Президент Бойд К. Пекер
Діючий президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів
одкровення. І саме про батьків мені б хотілося поговорити.
Я служу в Кворумі Дванадцятьох 28 років, і ще дев'ять років був помічником Дванадцятьох. Загалом це складає 37 років - рівно половину мого життя.
Але я обіймаю ще одне покликання значно довший час. Я батько і дідусь. Багато років забирає здобуття титулу дідуся, і ще 20 років - титулу прадіда. Ці титули - батько, дідусь, матір, бабуся - несуть із собою відповідальність і авторитет, що частково походять з досвіду. Досвід - це неспростовний учитель.
Батьківство стоїть на одному з чільних місць серед того, чому можуть присвятити себе святі останніх днів. Багато членів Церкви зустрічаються з конфліктними ситуаціями, намагаючись збалансувати свій батьківський обов'язок і вірне служіння в Церкві.
Існують речі, що є життєво важливими для благополуччя сім'ї, і які можна знайти лише через відвідування Церкви. Одна з них - священство, яке вповноважує чоловіка на провід і благословення своєї дружини і дітей, інша - завіти, що зв'язують їх разом навічно.
Нам заповідано «повернути серця батьків до дітей, а серця дітей - до їхніх батьків».5
Господь звернувся до Джозефа Сміта молодшого по імені і сказав: «Ти не дотримався заповідей і ти за необхідністю мусиш стояти під доганою».6 Він не виконував обов'язку навчати своїх дітей. Це був єдиний випадок, коли слово догана було вжито для того, щоб поправити його.
Його радник Фредерік Г. Уільямс був під тим самим осудом: «Ти не навчив своїх дітей світлу й істині».7 Сідні Рігдону було сказано те ж саме, а також і єпископові Ньюелу К. Уітні8, і Господь додав: «Те, що я кажу одному, я кажу всім».9
Ми довго спостерігали, як моральні норми ставали все нижчими і нижчими, але тепер вони перебувають у стані вільного падіння. У той же час, ми бачили і зараз бачимо вилив натхненного проводу для батьків і для сімей.
Усі навчальні плани і заходи Церкви були реструктуровані і скоординовані з потребами сім'ї:
Все це - прелюдія до безпрецедентної ери побудови храмів, в яких буде задіяно владу запечатувати сім'ї навічно.
Чи бачите ви дух натхнення, що почиває на слугах Господа і на батьках? Чи розуміємо ми виклики життя і нападки, націлені в наш час на сім'ю?
Ми мусимо бути обережними з позадомашніми сімейними заходами; інакше ми можемо уподібнитися батькові, що вперто хоче забезпечити свою сім'ю всім. Він витрачає всю свою енергію в цьому напрямкові і домагається успіху; лише тоді він відкриває для себе, що те, чого вони потребували більш за все, - бути разом сім'єю, - було знехтувано. І він пожинає смуток замість задоволення.
Як це легко - прагнучи реалізувати розклади програм і заходів, забути про батьківські обов'язки і життєву потребу сімей бути разом.
Ми маємо бути обережними, щоб програми і заходи Церкви не стали занадто важкими для деяких сімей. Принципи євангелії, якщо їх зрозуміти і вживати, зміцнюють та захищають як окремих людей, так і сім'ї. Відданість сім'ї і відданість Церкві не є різними і окремими речами.
Нещодавно я бачив, як відреагувала одна жінка, коли при ній сказали про іншу: «У неї народилася дитина, і тому вона нічого в Церкві не робить». Здавалося, що вона сама нібито тримала цю дитину на руках, висловлюючи енергійний протест: «Щось вона у Церкві таки робить. Вона дала дитині життя. Вона годує і навчає її. Вона робить найважливіше, на що вона здатна в Церкві».
Яку відповідь ви б дали на таке запитання: «У неї дитина - інвалід, і вона прикута до сім'ї, а він працює на двох роботах, щоб покривати додаткові витрати. Вони рідко приходять - чи ми можемо вважати їх активними членами Церкви?»
