Старійшина Ніл А. Максвелл
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Поворотні моменти життя відбуваються в тих обставинах, які нам послано . . . Значення має те, що саме ми вибираємо. Кожне життя має досить своїх випробувань!
Разом з вами, брати й сестри, я висловлюю подяку Президентові Хінклі за його невтомні зусилля по визначенню майбутнього Церкви, символом якого є цей Конференц-центр.
Глибоко фундаментальну істину було передано тим чистим серцем наверненим до євангелії в лаконічному вислові Алми: «Бо я повинен бути задоволений тим, чим Господь наділив мене» (Алма 29:3). Однак буквально перед цим Алма висловлював своє нестримне бажання бути «сурмою Бога», щоб «похитнути землю» (Алма 29:1). Та не пиха стояла за цим прагненням; він дійсно хотів проголошувати покаяння та план викуплення всьому людству, щоб не було більше смутку серед людей (див. Алма 29:2). Однак за його смиренням стояло прийняття того факту, що Бог, зрештою, наділяє нас такою реальністю вічного спасіння, до якої ми самі тяжіємо (див. Алма 29:4). Що може бути справедливішим?
Отже, задовольнившись своїм покликанням, Алма смиренно сподівається бути знаряддям у спасінні деяких, хай і небагатьох душ (див. Алма 29:9). Довгий духовний шлях передано лише дев’ятьма віршами, що звучать, наче драматичний монолог.
І ми знайдемо цей мир у душі, якщо зможемо привести свої прагнення у відповідність з Божими.
Багатьох смертних, наприклад, наділено можливостями, дуже обмеженими через бідність: «І люди почали розрізнятися за рангами, відповідно до своїх багатств і своїх можливостей до навчання; так, деякі були неосвіченими через свою бідність, а інші отримали хорошу освіту через свої багатства» (3 Нефій 6:12).
Більш того, зло земного соціального устрою допускає такі трагічні обмеження, як рабство та концтабори.
Однак ми маємо робити все, що в наших силах, «на своєму наділі», не припиняючи вишукувати найменшу нагоду розірвати коло будь-якої своєї обмеженості. У тому, чим нас наділено, можна мати духовну розраду. Павло визначив це як «благочестя із задоволенням», підкреслюючи необхідність таких рис характеру, як любов, надія, лагідність, терпіння і покірливість (1 Тимофію 6:6).
У житті є ще й інші обмеження, з яких не вирватись. Наприклад, наділом декого є обмеження вільного пересування, тілесні або душевні відхилення від норми. Є люди, які залишаються неодруженими, і не їхня в цьому вина; є подружні пари, які мріють мати дітей - і не мають. Інші змушені роками жити з такими проблемами, як непорозуміння з тими, кого люблять, або напруження у сімейних стосунках від того, що діти «[вирішують] самі за себе» і нехтують батьківською порадою. (3 Нефій 1:29). Такі чи подібні ситуації, наче уколи, щодня болісно нагадують нам про себе.
Бути задоволеним означає прийняти все без жалю до себе. І все ж лихо, якщо переносити його смиренно, може стати свого роду розкопками, які розчищують простір для піднесеної душі.
Дехто переживає події, які, наче вогонь, обпалюють звичний хід життя. Дехто зустрічається з випробуваннями, через які доводиться проходити, тоді як інші отримують долю, з якою вони змушені уживатися. Павло жив з «колючкою в тілі» (2 Коринтянам 12:7).
Але достатньо сказати, що така земна доля зміниться в прийдешньому світі, за винятком тих випадків, коли гріх не скасовано покаянням, і це визначить наше відповідне положення в наступному світі.
Отже, боротьба з незадоволенням тим, що обмежує нас у житті та звужує його можливості, є однією з наших задач. Якщо не вести цю боротьбу, то нам буде здаватися, що нами нехтують, нас не помічають, недооцінюють. Іронія ситуації полягає в тому, що перебуваючи в цьому душевному стані, ми не використовуємо численні нагоди для служіння. Отже, нам не слід сохнути за тим, чого Бог нам не дав, наприклад, за могутнім ангельським голосом. І з тим голосом, який ми маємо, у нас є стільки роботи! (Див. Алма 29:3-4). Більш того, як би не відрізнялися наші життєві обставини, всі ми можемо дотримуватися Божих заповідей!
І в той же час в кожній окремій людській ситуації ми виступаємо в ролі лабораторного матеріалу, являючи собою те, «чим нас наділили». Ця ситуація може пом’якшуватися або загострюватися, але найважливішим є те, що саме ми собою являємо і що саме робимо в цих різноманітних ситуаціях, а особливо, в тій «роботі, до якої [нас було] покликано» (Алма 29:6).
