Сестра Маргарет Д. Надалд
Генеральний президент Товариства молодих жінок
Ми хочемо прийти до Христа, тому що тільки в ньому і через нього ми можемо повернутися до Батька.
У цю великодню пору, і щоденно, ми радіємо цьому найзначнішому запрошенню з будь-коли даних людству. Запрошенню прийти до Христа. Запрошено всіх. Писання наповнені цим славетним запрошенням, яке так прекрасно вилилося у словах гімну:
Йдіть до Ісуса всі народи,
З усіх країн та островів.
Багатих, бідних і голодних--
«До мене йдіть!»--всіх кличе Він. («Come Unto Jesus», Hymns №117)
Він розповсюджує своє щедре запрошення просто, тому що любить нас і знає, що необхідний нам. Він може допомогти і зцілити. Він розуміє нас, бо має власний досвід: «І він піде, зносячи муки, і страждання, і спокуси всякого роду; . . . щоб він міг знати . . . як допомогти своєму народові в його недугах» (Алма 7:11-12). Ми хочемо прийти до Христа, тому що тільки в ньому і через нього ми можемо повернутися до Батька.
Звичайна подія сталася багато років тому, але я завжди пам’ятаю її, бо вона примусила мене задуматися про місію Спасителя. То був просто випадок з дітьми, але він мав певний зміст. Це сталося, коли нашим близнюкам виповнилося п’ять років. Вони тільки вчилися їздити на велосипедах. Спостерігаючи за ними у вікно, я побачила, як вони на всій швидкості мчать вниз по вулиці. Можливо вони їхали надто швидко для свого рівня вміння, бо раптом Адам наскочив на щось. Він заплутався в уламках велосипеда, і все, що я могла бачити, це переплетення руля, шин, рук і ніг. Його маленький брат-близнюк, Аарон, бачив, як усе відбувалося, він негайно зупинився і зіскочив з велосипеда. Він покинув його і побіг на допомогу братику, якого дуже сильно любив. Ці маленькі близнюки дійсно були як один. Якщо одному було боляче, плакали обоє. Якщо одного лоскотали, обоє сміялися. Коли один починав речення, інший міг закінчити його. Що відчував один, те саме відчував й інший. Отже, Ааронові було боляче бачити, як Адам зазнав аварії. Адам мав жахливий вигляд. Коліна були обідрані, з рани на голові текла кров, власній гідності було завдано шкоди, він плакав. Аарон допоміг братові вибратися з-під уламків так обережно, як тільки це може зробити п’ятирічний хлопчик, і перевірив його рани. А потім зробив найзворушливіше. Він узяв братика і поніс додому. Або спробував понести. Це було нелегко, бо вони були однакові, але він намагався. Він докладав усіх зусиль, піднімав, трохи ніс, трохи волочив брата, і, зрештою, вони добралися до переднього ґанку. Тепер уже плакав не Адам, що постраждав, а Аарон, рятівник. Коли його запитали: «Чого ти плачеш, Аароне?»,--він просто сказав: «Тому що Адамові боляче». І от він приніс його додому, де можна отримати допомогу, додому, де був той, хто знав, що робити, той, хто міг очистити рани, забинтувати їх і цим покращити його стан. Додому--до любові.
Так само, як один з близнят допоміг братові в нужді, так і нас Господь Ісус Христос може підбадьорювати, допомагати і, навіть, інколи нести. Він відчуває те, що відчуваємо ми, він знає наші серця. Його місією було висушити наші сльози, очистити наші рани і благословити нас своєю силою зцілення. Він може нести нас додому, до нашого Небесного Батька, силою своєї незрівняної любові.
Дійсно, Господові приємно, коли ми, його діти, простягаємо руку один одному, допомагаємо по дорозі до нього і приводимо інших ближче до Христа. Він учив: «Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,--те Мені ви вчинили» (Матвій 25:40). Він хоче, щоб ми «сумували з тими, хто сумує, . . . співчували тим, хто потребує співчуття» (Мосія 18:9) і «любов’ю служили один одному» (Галатам 5:13).
Словами Сюзан Еванс Макклауд гарно сказано про це:
Спасе, я навчусь любити,
По твоїй дорозі йти,
Іншим людям помагати,
Силу у тобі знайти.
