Старійшина Генрі Б. Айрінг
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Спаситель світу говорив і про єдність, і як нам потрібно змінити себе, щоб це стало можливим.
Спаситель світу, Ісус Христос, сказав про тих, хто буде частиною його Церкви: «Будьте єдиними; і якщо ви не єдині, ви не мої» (УЗ 38:27). А під час сотворіння чоловіка і жінки, єдність між ними в шлюбі була дана не як надія, а як заповідь! «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї,--і стануть вони одним тілом» (Буття 2:24). Небесний Батько хоче, щоб наші серця були об’єднані разом. Той союз у любові не просто ідеальний. Він необхідний.
Вимога, щоб ми були єдиними, стосується не тільки цього життя. Вона нескінченна. Перший шлюб було здійснено Богом у Саду, коли Адам з Євою були безсмертними. Він вселив у чоловіків і жінок від початку бажання поєднуватися як чоловік і дружина назавжди, щоб жити в сім’ях у досконалому, праведному союзі. Він вселив у своїх дітей бажання жити в мирі з усіма тими, хто оточує їх.
Але з Падінням стало зрозуміло, що жити в єдності буде нелегко. Трагедія сталася дуже рано. Каїн убив Авеля, свого брата. Діти Адама і Єви стали підвладними спокусам Сатани. З умінням, ненавистю і підступністю він досягає своїх цілей. Це є протилежним меті Небесного Батька та Спасителя. Вони дадуть нам досконалий союз та вічне щастя. Сатана, їхній і наш ворог, знав план спасіння ще до сотворіння. Він знає, що тільки у вічному житті можуть існувати священні, радісні сімейні зв’язки. Сатана хоче відірвати нас від наших улюблених і зробити нещасними. І саме він сіє зерна розладу в людські серця з надією, що ми будемо розділені й відокремлені один від одного.
Усі ми відчували і єдність, і відокремлення. Інколи у сім’ях і, можливо, іншому оточенні ми помічали таке життя, коли одна людина ставить інтереси іншої понад свої, люблячи й жертвуючи. І всі ми знаємо дещо про смуток і самотність через відокремленість і одинокість. Нас не треба переконувати, що слід вибирати. Ми знаємо. Але нам неохідно надіятися, що ми зможемо відчути єдність у цьому житті і бути гідними мати її завжди у світі прийдешньому. І нам також потрібно розуміти, яке велике благословення прийде, коли будемо знати, що ми маємо робити.
Спаситель світу говорив і про єдність, і як нам потрібно змінити себе, щоб це стало можливим. Він ясно учив цього в молитві, яку промовив під час останньої зустрічі з апостолами перед смертю. Ця божественно прекрасна молитва записана в книзі Іоанна. Це було якраз напередодні його жахливої жертви заради нас, щоб вічне життя стало можливим. Він мав ось-ось залишити апостолів, яких він висвятив, яких він любив і яким він залишав ключі керувати його Церквою. І так він молився до свого Батька, досконалий Син досконалого Батька. У його словах ми бачимо шлях, яким сім’ї можуть бути об’єднані як одне ціле, як це буде з усіма дітьми нашого Небесного Батька, які підуть за Спасителем та його слугами:
«Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони. Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я--у Тобі, щоб одно були в Нас і вони,--щоб увірував світ, що Мене Ти послав». (Іоанн 17:18-21).
Тими кількома словами він пояснив нам, як євангелія Ісуса Христа може дозволити нашим серцям стати одним цілим. Ті, хто повірить в істину, якої учив він, зможуть сприйняти обряди й завіти, які пропонують його повноважні слуги. Тоді, через послушність цим обрядам і завітам, їхня сутність буде змінена. Спасителева спокута саме таким чином дає нам можливість бути освяченими. Тоді ми зможемо жити в єдності, як і повинні, щоб мати мир у цьому житті й жити з Небесним Батьком та його Сином у вічності.
Служіння апостолів і пророків у той час, як і сьогодні, було в тому, щоб принести дітям Адама і Єви об’єднання віри в Ісуса Христа. Кінцевою метою того, що вони вчили, і чого вчимо ми, є об’єднати сім’ї--чоловіків, дружин, дітей, внуків, предків і, зрештою, всю сім’ю Адама і Єви, які виберуть це.
Пам’ятаєте, як Спаситель молився: «А за них,--говорячи про апостолів,--Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони». (Іоанн 17:19). Святий Дух--це той, хто освячує. Ми можемо мати його товариство, тому що Господь відновив Мелхіседекове священство через пророка Джозефа Сміта. Ключі того священства сьогодні на землі. Його владою ми можемо укладати завіти, які дозволяють нам постійно мати Святого Духа.
