Єпископ Річард С. Едглі
Перший радник у Верховному єпископаті
Насправді проблема полягає не в тому, як інші люди визначають нас, а в тому, як Спаситель визначає нас.
Декілька років тому, коли я ще працював в іншій організації, наш керуючий персоналом, вірний католик, прийшов у мій офіс зі своєю секретаркою Дарлін. Було легко помітити, що Дарлін була тут не за власним бажанням і воліла б бути зараз десь в іншому місці. Керуючий персоналом привітався зі мною такими словами: «Будьте такі ласкаві, скажіть Дарлін, що Мормони є християнами. Я доводив їй це більш як півгодини, та не можу переконати її в цьому. Їй потрібно це почути від Вас».
Спочатку я стурбувався, бо подумав, чи не зробив чогось такого у своєму житті, що могло викликати у Дарлін питання стосовно моєї віри й відданості Спасителеві. Але потім я швидко зрозумів, що її сумніви не були викликані особисто мною.
Запросивши їх сісти, я спитав у Дарлін, чому вона думає, що ми не християни. Її відповіддю було, що так сказав її священик. Я спитав, чи знає вона офіційну назву Церкви. Вона не знала. Церкву вона знала тільки за ім’ям Мормона. Я пояснив їй, що назва Церкви--Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів, а потім спитав, чи не здається їй така назва дещо дивною для церки, яка, на її думку, не є християнською. Після цього я запитав свого друга католика, чи міг би він пояснити, після багатьох годин наших дискусій, проведених у літаках, у готелях, під час обідів та інших приватних оказій, і висловити точку зору католика на те, як ми ставимося до Христа, його вчень, а також на наші погляди. Можливо, його докази були б для Дарлін більш переконливими, ніж мої.
Дарлін на це відповіла, що її священик сказав їй, що ми не віримо в Біблію, яку ми замінили Книгою Мормона. Я відповів, зачитавши їй восьме уложення віри: «Ми віримо, що Біблія--слово Боже настільки, наскільки правильно її перекладено; ми також віримо, що Книга Мормона-- це слово Боже».
Потім я пояснив, що Книга Мормона є додатковим священним Писанням, яке доповнює Біблію і дає ще одне свідчення про Христа. Ця книга вносить ясність і тлумачить багато з найбільш священних і важливих вчень Христа. Її відповіддю було: «Мій священик сказав, що Книга Мормона не містить у собі вчень Христа, тому що після смерті апостолів не могло бути більше одкровень, а раз так, то й не може бути більше писань після Біблії». Тоді я поставив питання: «У час таких нагальних змін, які відбуваються у цьому неспокійному і хворому світі, з такою кількістю приголомшливих проблем, чи можете ви допустити думку, що люблячий Батько міг би припинити спілкування зі своїми дітьми, яких він любить настільки, що приніс в жертву заради них свого Єдинонародженого Сина?». Під час цієї дискусії, що тривала ще 15-20 хвилин, я намагався пояснити наше точне розуміння Спокути і Воскресіння та інших важливих вчень Спасителя. Завершив я нашу дискусію найсильнішим свідченням, яке я тільки міг дати про люблячого Батька і Сина, який добровільно виконував волю Батька.
Та дискусія закінчилася тими ж словами Дарлін, що й почалася: «Мій священик так сказав, і так воно є». І це залишило мене і розчарованим, і до деякої міри занепокоїним через це непорозуміння.
Це цікаво, як відсутність розуміння у небагатьох може невинно або цілеспрямовано ввести в оману багатьох. Можливо, найкраще було б передати суд над чужим серцем і чужою совістю тому, хто є Праведним суддею для всіх нас. Безсумнівно, що остаточне визначення, хто є справжнім учнем Христа, залишатиметься за самим Спасителем, який сказав: «Я--Пастир Добрий, і знаю Своїх» (Іоанн 10:14).
