Старійшина Роберт Д. Хейлз
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Якщо ми шукаємо істини, розвиваємо віру в Нього, і . . . щиро каємося, . . . ми сягнемо духовної зміни серця, яку може вчинити лише наш Спаситель. Наші серця буде оновлено.
Багато з вас знає, що з того часу, як ми збиралися на Генеральній Конференції у квітні минулого року, я пережив третій інфаркт, через що довелося робити операцію по шунтуванню. Дякуючи кваліфікованим лікарям, дбайливому і добре навченому медперсоналу, дружині Мері - моїй терплячій, люблячій і незмінній піклувальниці, і молитвам, що їх так багато людей підносило заради мене, я був благословенний відновленим здоров'ям і силою. Дякую вам за вашу турботу і ваші молитви.
Сьогодні я хочу говорити про те, як можна полегшити процес видужування душі. Це послання спрямовано на те, щоб повести вас і мене до Великого Цілителя, Господа і Спасителя Ісуса Христа. Це план, що включає в себе читання Писань, молитву, роздуми, а в разі необхідності - покаяння, а також уздоровлення миром і радістю його Духа. Дозвольте мені поділитися тим, про що я думав видужуючи.
Поки я лежав на ліжку в лікарні, а потім кілька тижнів дома, моя фізична активність була суворо обмежена сильним болем, який скував моє ослаблене тіло, але я пізнав радість вивільнення розуму, що замислювався над значенням життя і вічностей. Через те, що з мого календаря на кілька тижнів було начисто стерто збори, завдання й зустрічі, я міг повернути свою увагу від адміністративних питань до питань вічності. Господь сказав нам: «Нехай урочистість вічності почине на вашому розумі» (див. УЗ 43:34). Я відкрив, що процес видужування затримався б, якби я думав лише про біль. Я знайшов, що роздуми є дуже важливим елементом процесу видужування і для душі, і для тіла. Біль приводить вас до смирення, яке дозволяє замислюватися. Я вдячний за те, що зміг пережити це.
Глибоко обдумавши мету болю і подумки дослідивши ті речі, яким зміг навчитися на власному досвіді, я почав розуміти біль трохи краще. Я пізнав, що фізичний біль і уздоровлення тіла після серйозної операції є дивовижно подібними до духовного болю і зцілення душі в процесі покаяння. «Отже, не турбуйтеся про тіло, ані про життя тіла; але турбуйтеся про душу і про життя душі» (див. УЗ 101:37).
Я прийшов до розуміння того, наскільки марними є запитання чому, а що якби і якби тільки, на які у смертному житті нам не дочекатися відповіді. Щоб отримати Господню втіху, потрібно виявляти віру. На запитання: «Чому я? Чому наша сім'я? Чому зараз?» звичайно неможливо дати відповідь. Ці запитання зменшують духовність і можуть знищити віру. Нам слід витрачати час і енергію на розбудову віри, звертаючись до Господа і прохаючи його дати силу для подолання болей і випробувань цього світу, щоб витримати до кінця і здобути глибше розуміння.
Сказано в Приповістях «замислюватися над путтю життя» (див. Приповісті 5:6). Замислюючись над «путтю життя», ми можемо спрямувати її до праведності і відчувати, що Дух керує нами. «Бенкетуйте словами Христа; бо ось, слова Христа скажуть вам усе, що вам треба робити» (2 Нефій 32:3).
Якщо ви і я хочемо бенкетувати словами Христа, то маємо вивчати Писання і вбирати в себе його слова, замислюючись над ними і включаючи їх в кожну думку і кожний вчинок.
Так само, як і вивчення слів Христа, предметом роздумів є старанна, сповнена віри молитва й прислухання до Духа. В одкровенні, даному нам через Джозефа Сміта, Господь сказав:
«Я кажу вам, мої друзі, я залишаю вам ці висловлювання, щоб ви обдумали їх у ваших серцях, із заповіддю, яку я даю вам, щоб ви кликали мене, поки я поруч.
Наближайтеся до мене, і я наближуся до вас; шукайте мене старанно, і ви знайдете мене; просіть, і отримаєте; стукайте, і відкриють вам» (див. УЗ 88:62-63).
Роздуми відвертають наші думки від пересічних речей цього світу і наближають нас до ніжної і керуючої руки нашого Творця, за умови, що ми уважно слухаємо «спокійний тихий голос» Святого Духа (див. 1 Царів 19:12; 1 Нефій 17:45; УЗ 85:6). В Ученні і Завітах Господь звертається до Девіда Уітмера: «Твій розум перебував на тому, що від землі, більше, ніж на тому, що . . . від твого Творця . . . ; ти не зважав на мого Духа. . . .» (див. УЗ 30:2).
Роздуми про Господа - про його слово, його вчення, його заповіді, його життя, його любов, дари, які він надав нам, його спокуту, вчинену заради нас - викликають глибоке почуття подяки за нашого Спасителя, за життя і благословення, які він дав нам.
