Заклик до служіння Президент Томас С. Монсон Перший радник в Першому Президентстві «Я вшановую священство Всемогутнього Бога. Я є свідком його сили. Я бачив його міць. Я дивувався тому, які надзвичайні речі воно робило». Який це для мене привілей, стояти перед вами сьогодні в цьому прекрасному Конференц-центрі та зібраннями по всій землі! Яка велична єдність священства! Темою мого виступу будуть слова, сказані через пророка Джозефа Сміта, записані в 107-му розділі книги Учення і Завіти. Вони стосуються усіх нас--як носіїв Ааронового священства, так і Мелхиседекового: «Отже, нехай кожна людина вивчить свій обов’язок і діє у чині, на який її призначено, з усією старанністю»1. Президент Уілфорд Вудраф проголосив: «Усі організації священства мають владу. Диякон має силу завдяки священству, яке носить. Так само і вчитель. Вони можуть ходити перед Господом в молитві та знати, що ці молитви будуть почуті й на них прийде відповідь,--так само, як це роблять пророки, провидці й одкровителі . . . Саме через священство люди отримують обряди, отримують прощення гріхів і викуплення. Задля цього його й було відкрито і запечатано на наших головах»2. Носіям Ааронового священства необхідно надати можливості, щоб вони звеличували свої покликання в цьому священстві. Коли мене, наприклад, було висвячено дияконом, наш єпископат наголошував на тому, що розносити причастя було суто нашим священним обов’язком. Особлива увага зверталася на доречний одяг, гідну поведінку та важливість «внутрішньої та зовнішньої» чистоти. Коли нас навчали розносити причастя, то казали, що ми допомагаємо кожному членові Церкви поновити завіт хрищення з його обов’язками та благословеннями. Нам також казали, як ми повинні підносити дароносицю особливому братові--паралізованому Луї, щоб він також міг прийняти ці святі символи. Я добре пам’ятаю, як мені вперше випало розносити причастя по ряду, де сидів Луї. Наближаючись до цього прекрасного брата, я хвилювався, але потім побачив його усмішку та палке виявлення вдячності, що вказало на його бажання причаститися. Тримаючи дароносицю в лівій руці, я взяв шматочок хліба і поклав до його відкритого рота. Пізніше таким самим чином я причастив його водою. Я відчував, що стояв на святій землі. І так воно і було. Привілей причащати Луї зробив кожного з нас кращим дияконом. Вірні провідники молодих людей, ви стоїте на розпутті життів юнаків, яких навчаєте. На стіні Меморіальної церкви Стенфордського університету вигравіювано таку істину: «Ми повинні навчати молодь того, що все, що не є вічним--надто коротке, і все, що не безмежне--надто мале»3. Президент Гордон Б. Хінклі звернув особливу увагу на наші обов’язки, коли сказав: «В цій роботі повинна мати місце відданість. Має бути присвячення. Ми беремо участь у вічній боротьбі, яка стосується самої душі синів й дочок Бога. Ми не програємо. Ми перемагаємо. Ми й надалі перемагатимемо, якщо будемо вірними й чесними . . . Не існує нічого такого, чого б попросив Господь, що ми, маючи віру, не змогли б виконати»4. Брати, чи кожного висвяченого вчителя призначили домашнім вчителем? Яка це чудова нагода, щоб готуватися до місії! Який це привілей навчатися дисципліні обов’язку! Хлопець автоматично покине перейматися собою, якщо його призначено «пильнувати» за іншими. А як щодо священиків? Ці юнаки мають можливість благословляти причастя, продовжувати виконувати обов’язки домашніх вчителів та брати участь у священному обряді хрищення. Ми можемо зміцнювати один одного; ми можемо помічати тих, кого досі не було помічено. Коли наші очі бачать, вуха чують, а серця знають і відчувають, ми можемо простягнути руку допомоги і врятувати тих, за кого несемо відповідальність. Є у Приповістях порада, яка мені дуже подобається: «Стежку ніг своїх вирівняй»5. Я вшановую священство Всемогутнього Бога. Я є свідком його сили. Я бачив його міць. Я дивувався тому, які надзвичайні речі воно робило. П’ятдесят років тому я знав одного юнака, священика, носія Ааронового священства. Перебуваючи єпископом, я був також президентом його кворуму. Роберт заїкався та бурмотів, не в змозі підкорити язик. Сором’язливий, жахаючись себе та інших--цей дефект був для нього руйнівним. Він ніколи не виконував завдання; він ніколи не дивився у вічі--завжди лише вниз. Одного