Не забувайте дякувати Президент Томас С. Монсон Перший радник у Першому Президентстві Чи дякуємо ми Богові «за невимовний дар Його» (2 Коринтянам 9:15) і його чудові благословення, які так рясно вилилися на нас? У далекій землі у стародавні часи Ісус подорожував до Єрусалима. «Він . . . проходив поміж Самарією та Галілеєю. І, коли входив до одного села, перестріли Його десять мужів, слабих на проказу, що стали здалека. І голос піднесли вони та й казали: «Ісусе Наставнику, - змилуйсь над нами!» І, побачивши їх, Він промовив до них: «Підіть і покажіться священикам!» І сталось, коли вони йшли, то очистились. . . Один же з них, як побачив, що видужав, то вернувся і почав гучним голосом славити Бога. І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самарянин був. . . Ісус же промовив у відповідь: «Чи не десять очистилось, - а дев'ять же де? Чому не вернулись вони хвалу Богові віддати, крім цього чужинця?» І сказав Він йому: «Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!»1 У 30-му псалмі Давид запевняє: «Господи, Боже мій, - повік славити буду Тебе!»2 Апостол Павло проголосив у своєму Посланні до Коринтян: «Дяка Богові за невимовний дар Його!»3 і у Посланні до Солунян: «Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі»4. Мої брати і сестри, чи дякуємо ми Богу «за невимовний дар» і чудові благословення, які він рясно вилив на нас? Чи зупиняємося ми й розмірковуємо над словами Аммона: «Тож мої браття, ми бачимо, що Бог є дбайливим до кожного народу, на якій би землі вони не були; так, він рахує свій народ. . . над усією землею. Тож це і є моя радість і моя велика молитва подяки; так, і я буду складати дяку моєму Богові завжди»?5 Роберт У. Вудрафф, видатний керівник у бізнесі в минулому, їздив по Сполучених Штатах, читаючи лекцію під назвою «Короткий виклад курсу про людські стосунки». У своїй лекції він говорив, що в англійській мові існує два найбільш важливих слова: «Дякую вам». Грасьяс, данке, мерсі - якою б мовою ви не розмовляли, але якщо ви часто промовляєте слово «дякую» - це підтримає ваш дух, розширить дружні стосунки й піднесе ваше життя до вищих доріг в напрямку вдосконалення. З'являється простота, навіть щирість, коли говорять «дякую». Красота і красномовність виразу вдячності відображена в оповіданні, надрукованому в газеті декілька років тому: У п'ятницю поліція Округу Колумбія продавала з аукціону приблизно 100 незапитаних велосипедів. «Один долар», - сказав 11-річний хлопчик, коли почалися торги за перший велосипед. Однак, люди пропонували більшу ціну. «Один долар», - повторював з надією хлопчик кожного разу, коли починали продавати інший велосипед. Аукціоніст, який продавав з аукціону вкрадені чи загублені велосипеди протягом 43 років, помітив, що надії хлопчика, здавалося, зростали, коли виставлявся на продаж гоночний велосипед. Нарешті залишився тільки один гоночний велосипед. Запропонована ціна була вісім доларів. «Продано цьому хлопчику за дев'ять доларів», - сказав аукціоніст. Він узяв вісім доларів зі своєї кишені й попросив хлопчика додати його долар. Хлопчик віддав його у вигляді монет, з одного, п'яти, десяти і двадцяти п'яти центів, узяв свій велосипед і почав від'їжджати. Але проїхав тільки декілька метрів. Обережно припаркувавши свою нову власність, він повернувся, з вдячністю обняв за шию аукціоніста і заплакав. Коли останнього разу ми відчували вдячність так глибоко, як цей хлопчик? Вчинки інших стосовно нас могли б не бути такими зворушливими, але певно були деякі вчинки, які вимагали виразу нашої вдячності. Пісня, яка часто співалася на недільній школі за часів нашої юності переносила дух вдячності в глибини наших душ: «Часом хмара набіга і буря б'є, Часом