Джеймс Е. Фауст
Другий радник у Першому Президентстві
Священство Бога стало визначною силою для добра у світі. . . . Цю величну силу . . . було ввірено нам, і ми не повинні послабити її невиконанням своїх обов'язків.
Мої улюблені брати, я висловлюю вам свою любов і вдячність за відданість і вірність як носіїв священства Бога.
На початку цього року я разом з трьома моїми синами відвідав ті місця у Франції, де мій батько воював у період першої світової війни, служачи в армії Сполучених Штатів. Великими були страждання і страшними були умови для всіх, кого було втягнуто в ту війну. Мільйони поклали свої голови. І хоч мого батька не було вбито, все ж до самої смерті він носив рубці на тілі і в душі. Та незважаючи на жахливість пережитого, він так написав у передмові до свого щоденника: «Якби мені довелося робити це знову, я робив би, бо то був мій обов'язок».1
Подорожуючи через 80 років після тих подій прекрасною сільською місцевістю, ми відвідали місця боїв і кладовища, на яких поховані бійці обох ворогуючих сторін.
Перша світова війна була особливо трагічною для нашої сім'ї, бо мій батько мав кілька двоюрідних братів, які воювали на ворожому боці у тих же місцях бойових дій. Випадково ми познайомилися з тими родичами, і вони виявилися достойними, вірними християнами. Вони ніяк не були причетні ні до геополітичних проблем, ні до причин війни. Як і мій батько, вони просто служили своїй країні, бо то було їхнім обов'язком. Перша світова війна і війни, що відбувалися потім, принесли величезні страждання і призвели до загибелі безлічі невинних людей. Найпростішою з причин, яка так часто призводить до війни, є величезне жадання влади.
Сьогодні я хочу говорити з вами, молоді чоловіки із священства, про владу і її належне використання, а також про те, що неодмінно супроводжує її - виконання обов'язку. Влада дуже принаджує. Це може бути і добре, і погано. У роки, коли ви формуєтеся, вас, молоді чоловіки, захоплюють ті чи інші особистості, що мають якусь владу. Нерідко ними можуть бути спортивні ідоли, естрадні зірки, заможні люди і ті, хто має політичну владу. На жаль, дехто з молодих чоловіків, особливо ті, хто не має гарних успіхів у навчанні, хто не зміг потрапити до складу якоїсь команди або не був відібраний співати в якомусь особливо престижному хорі, можуть почувати себе відштовхнутими і бути втягненими у групи, які, на їхню думку, можуть компенсувати їхню так звану меншовартісність. Це сильне бажання визнання або влади принаджує їх, як метелика принаджує вогонь, у вуличні банди й інші угрупування, які можуть творити насилля і прищеплювати звички, небезпечні як для тіла, так і для душі.
Ви, молоді носії священства, маєте доступ до наймогутнішого джерела влади, яке тільки існує у світі. Це - священство Бога. На повну противагу іншим джерелам влади, святе священство, завдяки належному його використанню, продовжує будувати духовну і фізичну фортецю, яка вистоїть у вічностях.
Воно нерозривно пов'язано з небесними силами і може бути використано лише за принципами праведності.2 Стосовно священства пророк Джозеф Сміт твердив: «Це канал, через який всі знання, учення, план спасіння і все з того, що є важливим, відкривається з небес. . . . Це канал, через який Всемогутній . . . продовжував являти себе дітям людським у теперішній час і через який він повідомлятиме свої цілі вічно».3 Ця влада приходить або не приходить в залежності від нашої вірності у виконанні своїх обов'язків. Як зауважив пророк Джозеф: «Господь дав нам владу пропорційно до тієї роботи, яка виконана, і силу відповідно до випробувань, які постають перед нами, і прихильність та допомогу, яких ми потребуємо».4 Наприклад, пророк Ілля, використовуючи своє священство, був здатний викликати вогонь з небес, щоб продемонструвати силу Бога.
До того, як стати Генеральним Авторитетом, Х'ю Б. Браун служив в Англії офіцером армії і мав велику владу. Чоловіки стояли перед ним виструнчившись і зверталися до нього, кажучи «сер». Одного разу брат Браун одержав запрошення приїхати у госпіталь. Коли він туди приїхав, то його направили у маленьку кімнату, де лежав хворий молодий чоловік. Брат Браун пригадав, що колись був у цього юнака вчителем Недільної школи. «Брате Браун, - сказав юнак, - чи можете Ви скористатися своїм повноваженням, щоб допомогти мені? Лікарі говорять, що я не виживу. Ви можете дати мені благословення?» Уся гордість, яку брат Браун відчував, носячи військовий мундир, відразу ж зникла, як тільки він поклав свої руки на юнакову голову і почав давати йому благословення. Допомога, якої потребував юнак, була не від повноважень офіцера королівської арміїї, а від повноважень священства.5
З владою священства приходить велика відповідальність. Справді, ми можемо мати владу священства, лише коли виконуємо свої обов'язки. Священство цієї Церкви мало в минулому кілька важких уроків стосовно його обов'язків. У перші роки існування Церкви брати були невипробуваними і неперевіреними. Господь навчав їх через пророка Джозефа і «пересівав» їх. Вони навчалися своїм обов'язкам під час немилосердних утисків і вигнань. Багато хто не витримав. Дехто з цих братів тричі пережив жорстокі, очищувальні переслідування, перш ніж вони врешті - решт знайшли притулок у цих долинах серед гір.
