А ми не відстаємо? Старійшина М. Рассел Баллард З Кворуму Дванадцятьох Апостолів Кожна рада . . . повинна працювати разом, щоб більш ефективно готувати наших членів Церкви до того, щоб . . . насолоджуватися усіма благословеннями Церкви і храмів. На нашій останній Генеральній конференції Президент Гордон Б. Хінклі зробив історичну заяву, що 30 чи навіть більше невеликих храмів буде побудовано в усьому світі. Перший з цих невеликих храмів було освячено влітку цього року в Монтіселло, Юта. Як ви знаєте, Президент Хінклі поставив за мету ввести в дію щонайменше 100 храмів до кінця цього сторіччя. Знаючи Президента так, як я його знаю, я впевнений, що це завдання буде виконано, якщо не перевиконано. Президент Хінклі назвав ці надзвичайні зусилля, спрямовані на будівництво храмів - «величезним починанням. Нічого навіть приблизно подібного не було спроби зробити раніше».1 З моменту проголошення цієї приголомшуючої заяви я думав про те, яку велику довіру Господь і його Пророк мають до вас і до мене. Яку велику відповідальність несемо всі ми, хто готує себе й інших бути гідними благословення цих святих храмів. Брати давно знали, що багато наших членів Церкви живуть в таких частинах світу, які розташовані далеко від найближчих храмів. Їх серця вірні, вони мають велику віру стосовно місії Церкви, і вони люблять Господа й хочуть виконувати його волю. Яким благословенням стануть ці прекрасні храми для цих відданих святих. Знову процитую Президента Хінклі: «Якщо храмові обряди є основною частиною відновленої євангелії, а я свідчу що так і є, то ми повинні забезпечити засоби, якими їх можна виконати . . . Храмові обряди стають увінчуючими благословеннями, які Церква повинна дати».2 Існує невідкладність у виконанні цієї роботи, яка спонукає нас поширити храмові благословення на як найбільшу кількість дітей Небесного Батька. Я був вражений випадком, який стався з Президентом Уілфордом Вудрафом: він у видінні побачив Джозефа Сміта невдовзі після того, як Пророк трагічно загинув. Президент Вудраф розповідав: «[Джозеф Сміт] підійшов і звернувся до мене. Він сказав, що не може зупинитися, щоб поговорити, тому що дуже поспішає. Наступний чоловік, кого я зустрів, був батько Джозефа Сміта. Він не міг зі мною розмовляти, тому що також поспішав. Я зустрів з півдесятка братів, які займали високі посади на землі, і ніхто з них не міг зупинитися, щоб поговорити зі мною, тому що всі вони поспішали. Я був дуже здивований. Трохи згодом я знову побачив Пророка і мав привілей поставити йому запитання: «А тепер, - сказав я, - я б хотів дізнатися, чому всі ви поспішаєте. Я поспішав усе моє життя, але я сподівався, що поспіх припиниться, коли я потраплю до Небесного царства, якщо колись туди потраплю». Джозеф сказав: «Я скажу тобі, брате Вудраф. Кожен розподіл часів, що мав священство на землі і відійшов до целестіального царства, мав певну кількість роботи, яку необхідно зробити, щоб приготуватися до приходу на землю із Спасителем, коли він прийде правити на землі. Кожен розподіл часів мав досить часу, щоб зробити цю роботу. Ми не маємо. Ми останній розподіл, а тому багато роботи треба зробити, і ми повинні поспішати, щоб завершити її». «Звичайно, це була задовільняюча відповідь, - закінчив президент Вудраф, - але це було новим ученням для мене».3 Наші пророки останніх днів подібним чином спонукали нас просуватися швидше у виконанні важливої роботи цього останнього величного розподілу часів. Президент Девід О. Маккей заохочував кожного члена Церкви бути місіонером.4 Президент Спенсер В. Кімбол переконував «збільшити наші кроки».5 Президент Говард В. Хантер стверджував: «Ми живемо в такий період світової історії і зростання Церкви, коли ми повинні більше думати про священні речі, і все більше чинити так, як Спаситель хотів би, щоб його учні чинили».6 А зараз Президент Гордон Б. Хінклі просить нас продовжувати, робити все можливе, робити більше. Він казав: «У нас є робота, яку треба зробити, вам і мені, і так багато її. Давайте закотимо рукави і візьмемося за неї, з новим зобов'язанням, покладаючи нашу надію на Бога. . . . Ми можемо це зробити, якщо постійно молитимемося і будемо сповненими віри».7 Звичайно, сила Господа сходить на провідників Церкви, підштовхуючи їх тою самою невідкладністю, яка, як здавалося, керувала Джозефом Смітом у видінні Уілфорда Вудрафа. Президент Хінклі робить усе, що може зробити, щоб прискорити цю роботу. Він подорожує світом так часто, як ніколи, щоб зміцнювати і напучувати святих, а також спонукати їх до руху вверх і вперед. Він став досяжним для засобів масової інформації, щоб поділитися посланням про Відновлення з якомога більшою аудиторією. І він стежить за найактивнішим часом будівництва храмів у історії, щоб прискорити нашу можливість виконання величезної кількості роботи, яку