Старійшина Роберт Д. Хейлз
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
«Наше хрищення і конфірмація є воротами в Його царство. Коли ми входимо, то обіцяємо бути від Його царства--навічно!»
Яка це радість, одужавши після трьох серйозних операцій, які перешкоджали мені виступати на минулих двох Генеральних конференціях, мати змогу стояти сьогодні в цьому прекрасному Конференц-центрі, навчаючи і ділячись свідченням з тими, хто бажає почути слово Господа.
Два останні роки були для мене випробуванням моєї віри в Господа і очікуванням земних уроків, яких я мав навчитися, долаючи періоди фізичного болю, моральних страждань і роздумувань. Я пізнав те, що постійний, сильний біль має велику очищувальну здатність, яка упокорює нас і спрямовує ближче до Божого Духа. Якщо ми чуємо і слухаємось, Його Дух вестиме нас, і ми чинитимемо Його волю в наших щоденних справах.
Були часи, коли у своїх молитвах я ставив кілька прямих запитань, таких як: «Яких уроків Ти хочеш мене навчити через ці випробування?»
Коли в такий критичний період мого життя я вивчав Писання, завіса ставала тонкою, і відповіді були дані мені так, як вони записані з досвідів життя інших, які пройшли крізь набагато суворіші випробування. «Мій сину, мир душі твоїй; твоя скрута і твої страждання будуть лише на короткий час;
І тоді, якщо ти витерпиш це добре, Бог піднесе тебе на висоту» (див. УЗ 121:7-8).
Темні хвилини відчаю швидко розсіювалися світлом євангелії в той час, як Дух приносив мир і втіху разом з впевненістю, що все буде гаразд.
Кілька разів я говорив Господу, що справді навчився таким урокам, і що мені вже немає необхідності терпіти ще більше страждання. Такі благання здавалися марними, оскільки мені було дано чітко зрозуміти, що цей процес очищення і випробування мав продовжуватися до визначеного Господом часу та в Його власний спосіб. Одна справа--навчати: «Нехай станеться воля Твоя!» (Матвій 26:42). І зовсім інша--жити за цим. Також я навчився тому, що не буду залишений наодинці, щоб зустріти дані випробування і скорботи, а мене будуть відвідувати ангели-хранителі. Для мене ці ангели були у вигляді лікарів, нянечок і, більш за все, моєї ніжної супутниці Марії. Час від часу, коли того бажав Господь, мене було втішено відвідуванням небесних духів, які приносили втіху і вічну впевненість в час моєї потреби.
І хоча моє власне страждання не можна порівняти з агонією Спасителя в Гефсиманії, я здобув краще розуміння Його Спокути і Його страждань. У час Своєї агонії Він попросив Батька: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене . . . Та проте,--не як Я хочу, а як Ти . . .» (Матвій 26:39). Небесний Батько послав ангела, щоб підтримати і втішити Його в час потреби (див. Лука 22:43).
Ісус обрав не залишати цей світ, доки не витерпить до кінця і не закінчить місію для людства, заради здійснення якої Його було послано. На Голгофському хресті Ісус віддав Свій дух Батькові разом з простими словами: «Звершилось!» (Іоанн 19:30). Витерпівши до кінця, Він був звільнений від смертного життя.
Ми теж повинні витерпіти до кінця. Книга Мормона навчає: «Якщо людина не витерпить до кінця, наслідуючи приклад Сина Бога живого, то вона не може бути спасенною» (2 Нефій 31:16).
Те, що я пережив за останні два роки, зробило мене сильнішим у дусі й дало мужність більш сміливо свідчити світові про глибинні почуття мого серця. Сьогодні я стою перед вами з рішучістю навчати євангельським принципам, як це робили пророки давнини--без людського страху, говорячи ясно і простою мовою, і навчаючи звичайним євангельським істинам.
Маючи такий дух, я бажаю говорити про обряд хрищення і отримання дару Святого Духа, який відокремлює нас від цього світу і веде до царства Божого.
Є така відома фраза: Бути у світі, але не від світу (див. Іоанн 17:11, 14-17). Наше земне існування необхідне для виконання плану спасіння. Отже, ми повинні, живучи в цьому світі, протистояти мирському впливу, який завжди стоїть перед нами.
Ісус навчав: «Моє Царство не із світу цього» (Іоанн 18:36). Ці слова змусили мене глибше задуматися про Його царство. Я прийшов до висновку, що коли ми охрищені через занурення у воду людиною, яка має належну владу священства, і вибираємо слідувати нашому Спасителю, тоді ми в Його царстві і від Його царства.
Бути від царства Божого означає, що ми зважаємо на вказівку Спасителя: «Слідуй ти за мною» (2 Нефій 31:10). Нефій навчав, що ми слідуємо Ісусу, коли дотримуємось заповідей Небесного Батька: «Отже, мої улюблені браття, чи можемо ми слідувати за Ісусом, якщо не будемо виконувати заповіді Батька?» (2 Нефій 31:10).
