Моє свідчення Президент Гордон Б. Хінклі З усього, за що я відчуваю вдячність, . . . є одна річ, яка перевищує всі. Це - живе свідчення про Ісуса Христа. Мої брати й сестри, зараз я маю можливість сказати кілька слів. Цього ранку мене переповнює почуття вдячності. Я маю такі щедрі благословення від Господа. Коли я вдивляюся в обличчя тисяч і тисяч тих, хто зібрався у цьому новому прекрасному залі і думаю про сотні тисяч тих, хто по всьому світі слухає цю конференцію, я сповнений почуттям вдячності за велику єдність, яка існує серед нас. Якщо я маю нагоду промовляти до вас протягом декількох хвилин, то хочу сказати, що, на мою думку, жодна людина не отримала більших благословень, ніж я. Я не можу зрозуміти цього. Я так високо ціную вашу велику любов і доброту. Завдяки великій доброті інших, я об’їздив увесь світ у справах Церкви. Я мав нагоду не один раз звертатися до світу, дякуючи великодушності представників засобів масової інформації. Я здіймав свій голос, приносячи свідчення у великих залах цієї країни, від Медісон Сквеа Гарден у Нью - Йорку до Астродоуму в Хьюстоні. Чоловіки й жінки, які займають високі посади, приймали мене і розмовляли про нашу роботу з великою повагою. З іншого боку, протягом цих років я пізнав злісність і зневажливість наших критиків. Я думаю, що це їх мав на увазі Господь, коли проголосив: «Проклято всіх, хто підніме п’яту проти моїх помазаників, каже Господь, і кричатиме, що вони згрішили, коли вони не згрішили переді мною, каже Господь, але зробили те, що було правильно в моїх очах, і що я наказав їм. . . . Ті, хто кричать про провину, роблять її, тому що вони самі є слугами гріха і дітьми непокори . . . Горе їм . . . Їхній кошик не буде повним, їхні будинки та їхні комори загинуть, і до них самих будуть ставитися з презирством ті, хто улещував їх» (див. УЗ 121:16-17, 19-20). Ми залишаємо Йому, хто має право, виголосити присуд, який отримають ті, хто протидіє Його роботі. Я знову хочу виразити вдячність. Дякую, брати й сестри, за ваші молитви. Дякую за вашу підтримку у великій роботі, яку всі ми намагаємося виконувати. Дякую за ваш послух заповідям Бога. Він задоволений вами й любить вас. Дякую за вашу вірність у виконанні своїх обов’язків. Дякую за вашу готовність прийняти кожне покликання, запропоноване вам. Дякую, що ви виховуєте дітей у світлі та істині. Дякую за невгасиме свідчення про Бога, нашого Батька, і Його Улюбленого Сина, яке ви несете в своїх серцях. Я такий вдячний за молодь Церкви. Навколо так багато зла. Спокуса, з її пагубними наслідками, є майже скрізь. На жаль, ми втрачаємо деяких молодих людей через ці руйнівні сили. Ми сумуємо за кожним, хто заблудився. Ми хочемо дотягнутися до них, щоб допомогти, врятувати, але надто часто наші заклики зневажливо відкидаються. Трагічно закінчиться шлях, яким вони йдуть. Це дорога, яка веде до знищення. Але є так багато, багато сотень тисяч молодих людей, які є вірними й відданими, які є прямими, як стріла, і сильними, як велика морська хвиля, у просуванні шляхом, який вони для себе намітили. Це - шлях праведності й добра, шлях здійснень і досягнень. Вони роблять щось у своєму житті, і світ буде набагато кращим завдяки їм. Я глибоко вдячний за цей чудовий період історії, в який ми живемо. Ніколи не було нічого подібного до цього. Ми, всі люди, які живуть зараз на землі, маємо такі багаті й щедрі благословення. Але з усього, за що я відчуваю вдячність цього ранку, є одна річ, яка перевищує всі. Це- -живе свідчення про Ісуса Христа, Сина Всемогутнього Бога, Князя миру, Святого. Одного разу під час зустрічі з місіонерами в Європі один старійшина підняв руку і сказав: «Принесіть нам своє свідчення і розкажіть, як ви його отримали». Я відчуваю, що повинен сказати