пророки і апостоли його славетної роботи ми здіймаємо свій голос зі свідченням про безсмертного Спасителя. Він прийшов на землю як Син Вічного Батька. Він зробив те, про що пророкував Ісая. Він «немочі наші узяв і наші болі поніс. . . . Він був поранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, - кара на Ньому була за наш мир, його ж ранами нас уздоровлено!» (Ісая 53:4-5). Третього дня він воскрес з кам’яної могили у вічне безсмертя. Він розмовляв з багатьма. Його Батько багаторазово проголошував про його божественне походження. Хвал• Всемогутньому. Його прославлений Син розірвав пута смерті. Це - найбільша з усіх перемог. Як сказав Павло: «Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Коринтянам 15:22). Він є нашим Господом-переможцем. Він є нашим Викупителем, який спокутував наші гріхи. Завдяки його викупній жертві усі люди воскреснуть з могили. Він відкрив шлях, яким ми можемо здобути не лише безсмертя, але й вічне життя. Як апостол Господа Ісуса Христа, я про це свідчу цього Великодня і кажу це з урочистістю, благоговінням і вдячністю в ім’я Господа Ісуса Христа, амінь.