При хрищенні ми складаємо завіт з нашим Небесним Батьком, що ми бажаємо прийти до Його царства і дотримуватися Його заповідей з того часу й надалі, незважаючи на те, що ми все ще живемо у світі. Книга Мормона нагадує нам, що наше хрищення є завітом «бути свідками Бога [і Його царства] в усі часи і в усьому, і в усіх місцях, де ви можете бути, аж до самої смерті, щоб ви могли бути спокутуваними Богом і причислені до тих, хто в першому воскресінні, щоб ви могли мати вічне життя» (Мосія 18:9; курсив додано).
Коли ми усвідомимо наш завіт хрищення і дар Святого Духа, то це змінить наше життя і закладе основу цілковитої відданості Божому царству. Коли на нашому шляху з’являться випробування, то, якщо ми прислухатимемось, Святий Дух нагадає нам, що ми пообіцяли пам’ятати Спасителя і дотримуватися заповідей Бога.
Президент Бригам Янг сказав: «Усі святі останніх днів, приєднуючись до Церкви, вступають у новий і споконвічний завіт. Вони обіцяють покинути всіляку підтримку, заохочування і піклування про царство диявола і царства цього світу. Вони вступають у новий і споконвічний завіт підтримувати царство Бога і ніяке інше. Вони дають найурочистішу обітницю перед небом і землею . . . , що будуть підтримувати істину і праведність замість злочестивості і фальші, й будуватимуть царство Бога, а не царства цього світу» (Teachings of Presidents of the Church: Brigham Young [1997], cc. 62-63).
Вхід до Божого царства настільки важливий, що Ісус охристився, щоб показати нам «тісноту путі і вузькість воріт, якими [ми] маємо увійти» (2 Нефій 31:9). «Незважаючи на те, що він був святий, він показав дітям людським, що в плоті він смирився перед Батьком, і свідчить Батькові, що він буде послушним йому у виконанні його заповідей» (2 Нефій 31:7).
Народжений від смертної матері, Ісус був охрищений, щоб виконати заповідь Свого Небесного Батька про те, що всі сини й дочки Бога повинні охриститися. Він дав приклад усім нам, як треба смиритися перед нашим Небесним Батьком. Всі ми запрошуємося увійти до вод хрищення. Він охристився, щоб засвідчити Його Батькові, що буде слухняним у виконанні Його заповідей. Він охристився, щоб показати нам, що ми повинні отримати дар Святого Духа (див. 2 Нефій 31:4-9).
Коли ми слідуємо прикладу Ісуса, ми також показуємо, що каємось і будемо слухняні в дотриманні заповідей нашого Небесного Батька. Ми смиряємо себе через «розбите серце і упокорений дух», усвідомлюючи наші гріхи, і шукаємо прощення наших провин (див. 3 Нефій 9:20). Ми обіцяємо взяти на себе ім’я Ісуса Христа і завжди пам’ятати Його.
«Бо ворота, якими ви маєте увійти є покаяння і хрищення водою; а тоді приходить прощення ваших гріхів вогнем і Святим Духом.
І тоді ви на цій тісній і вузькій путі, яка веде до вічного життя» (2 Нефій 31:17-18). Це є обіцяння, дане нам, коли ми прийшли до царства через хрищення і через покладання рук на наші голови для отримання дару Святого Духа і через конфірмацію нас в члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. А це означає, що ми стали «співгорожанами святим» і «домашніми для Бога» (див. Ефесянам 2:19) і повинні ходити в обновленні життя (див. Римлянам 6:4).
Ми не можемо легковажно ставитись до закону, даного нам: навчати наших дітей вченню про покаяння; віру в Христа, Сина живого Бога; про хрищення і дар Святого Духа через покладання рук у віці восьми років, що є віком підзвітності, призначеним Богом. Нам слід краще навчати своїх дітей і онуків розумінню того, що означає увійти до Божого царства, оскільки на нас лежатиме відповідальність за це. Багато членів Церкви не до кінця розуміють, що трапилося, коли вони увійшли у води хрищення. Для нас дуже важливо розуміти дивовижний дар відпущення гріхів, але це ще далеко не все. Чи усвідомлюєте ви і чи усвідомлюють ваші діти, що, коли вони христяться, вони змінюються навіки? Часто дорослі, навернені до Церкви, мають краще розуміння цієї зміни через те, що вони відчувають цю протилежність, коли виходять із світу і потрапляють до Божого царства.
Під час хрищення ми беремо на себе священне ім’я Ісуса Христа. Взяття на себе Його імені є однією з найважливіших подій, які відбуваються в нашому житті. Все ж іноді ми проходимо через цей досвід, не маючи повного розуміння.
Скільки наших дітей та скільки нас самих справді розуміє, що коли ми христилися, то взяли на себе не лише ім’я Христа, а також і закон слухняності?
Щонеділі на причасних зборах, коли поновлюємо завіт хрищення, ми обіцяємо пам’ятати спокутуючу жертву нашого Спасителя. Ми обіцяємо робити так, як робив Спаситель--бути слухняними Батькові й завжди дотримуватися Його заповідей. Ми робимо це для того, щоб його Дух міг завжди бути з нами.
