Уміння володіти собою Президент Джеймс Е. Фауст Другий радник у Першому Президентстві Уміння володіти собою . . . це максимальна перевірка нашого характеру. Брати, цього вечора ми є частиною живої історії. Ми зібралися на найбільших з усіх зборах священства, які коли-небудь проводилися в будь-якому розподілі. Ми радіємо присутності сотень тисяч тих, які знаходяться поза стінами славного Конференц-центру. Перша зустріч у такій новій, грандіозній споруді є величним моментом в історії людства. Ми в боргу перед Господом, який надихнув Президента Гордона Б. Хінклі пророчим видінням, внаслідок чого з'явилася ця будівля, і, взагалі, вся ця подія стала можливою. Ми вдячні єпископу Х. Девіду Бертону, єпископу Річарду С. Едглі, єпископу Кейту Б. Макмулліну й усім, хто якимось чином був причетний до її спорудження. І тепер, коли вона в нас є, ми повинні використовувати її для зміцнення віри наших людей. Цього вечора, брати, мені б хотілося поговорити про вміння володіти собою в більш широкому значенні. Вміння володіти собою є необхідним для застосування сили священства Бога. Це тому, що така велична божественна сила може проявлятися тільки в праведності. Уміння володіти собою вимагає власної рішучості та сили характеру. Воно дивовижним чином збагачує наші дари й таланти. Це - сила благородних чоловіків. Кожна людська душа, а особливо носії священства, мають нелегке завдання контролювати власні думки, потяги, мову, темперамент і бажання. Візьмемо, наприклад, нестерпний характер. Коли я був хлопчиком, то мав руде волосся. Мама часом звинувачувала мене в швидкому роздратуванні, пов’язуючи це з кольором мого волосся. Мене називали «Рудий», і це спонукало до гніву. Я вважаю, що вже навчився контролювати себе. Люди з рудим волоссям не є винятком серед тих, хто повинен вчитися стримувати буйний характер. Для того, щоб роздратування не оволоділо нашими емоціями, необхідна сила волі. У місцевій газеті нещодавно було повідомлення про таке явище, яке супроводжує всезростаючий рух на наших дорогах: «Таким є звичайне розгортання подій під час напруженого руху транспорту: чути сигнальні гудки машин, не дотримується належна дистанція між машинами, помітні непристойні жести. Серед руху транспорту зростає навіть цілковита несамовитість». Інколи роздратування виходить з-під контролю, і ми називаємо це «дорожнім гнівом». Я часто задумувався, чому характер деяких чоловіків змінюється, коли вони сідають за кермо свого авто, захищеного склом і металом. Якимось чином це, здається, виправдовує їхню брутальну поведінку. Причиною дорожнього гніву не є транспортні затори, а наше особисте ставлення до цього. Коли деякі водії стають нетерплячими й надзвичайно агресивними, вони можуть втратити контроль і викликати серйозні пошкодження, навіть смерть, інших на трасі. Уміння володіти собою - це завдання для кожної особистості. Лише ми самі здатні контролювати свої бажання і пристрасті. Таке вміння не можна купити за гроші чи славу. Це максимальна перевірка нашого характеру. Вона вимагає підняття з глибоких долин нашого життя й досягнення власних Еверестів. Як місіонери повного дня, ми засвоюємо великі уроки вміння володіти собою. Ми вчимося вставати вранці, коли ми повинні вставати, працювати, коли нам слід це робити та лягати спати у призначений час. Як правило, місіонерів повного дня дуже люблять і навіть поважають, незважаючи на те, що їхнє послання може не так добре сприйматися, як нам би того хотілося. Перше Президентство та інші Генеральні Авторитети зустрічаються з багатьма керівниками держав, послами й міністрами з усього світу. Досить часто, коли про це заходить мова, такі люди могутньої влади та впливу говорять з любов’ю й повагою про місіонерів, яких вони бачили в своїх рідних землях. Наші молоді старійшини є прикладом для молодих чоловіків. Коли вони повертаються додому, деякі піддають їх критиці за фарисейство, через те, що вони продовжують дотримуватися доброчесного вигляду та слідкувати за тим, щоб волосся було охайно підстрижене. Я не можу зрозуміти, чому місіонера, який повернувся, вважають фарисеєм, коли він намагається жити за стандартами та принципами, котрим він навчав людей як представник Господа в місці свого служіння. Звичайно, від місіонерів, які повернулися, ніхто не вимагає постійно носити білі сорочки та краватки. Але неохайний одяг та чудернацькі зачіски, щоб, неначе, по-сучасному виглядати, не личать тому, хто має божественне повноваження священства. Місіонери, які повернулися, є прикладом для молодих чоловіків у Аароновім священстві, котрі в майбутньому стануть