дня, завдяки низці незвичайних обставин, він прийняв доручення виконати один з обов’язків священика--христити людину. У христильні Солт-Лейкської Скинії я сидів поруч з Робертом. Він був одягнений в чисто білий одяг і сидів готовий до виконання призначеного обряду. Я схилився до нього і запитав, як він почуває себе. Він потупився в підлогу і ледь розбірливо пробурмотів, що почуває себе жахливо. Ми обидва палко молилися, щоб йому підготуватися до виконання завдання. Раптом діловод оголосив: «А зараз Роберт Уільямс, священик, христитиме Ненсі Енн Макартур». Роберт підвівся, увійшов до купелі, взяв маленьку Ненсі за руку і допоміг їй увійти у воду, яка очищує людське життя й дає духовне переродження. Він промовив молитву: «Ненсі Енн Макартур, уповноважений Ісусом Христом, я хрищу тебе в ім’я Батька і Сина, і Святого Духа. Амінь». Він не запнувся ані жодного разу! Ані разу він не заїкнувся! То було сучасне диво. Потім Роберт так само христив ще двох чи трьох інших дітей. У перевдягальні, вітаючи Роберта, я очікував почути той самий безперервний струмок слів. Але я помилився. Він знов потупив погляд і, заїкаючись, подякував. Цього вечора я хочу свідчити кожному з вас, брати, що, коли Роберт діяв повноваженням Ааронового священства, то промовляв із силою, переконанням і допомогою небес. Ми повинні допомогти своїм юнакам з Ааронового священства брати участь в подіях, які зміцнюють віру. Вони намагаються отримати нагоду, яку мали ми, щоб відчути, як Дух Господа допомагає їм. Я згадую, як мене вперше запросили виступити в приході. Мені дали можливість самому обрати тему виступу. Мені завжди подобалися птахи, то ж я згадав про пам’ятник чайкам. Готуючись до виступу, я вирушив на Храмову площу і став роздивлятися пам’ятник. Спочатку мою увагу привернули монети у басейні, де стояв пам’ятник. Мені було цікаво, як же їх звідти дістануть і хто це зробить. У мене і гадки не було забрати їх. Потім я подивився на чайок на верхівці пам’ятника. Своїм дитячим розумом я спробував уявити, як то було--бути піонером і дивитися на те, як сарана пожирає першорічний врожай дорогоцінного зерна, а потім побачити чайок з їхніми великими крилами, які прилітали на поле й поїдали саранау. Мені дуже подобалася ця розповідь. Я сів і простим олівцем накидав виступ на дві з половиною хвилини. Я ніколи не забуду чайок. Я ніколи не забуду сарану. Я ніколи не забуду, як під час виступу тремтіли мої коліна. Я ніколи не забуду ту можливість висловити мої найпотаємніші почуття з трибуни. Я закликаю вас давати носіям Ааронового священства можливість розмірковувати, зважувати і служити. Президент Девід О. Маккей зазначав: «Нехай Бог допоможе усім нам бути відданими ідеалам священства--Ааронового і Мелхиседекового. Нехай він допоможе нам звеличувати наші покликання і надихати своїми вчинками чоловіків--не лише членів Церкви, а усіх людей--жити краще, допомагати їм за будь-яких умов бути кращими чоловіками, кращими сусідами, кращими провідниками»6. Світ, здається, полишив безпечну загороду волнорізів і вирушив з тихої затоки. Вседозволеність, аморальність, порнографія та влада чиновників змушують багатьох залишатися в морі гріха і розбиватися об рифи втрачених можливостей, благословень та нездійснених мрій. Хтось може запитати: «Чи існує шлях до небезпеки?» «Чи може хтось скерувати мене?» «Чи є вихід із загрози знищення?» Відповідь, брати, гучна: «Так!» Стежте за Господнім маяком. Не існує такого густого туману, такої темної ночі, такої сильної бурі, такого моряка, якого б, навіть за всіх цих умов, цей маяк не міг врятувати. Він сяє крізь життєві бурі. Маяк Господа подає сигнали, які легко розпізнати і не можна переплутати. Таких сигналів багато. Я назву лише три. Зверніть на них особливу увагу; від них залежатиме піднесення--моє і ваше. По-перше: молитва приносить спокій. По-друге: дивам передує віра. І, по-третє: чесність є найкращою політикою. По-перше, щодо молитви--молився Адам; молився Ісус; молився й Джозеф. Ми знаємо результати тих молитв. Той, Хто помічає, як падає горобець, звичайно ж чує благання нашого серця. Пам’ятайте обіцяння: «Якщо кому з вас не стачає мудрості, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє,--і буде вона йому дана»7. Далі, дивам передує віра. Так було завжди і так