Старійшина Девід Б. Хейт
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Я сподіваюся, що ми маємо вдячність у серцях за своє знання, за свої свідчення, за свої відчуття.
Десь більше двох років тому, на зборах, коли Президент Гордон Б. Хінклі оголошував, що цю будівлю буде споруджено в 2000 році, він повернувся до мене і сказав: «Девіде, я сподіваюся, що ви будете там».
Президенте, я тут. Я сподіваюся, що, коли він говорить, що нам необхідно приблизно ще один рік або ще більше і сподівається на мою присутність, я надіюся, що він каже так тому, що я слідуватиму його настановам.
Це велика радість - бути тут разом з вами очевидцем цього прекрасного устаткування для проведення історичних зустрічей. Я отримав задоволення від коментарів Президента Хінклі стосовно горіхового дерева, з якого зроблено цю кафедру. На кафедрі скинії, щоб допомогти доповідачу впоратися з регламентом, запалювали дві лампочки - червону й жовту. З часом ми старіємо, а наш зір стає не таким гострим, як раніше. Спочатку з’являється жовте світло, та якщо ви не звертаєте на нього уваги, то починає блимати червоне. Брат Легранд Річардс, коли спершу було встановлено ці лампочки, сказав: «Хтось помістив тут це недоумкувате освітлення». Далі додав: «Я просто закрию його рукою». Сьогодні тут немає лампочок, отже, я не знатиму коли треба завершувати.
Яка радість бути тут з вами всіма! Дивлячись на цю величезну аудиторію й розмірковуючи над нашим початком - нашим найскромнішим початком - я тільки уявляю собі зроблену з колод хатину Пітера Уітмера в Файєті, Нью-Йорк. Її розміри, наскільки я пригадую, були приблизно 20 на 30 футів. Нагорі було дві маленькі спальні. Там жила сім’я Пітера Уітмера. В будинку не було водопроводу. Колодязь знаходився у дворі, а для приготування їжі та опалення був тільки камін, але в цій скромній будівлі 170 років тому була утворена Церква. Тільки уявіть собі.
Пророк Джозеф отримав одкровення з настановами стосовно організації Церкви. І в цій скромній маленькій хатині було не тільки організовано Церкву, але й здійснено переклад Книги Мормона в одній із тих спалень у верхній частині будинку, яку було виділено для пророка Джозефа та Олівера Каудері. І в цьому невеличкому фермерському будинку було висвячено перших старійшин Церкви, коли Пророк Джозеф висвятив Олівера Каудері, а тоді Олівер Каудері висвятив Пророка Джозефа Сміта. І в цьому невеличкому фермерському будинку після того, як було організовано Церкву, провели перші причасні збори. Тільки уявіть собі. Сестри принесли хліб і трохи виноградного соку для першого причастя. Це було скромним початком того, очевидцями чого ми є сьогодні.
Коли ми сидимо тут і дивимося на цю величезну аудиторію, роздуми про наше майбутнє та розмірковування над нашим скромним піонерським початком викликають глибоке хвилювання. У 1820 році в Священному Гаю, у відповідь на скромну молитву Пророка Джозефа, Бог Батько та Його Син явилися 14- річному юнакові, оголошуючи цю роботу по відновленню євангелії.
Подумайте про 1830 рік - збори в цій маленькій дерев’яній хатинці, що на деякий час стала головним управлінням Церкви. Уявіть собі історичні, і в той же час, небесні збори в цій прикордонній хатині розмірами 20 на 30 футів. Частина звіту розповідає про дружину Пітера Уітмера, Мері. Мері Уітмер встала того недільного ранку раніше й вийшла у вітальню, де на підлозі, вкриті стьобаними ковдрами, спали люди. Вони приїхали фургонами, кабріолетами чи кіньми - друзі й люди, які дізналися про те, що має відбутися 6-го квітня. На збори приїхало близько 50 чоловік.
Після такого найскромнішого початку ми збираємося сьогодні тут. Ми тільки хочемо сказати: «Алілуя! Дякуємо Господу за все, що сталося». Поки я стою тут, мені на думку приходять слова про віру, відданість і вдячність - віру людей і віру, яку ми виявляємо, прийшовши сюди сьогодні; відданість тих перших членів Церкви і відданість, що маємо ми; і наші серця, наповнені вдячністю за те, що сталося і що буде попереду.
Я такий вдячний за те, що можу знаходитися тут, за своїх предків, за свою дружину Рубі, за наших дітей та всіх наших онуків. Наша сім'я започаткувала традицію, що у цей день, де б ми не жили, ми встаємо перед телевізором, якщо знаходимося вдома, або присутні у своєму Домі зборів чи Конференц-центрі, ми підіймаємо нашу праву руку, щоб підтримати посадових осіб Церкви, особливо, нашого живого пророка. Тому сьогодні я подумки уявляю собі наших нащадків у Брюсселі, Бельгія, в Лондоні, Вірджінії, Північній Кароліні, Техасі й Каліфорнії - як вони чесно піднімають у цей день свої руки, вчаться, як це робити, навчаються, що це важливо для Церкви, що вони підтримують провідників.
