Пора можливостей Єпископ Х. Девід Бартон Верховний єпископ Настала пора простягнути руку й доторкнутися життя інших, прийняти зобов'язання тримати Суботній день святим, зробити так, щоб світло у наших храмах горіло яскраво. Не так давно, на причасних зборах, вродлива молода жінка сказала, що гарний виступ повинен починатися з витонченого гумору або з віроломного обману. Моя спроможність жартувати фактично нульова, але я можу сказати з глибокою щирістю, що я почуваю себе надзвичайно зручно і безстрашно, коли стою за цією кафедрою. Після закінчення святкування стоп'ятидесятиріччя приходу мормонських піонерів у Долину Солоного озера, наш улюблений пророк привернув нашу увагу, коли сказав: «Настав час обернутися та подивитися в майбутнє. Це пора тисячі можливостей. Нам потрібно ухопитися за них і рухатися вперед. Який це чудовий час для кожного з нас, щоб робити його або її невеличку частину в просуванні роботи Господа до її величної мети. (Gordon B. Hinckley, in Conference Report, Oct. 1997, 90-91; чи Ensign, Nov. 1997, 67). Кожен з нас щодня зустрічається з випробуваннями. Навіть у випробуваннях існують для нас можливості. Якщо ми пізнаємо їх і працюємо над ними, прийде процвітання, щастя і духовне зростання. Ми повинні брати участь у просуванні роботи Господа. Оскільки ми отримуємо безліч можливостей, я б хотів назвати лише кілька з них. Знову і знову нам нагадували з цієї кафедри про дотримання Суботнього дня. Якщо ми не тримаємо Суботній день святим, сьогодні прекрасний час, щоб взяти зобов'язання, ухопитися за цю можливість та отримати обіцяні благословення, які надходять через дотримання дня Суботнього. Багато хто став сприймати фрази «Суботній день» та «день розваг» як синоніми. Мій друг, який управляє кількома невеликими роздрібними магазинами переважно в місцях, де проживають громади святих останніх днів, може точно сказати, коли закінчуються причасні збори, завдяки значному підвищенню рахунків. Відпочинок у різних формах став «господарем Суботнього дня». Коли сестра Бартон і я щойно одружились, ми жили у південно-східній частині Долини Солоного озера. Одного разу, купуючи овочі в маленькому сусідньому магазині, ми побачили Президента Джозефа Філдінга Сміта і його дружину, які також робили покупки у цьому ж магазині. Після кількох таких випадків я, врешті-решт, наважився запитати Президента Сміта, чому він йшов увесь цей шлях з міста, минаючи дюжину овочевих магазинів, щоб зробити покупки саме тут. Дивлячись поверх своїх окулярів, він виразно сказав: «Сину! [Цим він привернув всю мою увагу.] Сестра Сміт і я підтримуємо установи, які тримають Суботній день святим». Дотримання Суботнього дня не є новою порадою. Нам тільки сьогодні говорили про те, що було сказано пророками минулим поколінням, і підтверджено незчисленну кількість разів пророками наших днів. Писання останніх днів вміщує зауваження: І щоб ти міг повніше утримувати себе незаплямованим від світу, ходи в дім молитви і піднось свої священнодійства в мій святий день; Бо істинно це є день, призначений тобі, щоб відпочивати від своїх трудів і виконувати свої обряди для Всевишнього (див. УЗ 59:9-10). Так, я знаю що важко, особливо нашим молодим людям, вибрати дотримуватися Суботнього дня, коли команда, за яку вони так сильно бажають виступати, регулярно планує свої ігри на неділю. Я також знаю, що здається незначним для багатьох, хто має потребу лише в кількох речах, в неділю зупинитися біля магазину і зробити покупку. Але я також знаю, що дотримання Суботнього дня святим є однією з найважливіших заповідей, яких ми повинні дотримуватися, щоб підготувати себе до отримання підказки Духа. Це пора можливостей сім'ям жити праведно і бути причисленим до тих, хто дотримується четвертої великої заповіді: «Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий - субота для Господа, Бога твого». (Вихід 20:8-10). Кілька років тому, Президент Хінклі відповів на зауваження стосовно кількості храмів, у освяченні або