Там, де люди мають Духа, ми можемо очікувати гармонії. Дух вкладає свідчення про істину в наші серця, яка об’єднує тих, хто ділиться тим свідченням. Дух Бога ніколи не породжує суперечки. (Див. 3 Нефій 11:29). Він ніколи не породжує почуття відмінності між людьми, що веде до боротьби. (Див. Джозеф Філдінг Сміт, Gospel Doctrine, 13-те вид., [1963], стор. 131). Він веде до особистого спокою і почуття єдності з іншими. Він об’єднує душі. Єдина сім’я, єдина Церква і мир у світі залежить від об’єднаності душ.
Навіть дитина може зрозуміти, що необхідно робити, аби мати Святого Духа своїм напарником. Причасні молитви говорять нам про це. Ми чуємо їх щотижня, відвідуючи причасні збори. У ті священні хвилини ми відновлюємо завіти, складені під час хрищення. І Господь нагадує про обіцяння, яке ми отримали, коли нас конфірмували у члени Церкви,--обіцяння, що зможемо отримати Святого Духа. Ось слова з причасної молитви: «Вони бажають взяти на себе ім’я твого Сина і завжди пам’ятати його, і дотримуватися його заповідей, які він дав їм, щоб його Дух міг завжди бути з ними. . . » (УЗ 20:77).
Ми можемо мати його Духа, дотримуючись того завіту. По-перше, ми обіцяємо взяти на себе його ім’я. Це означає, що ми повинні ототожнювати себе з ним. Ми будемо ставити його на перше місце в житті. Ми будемо хотіти того, що хоче він, а не того, що хочемо ми, або чого вчить нас світ, аби ми хотіли. Якщо будемо любити спершу світське, то у нас не буде спокою. Бажання досягти затишного життя сім’єю чи навіть народом через матеріальні речі, зрештою розділить нас (див. Гарольд Б. Лі, Stand Ye in Holy Places, [1974], стор. 97). Бажання робити один для одного, те, що хотів би від нас Господь, яке природно витікає з прийняття на себе його ім’я, може підняти нас до такого духовного рівня, який стане дотиком небес на землі.
По-друге, ми обіцяємо завжди пам’ятати його. Ми це робимо щоразу, коли молимося в його ім’я. Особливо, коли просимо прощення, що повинні робити часто, ми пам’ятаємо його. У ту мить ми згадуємо його жертву, яка дає можливості покаяння і прощення. Благаючи, ми згадуємо його як свого захисника перед Батьком. Коли приходить почуття прощення і заспокоєння, ми згадуємо його терпіння і нескінченну любов. Згадування всього цього наповнює наші серця любов’ю.
Ми також виконуємо своє обіцяння пам’ятати Його, коли сім’ями молимося і читаємо Писання. У сімейній молитві за столом під час сніданку одна дитина може молитися за благословення іншої, щоб усе пройшло добре в той день на іспиті чи в інших справах. Коли приходять благословення, дитина, яка їх отримала, згадає любов того ранку і доброту Захисника, в чиє ім’я була промовлена молитва. Серця буде поєднано в любові.
Ми дотримуємося завіту пам’ятати його щоразу, коли збираємо сім’ї читати Писання. Вони свідчать про Господа Ісуса Христа, бо вони є і завжди були посланням пророків. Навіть, якщо діти не запам’ятають слів, вони запам’ятають істинного Автора, котрим є Ісус Христос.
По-третє, причащаючись, ми обіцяємо, виконувати його заповіді, всі заповіді. Президент Д. Рубен Кларк, мол., закликаючи до єдності у промові на Генеральній конференції--як він багато разів робив це--попереджав нас, щоб ми не вибирали, чого слухатись. Він сказав так: «Господь не дав нам нічого такого, що було б некорисним або необов’язковим. Він наповнив Писання тим, що ми повинні робити, щоб отримати спасіння».
І продовжував: «Коли ми причащаємося, то вступаємо в завіт слухатися і виконувати його заповіді. Винятків немає. Ніяких відмінностей, ніякої різниці». (Генеральна конференція, субота, 2 квітня 1955 року). Президент Кларк учив, що коли ми каємося в усіх гріхах, не просто в якомусь одному, то даємо урочисте обіцяння виконувати всі заповіді. Це може здатися важким, але це не складно. Ми просто підкоряємося владі Спасителя та обіцяємо бути слухняними у всьому, що він нам звелить (див. Мосія 3:19). Це наша поступка владі Ісуса Христа, яка дасть нам можливість об’єднатися як сім’ям, як Церкві та як дітям Небесного Батька.