нам призначено зробити у цьому розподілі часів. Наш Президент динамічно рухається попереду, показуючи дорогу. Ми повинні поставити собі таке питання: «А ми не відстаємо від нього?» Кожен з нас повинен бути готовим дати відповідь на це запитання. Я можу вас запевнити, що це предмет значних дискусій у Раді Дванадцятьох Апостолів. Я сподіваюся, що те ж можна сказати про ради у кожному приході та колі в Церкві. Це не час, щоб розслабитися або робити щось без особливих зусиль у наших покликаннях. Кожна рада у Церкві повинна працювати разом, щоб більш ефективно готувати наших членів Церкви до того, щоб бути гідними насолоджуватися усіма благословеннями Церкви і храмів. Ми швидко наближаємося до того часу, коли кількість діючих храмів по всьому світі подвоїться у порівнянні з тією кількістю, яка була усього чотири роки тому. Зараз саме той час, щоб запитати: президенти колів і єпископи, що ваші ради колу і приходу роблять для того, щоб заповнити ці храми гідними членами Церкви і достатньою кількістю відданих працівників? Чи працюють ваші кворуми священства з максимальною ефективністю? Чи служать домашні й візитні вчителі тим сім'ям, до яких вони прикріплені? Чи ваші допоміжні організації активно зміцнюють віру і свідчення? Чи діяльність у вашому приході й колі спрямована на зміцнення сім'ї й кожного члена Церкви? Чи дбайливо ви координуєте зусилля по проповідуванню євангелії місіонерами колу і місіонерами повного дня, допомагаючи їм знаходити, навчати і христити набагато більше людей? Чи дбають ваші ради про те, щоб допомогти кожному новонаверненому і менш активному члену Церкви отримати відчуття, що вони мають друзів і повністю спираються на вчення Церкви? Брати й сестри, нам ще потрібно багато зробити, щоб закінчити роботу, призначену Господом для цього розподілу часів. Ми повинні зосередитися на роботі, і ми повинні працювати наполегливіше, якщо ми повинні виконати нашу роль у підготовці усіх членів Церкви для отримання ними храмових благословень. Провідники Церкви, як чоловіки, так і жінки можуть і повинні збільшити коло і силу їх впливу. Ми повинні бути мудрими, щоб захистити і навчити спочатку наші власні сім'ї, а потім, використовуючи всі переваги натхненної системи рад у Церкві, досягнути більшого успіху в роботі, яку Небесний Батько доручив нам у той проміжок часу, який він дав. Візьміть, наприклад, критичну роль ради приходу у товаришуванні з кожним наверненим і активізації тих, хто є менш активними. Як кожен член Церкви зараз знає, Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів дуже стурбовані благополуччям кожного нового і менш активного члена Церкви. Жодна рада приходу чи філії не повиннна дати жодному новонаверненому почуватися невпевнено після того, як він став новим членом Церкви. Але є все ще надто багато таких, які не відчули теплої зустрічі. Недавно один новонавернений написав мені: «Інколи я . . . відчуваю, ніби зробив помилку, що христився. Я знаю, що ця Церква істинна, і я маю велике свідчення, але у мене все ще є вагання . . . Коли зі мною проводили бесіди, кожен у моєму приході завжди цікавився мною, завжди хотів поговорити зі мною і завжди хотів допомогти мені . . . Як тільки я христився, здається усі навіть перестали помічати, приходжу я до церкви чи ні. Зі мною майже ніколи не розмовляють . . . Я просто не можу зрозуміти, чому люди у моєму приході просто мене забули. Я почуваюся дуже одиноким і збентеженим . . . Я не можу поговорити зі своїм єпископом, тому що . . . ми зовсім не близькі. Він навіть не пригадав мене, коли я знову прийшов до церкви. Буль ласка, допоможіть мені, якщо можете». Брати й сестри, як тільки відбувається це прекрасне зрушення, настає час, коли ми повинні використати усі наші можливості, щоб подружитися з кожним новонаверненим і благословити життя якомога більшої кількості дітей нашого Небесного Батька. Це можна краще здійснити, коли члени ради приходу бачать, що кожна організація виконує свою роль у тому, щоб кожен новий член Церкви напевно мав друзів, мав покликання і насичувався добрим словом Бога. Кожна душа є дуже цінною для нашого Небесного Батька. Ми не повинні ніколи забувати, що через спокуту Господь Ісус Христос заплатив велику ціну за викуплення кожного з нас. Його страждання не повинні бути даремними, тому що нам не вдалося виховати й навчити тих, хто намагався бути активним у Церкві. Ви, сестри, можете допомогти мати власне свідчення у житті кожної жінки, дівчини і дитини у приході. Як ми вам вдячні за вашу силу. Сестри, поговоріть у своїх радах про те, як любити, підтримувати і навчати одна одну прекрасним благословенням і обіцянням євангелії. Як було б чудово, якби кожна жінка у світі розуміла своє істинне призначення, як це написано у девізі Товатиства молодих жінок: «Ми - дочки нашого Небесного