переосвяченні яких він брав участь протягом терміну перебування на посаді Генерального Авторитету. Він зазначив, що його бажанням є і надалі брати участь у цій роботі, прийнаймні до того часу, коли ми матимемо сто діючих храмів. Коли я почув це ствердження, елементарно підрахувавши, я збагнув, що кількість діючих храмів та храмів, які знаходились в стані планування і зведення, далеко не сягала сотні. Через те, що верховний єпископат має відповідальність за нагляд у зведенні вже оголошених храмів, я дуже яскраво пам'ятаю, як сказав пророкові: «Президенте, я молюся, щоб Господь благословив вас довгим життям». Я не усвідомлював, що, можливо, саме в той час нашому пророкові було підказано з небес обдумувати шляхи надання більших можливостей гідним сім'ям святих останніх днів отримувати благословення, пов'язані з храмовою роботою. Як і ви, я плакав і радів минулого квітня на Генеральній конференції, коли ми почули як Президент Хінклі сказав: «За останні місяці ми подорожували далеко, відвідуючи членів Церкви. Я був з багатьма, хто має дуже мало з багатств цього світу. Але в серцях вони мають велику палаючу віру стосовно цієї роботи в останні дні. Вони люблять Церкву. . . . Вони люблять Господа і хочуть виконувати його волю. Вони сплачують десятину, якою б скромною вона не була. Вони роблять величезні жертви, щоб відвідати храм. Вони їдуть багато днів, часом у дешевих автобусах і на старих човнах. Вони заощаджують гроші й обходяться без них, щоб поїздка стала можливою. Їм потрібні храми поблизу. . . . Таким чином, я користуюся цією можливістю оголосити всій Церкві програму, за якою буде збудовано 30 невеликих храмів найближчим часом. . . . І це не враховуючи тих 17 будівель, які зараз споруджуються. . . . Усього разом буде 47 нових храмів, крім 51, діючого зараз. Я думаю, що нам краще б додати ще 2, щоб було рівно 100 на кінець цього століття» (in Conference Report, Apr. 1998, 115; чи Ensign, May 1998, 88). На початку цього розподілу, наші батьки були благословенні можливістю надзвичайно жертвувати на будівництво храмів. Вони щедро давали від свого убогого статку, і крім того важко фізично працювали. В часи завершення будівництва храмів в Кертленді та, пізніше, Наву, жертвування святих були величезними. Вони були благословенні за те, що відгукнулися. Після міграції святих до гірських вершин, храми почали з'являтися у багатьох регіонах Заходу. Кожний проект представляв величезне жертвування. Божественно обіцяні благословення чекали на тих, хто уможливив для себе брати участь у будівництві. Пора можливостей, яка очікує нас сьогодні в храмовому служінні, відрізняється від тієї, минулої. Нам не потрібно забивати цвяхи, різьбити каміння, пиляти ліс, заливати бетон або працювати на будівництві храмів. Однак нам надається можливість вірно платити десятину, щоб будівництво храмів і робота Господа могли просуватися вперед. Ми також повинні пройти випробування, щоб бути гідними запропонувати себе для проведення священних обрядів за тих, хто жив до нас. Дуже просто визначена, велична можливість сімей святих останніх днів - бачити, що вогні в наших храмах горять рано вранці і пізно ввечері. Мабуть, ми можемо створити необхідність горіти їм по ночах, як це трапляється зараз в деяких храмах у вихідні дні. Кілька років тому головна телефонна компанія використала в своїй рекламі фразу: «Простягніть руку й доторкніться кого-небудь». Президент Хінклі неодноразово нагадував нам про безліч можливостей зробити це. Говорячи про тих, хто не так давно приєднався до нас, він описав потребу в тому, щоб простягнути руку й доторкнутися до них любов'ю та почуттям товариськості; до неактивних - підтримкою, щирою любов'ю і цілковитим прощенням, якщо це потрібно; до наших сусідів, товаришів та друзів, які не нашої віри - благословенням бути під впливом Духа через наші слова та справи. Недавно на навчальних зборах рад колів та приходів, які відбувалися як частина конференції колу, яку я відвідав, добре