Жадібність, егоїзм та самопотурання Старійшина Джо Дж. Крістенсен З Президентства сімдесятників Я впевнений, що нас викличуть, у буквальному розумінні цього слова, і ми будемо звітувати перед Богом про те, як ми використовували наші можливості, щоб благословити життя інших і будувати царство. Дехто каже, що євангелія має втішати засмучених, і засмучувати тих, хто втішається. Сьогодні я буду говорити до втішених: бідних, багатих і всіх нас, які між цими полюсами. Господь сказав: «Горе вам, багаті люди, . . . бо ваші багатства роз’їдатимуть ваші душі». І ще він додав: «Горе вам, бідні люди, чиї серця не розбиті, . . . [і] чиї очі сповнені жадібності».1 Мабуть, багато з вас чули цю, написану кимось, маленьку молитву: «Дорогий Боже, сьогодні, поки що, я все робив добре. Я не розпускав пліток, не втрачав самовладання, не був жадібним, сварливим, нахабним, егоїстичним і не потурав собі. Але за кілька хвилин, Господи, я піднімуся з ліжка, і тієї миті, мабуть, мені буде потрібно набагато більше підтримки». Коли нас переповнює жадоба, егоїзм та бажання потурати собі, нам усім потрібно більше допомоги. Як завжди, із прямотою, президент Бригам Янг сказав: «Найбільший страх . . . , що в мене є за цей народ, це те, що вони розбагатіють у цій землі, забудуть Бога і Його людей, розжиріють та змушені будуть залишити Церкву. . . . Більш за все я боюся . . . , що вони не витримають багатства».2 Наше процвітання приносить нам серйозні проблеми, оскільки чимало людей збагачуються, більшість з нас розкошують і, як результат жадоби, егоїзму та самопотурання, ми можемо втратити Дух, і залишити Церкву. Гроші та матеріальні речі займають думки майже кожного. Як написав Морріс Челфент: «Великим [запитанням] ХХ сторіччя є запитання «Як мені розбагатіти?» Ніяка інша проблема не займає більшого місця у думках та . . . серцях . . . людей сьгодні, ніж ця. . . . Це стосується всіх людей, незважаючи на їхній соціальний стан і те, чим вони займаються».3 Гроші самі по собі не є злом, але, як Павло вчив Тимофія: «Бо корень усього лихого - то грошолюбство».4 Деякі заможні люди, що вправно розпоряджуються своїм багатством, використовують його, щоб благословляти інших і будувати царство. Однак, для багатьох багатство є великим випробуванням. Оскільки ми постійно зустрічаємося із загрозливим матеріалізмом, дозвольте запропонувати чотири речі, над якими нам слід поміркувати: По-перше, не треба плутати бажання із потребами Моя мати виклала мені важливий урок стосовно цього. Протягом багатьох років мій батько щороку змінював машину. Потім одного дня, невдовзі після другої світової війни, коли зросли ціни на зерно, він дуже здивував нас, приїхавши додому на більш дорогій машині. Якось вранці моя мати спитала: «Скільки ти переплатив за новий автомобіль?» Коли батько сказав їй, мати відповіла: «Колишня машина і так могла відвезти мене куди необхідно. Мені здається, слід було б віддати грошову різницю тому, хто більш її потребує, ніж ми». Так і було зроблено. Наступного року батько повернувся до більш дешевих автомобілів, і так вони робили і надалі. Якщо ми необережні, наші бажання можуть легко перетворится на наші потреби. Пам’ятаєте слова: «Заспокойся, маленька розкіш, плакати не треба. Ще ось трохи і вже вийде необхідність з тебе». По-друге, нам потрібно уникати балування дітей У наш час багато дітей виростають із спотвореними цінностями через те, що ми, як батьки, потураємо їм. Якщо ви заможна людина, або якщо, як і більшість з нас, ви маєте більш скромний достаток, то як батьки, ми часто намагаємося надати дітям майже все, чого вони бажають, таким чином, позбавляючи їх благословення очікування, прагнення отримати щось, чого вони не мають. Одна з найважливіших речей, якій ми можемо навчати наших дітей - це відмовляти собі. Миттєве задоволення потреб робить людей слабкими. Скільки насправді великих особистостей ви знаєте, в яких ніколи не було потреби боротися за виживання? Старійшина Максвелл висловив стурбованість з цього приводу, кажучи: «У Церкві існують досить багато чудових молодих людей, які не випробувані життям. Вони мають майже скрізь «зелену дорогу». Їм надаються