Дар Святого Духа, який ми отримуємо під час конфірмації, дає нам спроможність проникливо відрізняти безкорисливість Божого царства від егоїзму світу. Святий Дух дає нам силу й мужність у нашому житті йти шляхами Божого царства, і він є джерелом нашого свідчення про Батька і Сина. Якщо ми послушні волі нашого Небесного Батька, цей безцінний дар Святого Духа постійно перебуватиме з нами.
Ми потребуємо Святого Духа як нашого постійного супутника, щоб допомогти нам здійснювати кращій вибір у тих рішеннях, які щоденно повстають перед нами. Наші молоді чоловіки і жінки знаходяться під постійною атакою потворних речей світу. Напарництво Святого Духа надасть їм сили протистояти злу і, коли необхідно, покаятись і повернутися на тісну й вузьку дорогу. Жоден з нас не застрахований від спокус супротивника. Всім нам потрібна впевненість, доступна через Святого Духа. Матері й батьки повинні з молитвою запрошувати Святого Духа перебувати в їхніх освячених домівках. Наявність дару Святого Духа допомагає членам сім’ї здійснювати правильний вибір--вибір, який допоможе їм і їхнім сім’ям повернутися до свого Небесного Батька і Його Сина Ісуса Христа, щоб жити з Ними вічно.
Писання підтверджують те, що істинно навернені роблять більше, ніж просто відмовляються від принад світу. Вони люблять Бога і свого ближнього. Їхній розум і серця зосереджені на спокутуючій жертві Спасителя. З моменту свого навернення Енош, Алма-молодший, Павло та інші всім серцем поринули у справу навернення до Бога себе і своїх ближніх. Мирська влада і майно втратили свою колишню важливість. Сини Мосії відмовилися від земного царства й заради інших поставили під загрозу свої життя. Ці вірні сини керувалися надією, що вони, можливо, зможуть врятувати хоча б одну душу, здобуваючи таким чином місце для себе і своїх братів у Божому вічному царстві.
Вибираючи бути в Його царстві, ми відокремлюємо--але не ізолюємо--себе від світу. Наш одяг буде скромним, наші думки непорочними, наша мова чистою. Фільми і телепрограми, які ми дивимося, музика, яку слухаємо, книги, журнали і газети, які читаємо, будуть підносити нас. Ми обиратимемо друзів, які будуть підтримувати наші вічні цілі, і ми будемо ставитися до інших з добротою. Ми остерігатимемося зла аморальності, азартних ігор, тютюну, спиртного та заборонених наркотиків. Наші недільні заходи будуть втілювати заповідь Бога пам’ятати день Суботній і зберігати його святим. Ми будемо наслідувати приклад Ісуса Христа в ставленні до інших. Ми житимемо так, щоб бути гідними ввійти в дім Господа.
Ми будемо «зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті» (1 Тимофію 4:12).
Ми отримаємо «сильну зміну . . . в наших серцях, що ми вже не ма[тимемо] бажання чинити зло, але постійно чинити добро». Ми будемо дотримуватися «завіту з нашим Богом, щоб виконувати його волю, і бути послушними його заповідям у всьому . . . у всі наші дні, що залишилися» (Мосія 5:2, 5).
Ми покажемо, що «жадаємо . . . називатися його народом, і бажаємо нести тягарі один одного, так, щоб вони були легшими;
Так, і бажає[мо] сумувати з тими, хто сумує; так, і співчувати тим, хто потребує співчуття» (Мосія 18:8-9).
Я закликаю всіх батьків підготувати ваших дітей, а місіонерів--ваших навернених до священного обряду хрищення. Навчайте значимості цього обряду, щоб їхнє хрищення залишило вплив у духовній пам’яті на решту життя. Закликайте їх щотижня приходити на причасні збори, щоб через обряд причастя вони могли поновити складені завіти хрищення. Будьте гарним прикладом, щоб вони могли вас наслідувати. Навчайте їх тому, що завдяки хрищенню і дару Святого Духа їхній погляд на речі світу має змінитися. Сильна зміна повинна відбутися в їхніх серцях і розумі, щоб вони змогли відвернутися від спокус світу та з того часу й надалі «всім своїм серцем, могутністю, розумом і силою» (див.УЗ 4:2) належати до громадян царства Божого.
Я відчуваю глибоку вдячність за моє хрищення і конфірмацію в члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Я вдячний за ті духовні сили й спрямування, які я отримував через дар Святого Духа протягом життя. Я вдячний за порядних батьків і вчителів, які заклали в мені розуміння значимості хрищення так, що пам’ять і почуття, пов’язані з цією подією, мали тривалий вплив протягом мого життя.
Я свідчу про божественність євангелії, відновленої в ці останні дні. Я свідчу про Спокуту Ісуса Христа, дієвість і силу священства та його євангельських обрядів. Я молюся, щоб усі ми як члени Церкви усвідомлювали, що наше хрищення і конфірмація є воротами в Його царство. Коли ми входимо, то обіцяємо бути від Його царства--навічно! В ім’я Ісуса Христа, амінь.
Previous