Буду сторожем братам я,
Научусь зціляти їх,
Милосердя відчувати
Буду до братів моїх.
Спасе, можна полюбити
Брата так, як любиш нас?
Мій маяк, моя ти сила!
Я слуга твій на весь час! («Lord, I Would Follow Thee», Hymns №221)
Дорогі брати і сестри! Ці рядки вказують на смиренне бажання мого серця в той час, коли я починаю, за дорученням Небесного Батька, іти разом з молодими жінками Його Церкви. Я, добровільна слуга Господа, постійно молюся, щоб у ньому знайти силу і маяк.
Це місія Товариства молодих жінок і наше найбільше бажання--допомогти молодим жінкам рости духовно, а їхнім сім’ям--готувати їх прийти до Христа. Багато, багато з них перебувають на правильному шляху. Наприклад, коли ми запитали декого з молодих жінок, що їм подобається на причасних зборах, одна з них відповіла: «Причастя, тому що воно нагадує мені про Ісуса і все, що він зробив для мене». Інша відповіла так: «Я ніколи не приходжу з порожнім серцем і люблю брати причастя». Коли ми запитали, як часто вони моляться, багато з них відповіло: «Вранці і ввечері». Вони моляться перед екзаменами. Вони моляться, зустрівшися з випробуванням. Вони читають Писання. Готуючи себе, ці прекрасні молоді жінки благословляють життя інших.
Дозвольте мені зачитати листа від вдячного брата, якому вони з любов’ю служили. Він пише:
«Молоді жінки [з мого приходу] буквально врятували мені життя. Я був молодим єпископом--мені тільки виповнилося 29 років--батьком чотирьох прекрасних маленьких дівчаток, одна з яких була ще зовсім немовлям, коли Небесний Батько покликав мою дружину додому. Коли я поговорив з кожною з наших маленьких дочок і запитав, як це вплине на їхнє життя, чотирирічна Емілі висловила велике занепокоєння, в тому числі, хто зачісуватиме їм волосся до церкви, зав’язуватиме бантики і приколюватиме зачіску. Для мене то було гарним запитанням. Хто? Я був поглинутий ідеєю, що життя буде таким самим «нормальним» для всіх нас, а це означало, що мені потрібно було навчитися зовсім нового способу життя. Я був їхнім батьком і збирався виховувати їх сам. Я розумів, що не мав потрібних материнських навичок високого рівня. А тому звернувся до молодих жінок нашого приходу, щоб вони навчили мене принаймні зачісувати дівчаткам волосся. Вони приходили до мене додому багато разів, щоб розпочати моє навчання. Вони, навіть, показали, як доглядати за шестимісячною донечкою, мити її голівку без труднощів. На момент мого «випуску» я міг робити прості гарні зачіски. Але ці молоді жінки дали мені більше, ніж уміння зачісувати волосся; вони дали мені впевненість у собі як батька дочок, що я зможу любити їх, піклуватися про них, ставати їм у пригоді, незалежно від того, як далі складеться життя». Дякуємо вам, брате Майкл Марстон за ніжний лист.
Я молюся, щоб батьки цих дорогих дівчаток, були завжди вдячними за управительство, яке вони мають, щоб з любов’ю вести своїх дочок. Щоб провідники цих молодих жінок розуміли вічну важливість свого завдання. І щоб кожна молода жінка розуміла, наскільки вона благословенна бути дочкою Небесного Батька, який дуже любить її і хоче, щоб їй щастило!
На завершення дозвольте мені висловити вдячність. По-перше, вдячність за дім моєї юності, який був наповнений любов’ю Христа, про яку нас учили; вдячність за привілей стояти поруч з моїм любим чоловіком, Стівеном, з яким я завжди відчуваю благословення, підготовленість і підтримку; вдячність за дорогих дітей, які постійно і ніжно підтримують і надихають нас, дають велику радість і часто показують нам напрямок у житті.
Я свідчу, що приймаючи запрошення прийти до Христа, ми побачимо, що можемо заживити всі свої рани. Він може зняти наші тягарі й нести їх за нас, а ми можемо відчувати себе «оточеними навіки руками його любові» (2 Нефій 1:15), в ім’я Ісуса Христа, амінь.
Previous