Чи не доводилося вам чути, як жінка каже: «Мій чоловік дуже добрий батько, але він ніколи не був єпископом або президентом колу і ніколи не робив нічого важливого в Церкві?» У відповідь на це один батько енергійно вимовив: «Що ж є більш важливим у Церкві, ніж бути добрим батьком?»
Вірне відвідування церкви і дбайлива увага до потреб сім'ї - це майже досконале поєднання. У Церкві нас навчають великому Планові щастя.10 Вдома ми застосовуємо те, чому нас навчили. Кожне покликання, кожне служіння в Церкві несе досвід і цінні спостереження, які переносяться в сімейне життя.
Хіба не була б наша перспектива яснішою, якби ми змогли на хвилинку подивитися на батьківство як на покликання в Церкві. Насправді воно є набагато більшим, ніж просто покликання; але якби ми змогли на мить побачити його під таким кутом зору, то змогли б створювати більш врівноважені сімейні плани.
Я не хочу, щоб хтось використовув сказане мною, як привід для відмови від натхненного покликання від Господа. Я хочу закликати провідників уважно розглядати сімейні ситуації, щоб вони не припускалися таких покликань і не планували таких заходів, які стають недоречним тягарем для батьків і сімей.
Нещодавно я читав листа від молодої пари. Через свої покликання в Церкві їм часто доводилося наймати няню, щоб та сиділа з їхніми малюками, поки вони відвідували свої збори. І чоловікові, й жінці дуже рідко вдавалося залишитися вдома з дітьми вдвох. Чи не здається вам, що в цій ситуації порушено рівновагу між обов'язками стосовно до Церкви і обов'язками стосовно до сім'ї.
Щоразу, плануючи щось для молодої людини, ви плануєте це для її сім'ї, особливо для матері.
Подумайте про матір, яка на додаток до свого власного Церковного покликання і покликання чоловіка мусить готувати своїх дітей і бігати з одного заходу на інший. Деякі матері стають розчарованими - навіть впадають у депресію. Я отримую листи, в яких зустрічаю слово провина, через те, що вони не можуть все виконати.
Відвідування церкви є, або повинно бути перепочинком від тиску щоденного життя. Воно повинно приносити мир і задоволення. Якщо воно приносить тиск і розчарування, тоді у чомусь порушено рівновагу.
І Церква - це не єдиний батьківський обов'язок. Інші справи законно заслуговують на залучення ресурсів сім'ї - освіта, робота, суспільство - все потрібно врівноважити.
Нещодавно одна мати сказала мені, що її сім'я переїхала з сільського приходу, члени якого жили на великій відстані один від одного. Через це всі заходи проводилися раз на тиждень, ввечері після робочого дня. Це було чудово. Вони мали час для своїх сімей. Мені легко уявити їх навколо сімейного столу.
Вони переїхали на захід у більший приход, де люди жили ближче до церкви. Вона сказала: «Тепер наша сім'я, згідно з розкладом, мусить брати участь в заходах ввечері у вівторок, ввечері у середу, ввечері у четвер, ввечері у п'ятницю, ввечері у суботу і ввечері у неділю. Це дуже непросто для нашої сім'ї».
Пам'ятайте, плануючи щось для молодої людини, що ви плануєте це для її сім'ї, особливо для матері.
Більшість сімей докладають неабияких зусиль; але деякі, обтяжені проблемами зі здоров'ям і фінансами, просто стають виснаженими намаганнями встигнути все і зрештою стають неактивними. Вони не бачать того, що віддаляються від єдиного, найкращого джерела світла й істини, джерела допомоги для сім'ї, вони рухаються в тінь, де на них чатують небезпеки й розпач.
Я мушу торкнутися того, що безперечно є найважчою для розв'язання проблемою. Деяких молодих людей дуже мало навчають і підтримують вдома. Немає сумніву, що ми мусимо піклуватися про них. Але маючи постійний розклад заходів, достатніх, щоб компенсувати втрати в таких сім'ях, ми можемо поставити уважних до своїх дітей батьків в такі умови, що їм буде важко знаходити час для своїх власних дітей і навчати їх. Тільки через молитву і натхнення ми зможемо встановити цю непросту рівновагу.
