«Як йдуть наші справи?» Старійшина М. Рассел Баллард З Кворуму Дванадцятьох Апостолів Найважливіше, що кожен з нас може зробити, - це перевірити своє особисте зобов’язання перед Господом Ісусом. Як чудово, мої брати і сестри, зустрітися в ім’я Господа Ісуса Христа в цьому новому дивовижному конференц - центрі на початку нового тисячоліття. Сто років тому Президент Лоренцо Сноу відкрив у Скинії 70 - ту щорічну конференцію Церкви. Вона була першою в 20 - му столітті, на той час для Церкви закінчилися великі випробування і страждання. Загальна кількість членів Церкви сягнула 300 000 чоловік, більшість з яких жили в Юті. У п’ятницю, 6 квітня 1900 року, Президент Сноу сказав: «Господь дав нам можливість дивовижно процвітати, і зараз ми робимо великі справи. Тепер, коли ми [як Церква] досягли сімдесят першого року свого існування, Господь розраховує, що ми зробимо щось, - те, що викличе у народів захоплення, так само, як у них викликало здивування вже зроблене нами». А далі Президент Сноу поставив запитання, яке змушує задуматися: «Святі останніх днів, а тепер, - сказав він, - як йдуть наші справи? Ми отримали євангелію. Ми отримали царство Боже, встановлене на землі. Ми пережили горе, ми зазнали утисків. Нас було вигнано з Огайо, нас було вигнано з Міссурі, нас було вигнано з Наву і на певний час нас якось виганяли з цього прекрасного міста. Багато хто втратив тисячі доларів, втратив домівку й усе, що мав; на очах деяких братів йшли з життя їхні дружини й діти, не витерпівши лиха, яке зазнали . . . Люди здивовано спостерігали, з якою готовністю святі останніх днів зносили все це. Чому ми все це пережили? . . . Що допомогло нам витерпіти ці утиски і все ще радіти?» Президент Сноу на це запитання відповів так: «Це тому, що ми мали одкровення від Всемогутнього, це тому, що Він звертався до нашої душі і давав нам Святого Духа. . . . Ця Церква вистоїть, бо має міцну основу. Вона - не від людини; вона створена не завдяки вивченню Нового і Старого Завіту; вона виникла не завдяки тому, чого ми навчалися в коледжах чи духовних семінаріях, - вона прийшла безпосередньо від Господа. Господь показав її нам через принцип, який було відкрито світлом Святого Духа, і кожний може отримати той самий дух» [Кінець цитати] (у Conference Report, квітень 1900, с. 2-3). Мої брати і сестри, для нас було б корисно серйозно поміркувати над цим самим запитанням сьогодні: «Як йдуть наші справи?» Пройшло сторіччя; зараз нам як Церкві 171 рік. По всьому світові кількість членів Церкви досягнула відмітки 11 мільйонів. Мало не в кожній країні наші члени Церкви - це поважні керівники майже у всіх сферах людської діяльності. Церква росте, храми будуються швидко, як ніколи до цього. Місіонерська робота продовжує просуватися вперед. Церковні зібрання проводяться на регулярній основі майже у всіх країнах. І все ж, як вказували наші пророки, «Господь розраховує, що ми зробимо щось». Що ж ми маємо зробити? На що саме нам потрібно звернути особу увагу? Коли я читаю Писання, замислююся над ними й уважно розмірковую над Господньою порадою Своїм послідовникам у кожному розподілі часу, то мені стає ясно: найважливіше, що кожен з нас може зробити, - це перевірити своє особисте зобов’язання перед Господом Ісусом Христом і свою відданість Йому. Нам слід бути дуже обачними й остерігатися духовної апатії та працювати над тим, щоб і надалі повною мірою любити і бути прихильними до Господа. І хоч, справді, Церквою досягнуто надзвичайних успіхів, та грандіозність завдання, що стоїть перед нами, так само вражає. Просто кажучи, ми маємо священне служіння для всіх дітей Небесного Батька по цей і той бік завіси. Ось підстава, чому нам слід старанно виконувати свої покликання. Справжнє учнівство, з цієї причини, виключає самовдоволення. Господь розраховує, що ми будемо продовжувати просувати Церкву