Останні місяці принесли нам особливі моменти у сім'ях, які пережили весь той біль, що супроводжує мирне закінчення життя одного з членів родини. Коли дорога вам людина помирає і готується залишити смертне життя, члени сім'ї відчувають її спокій і готовність піти. Члени сім'ї переживають біль розлуки, але втішені через благословення священства, сімейні молитви і знання про Воскресіння, вони отримують впевненість у воз'єднанні з тими, кого люблять, у не такому вже й далекому майбутньому. Вони вірують у Господа і покладають свою довіру на нього, і це допомагає їм не перейматися запитаннями чому і якби і відчувати спокій Духа Господнього.
Наш Спаситель знає серце кожного з нас. Він знає біль наших сердець. Якщо ми шукаємо істини, розвиваючи віру в нього, і при необхідності щиро каємося, ми сягнемо духовної зміни серця, яку може вчинити лише наш Спаситель. Наші серця буде оновлено.
Покаяння приносить духовне уздоровлення душі. Звертаючись до свого народу, цар Веніямин сказав:
«Отже, якщо та людина не покається і залишиться, і помре ворогом Богові, вимоги божественної справедливості пробудять її безсмертну душу до живого відчуття своєї власної провини, яке змусить відступити її від присутності Господа, і сповнить її груди провиною, і болем, і мукою, які схожі на невгасимий вогонь, чиє полум'я піднімається на віки вічні» (Мосія 2:38).
Поки я терпів фізичний біль, я також думав про біль і муку душі, які є набагато глибшими. Я думав про той біль, який відчував наш Спаситель Ісус Христос - не лише про той гострий і нестерпний фізичний біль на хресті, але хронічний, мученицький, відчайдушний біль через неслухняність людства.
Цар Веніямин пророкував про Спасителя: «І ось, він витерпить спокуси, і біль у тілі, голод, спрагу і втому, навіть більше, ніж людина може витерпіти, якщо це не до смерті; бо знай, кров виступить з кожної пори, таким великим буде його страждання за злочестивість і мерзоти його народу» (Мосія 3:7).
Не фізичні страждання були для Господа найглибшими та найтяжчими - і не знущання, і не те, що його били і плювали на нього; і навіть не те, що його зреклися ті, кого він любив, а один з них зрадив, і не саме розп'яття. Хоча всі ці події були реальними і кожна була дуже болісною, найтяжчий біль Спокути Спаситель перетерпів, щоб допомогти грішникові зцілитися:
«Бо ось, я, Бог, перетерпів все це за всіх, щоб вони могли не страждати, якщо покаються;
Але якщо вони не покаються, вони мусять страждати саме так, як я;
Стражданням, що змусило мене, самого Бога, найвищого з усіх, тремтіти від болю, і кровоточити кожною порою, і страждати тілом і духом» (див. УЗ 19:16-18).
Цікаво зауважити, що за винятком Книги Йова та небагатьох інших місць, у Писаннях рідко згадується фізичний, земний біль. Біль, про який найчастіше йдеться в Писаннях, це біль і розпач Господа та його пророків за неслухняні душі.
Алма молодший дає нам яскравий приклад, описуючи своє навернення. Алма був бунтівним до такої міри, що ходив з синами Мосії, «прагнучи знищити Церкву Бога» (Алма 36:6). Чи можете ви уявити біль і муки серця Алмових батьків, а також - і це є навіть більш важливим - біль і муки серця Небесного Батька та Ісуса, які зрештою послали ангела сказати йому: «Якщо ти не хочеш бути знищеним сам, не намагайся більше знищити церкву Бога» (Алма 36:9). Те, що Алма за власним вибором став неслухняним було само по собі болісним, але він іще спричиняв інших людей бунтувати проти слова Божого.
Алма описує те, що він відчув, побачивши ангела. Він сказав, що тортури пригадування свого бунту і всіх своїх гріхів і беззаконь були наче «муки пекла» (Алма 36:13). Біль, який пережив Алма, перебільшував фізичний. Він «був виснажений вічним катуванням» (Алма 36:12), причиною чого були неслухняність і бунт проти Бога.
Усвідомивши серйозність своїх гріхів і повернувшись до Бога, він сказав: «Не може бути нічого такого гострого і такого гіркого, якими були мої муки . . . з іншого боку, не може бути нічого такого гострого і солодкого, якою була моя радість» (Алма 36:21).
Радість прийшла до нього через смиренне покаяння. Від того часу Алма і всі, хто були з ним, включаючи синів Мосії, пішли в народ, намагаючись «виправити всю шкоду, якої вони завдали церкві, сповідаючись у всіх своїх гріхах» (Мосія 27:35), і намагаючись приводити душі до Христа.
Лише завдяки тому, що Алма покаявся і просив прощення у Господа, він зміг залишити в минулому свій біль і здобути радість і світло євангелії. Господь учив нефійців, що знання істини, ретельна віра та істинне покаяння приносять зміну серця. Алма пережив могутню зміну серця.