буде. Коли Ной отримав заповідь побудувати ковчег, дощ ще й не починався. Поруч не було жодного барана у гущавині, коли Авраам готувався до того, щоб принести в жертву свого сина Ісака. Ще не було видно двох небесних істот, коли Джозеф ставав навколішки. Спочатку є випробування віри, а вже потім відбуваються дива. Пам’ятайте, що віра та сумніви не можуть одночасно перебувати разом в одному розумі, бо одне розсіє інше. Відкиньте сумніви. Підживлюйте віру. І нарешті, чесність--найкраща політика. Я дуже яскраво усвідомив цю істину під час навчання, коли 55 років тому служив у військово-морських силах. Через три перших тижня ізольованого навчання прийшли добрі новини--нам давалася короткочасна відпустка з можливістю відвідати місто Сан-Дієго. Всім кортіло змінити обстановку. Коли ми займали місця в автобусах, щоб їхати до міста, старшина скомандував: «Так, усі, хто вміє плавати,--станьте тут. Ви поїдете до Сан-Дієго у відпустку. А хто не вміє плавати--станьте тут. Ви підете до басейну і вчитиметеся плавати. Лише тоді, коли вам це вдасться, вам дозволять піти у відпустку». Я плавав з самого дитинства, і, отже, готувався сісти в автобус, щоб їхати до міста; але тоді старшина звернувся до нашої групи: «Треба дещо зробити перед тим, як сідати в автобус. Йдіть за мною. Кроком-руш!» Він відвів нас прямо до басейну, змусив роздягнутися, стати на краю глибокої частини басейну. Потім він наказав: «Стрибніть і пропливіть усю довжину доріжки». В цій групі, серед тих, хто начебто міг плавати, нарахувалося біля десятка тих, хто вважав, що зможе обдурити кого завгодно. Насправді, вони не вміли плавати. Добровільно чи іншим способом вони опинилися у воді. Могло статися лихо. Старшина дав їм кілька разів зануритися повністю у воду, а потім простягнув бамбукову палицю, щоб витягнути їх. З кількома добірними словами він тоді сказав: «Це навчить вас бути чесними!» Який я був радий, що не брехав, кажучи, що вмію плавати, і спокійно доплив до іншого краю басейна. Такі уроки показують нам, що треба бути чесними--чесними у вірі, чесними в Господі, чесними в напарництві, чесними у всьому святому та близькому для нас. Я ніколи не забуду того уроку. Маяк Господа вказує нам шлях до безпеки та вічної радості, посилаючи свої незмінні сигнали: Молитва приносить спокій. Дивам передує віра. Чесність є найкращою політикою. Я свідчу вам сьогодні, що Ісус насправді є Христом, нашим улюбленим Викупителем і Спасителем. Нас веде пророк Всемогутнього Бога--так, Президент Гордон Б. Хінклі. Я знаю, що ви поділяєте це переконання. Я хочу завершити виступ, прочитавши простий, але глибокий за змістом лист, що відбиває нашу любов до пророка та його провідництва: «Дорогий президенте Монсон! П’ять років тому Президента Хінклі підтримали як пророка, провидця й одкровителя. То був надзвичайний випадок для мене, що стосувався вашого заклику до Церкви про підтримку. Того самого ранку мені було потрібно привезти сіно для худоби. Конференцію я слухав по радіо. Я забрав сіно, привіз його до комори і викидав в’язанки з кузова пікапа. Коли ви закликали братів священства, «де б ви не були», підготуватися підтримати пророка, я задумався, чи стосувалося це мене. Мене турбувало, чи не образиться Господь через те, що я був увесь спітнілий та ще вкритий пилюкою. Але я послухав вашого слова і спустився з машини. Я ніколи не забуду, як стояв у коморі, тримав шляпу в руках, як піт стікав по обличчю, як підняв праву руку на підтримку Президента Хінклі. Сльози змішалися з потом, поки я кілька хвилин сидів, розмірковуючи над таким святим дійством». Далі він продовжує: «В житті, коли відбуваються такі важливі події, ми часто намагаємося залишатись осторонь. Таке було й зі мною, але вже не того ранку, коли мене торкнулось те духовне, ніжне й пам’ятне почуття в коморі, де мене бачили лише корови й чалий кінь. Щиро ваш, Кларк Седерлоф». Президенте Хінклі, ми, брати священства Церкви, насправді любимо і підтримуємо вас. Я свідчу про це, в ім’я Ісуса Христа, амінь. ПОСИЛАННЯ 1. Див. Учення і Завіти 107:99. 2. Millenial Star, 22 Sept. 1890, 595-96; вживання прописних літер змінено. 3. See Conference Report, Oct. 1952, 17. 4. «The War We Are Winning,» Ensign, Nov. 1986, 44. 5. Приповісті 4:26. 6. In Conference Report, Oct. 1967, 97. 7. Якова 1:5.