У цей день моє серце наповнене вдячністю за одкровення, дані пророку Джозефу Сміту і за все те, що він зробив, щоб надати рух відновленню євангелії, одкровення, необхідні для започаткування цієї роботи, рядок за рядком і заповідь за заповіддю. Обміркуйте труднощі нашого початку - найскромнішого початку - а потім подивіться на нас сьогодні.
Він отримав одкровення, подивіться перший розділ Учень і Завітів, в якому Господь обіцяє, що Джозеф Сміт та інші отримають силу й повноваження, щоб вивести Церкву з темряви й мороку (див. УЗ 1:30). Подумайте про те, що сталося під натхненним провідництвом Президента Хінклі, коли будівля Джозефа Сміта, яка є сьогодні, завдяки збереженню тієї прекрасної старої будівлі, що була готелем Юта, стала тепер прекрасною спорудою. Ми побачили, що приходить від натхнення, даного Президенту Хінклі. І подумайте про цю споруду, як він пояснив нам, що це настанова, яка надійшла до нього. А отже - і до всіх нас, оскільки ми зібралися тут сьогодні. Я сподіваюся, що ми відчуваємо у своїх серцях подяку за знання, свідчення й почуття, що це - тільки початок. Це - тільки розділ у започаткуванні цієї роботи.
Коли ми пригадуємо ту скромну обстановку в Файєті, Нью-Йорк, коли ми думаємо про те, що сталося з того часу і що сталося в нашому житті і з нашими предками, я сподіваюся, всі ми відчуваємо вдячність і повинні мати бажання продовжувати цю справу в майбутньому, і знання та свідчення, які ми маємо, що ця робота правильна. Я надіюся, що ми відчуваємо себе вдячними за вічні благословення, що ми можемо отримати, коли спостерігаємо й беремо участь в поширенні храмів по всьому світу і в тих благословеннях, що надходять до людей.
Брат Пейс говорив тут декілька хвилин тому про випробування, які ми маємо в Гані, і я знаю, що про це піклуватимуться. Я стояв під деревом на університетському дворі, коли висвячували Гану для проповідування євангелії. Брат Баньян Дедсон, віце-президент університету і член Церкви, того дня був там і пояснював людям, яким чином уродженці Гани заселили цю частину Західної Африки, і яким благословенням це було для тих племен. Я знаю, що цю проблему буде вирішено, що це буде тільки розділом у започаткуванні цієї роботи.
У нещодавньому коментарі президент Хінклі розповідав про свої родинні зв'язки, про свій родинний ланцюг, і сподівання, що він буде сильною ланкою в цьому ланцюгу і що ця ланка залишатиметься сильною. Він розповів про спробу витягти з грунту пеньок з дерева на їхній ділянці і як при цьому порвався ланцюг. Він пішов до магазину, щоб отримати іншу ланку для ремонту ланцюга і таки витягти той пеньок, що врешті-решт їм вдалося зробити. Він сказав, що думав про особисту відповідальність перед нащадками, щоб залишатися міцною ланкою в тому ланцюгу (див. «Зберігайте ланцюг нерозірваним» Brigham Young Magazine, весна 2000, стор. 6).
Я сподіватимусь і буду молитися, щоб в наших власних сім'ях, кожен із нас бажав бути міцною ланкою родинного ланцюга наших нащадків так, щоб наші сім’ї були навчені вічних благословень, що є частиною євангелії, благословень храму й вічності, щоб вони продовжувались й продовжувались, аби вплинути на багато-багато людей. Переконайтеся, що ці ланки є міцними у вашому ланцюгу, і що ви передаєте своє свідчення й відданість наступним генераціям. Сьогодні ця величезна аудиторія є тільки розділом того, що станеться в поширенні цієї роботи у всьому світі.
Спаситель, після Його Воскресіння, з’явився на узбережжі, коли Петро й інші повернулися до рибної ловлі. Він голосно запитав, чи спіймали вони яку-небудь рибу, а вони не спіймали. Він попросив їх закинути свої неводи з іншого боку. Ви дуже добре пам'ятаєте цю історію.
Вони притягли невода, наповненого рибою, і коли сіли на березі, Спаситель запитав Петра: «Чи ти любиш мене більше цих?», вказуючи на цінних риб, що стрибали в неводі. «Чи ти любиш мене більше цих?».
І Петро каже: «Так, Господи, - відаєш Ти, що кохаю Тебе!».
Тоді Він сказав: «Паси ягнята мої». Тоді Він запитав Петра вдруге і втретє, а потім наказав, «Паси вівці мої . . . Паси вівці мої». (див. Іоанн 21:15-17).
Будемо мати таке свідчення, таке бажання в наших серцях, щоб навчити інших, щоб пояснити, у що ми віримо, і щоб жити в праведності, жити хорошим життям, щоб бути прикладом для людства, і щоб мати змогу розгорнути цю роботу не тільки через наші слова, але й через наші дії, наш спосіб життя, наш спосіб представлення Церкви, і через той приклад, який ми являємо для людства.
Я знаю, що Бог живий, що Він є нашим Батьком - Він любить нас усіх - і, що Ісус є Христос, Син живого Бога, і що вони реальні й живуть сьогодні. Я також свідчу, залишаючи вам свою любов і свідчення, в ім’я Ісуса Христа, амінь.
Previous
