Вдячність Старійшина Гордон Т. Уаттс Сімдесятник Сильне бажання і готовність служити безпосередньо відображають нашу вдячність. Моє дитинство пройшло на невеликій сімейній фермі, і я відчував себе там, як на небі. І це було, не дивлячись на те, що часто нашій бідній сім'ї не вистачало грошей, щоб перекрити дах повністю. Наша вбиральня була розташована на вулиці далеченько від будинку, і нам доводилося враховувати це. Іноді траплялося й таке, що на моїй виношеній сорочці петельок було більше, ніж ґудзиків. Я пам'ятаю суботні вечори, коли ми милися перед гарячою піччю, і наші тіла відчували цю різницю температур - то була така розкіш. Потім щось змінилося. Я пішов до школи і почав помічати, що інші мають те, про існування чого я навіть і не знав. Хтось був гарно одягнений, мав прекрасні будинки з сучасними зручностями, їздив на новеньких автомобілях. Багатьом моїм одноліткам не треба було вставати рано і поратися на фермі перед тим, як іти до школи, і повертатися додому аж пізно ввечері, і знову братися за ту саму роботу. У той час, як вони користувалися популярністю і були впевнені в собі, я ставав нерішучим і сором'язливим. На жаль, коли я почав порівнювати свій кошик благословень з незкінченною безліччю благословень інших, то почав забувати, яким же я був щасливим з тим своїм кошиком. І як наслідок, я почав забувати, як бути скромним, і це спотворювало моє уявлення про реальність, і я навчився невдячності. Очікування більших благословеннь, ніж ті, що ми маємо, може викликати у нас почуття, що нам дано недостатньо. Вдячність має багато ознак і різних форм виявлення. Невизнання Господньої руки у всьому, що маємо, може невдовзі призвести до егоїстичної поведінки. Спаситель був тим, хто дякував завжди, проте зрідка дякували і йому. «І, коли входив до одного села, перестріли Його десять мужів, слабих на проказу, що стали здалека. І голос піднесли вони та й казали: «Ісусе, Наставнику, - змилуйсь над нами!» І, побачивши їх, Він промовив до них: «Підіть і покажіться священикам!» І сталось, коли вони йшли, то очистились. . . . Один же з них, як побачив, що видужав, то вернувся, і почав гучним голосом славити Бога. І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самарянин був. . . . Ісус же промовив у відповідь: «Чи не десять очистилось, - а дев'ять же де?»1 Розмірковування над питанням Спасителя, «а дев'ять же де?» викликає в душі глибокі роздуми. У зверненні Президента Хінклі на відкритті цьогорічної квітневої конференції було сказано: «Отже, мої дорогі брати і сестри, радіймо разом тепер, святкуючи з подякою чудесні вчення і їхнє застосування, що прийшли як дар від Господа в цей найславетніший час його роботи. . . . Будьмо завжди вдячними за ці дорогоцінні дари і привілеї і добре виконуймо нашу частину, як належить тим, хто любить Господа».2 Незважаючи на всі «дорогоцінні дари й привілеї», про які сказав пророк, ми часто не впізнаємо наші рясні благословення. І не менш важливо те, що деякі вияви подяки не є такими, яких очікує Господь. В УЗ 59:21 написано, що нічим людина не ображає Бога, та ні проти кого не розпалюється гнів його, окрім тих, хто не визнають у всьому його руки і не виконують його заповідей».3 Вдячність починається зі ставлення людей. У той час, як одні сприймають все, що трапляється в житті, позитивно, інші вбачають тільки негативне, незважаючи на те, що, як правило, живуть в хороших умовах. Ми повинні бути уважними, щоб не стати причетними до постійно зростаючої кількості невдячних людей, які у своїх нещастях стали нечутливими до благословень. Радість та щастя походять від вдячності. Нещодавно ми з сестрою Уаттс повернулися з іншої частини світу, де прожили три роки, працюючи з дуже добрими та люб'язними людьми. Якщо щастям вважати мирські надбання, то більшість з цих святих можна було б назвати нещасливими. Але вони були дуже вдячними і виражали це через свою радість. Було видно, що хоч вони і живуть у дуже несприятливих природних умовах, все ж залишаються чудовими людьми. Їхня радість виростала з вдячності за євангелію Ісуса Христа і ті благословення, які вони отримують, живучи за принципами, яких їх було навчено. Один президент округу виявляв свою вдячність за те, що мав велосипед і міг виконувати своє покликання завдяки цьому. Здавалося, що чим більше він їздив на велосипеді, тим щасливішим він ставав. Я думаю, є в цьому урок: якщо ми починаємо бути невдячними, то може нам потрібно трошки сильніше тиснути на педалі? Сильне бажання і готовність служити безпосередньо відображають нашу вдячність. Старійшина Джеймс Е. Талмедж сказав: «Вдячність і покірність - сестри-близнюки, гордість - ворог обох».4 Президент Джеймс Е. Фауст сказав: «Вдячне серце - початок сили».5 У часи випробувань ми можемо приймати з вдячністю те, що має прийти, з вдячністю за благословення і дари, які Господь має в запасі для тих, хто виконує заповіді і служить йому з вдячністю. Один мій щирий друг і колишній сусід, який сприйняв учення євангелії в нашому домі багато років тому, нещодавно пережив пекучий біль, втративши улюблену дружину. Його слова невимовної вдячності за євангелію, храмові завіти та вічний шлюб, які він сказав нещодавно, закарбувалися в моїй пам'яті. Коли він втратив дружину, це знання принесло йому заспокоєння, яке б він не відчував, якби не був членом Церкви. До його слів: «Як я можу віддячити вам за те, що ви поділилися з нашою сім'єю цим вічним і великим даром?» я хочу додати свої слова невимовної подяки нашому Небесному Батьку та його Сину, Ісусу Христу, за ці «дорогоцінні дари і привілеї», що призначені для всіх нас. «І той, хто отримує з вдячністю, буде мати славу, земних благ буде дано йому у сто разів більше, і навіть ще більше».6 Бог є тим, хто дає милостиво, і я свідчу про нього і його Сина, Ісуса Христа. В ім'я Ісуса Христа. Амінь. ПОСИЛАННЯ 1. Лука 17:12-17. 2. «We Bear Witness of Him», Ensign, May 1998, 6. 3. Див. УЗ 59:21. 4. Sunday Night Talks, 2nd ed. (1931), 483. 5. «Gratitude as a Saving Principle», Ensign, May 1990, 86. 6. Див. УЗ 78:19.