місіонерами. Безперечно, побачене носіями Ааронового священства, є більш впливовим і спонукальним, ніж почуте. Здебільшого чоловіки й жінки намагаються бути поміченими та прийнятими групою тих, з боку кого вони шукають прихильності. Такий сильний тиск може примусити їх робити те, чого за інших умов вони не зробили б. Це означає чинити через слабкість, а не через силу. Мороній говорить нам: «І якщо люди прийдуть до мене, я покажу їм їхню слабкість. Я даю людям слабкість, щоб вони були покірними; і достатньо моєї благодаті для всіх людей, які упокорюються переді мною; бо якщо вони упокорюються переді мною і мають віру в мене, то я вчиню так, щоб слабке стало сильним для них»1. Таким чином, уміння володіти собою означає завжди робити те, що повинні й не робити того, що не повинні. Це вимагає сили, волі й чесності. Коли потік інформації надзвичайно зростає, завдяки Інтернету, нам належить покладатися все більше й більше на власні моральні фільтри, щоб відрізнити добре від поганого. Яким би чудовим не був Інтернет, за багатьма чинниками, є щось гіпнотичне в його використанні. Я конкретно кажу про проведення нескінченного часу в chat rooms [вузлах Інтернету, де люди світу спілкуються на теми, які здебільшого є порожніми й аморальними] або відвідування порнографічних сторінок. Тепер я звертаюся до можливостей володіння нашими власними думками. У цій сфері совість виступає єдиним суддею, який спроможний дати сигнал, коли ми втрачаємо контроль. Якщо не стримувати наші думки, вони можуть піти в неправильному напрямку. Наш розум є частиною нас самих, і тому дійсно вимагає дисципліни та контролю. Я вірю, що вивчення Писань - це найкраща пральна машина для нечистих і неконтрольованих думок. Також святість храму може піднести над земним думки тих, хто спроможний і гідний увійти до нього. Коли я займався спортом і служив у армії, то чув вислови, про які мені соромно згадувати. Якщо, на думку Сем’юела Джонсона, «мова є одягом думок»2, тоді мова, яку ми чуємо по телебаченню, в кіно та, навіть, у наших школах є непоказним коментарем нашого сучасного міркування. Я хвилююся, що молоді люди все більше втрачають чутливість, бо постійно чують або вживають погану мову. Я вірю, що принциповий молодий чоловік не скаже чогось вульгарного. Носії святого священства Бога ніколи не повинні використовувати брудну мову чи непристойні жести. Тепер поговоримо про цілковиту необхідність контролювання всіх фізичних бажань. З одного боку їх можна назвати «колючками в тілі»3. Гаррі Емерсон Фосдик пояснює важливий зміст самоконтролю: «Самозречення . . . не є негативним, бо забороняє речі, щодо яких ми часто хитаємо головою. В певному значенні його взагалі не існує, самозреченням ми називаємо ціну, яку необхідно сплатити за те, що ми бажаємо або на що сподіваємося»4. Однією з величних основ сили особистості є чистота. Лорд Альфред Теннісон підкреслив це, коли написав: «Моя сила є силою десятьох, тому що моє серце - чисте»5. Від усього серця я закликаю вас, чудові молоді люди, не брати з собою до шлюбу таємного гріха. Може бути, що ви ніколи не забудете його. Ви повинні бажати йти цим життям з силою, що приходить від чистої совісті, яка дозволить вам одного дня стати перед вашим Творцем і сказати: «Моя душа - чиста». Самозречення не обмежує. Воно звільняє. Це - стежка до свободи. Це - сила. Це - важливий елемент чистоти. Шекспір вдало висловив це у характері Гамлета: Вдержіться сю ніч, Завтра легше буде терпіти піст, а там все легше й легше. Натуру навіть людську звичка мінить, Приборкує диявола самого Чи й виганяє геть6. Гебер Д. Грант був першим президентом Церкви, якого я мав честь зустріти. Він дійсно був великою людиною. Ми дуже поважали його за те, що в силі цієї людини було надзвичайне прагнення до самовладання. Його батько помер, коли йому був тільки рік, мати стала вдовою і докладала значних зусиль для виховання дитини. Гебер був сумлінним, допомагаючи їй і намагаючись піклуватися про неї. «Коли він подорослішав і захотів приєднатися до бейсбольної команди, . . . то [хлопці сміялися] з нього, називаючи його «слабаком», бо він не міг докинути м’яча від бази до бази. Гравці команди дражнили його, тоді . . . він . . . вирішив для себе зробити все можливе, щоб грати в тій команді, яка виграла чемпіонат Території Юти. Він купив бейсбольний м’яч і годинами тренувався, кидаючи м’яч до сусідньої старої комори. Дуже часто його рука так сильно боліла, що він ледве міг спати вночі. Він продовжував тренуватися й . . . вдосконалюватися, переходячи з однієї команди до іншої, допоки зрештою, [не досяг