Вдови Сіону Старійшина Ерл С. Тінгі Сімдесятник Господь любить вдів . . . [Ми] повинні піклуватися й допомагати вдовам у нашій родині, домі, приході та сусідстві. Я назвав мою доповідь «Вдови Сіону». Словник подає визначення вдови як «жінки, чоловік якої помер, і вона . . . залишається неодруженою»1. Деякі вдови є молодими. Звичайно, їхні чоловіки зазнали передчасної смерті. Якщо на благословення дому з’явилися маленькі діти, молода вдова сама несе відповідальність за їхнє виховання. Вона ставить собі запитання, на яке не має відповіді: «Чому це сталося зі мною?» Нерідко відчувається крайня самотність. Інші вдови є старшими. Їхні чоловіки, проживши життя в напарництві ніжної любові, померли від старості, або від хвороб. На зміну рокам приємних спогадів, розділених у виховуванні славної сім’ї, у радості та спільному служінні Церкві й суспільству, приходить самотність і почуття власної непотрібності чи небажаності. Запитання «Як довго я маю чекати, доки зможу приєднатися до мого вічного супутника?» залишається без відповіді. Такі вдови можуть більше присвятити себе храмовому служінню. Часто життя стає все важчим. Життя з сім’єю чи в установах по догляду за людьми похилого віку може дещо замінити родинну оселю, сповнену життєвих спогадів. Самотність - це почуття не притаманне нашим сестрам, коли вони стають вдовами. Їм хочеться бути корисними й сприяти добробуту інших. Багатьом заважає поганий стан здоров’я. Вони хочуть залишатися вірними, щоб одного дня приєднатися до своїх вічних супутників. Вони можуть навчити нас вірі. Учення Церкви є дуже ясним стосовно вдів. У ранній Церкві провідників було присоромлено за неуважність до вдів. «Сім мужів доброї слави» були покликані, щоб допомогти в цій справі2. Павло наказував святим шанувати вдів3. Він учив, що кожний, хто «про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, . . . той вирікся віри, і він гірший від невірного»4. Коли в 1847 році Бригам Янг організував перший перехід піонерів у долину Солоного озера, то дав святим таку пораду: «Нехай кожний загін візьме на себе стільки бідних, удів, безбатченків і сімей тих, хто пішов у військо, щоб це в рівних частинах відповідало дивідендам від власності загонів, щоб волання вдів і безбатченків не дійшло до вух Господа проти цього народу»5. Я вірю, що це зусилля допомогти вдовам перейти рівнини є одним з найяскравіших сучасних прикладів того, як ми повинні піклуватися про них. Сучасне одкровення розкриває порядок Церкви: «Жінки мають право на утримання своїми чоловіками, доки їхніх чоловіків не буде забрано . . . Діти мають право на утримання своїми батьками, . . . а після цього вони мають право на утримання церквою»6. Учення і Завіти далі говорять: «І комора буде утримуватися пожертвуваннями від церкви; і вдів та сиріт буде забезпечено, так само як і нужденних»7. Книга Якова містить одне з найпрекрасніших описань учення Церкви стосовно нашого обов’язку як сімей і друзів вдів: «Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу»8. Слово вдови вживається в Писаннях 34 рази. В 23 із цих уривків термін посилається на вдів і безбатченків. Я вірю, що Господь ніжно й з любов’ю ставиться до вдів і безбатченків, або сиріт. Він знає, що їм доводиться покладатися скоріше на Нього, ніж на інших. Їхні молитви стають більш особистими й тривалими, служіння ближнім - більш щирим, а віра - сильнішою. Віра вдів яскраво відбивається у Писаннях. Вдова з Сарепти проявила свою віру, коли приготувала для пророка Іллі калача замість того, щоб використати останні борошно й олію для себе і свого сина, щоб з’їсти та й померти. Писання розповідає: «І пішла вона, і зробила за словом Іллі, і їла вона й він та її дім довгі дні, - «дзьобанок муки не скінчився, і не