Заклик перемінитися Старійшина Даллін Х. Оукс З Кворуму Дванадцятьох Апостолів «На противагу мирським організаціям, які навчають нас щоб ми дещо пізнали, євангелія Ісуса Христа закликає нас перемінитися». Апостол Павло навчав, що Господні вчення та вчителі були надані нам, щоб ми могли досягти «зросту Христової повноти» (Ефесянам 4:13). Цей процес потребує набагато більшого ніж здобуття знань. Для нас навіть недостатньо бути впевненими в істинності євангелії, ми повинні діяти й думати, як навернені з його допомогою люди. На противагу мирським організаціям, які навчають нас щоб ми дещо пізнали, євангелія Ісуса Христа закликає нас перемінитися. У багатьох Біблейських і сучасних писаннях говориться про останній суд, де всі люди отримають винагороду відповідно до своїх діянь, справ, чи прагнень їхніх сердець. Але інші писання говорять про це докладніше, посилаючись на те, що нас буде суджено за той стан, якого ми досягли. Пророк Нефій описує останній суд, виходячи з того, якими ми стали: «і якщо їхні справи були бруднотою, то й вони напевно брудні; а якщо вони брудні, то напевно вони не зможуть жити в царстві Божому»(1 Нефій 15:33; курсив додано). Мороній визнає: «той, хто брудний, буде все ще брудним; а той, хто праведний, буде все ще праведним» (Мормон 9:14; курсив додано; див також Одкровення 22:11-12; 2 Нефій 9:16; УЗ 88:35). Теж саме було б вірним щодо «себелюбних» чи «неслухняних» або тих, хто має будь-яку іншу особисту рису, несумісну з вимогами Бога. Щодо «стану» злочестивих на останньому суді, Алма пояснює, що коли наші слова, наші діяння й наші думки викриватимуть нас, «нас не буде визнано незаплямованими. . . і в цьому жахливому стані ми не насмілимося глянути на нашого Бога» (Алма 12:14). З таких учень ми робимо висновок, що останній суд--це не тільки визначення кількості всіх добрих і злих діянь, які ми зробили. Це визнання остаточного наслідку наших справ і думок, тобто того, як ми перемінилися. Для будь-якої людини недостатньо лише виконувати те, що треба. Заповіді, обряди й завіти євангелії--це не перелік внесків, які потрібно зробити на якийсь «небесний рахунок». Євангелія Ісуса Христа--це план, який показує нам, як стати такими, якими Небесний Батько бажає, щоб ми стали. Притча демонструє це розуміння. Багатий батько знав: якщо він має віддати свої гроші дитині, яка ще не досягла необхідного рівня мудрості та якостей, то спадщину можливо буде втрачено. Батько сказав дитині: «Все що я маю, я бажаю віддати тобі--не тільки моє майно, але також і моє становище й репутацію, якими я користуюся серед людей. Те, що я маю, я можу з легкістю віддати тобі, але те, ким я є ти повинен стати сам. Ти отримаєш право на спадщину навчившись тому, чому я навчився й проживши так, як я прожив. Я дам тобі закони й принципи, виконуючи які, я здобув мудрість і становище. Наслідуй мій приклад, хазяйнуй, як я хазяйнував, і ти станеш таким, як я і все, що належить мені, стане твоїм». Ця притча подібна до небесної моделі. Євангелія Ісуса Христа обіцяє чудову спадщину вічного життя, повноту Батька, й відкриває закони та принципи, за якими цього можна досягти. Ми отримуємо право на вічне життя через процес навернення. Так як ужите тут слово має багато значень, воно означає не лише переконання, але й глибоку зміну характеру. Ісус користувався цим значенням, коли Він навчав Свого головного апостола відмінностям між свідченням і наверненням. Ісус звернувся до Своїх учнів: «За кого народ уважає Мене, Сина Людського?» (Матвій 16:13). Потім Він запитав: «А ви за кого Мене маєте?» «А Симон Петро відповів і сказав: «Ти--Христос, Син Бога Живого!» А Ісус відповів і до нього промовив : «Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець» (Матвій 16:15-17). У Петра було свідчення. Він знав, що Ісус був Христос, обіцяний Месія, й він проголошував це. Свідчити--означає знати й проголошувати. Пізніше, Ісус навчав тих же чоловіків щодо навернення, яке набагато більше ніж свідчення. Коли учні запитали, хто ж найбільший у Царстві Небеснім, «Він же дитину покликав, і поставив її серед них, та й сказав: «Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, --не ввійдете в Царство Небесне! Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім» (Матвій 18:2-4; курсив додано). Пізніше Спаситель підтвердив важливість навернення, навіть для тих, хто має свідчення істини. У величному наказі, який було дано на Останній вечері, Він сказав Симону Петру: «Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!» (Лука 22:32) З метою зробити сильнішими своїх братів--наситити й повести отару Господню, цей чоловік, який йшов за Ісусом три роки, якому була надана влада Святого апостольства, який був доблесним учителем і свідком Християнської євангелії та чиє свідчення спричинило, щоб Вчитель назвав його блаженним--він все ще мав бути «наверненим». Заклик Ісуса показує, що навернення, якого Він вимагав для тих, хто увійде в Царство Небесне (див. Матвій 18:3) було значно більшим, ніж бути наверненим лише для того, щоб свідчити про істинність євангелії. Свідчити--означає знати й проголошувати. Євангелія закликає нас бути «наверненими», що вимагає від нас діяти та перемінитися. Якщо хто-небудь з нас покладається лише на знання та свідчення про євангелію, ми знаходимося в тому ж становищі, що й блаженні, але ще недосконалі апостоли, яких Ісус закликав «навертатися». Кожний з нас знає кого-небудь, хто має сильне свідчення, але спираючись на це, не діє таким чином, щоб бути наверненим. Наприклад, місіонери, які повертаються з місії, чи ви все ще шукаєте можливості бути наверненими, або ж більш зацікавлені шляхами цього світу? Необхідне навернення під впливом євангелії починається з підготовчого досвіду, який у Писаннях називається «народитися знову» (наприклад, Мосія 27:25; Алма 5:49; Іоанн 3:7; 1 Петро 1:23). У водах хрищення й через отримання дару Святого Духа, ми стаємо духовними «синами й дочками» Ісуса Христа, «новими створіннями», які можуть «успадкувати царство Бога» (Мосія 27:25-26). Навчаючи нефійців, Спаситель звертався до них, щоб вони стали такими, якими вони мали стати: покаятися, христитися й освятитися, прийнявши Святого Духа, «щоб ви могли стояти незаплямованими переді мною в останній день» (3 Нефій 27:20). Він закінчив: «Отже, якими людьми повинні ви бути? Істинно я кажу вам, такими самими, як я є» (3 Нефій 27:27). Євангелія Ісуса Христа--це план, через який ми можемо стати тими дітьми Бога, якими передбачається, що ми станемо. Цей незаплямований та довершений стан буде результатом сталої послідовності завітів, обрядів і вчинків, накопичення правильних рішень, та постійного покаяння. «Це життя є часом для людей підготуватися до зустрічі з Богом» (Алма 34:32). Зараз настав час для кожного з нас працювати для особистого навернення, щоб стати такими, якими наш Небесний Батько бажає, щоб ми були. Коли ми це робимо, то повинні пам’ятати, що наші сімейні стосунки--навіть більші за наші покликання в Церкві--є тим оточенням, в якому може виявлятися найважливіша частина цього розвитку. Навернення, якого ми маємо досягти, вимагає від нас бути добрими чоловіками й батьками або добрими дружинами й матерями. Недостатньо мати успіх як провідник Церкви. Піднесення--це досвід вічної сім’ї та досвід нашої сім’ї у смертному житті, що найкращим чином задовольняє вимоги нашої підготовки до піднесення. Апостол Іоанн говорив про те, якими нас закликають стати, коли казав: «Улюблені,--ми тепер Божі Діти, але ще не виявилося, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будемо подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є» (1 Іоанна 3:2; див. також Мороній 7:48). Я сподіваюсь, що важливість навернення й переміни спонукає місцевих провідників послабити їх зосередженість на статистичних оцінках діяльності, але більше зосередитись на тому, що являють собою наші брати й сестри та ким вони намагаються стати. Часто необхідне нам навернення легше за все досягається через страждання й лихо, ніж через втіху та спокій, як старійшина Хейлз так прекрасно навчав нас цього ранку. Батько Легій обіцяв своєму синові Якову, що Господь «освятить [його] скорботи на [його] користь» (2 Нефій 2:2). Пророку Джозефу було обіцяно, що його лихо й страждання будуть лише короткочасними; і тоді, якщо він перетерпить все це, Бог піднесе його до висот (див. УЗ 121:7-8). Більшість з нас пізнають чимало того, що у Писаннях називається «горном недолі» (Ісая 48:10; 1 Нефій 20:10). Декого поглинуло служіння членові сім’ї з вадами. Інші страждають від смерті коханої людини або від втрати чи затримки праведної мети, як одруження або народження дитини. А деякі борються з особистими труднощами або почуттям неприйняття, неспроможності чи депресії. Через справедливість і милість люблячого Небесного Батька, очищення й освячення, можливо через такий досвід, можуть допомогти нам досягти того, ким Господь бажає, щоб