Перша перевірка - Табір Сіону - була навесні і влітку 1834 року. Наступна прийшла якраз через чотири роки під час переселення тисяч святих зі штату Міссурі у штат Іллінойс. А через дванадцять років відбувся епохальний вихід з Іллінойса до Уінтер Квортерс, а наступного року - до гірських долин на захід континенту.
Табір Сіону було створено, щоб перевести святих в округ Джексон, штат Міссурі. У цьому «зусиллі викупити Сіон»6 приблизно 200 чоловіків під безпосереднім керівництвом пророка Джозефа Сміта пройшли більш як тисячу миль у найважчих умовах.
Джорж А. Сміт, у свої шістнадцять років, був вибраний, щоб бути з табором, і він записав дещо про ті страждання, переслідування і нестатки, які витерпіли ті брати. Він записав 26 травня 1834 року: «День видався надзвичайно жарким, і ми потерпали від спраги і готові були пити воду з боліт, які аж кишіли всілякою живністю. Тут я навчився на зуб розпізнавати личинки комарів».7 Наступного дня виснажений Соломон Хамфрі ліг на землю і заснув. «Коли він прокинувся, то побачив гримучу змію, що звилася кільцем всього десь за 30 см від його голови і лежала між ним і його брилем, який він тримав у руці, коли заснув. Брати зібралися навколо нього, говорячи: «Це гримуча змія, давай вб'ємо її». Але брат Хамфрі сказав: «Ні! Я не дозволю вам, не чіпайте її, бо вона і я солодко дрімали удвох».8 У мене нема бажання дрімати разом з гримучою змією!
Брат Джорж А. Сміт записав: «Пророк Джозеф був так само знесилений і втомлений, як і кожен з тих, хто пройшов тим шляхом. Крім того, що він турбувався про забезпечення табору і керував ним, він ще й більшість часу проводив на ногах, а тому часто його ноги боліли і були вкриті кривавими пухирями, що було й не дивно, адже йому доводилося проходити від 25 до 40 миль щоденно у спекотну пору року. Проте за весь час подорожі він ніколи не ремствував і не скаржився, тоді як чоловіки з табору скаржилися йому . . . на убоге забезпечення провізією, погану якість хліба, . . . червиві м'ясо та сир і т. д. . . . Хоч ми і були Табором Сіону, та багато з нас не молилися, були нерозсудливими, легковажними, неуважними, нерозумними або злими . . . , Джозеф мав терпіння до нас і повчав нас, як маленьких дітей. Однак у таборі було багато таких, які ніколи не ремствували і які завжди були готові охоче виконати те, що хотіли від них керівники».9
І хоч Табір Сіону не досяг призначеної для нього мети - дати святим землі в окрузі Джексон, штат Міссурі, та він став місцем неоціненного суворого навчання. Вони навчилися, що віра є важливішою за саме життя. На конференції, що проводилася 14 лютого 1835 року Кворум Апостолів і сімдесятники були вибрані з поміж тих, хто служив у Таборі Сіону. Ці доблесні брати вели Церкву впродовж наступних 50 років.
Господь вчив ще одному величному обов'язку священства у цей період історії Церкви. У 104 розділі Господь встановив порядок Церкви стосовно бідних, за яким, якщо хтось візьме від того достатку, який Він створив, і не вділить своєї частини, відповідно до закону Його євангелії, бідним і нужденним, то такий чоловік, разом з нечестивими, зведе свої очі в пеклі, перебуваючи в муках».10І як приклад цього, під час виходу з Міссурі в січні 1839 року багато братів взяли на себе зобов'язання стояти поруч і допомагати один одому . . ., поки не вирушить у дорогу той, хто має бажання покинути штат.11
У нестерпний холод лютого 1839 року Деніел Стіллуелл Томас згадував: «Перш ніж переправитися через [ріку Міссісіпі], ми навантажили наш фургон і відправили його назад у місто, щоб допомогти [саме так!] у переїзді бідним і тим самим врятувати їхнє життя від натовпу, який все ще загрожував їм».12 Деніел Томас мав п'ятеро дітей і лише одну пару черевиків на них всіх, і все ж таки він відправив фургон назад у місто, щоб врятувати тих, хто мав ще менше.