забракло в горняті олії», за словом Господа, що говорив через Іллю»9. Мабуть, що символом довіри Господу, яку мають вдови, є фраза: «І пішла вона, і зробила за словом Іллі». Анна, вдова 84 років, яка постійно служила в храмі, впізнала немовля Ісуса, коли батьки внесли Його до храму10. Відчувши велику віру вдови з Наїну, Ісус Христос воскресив її мертвого сина, єдиного сина, коли його проносили біля міської брами, щоб поховати11. Історія про вдову і дві лепті назавжди залишиться безсмертною серед найвеличніших з усіх учень Христа як приклад істинного духу жертвування: « . . . Народ мідяки до скарбниці вкидає. І багато заможних укидали багато. І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, . . . І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: «Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, - свій прожиток увесь»12. Чудові сестри, ви, які є вдовами, будь ласка, знайте, що Бог любить вас. Ви - обрані серед обраних. Я знаю, про що кажу. Моя мати була вдовою протягом трьох років. Вона благородно стоїть, як матріарх, на чолі величезної родини з 247 чоловік. Мати моєї дружини, якій 97 років, залишається вірною та продовжує терпіти до кінця, незважаючи на слабкість здоров’я. Дорогі сестри, саме ваше життя, будучи праведним, є прикладом і продовжує надихати молодших членів сімей ставати кращими. Продовжуйте бути вчителями. У певний час, згідно з Божим розкладом, ви приєднаєтеся до ваших вічних супутників, щоб служити разом навічно у величній роботі духовного світу. Ви, молоді вдови зі зростаючими сімейними обов’язками, знайте, що Богові відомі ваші потреби, і Він задовольнятиме їх. Продовжуйте діяти згідно з вірою і творити добрі справи. Віддані члени родини і Церкви будуть вам допомагати. Будьте охочими в разі потреби приймати допомогу від інших. Ваші діти знатимуть, що ви даруєте їм удвічі більше любові. Я свідчу, що наш Небесний Батько щедро винагородить вашу сім’ю вічними благословеннями завдяки великодушності ваших сердець. Родини та друзі вдів, Бог знає про ваше служіння, і Він може судити ваші справи згідно з тим, наскільки ви допомагаєте вдові. Одного разу президент Джеймс Е. Фауст поділився з Генеральними Авторитетами чудовою історією про те, як сусіди та друзі в маленькій громаді фермерів у центрі Юти ставилися до вдів. Всі вони мали лише кілька годин або хвилин, протягом яких могли по черзі користуватися водою, щоб поливати власні садки. Вони домовилися, що зможуть брати трохи менше води для того, щоб сусідським вдовам дісталося більше для їхніх садків. Нещодавно я спостерігав за п’ятьма літніми вдовами, які на простенькій машині їхали разом на церковні збори. Вони увійшли і сіли поруч. Здавалося, що вони черпали силу й захист одна від одної. Спостерігаючи за тією чуйною близькістю, що існувала між ними на заході їхнього життя, я відчував великодушність цього славного життя. Брати і сестри, Господь любить вдів. Я знаю, що керівники Церкви турбуються про їхній добробут. Ми, члени Церкви, повинні піклуватися й допомагати вдовам у нашій родині, домі, приході та сусідстві. Я закликаю вас, молоді люди: члени Початкового товариства, юнацтво, члени Товариства молодих неодружених людей, скористайтеся можливістю допомогти та отримати натхнення від вдів у вашій громаді. Давайте будемо більш турботливими та уважними до вдів Сіону, про що я смиренно молюся. В ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. Merriam-Webster's New Collegiate Dictionary, 10th ed., s. v. «widow». 2. Див. Дії 6:1-3. 3. Див. 1 Тимофію 5:3. 4. 1 Тимофію 5:8. 5. Див. УЗ 136:8. 6. Див. УЗ 83:2, 4-5. 7. Див. УЗ 83:6. 8. Якова 1:27. 9. Див. 1 Царів 17:8-16. 10. Див. Лука 2:36-38. 11. Див. Лука 7:11-15. 12. Марк 12:41-44; див. також Лука 21:1-4.