Старійшина Ніл А. Максвелл
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Справжня надія є чимось набагато більшим, ніж просто сподіванням на бажане. Вона укріплює, а не розхитує духовний стрижень.
Брати і сестри, я дуже вдячний за те, що можу бути з вами сьогодні. Голова у мене виблискує, але не тому, що мої друзі-перукарі так чудово виконали свою роботу. Скоріш за все, це обнадійлива ознака того, що лікування йде успішно.
Я хотів би дякувати і дякувати, у першу чергу Богові, потім моїй чудовій дружині, сім'ї, компетентним і турботливим лікарям, медичним сестрам, а також усім тим багатьом друзям та членам Церкви, які моляться за мене.
Брати і сестри, з цілого ряду причин суспільство сьогодні вдає, що бореться за те, щоб мати надії. І при цьому завжди причини та наслідки дуже хитро перекручуються. У повсякденному вживанні слова «надія» присутнє його значення сподівання на щось, як ми «сподіваємося» дістатися певного місця у належнний час. Ми «сподіваємося», що поліпшиться світова економіка. Ми «сподіваємося», що той, кого ми любимо, прийде. Ці сподівання відображають наші справжні, проте пов'язані з земним, надії.
Часто життєві розчарування - це уламки наших невиправданих надій на те, що може статися найближчим часом. Але я буду говорити не про це, а говоритиму про найвирішальніше, що потрібно для кінцевої надії.
Кінцева надія - це не просто сподівання, це щось інше. Вона пов'язана з Ісусом і благословеннями великої спокути, благословеннями, що ведуть до загального воскресіння і безцінної можливості, яка надається нам, - через покаяння стати вільними, роблячи можливим те, що Писання називають «справжньою яскравістю надії» (2 Нефій 31:20).
Мороній твердив: «І що це таке, на що ви маєте надіятися? Ось, я кажу вам, що ви матимете надію, через спокуту Христа» (Мороній 7:40-41, див. також Алма 27:28). Отже, справжня надія не пов'язана з тим, що змінюється, вона пов'язана з тим, що є вічним і безсмертним!
Не дивно, що «надія» переплітається з іншими євангельськими вченнями, особливо з такими як вчення про віру і терпіння.
Так само, як сумнів, розпач, нечуйність ідуть разом, так і віра, надія, милосердя і терпіння йдуть разом. Однак, якщо останні потребують дбайливого і постійного плекання, то сумнів, відчай, як кульбабки, не потребують особливого нагляду, щоб прорости і розсіватися. На жаль, впадати в розпач так легко для тілесної людини!
Терпіння дозволяє нам сприймати більш спокійно усі нерівності життя.
Віра і надія постійно взаємодіють, і незавжди легко їх можна розрізнити. Проте, сподівання, які ми маємо завдяки надії на вічне, є «без сумніву вірними» (Етер 12:4; див. також Римлянам 8:24; Євреям 11:1; Алма 32:21). В істинах, які ми отримали завдяки Відновленню, надія є подібною до віри, але ширшою у своєму розумінні. Віра ж, у свою чергу, визначається як «сподіване», але «небачене» (Переклад Джозефа Сміта, Євреям 11:1; Етер 12:6). Отже, образно кажучи, в геометрії відновленої теології, надія є подібною до віри, але іноді має більшу окружність і завжди за центр має Христа.
Не дивно, що ніяка інша музика не може зворушити та згуртувати разом душі так, як «ранкова побудка» справжньої надії. Навіть, якщо дехто з товаришів задрімав або дезертирував, «жива надія» ще тут, ось вона, «щиро посміхається до нас» (Гімни і дитячі пісні, с. 36; див. 1 Петра 1:3). Саме надія викликала у пригнічених учнів бажання швидко, зі сподіванням йти до порожньої могили в саду (див. Марк 16:1-18; Лука 24:8-12). Надія допомогла пророку побачити рятівний дощ у віддаленій хмарі, яка здавалася не більшою за людську долоню (див. 1 Царств 18:41-46).
Така кінцева надія - це як «якір для душі», і утримується завдяки дару Святого Духа й вірі в Христа (Євреям 6:19; див. також Алма 25:16; Етер 12:9). І навпаки, погляд на життя, що не сягає перспективи вічності, може затьмарити не лише надію, а й почуття особистої відповідальності (див. 1 Коринтянам 5:19; Алма 30:18).
Це правда, що на сцені людського життя є багато таких, які стримано поводять себе у час життєвих випробуваннь, не заглиблюючись або не аналізуючи глибинні релігійні почуття, хоч вони їх невиразно і відчувають, і все ж несвідомо наближаються до «світла Христа», що певною мірою просвітлює кожну людину (див. УЗ 84:46; Мороній 7:16; Іоанн 1:9). Заслуговують на похвалу ті, хто від народження має усвідомлені духовні орієнтири, що підтримують їх.