нелегким бува життя твоє, Всі благословення коли б ти згадав, Вразила б відразу велич Божих справ»6. Космонавт Гордон Купер, перебуваючи на земній орбіті 30 років тому, висловив свою чудову й просту молитву вдячності: «Батьку, особливо дякую тобі за можливість брати участь у цьому польоті. Дякую тобі за привілей бути тут, у цьому надзвичайному місці, спостерігати всі ці приголомшуючо чудові речі, які ти створив»7. Ми вдячні за благословення, які не можемо перерахувати, за дари, які не можемо оцінити, «за книги, музику, мистецтво й великі винаходи, які зробили ці благословення корисними . . . ; за сміх маленької дитини; . . . за засоби, що полегшують страждання людей . . . і збільшують . . . радість життя; . . . за все хороше і що піднесене»8. Пророк Алма наполегливо радив: «Радься з Господом в усіх своїх діяннях, і він направлятиме тебе на добре; авжеж, коли ти лягаєш вночі, лягай з Господом, щоб він міг доглядати тебе у твоєму сні; і коли ти прокидаєшся вранці, нехай твоє серце буде сповнене подяки до Бога; і якщо ти будеш робити так, ти будеш піднесений в останній день»9. Я б хотів навести три випадки, коли я вірю, що щире «дякую» могло б підбадьорити тих, хто відчуває розпач, надихнути на добрі вчинки й наблизити благословення небес до випробувань наших днів. По-перше, я б хотів висловити подяку нашим батькам за життя, за піклування за жертвування, за бажання дати нам знання про план щастя Небесного Батька. З Сінаю гриміли слова спрямовані до нашої совісті: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!»10 Я не знаю більш приємних слів, сказаних батькам, ніж слова Спасителя на хресті: «Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже матері: «Оце, жоно, твій син!» Потім каже до учня: «Оце мати твоя!» І з тієї години той учень узяв її до себе»11. Далі, чи думали ми при нагоді про конкретного вчителя в школі чи Церкві, який намагався збільшити наше бажання вчитися, який поступово привів нас до зобов'язання чесно жити? У цій історії розповідається про групу чоловіків, які розповідали про людей, що вплинули на їхнє життя і яким вони були дуже вдячні. Один чоловік згадав про вчительку середньої школи, яка познайомила його з Теннісоном. Він вирішив написати їй і подякувати. З часом прийшла відповідь учительки, написана слабким нерозбірливим почерком: «Мій дорогий Віллі! Я не можу переказати тобі, яке велике значення для мене має твій лист. У свої 80 я живу одна у маленькій кімнаті, сама готую собі їжу, я самотня, як останній лист, який залишився на дереві. Тобі буде цікаво знати, що я навчала в школі протягом 50 років, і твій лист був першою подякою, яку я коли-небудь одержувала. Він прийшов сірим, холодним ранком і втішив мене як ніщо за ці роки». У нас є вічний борг вдячності усім тим, у минулому й майбутньому, хто віддав так багато усього себе, щоб ми могли одержати так багато для себе. По-третє, я згадую про слово «дякую» по відношенню до рівних. Підлітковий вік може бути важким як для підлітків, так і для їхніх батьків. Це - час спроб у житті хлопчика або дівчинки. Кожний хлопчик хоче бути членом футбольної команди, кожна дівчинка хоче бути прекрасною королевою. «Бо багато покликаних, - та вибраних мало»12 - цей вислів підходить для даної ситуації. Дозвольте мені розповісти про сучасне чудо, яке сталося десь рік, або щось біля цього у середній школі Мюррей недалеко від Солт-Лейк-Сіті, де кожна особа була переможцем і жодний не зазнав поразки. Стаття у газеті яскраво висвітила цю подію. Вона мала назву «Осінній бал виявляє істинний дух: учні обрали 2 дівчат з вадами до королівської родини школи Мюррей». Стаття починалась так: «Тед і Рут Айр зробили те, що не могли зробити будь-які інші батьки. Коли їхня дочка, Шеллі, стала фіналісткою змагань у середній школі Мюррей, на яких визначалася королева осіннього балу, вони порадили їй старанно змагатися, навіть якщо вона не переможе. Вони пояснили, що тільки одна дівчина з 10 буде обрана королевою . . . Коли увечері в четвер, представники учнівського жюрі увінчували короною обраних на балу [членів королівської родини] у шкільному гімнастичному залі, Шеллі Айр відчула себе частиної цієї події. 