вперед, більш того, збільшимо свій поступ у наближенні до буквального виповнення пророчого видіння Даниїла про камінь, що «одірвався . . . сам, не через руки . . . став великою горою, і наповнив усю землю» (Даниїл 2:34-35). Щоб досягти в цьому більшого успіху, кожному з нас потрібно послухатися поради Нефія «просуватися вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії, і любов до Бога і до всіх людей, . . . [бо] якщо ви просуватиметеся вперед, бенкетуючи словом Христа, і витерпите до кінця, ось так каже Батько: Ви будете мати вічне життя» (2 Нефій 31:20). Силою Святого Духа наповняться наші серце й розум, якщо ми будемо дивитися на Спасителя, шукаючи відповідей на чисельні життєві випробування. Тому, мої брати і сестри, важливо, щоб кожен з нас знав для самого себе, що Ісус є Христос і що Він через пророка Джозефа Сміта відновив на землі повноту Своєї істинної євангелії. Якщо ми просуваємося вперед в Його служінні, то духовний досвід буде сприяти зміцненню нашої віри і ми знайдемо велику радість. Наше розуміння найважливіших доктрин і вічних істин, які було відновлено, стане міцною основою нашої віри. А прийшовши до власного знання й розуміння цих істинних доктрин, ми виявимо, що у нас є велика потреба поділитися своїми знаннями і переконаннями з іншими і при цьому завжди залишатися налаштованими по-дружньому й доброзичливо. І хоч нам може бути приємно свідчити про істинність відновленої євангелії Ісуса Христа всім, хто слухатиме наше послання, буває й так, що все, на що ми можемо сподіватися при цьому - просто допомогти тим, хто не є членами Церкви, краще зрозуміти основні наші переконання. Є чимало людей, яким мало що відомо про нас, яких ми дивуємо і які розмірковують над тим, хто ж ми є, але які не готові змінити свій спосіб життя або прийняти на себе вічні зобов’язання. Нам потрібно бути підготовленими, щоб навчати їх так, аби вони зрозуміли й оцінили, навіть якщо вони ще непідготовлені відгукнутися на духовні підказки і прийняти євангелію у своє життя. Наприклад, з власного досвіду я знаю, що коли нас веде Дух, то наші розмови з друзями й приятелями, які не є членами Церкви, стосовно Батьківства Бога й братерства людей проходять легко й невимушено. Усі ми, незалежно від раси, кольору шкіри, віросповідання належимо до сім’ї нашого Небесного Батька. Більшість людей дотримується тієї ж думки. Наше розуміння і знання цієї основної істини спонукає нас любити всіх Божих дітей як своїх братів і сестер і роз’яснювати їм, що всі ми жили в доземному житті як духовні діти нашого Небесного Батька. Там ми дізналися про Його план для нас - прийти на землю, щоб отримати смертне тіло і бути випробуваними. Наша глибока повага до всього людства зростає завдяки розумінню наших родинних зв’язків одного з одним у доземному житті. Потім це розуміння дає нам можливість, не приголомшуючи, пояснити, що ми віримо в наше вічне рідство з Ісусом Христом і в те, що ми маємо серйозне зобов’язання перед Ним. Наша надія й віра коріняться у глибокому розумінні того, що Він живе й сьогодні, і що Він продовжує вести Свою Церкву та Свій народ і продовжує керувати ними. Ми радіємо знанню, що Христос живий, і ми з благоговінням визнаємо чудеса, які Він продовжує творити сьогодні в житті тих, хто вірить в Нього. Він - глава нашої Церкви, яка носить Його ім’я. Він - наш Спаситель і Викупитель. Через Нього ми поклоняємося і молимося Небесному Батькові. Ми безмірно вдячні за необхідну й незбагненну силу, яку має Його спокута в житті кожного з нас. Завдяки нашій любові до Господа нам слід бути духовно чутливими, щоб знати, коли можна ділитися могутніми й важливими істинами з іншими людьми. Однак, мабуть, більш важливо, щоб ми завжди прагнули очищення і жили настільки гідно, щоб могли випромінювати Христове світло в усьому, що ми кажемо і робимо. Наше повсякденне життя