У цьому смертному житті кожний з нас відчуває біль у тому чи іншому прояві. Біль може прийти внаслідок нещасного випадку або тяжкої хвороби. Ми можемо відчувати сильний біль, що приходить із сумом, коли помирає хтось, кого ми любили, або коли наша любов залишається нерозділеною. Біль може прийти з відчуттям самотності або пригніченності. Часто це трапляється, коли ми не слухаємося заповідей Божих, але це також приходить і до тих, хто робить усе можливе, аби їхнє життя відповідало прикладові Спасителя.
Писання навчають, що «є потреба в тому, щоб була протилежність у всьому» (2 Нефій 2:11). Так само як кожний з нас знає часи радості і щастя, до кожного смертного приходить і біль. Як же нам ставитися до тих моментів життя, коли ми відчуваємо фізичний або емоційний біль?
Старійшина Спенсер В. Кімбол сказав: «Ми знали перед тим, як народилися, що йдемо на землю за тілами і досвідом і що будемо мати радощі і печалі, біль і втіху, легкість і труднощі, здоров'я і недуги, успіх і розчарування; і ми знали також, що помремо. Ми сприйняли всі ці майбутні можливості з радісним серцем, жадаючи пізнати і приємне, і неприємне. . . . Ми бажали прийти у життя, яким би воно не було для нас» (Elder Spencer W. Kimball, Improvement Era, March 1966, «Tragedy or Destiny,» page 217).
Старійшина Орсон Ф. Уітні написав: «Жоден біль, що ми відчуваємо, жодне випробування, через яке проходимо, не є даремним. Це служить нам за навчання, розвиваючи в нас такі якості, як терпіння, віру, силу духа і смирення. Все, що ми зносимо, і все, що терпимо, - а надто, коли ми зносимо терпляче, - все це зміцнює характер, розширює душу і робить нас більш делікатними і милосердними, більш гідними зватися дітьми Бога, . . . і саме через сум і страждання, тяжку працю і нещастя ми здобуваємо освіту, за якою ми сюди й прийшли» (Quoted in Improvement Era, March 1966, «Tragedy or Destiny,» page 211).
Коли ми відчуваємо біль, дуже важливим для процесу одужання стають ті, хто опікується нами. Турботливі лікарі, медсестри, психотерапевти, любляча дружина, батьки, діти і друзі втішають нас, коли ми хворіємо, прискорюючи одужання. Приходить час, і незалежно від нашого бажання залишатися незалежними, нам доводиться довірити іншим турбуватися про нас. Ми маємо ввірити себе їм. Ті, хто піклується про нас, допомагають у процесі уздоровлення.
Найкращий опікун - Господь. Ми маємо ввірити себе Господові. Відтак ми залишимо все, що спричиняє нам біль, і все передамо йому. «Свого тягара поклади ти на Господа, - і тебе Він підтримає» (Псалом 55:23). «І тоді нехай Бог дарує вам, щоб ваші тягарі були легкими через радість в його Синові» (Алма 33:23). Через віру в Господа, і довіру до нього, і слухняність до його поради ми стаємо гідними причасниками спокути Ісуса Христа і одного дня повернемося і будемо жити з ним.
Покладаючи нашу віру і надію на Господа, ми повинні боротися з болем день за днем, а часом - година за годиною, навіть - мить за миттю; але, зрештою, ми починаємо розуміти ту чудову пораду, що її було дано пророкові Джозефу Сміту, коли той долав біль, відчуваючи себе покинутим та одиноким у в'язниці Ліберті:
«Сину мій, мир душі твоїй; твої біди і твої страждання будуть лише на коротку мить;
А тоді, якщо ти витерпиш їх добре, Бог піднесе тебе на височінь; ти переможеш усіх своїх ворогів» (див. УЗ 121:7-8).
Мої дорогі брати й сестри, коли життя несе нам біль, іспити, випробування, наближайтеся до Спасителя. «Чекайте Господа, . . . шукайте його» (Ісая 8:17; 2 Нефій 18:17). «Ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати - і не потомляться, будуть ходити - і не помучаться!» (Ісая 40:31). Уздоровлення приходить у Господній час і в Господній спосіб; майте терпіння.
Наш Спаситель чекає, що ми прийдемо до нього через вивчення Писань, роздуми і молитву до нашого Небесного Батька. Подолання бід приносить великі благословення й уроки. А коли нас підсилено й зцілено, ми можемо самі підносити й посилювати інших нашою вірою. Тож будьмо у Господніх руках знаряддям благословення тим, хто переживає біль. Я залишаю вам своє свідчення, що Бог живе, і що Ісус є Христос, і що він чекає, щоб ми прийшли до нього за порадою і співчутливою опікою. Нехай Господні благословення зійдуть на кожного з нас, коли ми проходимо через випробування життя самі або через них проходять ті, кого ми любимо. За це і молюся я, в ім'я Ісуса Христа, амінь.
Previous