ми стали. Нас закликають пройти через процес навернення до стану й становища, які називаються вічним життям. Це досягається не лише тим, що ми чинимо правильно, але тим, що робимо це на належній підставі--з чистої любові Христа. Апостол Павло пояснив це у своїх відомих ученнях про важливість любові (див. 1 Коринтянам 13). Причина, з якої милосердя ніколи не зазнає невдачі та причина, з якої милосердя більше навіть від найзначніших добрих справ, як він цитував, в тому, що милосердя, «чиста любов Христа» (Мороній 7:47), це не дія, а стан або суть існування. Милосердя досягається через низку справ, які приводять до навернення. Милосердя--це те, що людина здобуває. Як казав Мороній: «якщо люди не матимуть милосердя, вони не зможуть успадкувати» місце, яке приготовлено для них в оселях Батька (Етер 12:34; курсив додано). Все це допомагає нам зрозуміти важливе значення притчі про робітників у винограднику, яку дав Спаситель, щоб пояснити, до чого подібне Царство Небесне. Як ви пам’ятаєте, господар виноградника наймав робітників в різний час протягом дня. Декого він послав до виноградника рано вранці, других десь о третій годині, а інших--о шостій та о дев’ятій годині. Нарешті, об одинадцятій годині він послав останніх до виноградника, обіцяючи, що їм він також заплатить «що належить» (Матвій 20:7). Наприкінці дня господар виноградника дав однакову платню кожному робітнику, навіть тим, які прийшли об одинадцятій годині. Коли ті, хто працював цілий день, побачили таке, вони «почали нарікати на господаря» (Матвій 20:11). Господар же не відступив, але просто вказав їм, що він не скривдив жодного, бо заплатив кожному узгоджену платню. Подібно до інших притч, ця притча може навчити декільком різним та важливим принципам. Для цілей сьогодення цей урок полягає в тому, що винагорода від Господаря на останньому суді не буде залежати від того, скільки часу ми пропрацювали у винограднику. Ми не отримаємо свою небесну винагороду тільки за витрачений час. Суттєвим є те, що наша праця на будь-якій роботі для Господа спричинила переміну в нас. У деяких з нас це потребує більше часу, ніж в інших. Важливим наприкінці є те, ким ми стали завдяки нашій роботі. Багато з тих, хто прийшов об одинадцятій годині були вдосконалені та підготовлені Господом у інший спосіб, ніж формальна праця у винограднику. Ці робітники подібні до приготовленої сухої суміші, до якої необхідно лише «додати води»--вдосконалюючий обряд хрищення та дар Святого Духа. З таким додатком--навіть об одинадцятій годині ці робітники знаходяться у тому ж стані розвитку й підготовлені отримати таку ж винагороду, як і ті, що пропрацювали цілий день у винограднику. Ця притча навчає, що нам ніколи не слід відмовлятися від надії й стосунків любові з членами сім’ї та друзями, прекрасні якості котрих (див. Мороній 7:5-14) є доказом їхнього прогресу в напрямку переміни, якої бажав би від них люблячий Батько. Таким же чином, влада спокути й принципи покаяння показують, що ми ніколи не повинні відрікатися від тих, кого ми любимо, які, зараз здається, роблять багато помилок. Замість того, щоб судити інших, нам слід потурбуватися про себе. Ми не повинні втрачати надію. Ми не повинні зупинятися в своїх прагненнях. Ми--діти Бога й для нас можливо стати тими, якими Небесний Батько хотів би, щоб ми стали. Як же ми можемо оцінити свій прогрес? Писання пропонують різні засоби. Я нагадаю лише два. Після прекрасної проповіді царя Веніямина, багато з тих, хто слухав його, почали кричати, що Дух Господа «звершив сильну зміну в нас, або в наших серцях, що ми вже не маємо бажання чинити зло, але постійно чинити добро» (Мосія 5:2). Якщо ми втрачаємо бажання робити зло, ми просуваємося в напрямку небесної мети. Апостол Павло сказав, що люди, які отримали Дух Господа, «[мають] розум Христів!» (1 Коринтянам 2:16). Я розумію це так, що люди, які просуваються в напрямку необхідного навернення, починають бачити речі такими, якими їх бачить Небесний Батько та Його Син, Ісус Христос. Вони чують Його голос замість голосу світу, та вони роблять все, наслідуючи Його, замість наслідування шляхів цього світу. Я свідчу про Ісуса Христа, нашого Спасителя й Викупителя, чиєю є ця Церква. Я свідчу з вдячністю щодо плану Батька, за яким через воскресіння й викуплення нашого Спасителя, ми маємо впевненість у безсмерті й можливості стати такими, якими необхідно бути для отримання вічного життя. В ім’я Ісуса Христа, амінь.