Після ознайомлення з кількома основними доктринами Церкви преподобний Чарльз Тейлор, священик і мій друг, зателефонував, щоб сказати, як просвітлилося його розуміння євангелії. Дещо схвильовано він говорив: «Коли у вас вибирається час, щоб вивчити учення і доктрину Мормонської Церкви, то стає ясно, що мормони є істинними християнами. Дійсно, я ніколи не зустрічав людей, які були б більше схожі на Христа, ніж ці мормони, з якими я познайомився недавно».
Я відповів, що мені було б цікаво дізнатися про його почуття і подальші думки після того, як у нього з’явиться можливість прочитати Книгу Мормона, і чи вдасться йому побачити в ній свідчення і вчення Спасителя. Його відповіддю було: «Я вже читаю Книгу Мормона, це так чудово її читати. Вона розширила моє розуміння Христа і його місії. Я відчуваю чудовий дух, коли її читаю».
Він не намагався вплинути на інших людей, які мали недостатнє розуміння або неправильне уявлення. Мені здалося це таким важливим--прагнути зрозуміти, перш ніж судити когось, а особливо, перш ніж переконувати кого б то не було, що той має неправильні уявлення.
Для мого друга, Дарлін, я хочу підкреслити, що Ісус Христос є в центрі кожної доктрини, кожного таїнства, кожного принципу Церкви, як про це і підказує сама назва Церкви. Книга Мормона свідчить про Ісуса Христа, наголошує на його вченнях і робить їх ясними. Пророк Нефій у Книзі Мормона проголошував світові: «І ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі, ми проповідуємо Христа, ми пророкуємо про Христа, і ми записуємо наші пророцтва, щоб наші діти могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів» (2 Нефій 25:26).
Крім того Нефій твердив: « . . . немає іншого імені, даного під небесами, як тільки цього Ісуса Христа, про якого я говорив, що ним би людина могла спастися» (2 Нефій 25:20).
Роки минули, а я все ще роздумую над тим випадком з Дарлін, завершення якого все ще непокоїть мене. Однак, з тих пір я прийшов до висновку, що бачення, яке ґрунтується на неповному розумінні і хибних вченнях, не повинні мене турбувати, хіба що тільки в тому разі, коли я маю відповідальність спробувати вияснити такі непорозуміння. Насправді проблема полягає не в тому, як інші люди визначають нас, а в тому, як Спаситель визначає нас. Отже, питання саме в тому, як особисто Він бачить всіх і кожного з нас.
Отже, як членам Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, нам потрібно зосередити свою турботу на наших власних взаєминах з Небесним Батьком і Спасителем Ісусом Христом.
В останні моменти свого життя, праведного і гідного наслідування, мій батько докладаючи всіх зусиль, на які він був тільки здатний тоді, сказав ледь чутним голосом: «Я сподіваюся тільки на те, що Спаситель вважатиме мене гідним, аби назвати мене своїм другом». О, називатися другом Спасителя! Як і мій батько, який прагнув бути другом Христа, так і я задумуюся, чи рахує Він мене серед своїх овець? Чи бачить Він мої намагання пояснювати на прикладах Його вчення і жити за Його божественними принципами? Чи може Він назвати мене Своїм учнем? Чи може Він назвати мене Своїм другом? Ось що насправді має значення.
Спаситель дав критерії, за якими визначається, хто є його друзями, у п’ятнадцятому розділі Євангелії від Іоанна, в якому він твердить: «Ви друзі мої, якщо чините все, що Я вам заповідую» (Іоанн 15:14). Ще він вказував й на таке вирішальне випробування, говорячи: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх» (Матвій 7:16; див. також вірші 17-18, 20). Це і є те, по чому нас буде суджено--по наших плодах, хороших чи поганих. На останньому суді, якщо ваші плоди будуть вашим виправданням, то вас буде запрошено сісти по праву руку від Бога. Там, я вірю, будуть його друзі.