підготовлені виступи зосередили увагу на можливостях краще бути дружніми, ніж замкнутими, якщо ми хочемо впливати на новонавернених і менш активних членів, так само як і на не членів Церкви. Сестра Лора Чіпман, президент Товариства молодих жінок колу, запропонувала п'ять кроків, які допоможуть нам стати дружніми. Ось вони: (1) Самоаналіз - чи не змушуємо ми декого почуватись незручно або небажаними через наше ставлення або поведінку, самі того не помічаючи? (2) Розпізнавати - чи знаємо ми недавно охрищених, менш активних або не членів Церкви, які живуть в наших районах або громадах? (3) Індивідуалізувати - чи намагаємось ми дізнатися про інтереси, таланти і уміння тих, з ким ми бажаємо товаришувати? (4) Запрошувати - чи запрошуємо ми наших сусідів та друзів на церковні заходи? (5) Заохочувати - чи є шляхи застосування вмінь, талантів та можливостей тих, з ким ми намагаємося подружитися? Недавно я відвідав похорон мого друга дитинства. У цього брата було захворювання з народження. Він міг розуміти досить непогано про що йде мова, але він не міг читати або писати. Його спроможність говорити обмежувалась кількома невиразними словами, які промовлялися його власною мовою. Дехто з нас міг розпізнати деякі його слова. Незважаючи на це, ми, здебільшого, могли сказати відповідно до тону, з яким промовлялися слова, чи виражав він хвилювання, чи безмежну любов. Майже всі роки дитинства Лінн провів у спеціальній школі, розташованій далеко від дому. Літо та свята він проводив вдома, з родиною. Протягом останніх сімнадцяти років, Лінн, який пережив всю свою сім'ю, жив у будинку для пристарілих, де його могли найкраще доглянути. Коли Лінн помер, один з його близьких друзів влаштував похорон в домі зборів, який ми відвідували ще хлопчиками. На похороні були присутніми його дорогі друзі, персонал з будинку для пристарілих, декілька членів приходу, які пам'ятали його ще з тих далеких часів, та близько десяти друзів дитинства зі своїми сім'ями. Кілька братів, які залишались близькими для Лінна протягом довгого, часто самотнього перебування в будинку для пристарілих, тепло висловились. Всі наші спогади відновилися протягом служби. Один з друзів пригадав, як колись на Недільній школі вчитель запросив нас принести свої свідчення. Послідовно викликавши нас, він навмисно пропустив Лінна, мабуть відчуваючи, що той не відповість із розумінням. З усім праведним обуренням, яке Лінн міг зібрати, він дав знати вчителеві, що очікував своєї можливості висловитися. Не дивлячись на те, що ми небагато зрозуміли зі сказанного, ми відчули його любов і глибину сильного духа, трагічно замкнутого в тілі, яке не могло повноцінно функціонувати. На тому уроці був сильний дух! Коли персонал та запрошені з будинку для пристарілих висловили свою щиру любов, було зрозуміло, що Лінн, своїм смиренням, простягнув руку й доторкнувся їх життя. Протягом похорон з'ясувалося, що прийнаймні троє наших друзів дитинства та їхні сім'ї пропонували свою допомогу і служити Ліннові: регулярно відвідували його, брали у довгі автомобільні подорожі, запрошували на обід з особливих нагод і на дні народження. Коли історії та спогади завершилися, всі ми усвідомили, що наш фізично неповноцінний, подібний до ангела друг, дав нам і прекрасним співчутливим сім'ям, які часто висловлювали свою любов, набагато більше, ніж він будь-коли отримував від нас. Так, насправді, сьогодні пора можливостей. Настала пора простягнути руку й доторкнутися життя інших, прийняти зобов'язання тримати Суботній день святим, і зробити так, щоб світло у наших храмах горіло яскраво; це тільки деякі з цих можливостей. Я свідчу про живого Батька на небесах та його Сина, нашого Спасителя і нашого Викупителя, які нас безмежно люблять і які бажають, щоб ми хапалися за велику кількість можливостей, яку нам запропоновано. Я усвідомлюю і висловлюю свою любов до нашого дорогого Пророка, який несе наш стяг з великою відданістю, мужністю та величністю. В ім'я Ісуса Христа, амінь.