Батька, який любить нас, а ми любимо його. Ми «будемо свідками Бога в усі часи, і у всьому і в усіх місцях . . . , намагаючись жити духовними ціннностями Товариства молодих жінок, котрими є: віра, божественна сутність, індивідуальна цінність, знання, вибір і підзвітність, добрі справи і чистота».8 Навчання цим цінностям і життя за ними спасе і благословить як молодих, так і старших жінок. Ви, члени єпископату і президентство Товариства молодих чоловіків, потоваришуйте з кожним молодим чоловіком і допоможіть йому бути гідним висвячення у відповідному віці певного чину священства. Це значна частина вашої роботи і робота усіх членів ради приходу. Жоден хлопчик не повинен, отримавши чин диякона у Аароновому священстві, не бути висвяченим у чин старійшини і не отримати запрошення служити місіонером повного дня. Кворуми Мелхиседекового священства несуть відповідальність за духовне і мирське благополуччя усіх чоловіків і їх родин. Багато роботи, що проводиться серед сімей приходу членами єпископату, могло б належним чином виконуватися чоловіками з Мелхиседекового священства, при умові відповідного обговорення і координації на зборах ради. Президенти колів і приходів, якщо ваші ради не націлені й не діють на цьому зростаючому рівні духовної сили і спрямування, тоді, будь ласка, зробіть усе, що можете, щоб забезпечити розуміння ними того, як поєднувати усі ресурси, щоб духовно підготувати людей. Так само ми, як особистості й сім'ї, маємо необхідність радитися разом, щоб належним чином перевірити себе, а також наше власне і сімейне зобов'язання перед євангелією Ісуса Христа. Ця перевірка особливо важлива для тих із нас, хто прийняв завіти посвячення і жертви у домі Господа. Нам треба запитати самих себе: чи є ми прикладом Христових чеснот і вірності євангелії у нашому житті і у себе дома? Чи виявляємо ми турботу до наших неактивних членів Церкви або друзів не членів Церкви, членів родини і сусідів з любов'ю? Чи завжди ми сміливо свідчимо? Я знаю силу натхненних чоловіків і жінок, які загальними зусиллями намагаються зміцнити родини і кожного члена Церкви. Будь ласка, повністю використовуйте ваші об'єднані можливості, щоб благословити життя кожної людини - чоловіка чи жінки, підлітка чи дитини, члена чи не члена Церкви, хто живе на території приходу. Брати й сестри, давайте об'єднаємося як ніколи раніше, щоб виконати нашу частину роботи, особисто і разом, і приготувати наших людей для отримання благословень, які можуть бути надані тільки у домі Господа. Це наш час, брати й сестри. Це час, який був передбачений святими пророками, які були ще відтоді, як світ почався. Це розподіл повноти часів, коли останні сцени світової історії будуть розіграні. Наші пророки останніх днів, починаючи з Джозефа Сміта до Гордона Б. Хінклі, попереджали нас про урочисте, відповідальне зобов'язання, що тільки від нас залежить готовність до «великого і страшного дня Господнього».9 Цей день невпинно наближається до нас, і треба ще багато зробити. Ми повинні бути готовими не відставати від наших провідників, встигати за їх кроками, що весь час збільшуються. Можливо, як ніколи раніше, нам треба спрямувати наші зусилля на тому, що є найголовнішим, і уникати витрат часу на речі, що не потребують великої уваги і не мають великих наслідків. Як казав Пророк Джозеф Сміт: «Брати, невже ми не досягнемо цієї великої мети? Крокуйте весь час вперед, а не назад. Сміливіше, брати, і вперед, вперед до перемоги! Нехай ваші серця радіють, і будьте надзвичайно щасливими. . . . «Знайте, великий Господній день настає . . . Давайте . . . як церква і як народ, і як святі останніх днів, принесемо Господу жертву в праведності; і принесемо в його священний храм . . . книгу, що вміщатиме записи про наших померлих, котра буде гідна усякого прийняття».10 Я молюся, щоб ми могли об'єднатися разом, брати й сестри, щоб виконати нашу частку у підготовці кожної сім'ї, дорослого й дитини бути абсолютно гідними отримати кожне храмове благословення, яке забезпечує нам євангелія. Я свідчу, що Господь Ісус Христос живий; через нього вічні храмові обряди приходять до вірних членів Церкви. Нехай Господь благословить нас бажанням, мудрістю і зобов'язанням з захопленням рухати цю велику роботу вперед у наших сім'ях і в Церкві, я смиренно молюсь про це в ім'я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. «New Temples to Provide ‹Crowning Blessings› of the Gospel», Ensign, May 1998, 88. 2. Ensign, May 1998, стор. 88. 3. The Discourses of Wilford Woodruff (1946), 288-289. 4. In Conference Report, Apr.1959, 122. 5. The Teachings of Spencer W. Kimball (1982), 174-175. 6. «Follow the Son of God», Ensign, Nov. 1994, 87. 7. «We Have a Work to Do», Ensign, May 1995, 88. 8. Young Women Leadership Handbook (1992), 4. 9. Малахія 4:5. 10. Див. УЗ 128:22-24.