сьогодні кілька слів про еволюцію свого свідчення. Звичайно, це дуже особисте. Я сподіваюся, що ви пробачите мене за це. Найперший приклад спогадів про мої духовні відчуття стосується часу, коли мені було років п’ять. Я був тоді дуже маленьким хлопчиком і плакав від того, що боліло вухо. У той час не було ніяких знеболюючих ліків. Це було 85 років тому. Моя мама набрала в торбинку кухонної солі й поклала її на плиту, щоб нагріти. Мій батько ніжно поклав свої руки на мою голову і благословив мене, перемагаючи біль та хворобу владою святого священства в ім’я Ісуса Христа. Потім він лагідно взяв мене на руки і поклав торбинку із сіллю на вухо. Біль полегшився і пройшов. Я заснув у надійних обіймах батька. Коли я засинав, слова благословення весь час були в моїх думках. Це найперший спогад, який я маю про існування влади священства в ім’я Господа. Пізніше, коли я був юнаком, ми з братом спали в кімнаті, яка не отоплювалася взимку. Тоді вважалося, що це добре для здоров’я. Перш ніж пірнути в тепле ліжко, ми ставали на коліна і молилися. То були слова простої подяки. Вони закінчувалися словами «в ім’я Ісуса». Характерний титул «Христос» майже не вживався, коли ми молилися у ті дні. Я пам’ятаю, як стрибнув у ліжко після слова «амінь», натягнув ковдру до самої шиї і подумав про те, що я зараз зробив, звернувшись до Небесного Батька в ім’я Його Сина. Я не мав великого знання про євангелію. Але я відчував невимовний спокій і безпеку від того, що промовляв до небес в ім’я і через Господа Ісуса. Коли я поїхав на місію до Британських островів, те свідчення зміцнилося. Кожного ранку зі своїм першим напарником ми разом читали Євангелію від Іоанна, обговорюючи кожен вірш. То був чудовий, незвичайний досвід. Це прекрасне свідчення відкривається проголошенням про божественність Божого Сина. У ньому стверджується: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього . . . Слово сталося тілом, і перебувало між нами, (і ми споглядали Його славу, славу Єдинонародженого від Батька) повне благодаті та правди» (Іоанн 1:1-3, 14). Тоді я думав про ті слова більше, ніж будь - коли після того. Не залишалося ніяких сумнівів щодо окремого існування Батька і Сина. Батько дав Синові велику відповідальність щодо створення землі, «і ніщо, що повстало, не повстало без Нього». Я бачив багато бридкого в цьому світі. У більшості випадків то було справою людських рук. Але, на мою думку, я бачив набагато більше прекрасного. Я захоплююся величними творіннями Творця. Які вони чудові. І всі вони є витворами Божого Сина. «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами» (там же). Він, Син Батька, прийшов на землю. У своїй поблажливості Він залишив свої царські подвір’я нагорі, де Він був Князем, Першонародженим від Батька, щоб зодягнутися в смертне тіло, народитися у хліві, найжалюгіднішому з усіх місць, у залежній країні, якою правили римські сотники. Як далі виявлялася Його поблажливість? Він був охрищений Іоанном в Йордані, щоб «виповнити усю правду» (див. Матвій 3:15). Його земному служінню передували хитромудрі спокуси супротивника. Він вистояв, промовивши: «Відступися від Мене, сатано» (див. Лука 4:8). Він ходив по Галілеї, Самарії та Юдеї, проповідуючи євангелію спасіння, змушуючи сліпих - бачити, кульгавих - ходити, мертвих - знову повертатися до життя. А потім, щоб виконати план спасіння Батька для Його дітей, Він віддав Своє життя, як плату за гріхи кожного з нас. Це свідчення зростало в моєму серці, коли я був місіонером і читав Новий Завіт та Книгу Мормона, які продовжували свідчити про Нього. Те знання стало основоположним у моєму житті разом з молитвами дитинства, на які я отримав відповіді. З того часу моя віра продовжувала зростати. Я став Його апостолом, отримавши