Ми часто чуємо: «Нам необхідно проводити регулярні й цікаві заходи, щоб наша молодь не ходила в менш безпечні місця». Деякі молоді люди таки підуть в ці місця. Але я переконаний: якщо ми навчимо батьків бути відповідальними за дітей і присвячувати їм достатньо часу, діти зрештою повернуться під батьківський дах.
Вдома вони зможуть пізнати те, чого їх не зможуть добре навчити ні в церкві, ні в школі. Вдома вони можуть навчитися працювати і брати на себе відповідальність. Вони навчаться тому, як поводитися, коли у них з'являться власні діти.
Наприклад, у Церкві дітей навчають принципу десятини, але саме вдома цей принцип практикується. Вдома навіть малим дітям можна показати, як обчислити і заплатити десятину.
Якось до нашого дому завітали Президент Гарольд Б. Лі та його дружина. Сестра Лі висипала на стіл жменьку монеток вартістю в один цент перед нашим малим сином. Вона попросила його відібрати з цієї жменьки новенькі блискучі монетки і відсунути їх на край столу. Тоді вона сказала: «Це твоя десятина; це належить Господові. Інші можеш забрати собі». Він замисленно оглянув одну купку, тоді іншу і сказав: «Чи у вас більше немає стареньких монет?» Оце був справжній педагогічний момент!
Рада приходу - це найкраще місце, де можна визначити рівновагу між сім'єю й Церквою. Тут провідники священства (самі ж є батьками) і сестри допоміжних організацій (самі ж є матерями) зможуть з натхненням скоординувати роботу організацій, кожна з яких служить різним членам сім'ї.
Члени ради можуть зважити, що саме кожна організація дає кожному члену Церкви і скільки часу і грошей потрібно. Вони можуть об'єднувати, а не розділяти сім'ї, вони можуть виявляти уважну турботу сім'ї, де є тільки один з батьків, про бездітних, неодружених, старих, інвалідів - надаючи їм набагато більше, ніж просто заходи для дітей і молоді.
Рада приходу має ресурси, які часто не помічають. Наприклад, дідусі й бабусі, що не мають покликань, можуть допомогти молодим сім'ям, які шукають свій шлях у житті - на тій самій стежці, якою дідусі і бабусі самі колись пройшли.
Господь попередив батьків: «Через те, що батьки мають дітей в Сіоні, . . . і не вчать їх розуміти учення покаяння, віри у Христа, Сина Бога живого, і хрищення, і дару Святого Духа рукопокладанням при досягненні восьми років, гріх буде на головах батьків».11
Нарада приходу ідеально підходить для наших нинішніх потреб. Саме тут для дому і для сім'ї можна знайти і закріпити належне місце. Церква може підтримувати, а не відтісняти батьків. Батьки й матері зрозуміють і свій обов'язок учити дітей, і благословення, які дає Церква.
У той час, коли світ стає все більш загрозливим, сили небесні наближаються до сімей і батьків як ніколи.
Я багато досліджував Писання і багато чому навчився з них. Я прочитав багато сказаного апостолами і пророками. Це справило на мене - чоловіка і батька - глибокий вплив.
Але більшість із того, що я знаю про ті почуття, що насправді має наш Батько на небесах до нас, своїх дітей, я отримав через свої почуття до дружини, і дітей, і онуків. Це я пізнав вдома. Я навчився цьому від своїх батьків, від батьків моєї дружини, від моєї коханої дружини і від моїх дітей. Саме тому я можу свідчити про люблячого Небесного Батька і про Господа, що спокутував нас. В ім'я Ісуса Христа, амінь.
ПОСИЛАННЯ
1. Див. УЗ 68:25.
2. Див. УЗ 20:75.
3. Див. УЗ 43:8.
4. Див. Мосія 18:25 і Алма 6:6.
5. Малахія 4:6; див. також 3 Нефій 25:5-6; УЗ 2:2-3.
6. Див. УЗ 93:47.
7. Див. УЗ 93:41-42.
8. Див. УЗ 93:44, 50.
9. Див. УЗ 93:49.
10. Див. Алма 12:32.
11. Див. УЗ 68:25.
Previous