17-річна старшокласниця, народжена з синдромом Дауна, була обрана шкільними товаришами королевою осіннього балу. . . . Коли Тед Айр супроводжував свою дочку в гімнастичному залі, де представляли кандидатів, зал вибухнув гучними вигуками й оплесками. Люди стоячи вітали їх оплесками» Так само, стоячи, вітали оплесками тих, хто супроводжував Шеллі, одна з них, Ейпріл Персчон, мала фізичні й розумові вади, які були наслідком крововиливу мозку, який стався, коли їй було 10 років. Коли оплески припинилися, завуч, Гло Мерріл, сказав: «Сьогодні увечері . . . учні голосували за внутрішню красу». . . . Явно зворушені, батьки, шкільна адміністрація й учні відверто плакали. Один учень сказав: «Я такий щасливий, я плакав, коли вони вийшли. Я думаю, що середня школа Мюррей просто чудова, тому що зробила це»13. Я виявляю щире «дякую» всім і кожному, хто зробив цей вечір незабутнім. Думаю слова шотландського поета Джеймса Беррі дуже слушні: «Бог дав нам пам'ять, щоб червневі рози були в грудні нашого життя». У серпні цього року відбулася трагедія в окрузі Солт-Лейк. Про це сповіщалося в пресі на місцевому й загальнодержавному рівні. П'ять маленьких дівчат - таких юних, таких живих, таких ніжних - сховалися, як часто роблять діти, граючись у піжмурки, у багажнику машини батька. Кришка багажника закрилася, вони не могли вилізти й усі померли від теплового перегріву. Уся громада поставилася до смерті Аліши, Ешлі, Маккеллі, Одрі та Джеши з великою добротою, чуйністю й уважністю. Приносили квіти, їжу, дзвонили по телефону й молилися. У неділю, після цієї приголомшуючої події, довгий ряд автомобілів із засмученими пасажирами дуже повільно тягнувся повз будинок Смітів, де відбувся цей нещасний випадок. Сестра Монсон і я були серед тих, хто таким чином виказував своє співчуття. Коли ми їхали, то відчували, що були на святій землі. Ми буквально повзли, пересуваючись з дуже малою швидкістю по вулиці. Це було так, ніби ми бачили дорожній знак «Будь ласка, їдьте повільно; граються діти». Сльози навернулися на очі і співчуття переповнило наші серця. На похороні, так само як напередодні ввечері, тисячі пройшли повз труни і виказали підтримку засмученим батькам, бабусям і дідусям. У двох з трьох сімей більше не було дітей, крім померлих. Часто смерть приходить як зловмисник. Це - ворог, який несподівано з'являється в середині свята життя, забираючи його вогні й веселощі. Вона відвідує старих, коли вони невпевнено тримаються на ногах. Її виклик чують ті, хто тільки досягнув середини на своєму життєвому шляху, і часто вона заглушає сміх малих дітей. На похоронній службі цих п'ятьох ангелів я порадив: «Є одна фраза, яку треба виключити з ваших думок і слів, які ви вимовляєте вголос: «Якби тільки». Вона не допомагає і не вселяє духа зцілення й спокою. Замість цього давайте згадаємо слова з Приповістей: «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки»14. Перед тим, як труни було закрито, я зауважив, що кожна дитина має улюблену іграшку, улюблений дарунок, який вона міцно обіймає. Це відображено в словах поета Юджина Філда: «Маленький іграшковий собака вкрився пилом, Але стоїть стійко й твердо; І маленький іграшковий солдат почервонів від іржі, І мушкет, який він тримає в руках