Проте у світі все більше поширюються і поглиблюються почуття розчарування дійсністю, тому що надії досягти щось зараз дуже часто розбиваються іронічним ставленням або непередбаченим. Середь людей поширюється дратівливе, цинічне ставлення до політиків. Багато людей почувають себе переобтяженими турботами суспільства, яких дедалі більшає.
Навіть, ті хто духовно захищені, можуть відчувати на собі цю загальну атмосферу відчаю. Холодна бездуховність викликає дрож, бо так багато людей стало причетним до того, що сенатор Патрік Мойнінхем визначив як «падіння моральних норм»(«Defining Deviancy Down», The American Scholar, winter 1993, 17). Справді великий відчай приходить від беззаконня - але від беззаконня, як його визначає Бог (див. Мороній 10:22).
Існує так багато безпорядку і приводів для суперечок. Не дивно, що подальша втрата надії майже неминуче призведе до того, що стане більше егоїзму і багато людей, відчуваючи, що вони ні на що більше не здатні, стануть турбуватися лише самі про себе.
Коли надія зникає, то, як сказав Павло, прагнення для деяких пити та їсти виправдовується тим, що «завтра помремо», і помилково робиться висновок, що «коли людина мертва, то кінець їй» (1 Коринтянам 15:32; Алма 30:18).
Скільки б я не нарікав на бурі, що збираються, усе ж в них буде певна користь. Ці події допоможуть прикувати увагу до вищих шляхів Бога і його царства, щоб стати йому прекрасним, як сонце, і ясним, як місяць (див. УЗ 105:31).
Окремі особи й народи будуть і далі вибирати, що вони захочуть, але вони не зможуть змінити кінцеві наслідки свого вибору.
Отже, у цьому процесі достигання не дивуймося, що бур'ян все білше стає схожим на бур'ян. У час, коли народи збентежені труднощами, дійсно з'являється якийсь неспокій. «Бо царство диявола повинно стрясатися, і ті, хто належить до нього, мусять бути побудженними до покаяння . . .» (2 Нефій 28:19).
Стане реальністю те, що воно буде так «струшене», хоча ми тільки можемо здогадуватися, як саме цього буде досягнуто.
Ті, хто мають кінцеву надію, сприймають істину цього виразного вірша, в якому сказано, що «все повинно виповнитися у належний час» (див. УЗ 64:32).
Однак, гарно роздумувати над тим, що собою являє «надія» у контексті нашого буття, коли Божі заповіді багатьом здаються неважливими. Безсумнівно, як про це сказано в Писанні: «Тож не є звичайним, щоб голос народу бажав чогось, що суперечить тому, що є правильним» (Мосія 29:26). Але коли це трапляється і призводить до глобальних змін у суспільстві, тоді приходить Суд Божий (див. Мосія 29:26). Тільки приймаючи Божі одкровення, ми можемо мати і напрямок, і необхідні коректування його, а також «яскравість надії» (2 Нефій 31:20).
Справжня надія підтримує в нас палке бажання робити добрі справи, навіть якщо це здається марнотрацтвом в очах світу (див. УЗ 58:27). Таким чином, справжня надія є чимсь набагато більшим, ніж просто сподіванням на бажане. Вона укріплює, а не розхитує духовний стрижень. Надія - це ясність, а не запаморочення, палке прагнення без наївності, спокійна непохитність без гордівливої самовпевненості. Надія - реалістичне передчуття, що приймає вигляд визначеності, і не лише, щоб вижити у скрутних умовах, а й щоб «витерпіти все» до кінця (див. УЗ 121:8).
А, з іншого боку, надія, яка визначається як «жива», стоїть тихо поруч з нами на похоронах. Наші очі мокрі від сліз, а не від розпачу. Скоріш за все це сльози чистої вдячності, викликані болісною розлукою. Ці сльози розлуки невдовзі зміняться на сльози славетного передчуття.
Справжня надія надихає на спокійне християнське служіння, а не на показний, привселюдний фанатизм. Стосовно цього Фінлі Пітер Дюнн їдко зауважив: «Фанатик - це людина, яка вважає, що вона робить те, що, на її думку, робив би Господь, якби він знав усі обставини» (The Third - And Possibly the Best - 637 Best Things Anybody Ever Said, comp. Robert Byrne [1986], no. 549).
Справді, коли ми надто нетерпляче ставимося до того, що всьому призначено час всевідаючим Богом, у нас дійсно виникає думка, що ми знаємо краще за Бога, що є найкращим для нас. Справді, чи ж не дивно: ми - ті, хто носимо наручні годинники, - намагаємося радити Тому, хто наглядає за космічними годинниками і календарями.
Саме тому, що Бог хоче, аби ми повернулися додому після того, як станемо більш подібними до нього та його Сина, необхідною частиною цього процесу, що веде до вічного розвитку, є вказування на наші слабкості. Отже, якщо ми маємо кінцеву надію, ми будемо покірними, тому що з Його допомогою ці слабкості можуть стати нашою силою (див. Етер 12:27).