Пізніше, 6 жовтня 1845 року, група носіїв священства зустрілася в храмі в Наву і урочисто поставили свої підписи під письмовою угодою про забезпечення засобами великої еміграції на захід тих бідних і нужденних, які відправлялися з основною групою святих. У 1846 році Рада вирішила, що довірені особи навіть можуть продати храми у Наву і Кертланді, а також усю нерухому власність Церкви, аби допомогти святим вирушити на захід.13
І сьогодні цей обов'язок турбуватися про всіх членів Церкви, у тому числі й про бідних та нужденних, про вдів, сиріт, одиноких матерів та їхні сім'ї, є обов'язком священства Церкви. У наш час ми маємо додатковий обов'зок - докладати більше зусиль, щоб любити духовно бідних братів, які є серед нас, з тим, щоб вони і їхні сім'ї могли радіти спокою у цьому світі і життю вічному у світі прийдешньому.14
Молоді чоловіки з Ааронового священства мають лише відблиск того задоволення, яке приходить до вас від праведного користування священством. Це священство тримає «ключ служіння ангелів».15 Священикам може бути доручено виконувати священне таїнство хрищення, щоб звільнити нас від гріхів. Ааронове священство прислуговує і розносить священні символи причастя. І те таїнство й інше безпосередньо пов'язано зі спокутою Спасителя. До того ж, як напарники в домашньому вчителюванні, ви повинні допомагати пильнувати Церкву, спонукаючи її членів молитися і виконувати всі сімейні обов'язки.16
Ще один обов'язок стосується особливо вас, чудові молоді чоловіки. Це обов'зок слухатися поради тих, хто за повноваженням вищий за вас. Слухайтеся своїх батьків. Будьте слухняними незалежно від того, погоджуєтеся ви з ними чи ні. Вони люблять вас більше, ніж будь-хто інший, і для їхнього серця ви найважливіші. Слухайтеся свого президента кворуму, свого єпископа, свого президента колу, апостолів, провидців і одкровителів - особливо Президента Хінклі - та інших Генеральних Авторитетів Церкви. Вони поведуть вас путями праведності.
Священство Бога стало визначною силою задля добра у світі. Нас не більш як жменька у розмаїтому суспільстві. Цю визначну силу задля добра було ввірено нам, і ми не повинні послабити її невиконанням своїх обов'язків. Ми повинні зодягнутися у броню праведності. У нас є обов'язок бути гідними у всьому, аби ми могли звертатися до величних сил священства. Ми повинні бути абсолютно чесними у всьому, що ми робимо. Ми повинні бути морально чистими. Ми повинні допомагати бідним і нужденним. Як велична армія Бога, ми маємо доручення зміцнювати справу віри і праведності по всьому світу.
Брати, ми є повноважними слугами воскреслого Христа. Разом з цим повноваженням приходить обов'язок просувати цю священну роботу вперед по всьому світу. Ми - частина найвеличнішого братства у цілому світі. Ми будемо відповідальні за те, що зробили з ключами, силою і повноваженнями, якими нас наділено. Ми повинні виправдовувати цю велику довіру в кожному кроці.
Коли подивимося у майбутнє, то й там на нас чекають перешкоди, труднощі, випробування й опір. Сатана має більше засобів у своєму розпорядженні, ніж будь-коли до цього, щоб обманювати, збивати з пантелику і розбещувати наших людей. Ми й надалі будемо «пересіватися». Одного дня у майбутньому ми маємо звітувати через Президента Гордона Б. Хінклі пророкові Джозефові про те, що ми зробили з цією великою владою, яку Господь надав нам.
Ми вдячні, що робота Бога просувається так могутньо і так далеко вперед під керівництвом Президента Гордона Б. Хінклі. Після смерті Спасителя його апостоли робили великі і чудові справи в його ім'я. Кайяфа і первосвященики запитали Павла та Іоанна: «Якою ви силою . . . те робили?»17 Як і Петро, ми заявляємо світові, що все це відбувається завдяки владі святого священства і в «ім'я Ісуса Христа Назарянина».18
Це моє урочисте свідчення в ім'я Ісуса Христа, амінь.
ПОСИЛАННЯ
1. George A. Faust diary, in author's possession, 1.
2. Див. УЗ 121:36.
3. History of the Church, 4:207.
4. History of the Church, 1:176. 5.
5. Adapted from Hugh B. Brown «Be What You Will to Be», Brigham Young University Speeches of the Year (14 Feb. 1967), 8-9.
6. B. H. Roberts, introduction to History of the Church, 3:‚1.
7. «History of George Albert Smith», typescript, Historical Department, Archives Division, The Church of Jesus Christ of Latter-day Saints, 17.
8. «History of George Albert Smith», 18.
9. «History of George Albert Smith», 33.
10. Див.УЗ 104:18.
11. History of the Church, 3:251, see also 3:250, 252-255.
12. «To the Editor and Readers of the Lehi Post» (n.d.), Historical Department, Archives Division, The Church of Jesus Christ of Latter-day Saints, 3.
13. Див. Brigham Young, Manuscript History of Brigham Young, 1846-1847, comp. Elden J. Watson (1971), 145.
14. Див. УЗ 59:23.
15.Див. УЗ 84:26.
16.Див. УЗ 20:51.
17. Дії 4:7.
18. Дії 4:10.
Попереднє