привілеї, включаючи заправлену і застраховану машину, за яку платять їхні батьки й іноді марно сподіваються почути лише кілька слів подяки. І те, що це сприймається, як належне, збільшує егоїзм та почуття власництва».5 Якась мудра молода матір сказала: «Я не даю дітям усього, що я можу дозволити собі їм дати. Я утримуюсь від цього заради них». За словами Фреда Госмана: «Діти, які отримують все, чого вони бажають, будуть бажати стільки, скільки вони житимуть».6 І щодо цього, заради розвитку особистостей наших дітей важливо зрозуміти, «що Земля досі ще обертається навколо Сонця», а не навколо них.7 Краще нам навчити наших дітей питати себе: «Чому цей світ кращий через те, що я у ньому?» Ми живемо у світі розваг, повному яскравих кольорів і бурхливих подій - у світі, де багато дітей виростають, вважаючи, що якщо щось не розважає, то воно неодмінно нудне і не варте уваги. Навіть у сімейних заходах нам потрібно досягти рівноваги між роботою та іграми. Деякі з подій мого дитинства, що краще закарбувалися у пам’яті, пов’язані із сімейною роботою: як я навчався покривати дах, будувати огорожу, як ми працювали у садку. Краще більше працювати і не гратися, ніж, як для багатьох з наших дітей, весь час гратися і тільки трохи працювати. Внаслідок надмірного потурання, багато дітей залишають свої домівки погано підготовленими до зустрічі зі справжнім світом. Президент Хінклі сказав: «Закономірно, що ми повинні заробляти на життя. Господь сказав Адаму, що у поті його лиця він їстиме хліб в усі дні свого життя. Важливо, щоб ми готувалися бути самостійними, особливо, щоб кожний молодий чоловік під час одруження був готовий і спроможний узяти на себе відповідальність піклуватися про дружину та дітей, які можуть з’явитися у цьому домі».8 Надто багато молодих людей вступають у шлюб, не навчившись готувати їжу, шити, і не маючи інших важливих навичок. Необізнаність у цих необхідних навичках у поєднанні з недостатнім розумінням принципів управління фінансами сіє зерна багатьох невдач у шлюбах наших дітей. Я боюся, що у багатьох випадках ми виховуємо наших дітей рабами дорогих примх і моди. Пам’ятайте писання: «Бо, де скарб твій, - там буде й серце твоє!»9 Як нам визначити, де наш скарб? Для цього нам потрібно визначити кількість часу, грошей і розумових затрат, які ми присвячуємо чомусь. А чи не треба було б визначити, як сильно ми зосереджуємося на покупках та витрачанні грошей? Це не означає, що наші діти не повинні одягатися у пристойне модне вбрання, тому що це може бути дуже важливим для них. Але їм не потрібна повна шафа такого модного одягу. Як члени Церкви ми маємо відповідальність бути привабливими, мати гарний вигляд і при цьому бути скромними. Якщо добре все спланувати, це можна здійснити, уникаючи безглуздих витрат на наш одяг. Більше десяти разів пророки з Книги Мормона попереджали нас про проблему гордовитості, яка відбивалася на манері одягатися. Ось один із прикладів: «І сталося . . . , що люди церкви ставали гордовитими через свої величезні багатства, і свої тонкі шовки, і своє тонкоткане полотно, . . . і від усього цього вони заносилися гордовито у своїх очах, бо почали носити дуже коштовний одяг».10 Все було б гаразд, якби у всіх цих матеріальних справах ми і наші діти керувалися девізом предків-піонерів, що часто цитується: «Полагодь - зноси, непотріб - не неси». По-третє, як ми часто чули, живіть скромно та уникайте боргів, як чуми. Нещодавно Президент Хінклі нагадав нам твердження президента Гебера Д. Гранта: «Якщо й існує річ, що принесе мир та задоволення у людське серце і у сім’ю, то це вміння жити за можливостями, а якщо і є річ, яка пригнічує, роздратовує і бентежить, то це борги та зобов’язання, які неможливо виплатити».11 Семюел Джонсон сказав: «Не привчайтеся розглядати борг, як незручність, ви зрозумієте, що це лихо». Наскільки великий будинок потрібен кожному з нас, щоб зручно розмістити родину? Ми не повинні ставити себе під загрозу, ні в духовному, ні в економічному плані, маючи великі будинки задля хвастощів, що годує нашу суєтність і набагато пребільшує наші потреби. Якщо ми маємо забезпечувати себе та ще й ділитися, ймовірно, що