Однак, це так важко, коли вказують на наші слабкості, а це постійно відбувається в житті. Та все ж, це є частиною наближення до Христа, це є суттєвою, хоч і болісною, частиною Божого плану щастя. Як мудро зауважив старійшина Генрі Айрінг: «Якщо ви прагнете похвали більше, ніж повчання, ви ризикуєте не отримати ні того, ні іншого» («To Choose and Keep a Mentor», Addresses Delivered at the 1993 Annual University Conference, Brigham Young University [1993], 42).
Просуваючись з надією вперед, ми можемо часто і з радістю досягати того, що ще вчора ледь виднілося на горизонті, і завдяки цьому наближатися до більш віддаленої надії, виходячи з власного досвіду. Павло пояснив, що «утиски приносять терпеливість, а терпеливість - досвід, а досвід - надію» (Римлянам 5:3-4). Отже, ми правильно оспівуємо Бога такими словами гімну: «Ми знаємо Божі долоні, Він нас боронить з давніх днів» (Гімни і дитячі пісні, с. 36).
Я впевнений, ті, хто має справжню надію, спокійно сприймають обставини свого життя, що змінюються так, як візерунки в калейдоскопі. Та все ж «оком віри», навіть в обставинах, що часто змінюються, вони спокійно розгледять божественний намір (див. Алма 5:15.)
Люди, сповнені справжньої надії, у цей час занепаду, що відбувається навколо, повинні працювати над тим, щоб мати міцну і щасливу сім'ю. Відповідь таких людей тверда - це відповідь Ісуса Навина: «А я та дім мій будемо служити Господеві» (Ісус Навин 24:15).
Ми не в силі виправити весь світ, але ми в змозі виправити те, що може бути поганим у наших сім'ях. Толкен нагадує нам: «Це не наша відповідальність - справитися з усім на світі, наша відповідальність - робити те, що ми можемо, аби допомагати, доки ми тут, викорінювати зло там, де бачимо його, так щоб ті, хто будуть жити після нас, могли мати чисту землю, щоб орати. А якою у них буде погода - не нам вирішувати» (The Return of the King [1965], 190).
Отже, брати і сестри, на своїх невеликих сімейних «ділянках» ми можемо передавати в спадок наступним поколінням «чисту землю, щоб орати»! А це означає, що не лише милосердя зароджується вдома, а також і надія!
Якою б не була наша борозна, ми можемо, за словами Павла, «з надією орати», не озираючись назад і не дозволяючи вчорашньому дню зайняти місце дня, що приходить (1 Коринтянам 9:10).
Справжня кінцева надія допомагає нам бути більш люблячими, навіть, коли «любов багатьох охолоне» (див. Матвій 24:12). Нам належить бути більш святими навіть тоді, коли весь світ дозріває у беззаконні; більш чемними і терплячими у брутальному й грубому світі, і бути стійкими серцем навіть тоді, коли впадуть у відчай інші (див. Мороній 10:22).
Надія може передаватися іншим, особливо якщо ми завжди «будемо готові на відповідь кожному . . . про надію, що є в нас» (1 Петра 3:15). Президент Бригам Янг сказав, що коли ми не будемо ділитися знаннями з іншими і робити добро, нас «буде обмежено» в нашому баченні і почуттях (Deseret News Weekly, 9 May 1855, 68).
Якщо ми шукаємо чогось особливого, то можемо робити це, і Дух Святий буде направляти нас, показуючи «усе», що нам слід робити, бо надихати нас - це одна з відведених йому ролей. Слушна нагода допомагати тим, хто втратив надію, - поряд з нами: вона в наших сім'ях, серед сусідів, що живуть поруч, або серед тих, хто живе за рогом. Допомагаючи дитині навчитися читати, відвідуючи стару людину в будинку для пристарілих або просто виконуючи доручення своїх зайнятих, переобтяжених турботами батьків, ми можемо так багато зробити для людей. Навіть просто розмова на євангельські теми може вселити надію. І не звертайте уваги на те, що світ все більше буде розділятися на тих, хто тримається духовних цінностей, і тих, хто від цього світу і все собі дозволяє.
Отже, бувши самі благословенні надією, давайте, як учні Христа, не зосереджуватися лише на собі, а тягнутися до інших, у тому числі й тих, хто з якихось причин «відпадає від надії євангелії» (Колосянам 1:23).
У словах Чарльза Уеслі, на які написано гімн «Come Let Us Anew», сказано, що наше життя і наш час швидко плинуть, і, як відомо, шляхи, якими ми прямуємо, дуже різні. Але всі ті, хто перемагає «терпінням надії і працею любові», почують прекрасні слова: «Зроблено добре і з вірою, тож увійди в мою радість і сідай на мій трон» (Hymns, no. 217).
Нехай одного дня цей чудовий момент настане для вас завдяки євангелії надії - в ім'я нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа, амінь.
Previous