має стати непорушним свідченням нашої віри в Христа. Кажучи словами Павла: «Будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті» (1 Тимофію 4:12). Маючи розуміння цих важливих принципів, ми можемо пояснити, а тим самим і розширити розуміння дітей Батька, розповідаючи їм про те, як Ісус заснував Свою Церкву у середені часів, «настановив[ши] одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового» (Ефесянам 4:11-12). Саме тому ми і можемо допомогти нашим друзям і сусідам зрозуміти, що таке відступництво, тобто відпадіння від справжньої Церкви, організованої Господом, про яке сказано в пророцтвах тих, хто допомагав встановлювати Церкву в первинному вигляді. Павло написав до християн в Солуні, які з нетерпінням бажали взяти участь в Другому пришесті Спасителя, що «той день не настане, аж перше прийде відступлення» (2 Солунянам 2:3). Він також попереджав Тимофія, що «настане бо час, коли здорової науки не будуть триматися, але . . . виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували . . .» (2 Тимофію 4:3-4). І Петро передбачав відпадіння, коли казав про «час відновлення», який має настати перед тим, як Бог знову пошле Ісуса Христа, «що Його небо мусить прийняти аж до часу відновлення всього, про що провіщав Бог відвіку устами всіх святих пророків Своїх!» (Дії 3:20-21). Чи помітили ви, як невимушено й легко один принцип відновлення веде до наступного? Петрове пророкування майже вимагає бесіди про відновлення євангелії в ці останні дні через пророка Джозефа Сміта. А це, у свою чергу, вимагає діалогу про появу Книги Мормона і відновлення святого священства через дар і силу Бога. А після цього так природно пояснити принцип одкровення, які отримуються постійно, а також про організацію, доктрини й програми Церкви. Брати і сестри, Господь розраховує, що ми зробимо щось. Я вірю, що від нас очікується, аби ми зміцнили власну віру, позбулися найнепомітнішого відчуття апатії і силою Святого Духа ще раз підтвердили своє зобов’язання і посилили служіння Господу. І потім, коли ми будемо намагатися прояснити чиєсь розуміння стосовно цієї Церкви, наше життя - прожите добре й чесно - стане як збільшувальне скло, через яке інші люди зможуть перевірити, як же діє євангелія на наше життя. У світлі нашого гарного прикладу Дух зможе збільшити розуміння того, якою є ця Церква, а також, яка її місія стосовно всіх, хто має до неї відношення. Нам не потрібно ні вибачатися за свої переконання, ні задкувати від того, що, як ми знаємо, є істинним. Але ми можемо розповідати про них в дусі любові - сміливо, впевнено і з поглядом, єдиноспрямованим на славу Бога - без тиску на наших слухачів або почуття поразки, якщо вони не відразу приймають те, у що ми віримо. Якщо нас супроводжує Святий Дух, то ми можемо простими справами допомогти принести краще розуміння євангелії як в життя малоактивних членів Церкви, так і тих, хто має іншу віру. Щоб робити це, немає потреби в жодній новій програмі. Нам непотрібні для цього ні посібник, ні покликання, ні збори для навчання. Єдине, що потрібно хорошим членам Церкви, так це навчитися покладатися на силу Святого Духа і з цією силою досягнути і торкнутися життя дітей Небесного Батька. Немає більшого служіння, яке ми можемо віддавати, ніж ділитися власним свідченням з тими, у кого немає розуміння відновленої євангелії Ісуса Христа. Тож, брати і сестри, «Як йдуть наші справи?» Ви готові зробити щось? Чи може кожний з нас уже сьогодні вирішити взятися за свою духовну підготовку, шукаючи проводу Святого Духа, а потім, з його силою як нашого напарника, благословити більше дітей Небесного Батька розумінням і знанням того, що ця Церква є істинною? Я свідчу, що Спаситель живе, що Він благословлятиме кожного з нас, якщо ми робитимемо все, що можемо, аби рухати цю величну роботу Його Церкви вперед. В ім’я Ісуса Христа, амінь.