покрився цвіллю. Був час, коли маленький іграшковий собака був новий, І солдат був дуже красивий; То був час, коли наш маленький хлопчик Цілував їх і поклав їх тут. «Тепер нікуди не йдіть, поки я не повернусь, - сказав він, - І щоб не було ніякого галасу». І неквапливо пішов до свого ліжечка, Де він бачив у сні красиві іграшки. І, коли йому снився сон, пісня ангела Розбудила нашого маленького хлопчика; О, як багато пройшло років, як це було давно, Але маленьки іграшкові друзі залишилися вірними. Завжди вірні маленькому хлопчику вони стоять Кожний на тому самому старому місті, Чекаючи дотику маленької руки і Посмішки маленького обличчя. І вони гадають, чекаючи так багато років, знаходячись У пилу на тому маленькому стільці; Що сталося з нашим маленьким хлопчиком З того часу, як він цілував їх і поклав сюди»15. Маленький іграшковий собака може гадати, але Бог з його безмежною милістю не дасть засмученим людям, які любили, гадати. Він відкрив істину. Він надихне шукати його, і його простягнуті руки обіймуть вас. Ісус обіцяє всім і кожному, хто у смутку: «Я не кину вас сиротами, - Я прибуду до вас!»16 Є тільки одне джерело істинного спокою. Я впевнений, що Господь, який помічає падіння кожного горобця, дивиться із співчуттям на тих, кому довелося розлучитися - нехай тимчасово - зі своїми дорогоцінними дітьми. Ці дари зцілення й спокою вкрай необхідні, і Ісус через свою спокуту надав їх всім і кожному. Пророк Джозеф Сміт говорив натхненні слова одкровення і втіхи: «Усі діти, які померли до досягнення віку підзвітності, спасенні в целестіальному царстві небес17. Матері [і батьки], які поховали [своїх] маленьких дітей, які позбавлені привілею, радості й задоволення довести їх до батьківства чи материнства в цьому світі, після воскресіння матимуть радість, задоволення й насолоду навіть більші, ніж їх можливо одержати у смертному житті, бачачи, як [їхні] діти зростають до повної міри зросту [їхніх] духів»18. Це - бальзам Ґілеаду для тих, хто засмучений, для тих, хто любив і втратив дорогоцінних дітей. Псаломщик дав нам цю впевненість, сказавши: «Буває увечорі плач, а радість на ранок!»19 Господь сказав: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається! . . . Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас . . . , щоб де Я - були й ви»20. Я висловлюю мою глибоку вдячність люблячому Небесному Батькові, який дає вам, мені й усім, хто щиро прагне, знання, що смерть - це не кінець; що його Син - саме наш Спаситель, Ісус Христос - помер, щоб ми могли жити. Храми Господа усіяли землі багатьох країн. Священні завіти складаються. Целестіальна слава чекає слухняних. Сім'ї можуть бути разом вічно. Учитель запрошує всіх і кожного: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, - і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, - і «знайдете спокій душам своїм»21. Про те, щоб усі могли так зробити, моя смиренна молитва подяки в ім'я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. Лука 17:11-19. 2. Псалми 30:13. 3. 2 Коринтянам 9:15. 4. 1 Солунянам 5:18. 5. Алма 26:37. 6. Johnson Oatman, Jr. (1856-1922); «Count Your Blessings», Hymns, no 241. 7. Congressional Record, 88th Cong., 1st sess., 1963, 109, pt. 7:9156. 8. «Three Centuries of Thanksgiving», Etude Magazine, Nov. 1945, 614. 9. Алма 37:37. 10. Вихід 20:12. 11. Іоанн 19:26-27. 12. Матвій 22:14. 13. Majorie Cortez, Deseret News, 26 Sept. 1997, pp. F1, F7. 14. Приповісті 3:5-6. 15. «Little Boy Blue», in Best-loved Poems of LDS People, ed. Jack Lyon and others (1996), 50. 16. Іоанн 14:18. 17. Див. УЗ 137:10. 18. Quoted in Joseph F. Smith, Gospel Doctrine, 5th ed. (1939), 453. 19. Псалми 30:6. 20. Іоанн 14:27, 2-3. 21. Матвій 11:28, 29.