Господь дарує ту владу через своїх пророків смиренним слугам. Віра перетворює наші покликання як домашніх учителів чи як візитних учительок на доручення від Господа. Ми йдемо заради нього, за його наказом. Просто чоловік і його напарник підліток ідуть в сім’ї, очікуючи, що сили небесні допоможуть їм пересвідчитися, що сім’ї об’єднані і в них немає жорстокосердя, обману, наклепів і лихослів’я. Та віра, що Господь покликає слуг, допоможе нам не помічати їхні недосконалості, коли вони докоряють нам, за своєю волею. Ми будемо ясніше бачити їхні добрі наміри, а не їхні людські недосконалості. Ми, ймовірно, не відчуємо образи, а очевидно відчуємо вдячність до Господаря, який покликав нас.
Деякі заповіді, коли їх порушувати, руйнують єдність. Деякі з них стосуються того, що ми кажемо і як реагуємо на те, що кажуть інші. Нам не слід говорити зле про інших. Ми повинні бачити гарне один в одному і говорити добре один про одного, коли тільки можемо (див. Девід О. Маккей, З Conference Report, жовт. 1967, стор. 4-11).
У той самий час ми повинні протистояти тим, хто презирливо говорить про священне, тому що наміром того буває образа Духа, створення суперечки і плутанини. Президент Спенсер. У. Кімбол указав шлях, як чинити опір, не будучи сперечаючись, коли лежав на лікарняному ліжку і попросив санітара, який у хвилину розпачу згадав ім’я Господа надаремно: «Будь ласка, будь ласка! Це мій Господь, чиї імена Ви ображаєте». Запала мертва тиша, пригнічений голос прошепотів: «Вибачаюсь». (The Teachings of Spencer W. Kimball, вид. Едвардом Л. Кімболом [1982], стор. 108). За натхненням докір з любов’ю може бути запрошенням до єдності. Відмова сказати такий докір, коли це підказує Святий Дух, призведе до розладу.
Якщо ми повинні мати єдність, то існують заповіді, які потрібно виконувати стосовно того, як ми відчуваємо. Ми маємо прощати і не відчувати злоби проти тих, хто образив нас. Спаситель подав приклад, перебуваючи на хресті: «Отче, відпусти їм,--бо не знають, що чинять вони» (Лука 23:34). Ми не знаємо серця тих, хто ображає нас. І ми не знаємо всіх джерел власного гніву і болю. Апостол Павло розповів нам, як любити у світі недосконалих людей, включаючи й нас, коли сказав: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого» (1 Коринтянам 13:4-5). А потім він серйозно застерігав проти реакції на провини інших, забуваючи про власні, коли писав: «Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім--обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я» (1 Коринтянам 13:12).
Причасна молитва може нагадувати нам щотижня про те, що дар єдності прийде через послушність законам та обрядам євангелії Ісуса Христа. Коли ми виконуємо наші завіти взяти на себе його ім’я, завжди пам’ятати його і виконувати всі його заповіді, то отримаємо його Духа собі в супутники. Це пом’якшить наші серця й об’єднає нас. Але є два застереження, які повинні прийти з тим обіцянням.
Перше--Святий Дух перебуває з нами тільки якщо ми залишаємося чистими й вільними від любові до речей світу. Вибір бути нечистими відштовхне Святого Духа. Дух перебуває тільки з тими, хто ставить Господа над світом. «Будьте чистими» (3 Нефій 20:41; УЗ 38:42), і «любіть Бога усім своїм серцем, могутністю, розумом і силою» (УЗ 59:5)--це не пропозиції, а заповіді. І вони необхідні для товариства Духа, без якого ми не можемо бути одним цілим.
Інше застереження--уникати гордині. Єдність, яка приходить у сім’ю чи поміж людей, пом’якшена Духом, принесе велику силу. З тією силою приходить визнання світу. Незалежно від того, приносить те визнання похвалу чи заздрість, воно може привести нас до гордині. А це образить Духа. Є захист проти гордині, того певного джерела розрізненості. Це бачити щедрості, які Бог виливає на нас, не тільки як ознаку його милості, але як можливість об’єднатися з тими, хто оточує нас, у найвищому служінні. Чоловік і дружина вчаться бути одним цілим, використовуючи свою схожість, щоб розуміти одне одного, і різницю, щоб доповнювати одне одного, у служінні одне одному і тим, хто навколо них. Таким самим чином ми можемо об’єднатися з тими, хто не сприймає нашого вчення, але розділяє наше бажання благословити дітей нашого Небесного Батька.
Ми можемо стати миротворцями, гідними бути названими благословенними і дітьми Божими (див. Матвій 5:9).
Бог наш Батько живе. Його улюблений Син, Ісус Христос, є головою цієї Церкви і пропонує всім, хто приймає її, прапор миру. Про це я свідчу у святе ім’я Ісуса Христа, амінь.
Previous