ми повинні мати джерела доходу. Якщо ми живемо за можливостями і уникаємо боргів, ресурси можуть накопичуватися. Існуть люди середнього достатку, які протягом життя накопичують кошти, і також існують такі, хто отримує величезну платню, а так не чинить. У чому різниця? Дуже просто - треба витрачати менше, ніж отримувати, заощаджувати гроші та використовувати силу складних відсотків. Фінансові консультанти зазначають: «Більшість людей дуже помиляються щодо багатства. . . . Багатство - не те ж саме, що і прибуток. Якщо у вас гарний щорічний прибуток, і ви витрачаєте усі кошти, ви не збагачуєтесь. Ви тільки гарно живете. Багатство - це те, що ви накопичуєте, а не те, що ви витрачаєте».12 І останнє, будьте щедрими, коли допомагаєте іншим і ділитеся з ними. Чим більше нашим серцем і думками ми будемо схильні допомагати іншим, тим, кому менш поталанило, тим легше нам буде уникати духовного загнивання, що є результатом жадоби, егоїзму та самопотурання. Усе, що ми маємо, дано нам для управління, а не володіння цим. Я впевнений, що нас викличуть, у буквальному розумінні цього слова, і ми будемо звітувати перед Богом про те, як ми використовували наші можливості, щоб благословити життя інших і будувати царство. Пророк Яків дає нам чудову пораду, щодо того, як здобувати багатства, і на що вони повинні використовуватися: «Але пред тим як вам прагнути до багатства, прагніть до царства Божого. А після того як ви отримали надію на Христа, ви отримаєте багатство, якщо ви прагнете його; і ви будете прагнути його з наміром чинити добро - одягти роздягнених, і нагодувати голодних, і звільнити поневолених, і надавати заспокоєння хворим і стражденним».13 Крім того, що ми платимо повну десятину, нам слід бути щедрими у допомозі бідним. Скільки нам треба давати? Мені подобається ідея К.С. Люіса на цю тему. Він сказав: «Я боюсь, що єдиним вірним правилом є давати більше, ніж нам шкода. . . . Якщо наші пожертвування ані трохи не мучать або не утруднюють нас, . . . це означає, що вони надто малі. Повинні існувати речі, які ми не можемо дозволити собі, тому що наші пожертвування виключають можливість їх придбання».14 Існує багато гідних людей та нагод, щоб жертвувати. Ми повинні щедро платити пожертвування від посту і пожертвування до гуманітарних фондів Церкви. Якщо ми бажаємо, щоб наші родини жили змістовним і насиченим життям, ми повинні мати мужність, щоб чесно випробувати себе і визначитися, де лежать наші скарби, та уникати помилок, які виникають через жадібність, егоїзм та самопотурання. Давайте пам’ятати: По-перше, не треба плутати бажання із потребами. По-друге, уникати балування дітей. По-третє, жити скромно та уникати боргів. По-четверте, бути щедрими, допомагаючи іншим. Допомога насправді є серцем нашої віри. У ці пасхальні дні, ми знову відзначаємо те, що «Так бо Бог [наш Небесний Батько] полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого. . .»,15 який прийшов на землю і міг здобути будь-яку матеріальну річ, але він краще вирішив дати нам усім приклад простого життя, вільного навіть від тіні жадоби, егоїзму або потурання собі. Давайте щодня намагатися жити життям, більше схожим на його - кращий приклад змістовного і насиченого життя. Я свідчу, що Ісус є Христос, що це його Церква, яка керується живими пророками, і що його могила насправді була порожньою на третій день. В ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. УЗ 56:16-17. 2. Quoted in Bryant S. Hinckley, The Faith of Our Pioneer Fathers, (1956), 13. 3. Morris Chalfant, «The Sin of the Church,» Wesleyan Methodist; quoted by John H. Vandenberg in Conference Report, Oct. 1965, 131; чи Improvment Era, December 1965, 1154. 4. Див. 1 Тимофію 6:10. 5. BYU devotional, 12 Jan. 1999. 6. Spoiled Rotten: American Children and How to Change Them (1992), 32. 7. Gosman, Spoiled Rotten, 11, and inside front cover. 8. «Thou Shalt Not Covet,» Ensign, Mar. 1990, 2. 9. Матвій 6:21. 10. Алма 4:6. 11. Relief Society Magazine, May 1932, 302. 12. Thomas J. Stanley and William D. Danko, The Millionaire Next Door (1996), 1. 13. Книга Якова 2:18-19. 14. Mere Christianity (1952), 67. 15. Іоанн 3:16.