успіху], граючи [за] команду, яка виграла територіальний чемпіонат!7» Іншим прикладом вміння володіти собою було його прагнення стати добрим каліграфом. Почерк, який він мав, був таким поганим, що коли на нього подивилися двоє його друзів, один сказав: «Це написано, наче курка лапою». «Ні, - сказав інший, - це виглядає так, ніби блискавка вдарила у чорнильницю». Почуте, звичайно, зачепило гордість молодого Гебера Гранта. Ще підлітком, працюючи секретарем у конторі компанії Г. Р. Манна, йому запропонували втричі більшу платню каліграфа в Сан-Франциско. Пізніше він став учителем каліграфії та бухгалтерського обліку в університеті штату [Юта]. До речі, ще до того, як йому виповнилося сімнадцять років, завдяки вмінню писати особливим почерком, він здобув перше місце на територіальному конкурсі серед чотирьох професійних каліграфів8. Спів був ще одним випробуванням для президента Гранта. Ще маленьким, він не міг схопити мелодії. Коли йому було 10 років, музичний керівник намагався навчити його простій пісні, але, врешті-решт, з відчаєм здався. У віці 26 років, ставши апостолом, він запитав професора Сімса, чи не міг би той навчити його співати. Після прослуховування професор Сімс відповів: «Так, ви можете вчитися співати, але я бажав би знаходитися на відстані в 60 км, коли ви будете це робити». Цей випадок лише заохотив президента до ще більших спроб9. Президент Грант якось сказав: «Я вчився за збірником славослів’я10, повторюючи по триста-чотириста разів, а там тільки чотири рядки, і я все ще не міг співати»11. Повідомлялося про те, що під час подорожі до Аризони разом із старійшинами Роджером Клаусоном і Д. Голденом Кімболом президент Грант «спитав їх, чи дозволять вони йому протягом подорожі заспівати сотню пісень. Вони думали, що він жартує, і сказали: «Чудово, розпочинай!» Після перших сорока, вони почали запевняти його, що якщо він проспіває решту шістдесят, вони обидва матимуть нервовий зрив. Він проспівав решту шістдесят»12. Завдяки тренуванню протягом усього свого життя, він досяг певного покращання у вокалі, але, мабуть, не на стільки, як у бейсболі та каліграфії, де він став професіоналом. Президент Грант мав улюблений вислів Ральфа Вальдо Емерсона, за яким він жив: «Те, над чим ми наполегливо працюємо, для нас стає легше робити; при цьому сама природа речей не змінюється, а зростає наша сила це робити». Як носії священства, ми не повинні шукати виправдовувань, коли втрачаємо самовладання. Навіть, якщо наші обставини є складними, ми всі можемо докладати зусиль, щоб володіти собою. Коли ми так робимо, приходять великі благословення власного задоволення. Самовладання споріднене з духовністю, пошук якої є головним у смертному житті. Як сказав одного разу президент Девід О. Маккей: «Духовність - це свідомість перемоги над собою та здатності спілкуватися з Вічним. Духовність спонукає людину долати труднощі й набувати все більше сили. Переживання того відчуття, коли наші здібності розкриваються й істина розширює душу є одним із найвеличніших життєвих досвідів»13. Перебуваючи безнадійною калікою, Вільям Ернест Генлі з сміливістю дивився поза власним зовнішнім фізичним станом, щоб перемогти своїм серцем і розумом, коли він писав «Invictus»: Через ніч, що мене оточила, Чорна, як яма, зверху додолу, Я вдячний якимось там богам За свою непереможну волю. У болоті тяжких обставин, Я не здригнувся, і вголос не плакав: І через те, що є я рабом випадку, В крові є голова моя, але не схилена . . . Нема різниці чи вузькі ворота, Чи страшні звинувачення мені, Я є господарем своєї долі: І капітаном власної душі14. Брати, я свідчу всім серцем і душею, що завдяки вмінню володіти собою, ми успадкуємо благословення, які наш Небесний Батько приготував для своїх вірних синів. В ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. Етер 12:27. 2. Oxford Dictionary of Quotation, 4th ed., ed. Angela Partington, 368. 3. 2 Коринтянам 12:7. 4. The Meaning of Service (1920), 83. 5. Oxford Dictionary of Quotation, 689. 6. Шекспір В. Гамлет, Принц Датський. -К.: Дніпро, 1986. Т. 5. с. 76. 7. Roderick L. Cameron, “Tenacity”, Brigham Young University Speeches of the Year (1 Dec. 1964), 3. 8. David C. Call, Success - Spiritual and Temporal, Brigham Young University Speeches of the Year (30 Nov. 1965), 6. 9. Див. Cameron, “Tenacity”, 2. 10. «Praise God, from Whom All Blessings Flow», Hymns, no. 242. 11. In Conference Report, Apr. 1900, 61. 12. Cameron, “Tenacity”, 3. 13. Gospel Ideals (1953), 390. 14. «Invictus. In Mem. R.T.H.B.», as quoted in Oxford Dictionary of Quotations, 332.