Отже, якщо ми, навіть кволо чи запинаючись, але все ж таки щиро намагаємося жити, як би того хотів Христос, то для нас не буде багато важити, як характеризують нас інші. Відповідальність за те, якими ми є християнами, лежить на нас самих. Інші люди можуть характеризувати нас так, як їм заманеться, та справжній і Праведний суддя буде судити нас таким, якими ми є. Те, як ми навчаємося у Христа, визначаємо ми самі, а не хто інший.
Коли христимося, то кожний з нас добровільно бере на себе ім’я Христа. Взяття його імені на себе має результатом завіт--слідувати Його вченням. Ми маємо можливість відновлювати наш завіт і перевіряти наше щоденне життя кожного разу, приймаючи причастя.
Усі ми можемо поставити перед собою стандартні питання: чи молимося ми щодня? Чи читаємо священні Писання? Чи проводимо сімейні домашні вечори і чи платимо десятину? Цей список питань можна продовжити. А насправді питання в тому, чи стаємо ми учнями Христа? Чи стаємо ми йому друзями?
Алма запитував: « . . . хіба ви не народилися духовно від Бога? Хіба ви не отримали образ його у виразі вашого обличчя? Хіба ви не відчули могутню зміну у ваших серцях?» (Алма 5:14). Найважливіше--це зміна у наших серцях, та зміна, яка веде до зміни в житті.
Потім Алма переходить від загальних питань до конкретних. Він запитував:
«Чи пройшли ви, утримуючи себе невинними перед Богом?»
«Чи могли б ви, якби вас було покликано вмерти в цей час, сказати собі, що були достатньо смиренними?»
«Чи повністю ви позбавилися гордовитості?»
Сьогодні ми можемо до тих питань додати такі:
Чи любите ви інших людей, як самих себе?
Чи абсолютно ви чесні у ваших ділових справах і в стосунках з іншими?
Чи ставите ви інтереси своєї сім’ї вище своїх?
Чи зробили ви щось хороше сьогодні для світу?
Чи прислухаєтеся ви до застережень і вчень пророка?
Так, питання в тому, наскільки видимі прояви нашого благочестя відповідають істинно праведному життю. Недостатньо просто говорити про Христа, проповідувати Христа чи навіть пророкувати про Христа (див. 2 Нефій 25:26). Ми повинні жити, як жили учні Христа, бо саме наше особисте щоденне життя буде тим, що Христос братиме до уваги, визначаючи, чи є ми серед його справжніх учнів, друзів.
Звертаючись до людей, таких як Дарлін, я хотів би сподіватися, що наші плоди заслуговують на те, щоб називатися християнськими. А звертаючись до тих, хто є членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, я хотів би, щоб наші справи, наші вчинки, наші серця і наші обличчя були відображенням учень Спасителя і виражали нашу вдячність за його велику жертву для всіх нас.
Тим, хто цікавиться, яке місце займає Христос в нашій теології та в нашому особистому житті, ми свідчимо, що Христос є Спокутарем світу. Він є наш Господь, наше Світло і наш Спаситель. Він був освячений згори, щоб зійти нижче всього, щоб страждати більше всіх! На ньому зосереджується все, чого ми вчимо і що ми робимо. Як Церква, ми є окремими християнами, які намагаються бути кращими учнями Спасителя. І це те, що ми повинні робити індивідуально, а не як інституція.
Це моє свідчення, що Він жив, Він помер і Він живе. Він викупив нас із гріхів. Це моя молитва, щоб кожний з нас жив своїм життям і був по-справжньому благочестивим, незалежно від того, є він членом Церкви чи ні, як справжні учні живого Христа. Та ще сильніше я молюся, щоб кожного з нас такими учнями визнав справжній і Добрий суддя, а саме Господь Ісус Христос. Яку більшу нагороду може хтось з нас одержати, ніж бути ним визнаним справжнім і вірним слугою--учнем, другом. В ім’я Ісуса Христа, амінь.
Previous