Таким чином, «у святому нинішньому часі» є царина для учнівства. Нам не обов’язково стояти на виду у всіх під дзвін курантів, щоб домогтися свого спасіння!
Ми знаходимося, на відміну від мандрівників, у кращій ситуації: тим, хто вирушає в подорож за кращою поведінкою, не потрібно перетинати кордони чи вистоювати в черзі за візою!
Отже, поступовий прогрес є порядком щоденного життя і, безсумнівно, вимагає додаткового компоненту - Господнього довготерпіння в наших намаганнях засвоїти необхідні уроки.
Марія, почувши дивовижну новину, що стосувалася її особисто, дізнавшись про те, що чекало на неї в майбутньому, продовжувала «оці всі слова [зберігати], розважаючи, у серці своїм» (Лука 2:19). Часто до смирення приводять роздуми.
Значення має якість гри, а не розмір сцени. Галілейське море, хоч і займає площу 21 х 11 кілометрів, тим не менш було достатньо великим для того, щоб учні Христа набули важливого досвіду, включаючи віру й ходіння по воді (див. Матвій 14:22-23). Вітер був сильним і страшним! А тепер порівняйте висоту Галілейських хвиль і хвиль того шторму, в який потрапили Нефій та його супутники у відкритому океані! (Див. 1 Нефій 18:13-21). Але обидва епізоди відкривають події, на прикладі яких можна вчитися. Певно, що мені слід бути обережним в оцінках неспокійних вод, розуміючи, що в аудиторії людської історії присутній Ной!
Отже, менш яскраві епізоди, так само, як і добрі та скромні люди, є «не менш послужливими» у досягненні мети (Алма 48:19).
Якщо дивитися далі, то, наприклад, пророк Мормон спочатку думав, що його народ сумує «в покаяння» (див. Мормон 2:12-13). Однак невдовзі він побачив, що їхній сум насправді був не сумом на покаяння, але «сумом проклятих», який викинув їх на безлюдну моральну мілину. Порівняйте цей епізод з тим, як блудний син-самітник ішов до покаяння; його сум був щирим, і він справді «знайшов себе» (Лука 15:17). Іноді на сумному досвіді ми вчимося, але іноді ні! (Див. УЗ 121:39).
Поворотні моменти життя відбуваються в тих обставинах, які нам послано. Саме тоді ми й робимо вибір, що визначає наше життя. Значення має те, що саме ми вибираємо. Кожне життя має досить своїх випробувань! (Див. Матвій 6:34).
А між тим, люди регулярно продають свої душі, і до того ж отримують за це набагато менше, ніж цілий світ. У п’єсі Роберта Болта «Людина на всі часи» сер Томас Мор чекає виконання смертного вироку, який було винесено йому частково через зраду його друга Річа, підкупленого кимось із місцевих можновладців. «Мор, дивлячись Річу в вічі з виразом болю та здивування говорить: «За Уельс? О, Річард, яка користь людині з того, що вона віддасть свою душу за цілий світ, . . . але за таку крихту, як Уельс»! (Robert Bolt, A Man for All Seasons [1960], 92). Нехай ця докора утримує нас від будь-якого прагнення, що зашкодить нашій духовності!
Подумайте про те, що Ісус був і є Господом Всесвіту (див. УЗ 45:1; 76:24; Мойсей 1:33; 2:1). Але його служіння, як ми всі знаємо, виконувалося в дуже обмеженому географічному просторі. Його проповідницькі подорожі були дуже короткими. Але саме там Спаситель виконав Спокутування для всього людства! Поза всякі сумніви, були й вищі пагорби, ніж Голгофа, і набагато кращі сади за Гефсиманію. Але, попри це, саме їм випала честь стати ареною центрального акту людської історії!
Ми можемо черпати цю славетну Спокуту пригорщами особистого покаяння. Ми можемо навчитися служити й прощати тим, хто поруч з нами, і наша аудиторія може бути не більшою за нашу сім’ю чи товариство друзів.
Правосуддя й милість Божі будуть настільки незаперечно досконалими, що на Останньому Суді не буде чутно скарг навіть від тих, хто колись піддавав сумніву справедливість того, що Бог дав їм у смертному житті (див. 2 Нефій 9:14-15; Алма 5:15-19; 12:3-14; 42:23-26; 30).
Отже, ми можемо й «повинні бути задоволеними тим, що нам вділено», радіючи тому, що маємо, але без самовдоволення і самопотурання (див. 3 Нефій 12:48; 27:27; Матвій 5:48).
Така згода - це більше, ніж просто знизати плечима і далі не втручатися в ситуацію. Її змістом має бути активна участь, а не байдуже визнання поразки.