призначення виконувати Його волю і навчати Його слову. Я став Його свідком світові. Я повторюю це свідчення віри для вас і для всіх, хто чує мій голос цього Недільного ранку. Ісус - це мій друг. Ніхто інший не дав мені так багато. «Ніхто більшої любови не має над ту, хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Іоанн 15:13). Він віддав за мене своє життя. Він відкрив шлях до вічного життя. Лише Бог міг це зробити. Я сподіваюся, що гідний бути Його другом. Він - приклад для мене. Його спосіб життя, Його самовідданість, Його бажання допомогти нужденним, Його остання жертва - все це є прикладом для мене. Я не можу бути таким досконалим, як Він, але я прагну цього. Він показав до правди шлях, До слави шлях вузький. І всіх чекає в небесах Де сяє Дім святий. («Безмежна мудрість і любов» Гімни і дитячі пісні, номер 19). Він - мій учитель. Жоден голос не промовляв такою прекрасною мовою, як у Заповідях блаженства: «І, побачивши натовп, Він . . . . . . відкривши уста Свої, . . . навчати їх став, промовляючи: Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне» (Матвій 5:1-10). Жоден з учителів не пропонував такої незрівнянної поради, яку було дано натовпу на Горі. Він - мій цілитель. Я з благоговінням дивлюся на Його чудеса. І я знаю, що вони відбувалися. Я приймаю істинність цих речей, тому що знаю: Він Господар життя і смерті. Чудеса його служіння є виявом співчуття, любові і гуманності, на які не можна дивитися без захоплення. Він - мій провідник. Я маю честь стояти в одному ряду з тими, хто любить Його і хто йшов за Ним протягом двох тисяч років, які минули з Його дня народження. Вперед, Христові воїни! Йдучи, як на війну, Хрест Ісуса піднімемо. Христос, наш Господар, веде нас на ворога, Рушаймо до бою, рівняючись на Його прапори! («Onward, Christian Soldiers», Hymns, no. 246). Він - мій Спаситель і мій Викупитель. Віддавши Своє життя, знісши біль і невимовні страждання, Він зійшов униз, щоб підняти мене і кожного з нас, і всіх синів та дочок Бога з прірви вічної темряви, яка наступає після смерті. Він забезпечив нам щось краще, царину світла і розуміння, зростання і краси, де ми зможемо йти вперед по дорозі, яка веде до вічного життя. Моя вдячність Господу не знає меж і не матиме кінця. Він - мій Бог і мій Цар. Від віку до віку Він царюватиме і правитиме як Цар над царями й Господь над панами. Його владі не буде кінця. Для Його слави не настане ніч. Ніхто не може зайняти Його місце. Ніхто цього не зробить. Непорочний, без жодної вади, Він - Агнець Божий, якому я вклоняюся і через якого я зможу наблизитися до Вічного Батька на Небесах. Ісая передрікав Його прихід: «Бо дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру» (Ісая 9:6). Ті, хто ходили з ним по Палестині, свідчили про Його божественність. Сотник, який бачив Його смерть, урочисто промовив: «Він був справді Син Божий» (Матвій 27:54). Хома, побачивши Його воскресле тіло, вигукнув з подивом: «Господь мій і Бог мій» (Іоанн 20:28). Ті, кому Він явився у цій півкулі, чули, як голос Батька назвав Його: «Ось мій улюблений Син, в якому я задоволений, в якому я прославив своє ім’я» (3 Нефій 11:7). А пророк Джозеф, промовляючи у своєму розподілі часів, проголосив: «І тепер, після багатьох свідчень, які було дано про нього, ось свідчення, останнє з усіх, яке ми даємо про нього: Що він живе! Бо ми бачили його, саме праворуч від Бога; і ми чули голос, що засвідчив, що він є Єдинонародженим від Батька» (див. УЗ 76:22-23). До цього, я додаю своє особисте свідчення, що Він - «дорога, і правда, і життя», і що «до Отця не приходить ніхто», якщо не через Нього (Іоанн 14:6). Із вдячністю і з незгасною любов’ю я приношу своє свідчення про все це в Його святе ім’я, ім’я самого Ісуса Христа, амінь.