Господь знає наші обставини, наміри наших сердець, і, безперечно, ті таланти й дари, які Він Сам дав нам. Він може досконало оцінити все, що ми зробили в тих обставинах, в які нас було поставлено, включно з тим, як ми підтримували стомлені руки багатьох тих, хто стояв поруч з нами. Благати про нові нагоди для служіння, не реалізуючи те, що під рукою, - це духовність низької проби.
Отже, те, що ми могли зробити і що зробили на відведеному нам наділі, точно відомо Господареві винограднику.
Можливо, лагідність і більша здатність до духовного вдоволення, що їх мають слабкі цього світу, є однією з причин того, що Бог використовує саме їх для виконання Своєї роботи (див. УЗ 1:19, 23; 35:13; 133:58-59; 1 Коринтянам 1:27). Люди суєтні звичайно не дуже схильні виконувати те, що вони визначають як чорнову Господню роботу.
Також слід відзначити, що Господь не хоче залякувати, посилаючи легіони ангелів, які б підтверджували, що люди виконують саме Його волю (див. Матвій 26:47-53). Його волю слід виконувати «заради світу», а не тому, що нас примушують (Алма 36:26). Ось правило, яке було, яке є, і яке буде: «Однак ти можеш вибирати сам» (Мойсей 3:17). Господь хоче навернення без залякування.
Пам’ятаймо в наш вік підмін: єдина підміна, яку бажає бачити Бог, це наша свідома відмова від гріха й навернення до Нього. Отже, Господь не прагне приголомшити нас; натомість, Він хоче допомогти нам здолати світ! (Див. УЗ 64:2; Одкровення 3:21).
Таким чином, у наших обставинах ми бачимо, як люди святі виявляють доброту навіть за колючим дротом, у той час як інші навіть в багатстві поводяться так, неначе їх створено з колючого дроту. Їхнє незадоволення створює нові й нові водоймища самоспівчуття мало не олімпійського масштабу.
В епізоді з Алмою ми бачимо дещо інше - те, що надихає й навчає. Алма визнає, що в кожному народі в Бога є люди, які можуть проповідувати Його слово й навчати йому (див. Алма 29:8). Отже, якщо ми будемо підкреслювати надто сильно й надто часто зростаючу роль особистості, ми можемо насправді зменшити поле діяльності, якого потребують інші. Але наша довіра і вдоволення тим, що маємо, відведуть Святому Духові дорогоцінний час для виконання Його особливої роботи.
Коли настає духовна злагода, приходить упевненість, - навіть тоді, коли ми не знаємо «значення всього» (1 Нефій 11:17). Така позитивна впевненість веде не до зарозумілості, але до смиренного сприйняття, яке являє собою форму «активної участі», - але без усіх цих дзвонів та свистків» (УЗ 58:27; див також вірш 28).
Ця духовна злагода залежить від нашого сприйняття Ісусової спокути, бо ми . . . прийшли до пізнання великодушності Бога, і його незрівнянної сили, і його мудрості, і його терпеливості, і його довготерпіння щодо дітей людських; і ще, спокути, яка була уготована від заснування світу (див. Мосія 4:6).
Знову ж таки, брати й сестри, яка це дивовижна зміна - від Алминого бажання бути «сурмою» до виконання ролі смиренного «знаряддя», від бажання «похитнути землю» до прагнення «привести яку-небудь душу до покаяння»! Більш того, хіба не чудово, що нам дозволяють зростати, - чи то наше зростання виражено у дев’яти віршах, чи то протягом цілого життя?
У нас з Колін є одна чудова онука, Енна Джозефін, яка народилася без лівої руки. Днями я чув, як Енна Джо, якій вже майже п’ять років, розмовляла зі своїм трирічним двоюрідним братом Талмеджем. Намагаючись підбадьорити її, Талмедж під час гри сказав: «Енна Джо, коли ти виростеш, у тебе буде ще п’ять пальців». Енна Джо сказала: «Ні, Талмедж, коли я виросту, у мене не буде цих п’ятьох пальців, але коли я буду на Небі, у мене буде рука».
Якщо Енна Джо, на яку чекають нелегкі дні, збереже це ставлення до своєї долі, вона й надалі буде великим благословенням для багатьох людей!
Наскільки ж ми благословенні, що слова Алми було збережено для всіх нас. Застосовуймо слова Алми до себе (див. 1 Нефій 19:23). Я молюся про це в ім’я Того, у Кого пораховані всі горобці й всі пальці; Того, Хто в той же час є Господом Всесвіту, самого Ісуса Христа, амінь!
Previous
