Учнівство Старійшина Л. Том Перрі З Кворуму Дванадцятьох Апостолів «Ми повинні створити . . . тривалий і постійний процес, який наближає нас до Господа, нашого Спасителя, щоб нас було причислено до його учнів». Моя мати прекрасно вміла роздавати доручення. Коли я, мої брати і сестри зростали, то кожної суботи отримували від неї завдання з домогосподарювання. Цих настанов, які давалися нам, вона навчилася від своєї матері: «Прослідкуй за тим, щоб начисто прибрати в кутах і поза кроквами. Якщо ви щось і пропустите, то нехай це буде в центрі кімнати». Вона дуже добре слідкувала за тим, щоб ми прибрали в кутах, і їй було байдуже, що там залишилося посеред кімнати. Те, що впадає в око, ніколи не залишиться неприбраним. Протягом років порада моєї матері знаходила найрізноманітніше застосування в моєму житті. Особливо це стосується завдання щодо духовного прибирання. Видимі зовні боки нашого життя зазвичай не обходяться увагою, оскільки ми бажаємо справляти найкраще враження. Але саме в прихованих кутках нашого життя лежать речі, про які знаємо лише ми, і про які нам слід надзвичайно ретельно піклуватися, щоб тримати себе в чистоті. Одним з таких кутів у житті, до якого ми приділяєму особливу увагу, є сфера думок. Нам треба постійно слідкувати за тим, щоб у такі часи ледарства не дозволити думкам блукати забороненою територією. В приповістях ми читаємо: «Бо як у душі своїй він обраховує, такий є» (Приповісті 23:7). І як писав Юда: « . . . сновидам, що опоганюють тіло . . . » (Юда 1:8). Наші думки, неминуче, формують наше життя. У своїх книзі As а Man Thinketh Джеймс Аллен так висловився щодо цього: «Саме, як із сімені розростається рослина і не може існувати без нього, так і кожний вчинок людини розростається з прихованого насіння думок, і не міг би з’явитися без нього. Це в тій самій мірі стосується вчинків, які називають «спонтанними» та «ненавмисними», як і тих, що свідомо робляться . . . В арсеналі думок людина кує зброю, яка знищує її саму; вона також розробляє інструменти, якими будує для себе небесні оселі радості, сили та миру. Поміж цими двома крайнощами лежать усі категорії якостей, а людина--їхній коваль і господар. Людина--господар думок, ливарник характеру, творець і формувальник умов, оточення й долі» (As а Man Thinketh, [1983], 7-10). Далі пан Аллен додає: «Нехай людина радикально змінить свої думки, і вона буде вражена тією раптовою зміною в матеріальних умовах її життя, спричиненою цим. Люди вважають, що можуть тримати думки в таємниці, але це не так; думки швидко кристалізуються у звички, а звички визначають обставини» (As a Man Thinketh, 33-34). Справді, одним з кутів, який ми повинні намагатися тримати завжди чистим, є думки. В ідеалі було б добре зосередити їх на духовних речах. Можливо, іншим кутом, який збирає пил зневаги, можна назвати палку відданість сім’ї. Такими словами президент Кімбол висловив свою стурбованість: «Наш успіх, особистий і церковний, здебільшого визначатиметься тим, наскільки віддано ми зосереджуємося на житті за євангелією вдома. Лише тоді, коли ясно розуміємо обов’язки кожної особи та роль сімей і домівок, ми також правильно усвідомимо, що кворуми священства, допоміжні організації, і навіть приходи й коли існують перш за все для того, щоб допомагати членам Церкви жити за євангелією в сім’ї. Тоді ми зрозуміємо, що люди важливіші за програми, і що церковні програми завжди повинні підтримувати спрямованість сім’ї до євангелії, а не перешкоджати цьому . . . Усі повинні працювати разом, щоб зробити домівку місцем, де нам приємно бути; місцем, де слухають і навчаються; місцем, де кожен може отримати взаємну любов, підтримку, вдячність та заохочення. Я повторюю: наш успіх, особистий та церковний, здебільшого залежитиме від того, наскільки віддано ми зосереджуємося на житті за євангелією вдома» («Living the Gospel in the Home,» Ensign, May 1978, 101). Моя загальна порада--ми повинні створити систему, яка б заохочувала нас до духовного прибирання-- тривалого й постійного процесу, який наближає нас до Господа, нашого Спасителя, щоб нас було причислено до його учнів. Головною метою нашого випробування на землі є підготовка до зустрічі з Богом й успадкування благословень, обіцяних ним своїм гідним дітям. Під час свого земного служіння Спаситель встановив зразок і заохочував тих, хто слідував за ним, стати його учнями. Ось що було написано стосовно учнівства: «Учень Христа--це той, хто прагне стати таким, як Христос,--прагне думати, відчувати і чинити так, як Він. Бути справжнім учнем, виконати завдання з учнівства--один з найважчих процесів, відомий людям. Жодну іншу дисципліну не порівняти з цією ані за вимогами, ані нагородою. Учнівство вимагає повного перетворення особи зі стану тілесної людина на святого--того, хто любить Господа і служить йому з усім серцем, могуттю, розумом і силою» (Chauncey C. Riddle, «Becoming a Disciple», Ensign, Sept. 1974, 81). Спаситель навчав тих, хто бажав слідувати за ним, щодо самої суті учнівства, коли казав: «Коли хто хоче йти вслід за Мною,--хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною. І ось, взяти на себе хрест означає зректися всього нечестивого, усієї мирської хтивості й дотримуватися заповідей» (Матвій 16:24, див. ПДС). «Не порушуйте моїх заповідей, щоб зберегти вам життя; бо хто хоче спасти свою душу в цьому житті, той погубить її у світі прийдешньому. І хто втратить своє життя в цьому світі заради мене, той отримає його у світі прийдешньому. Отже, відриньте світ, і душі свої спасіть» (див. ПДС Матвій 16:27-29). Коли дух перемагає плоть, то плоть стає слугою замість того, щоб панувати. Коли вичищуємо кутки мирського мотлоху й готові слухатися Господа, тоді ми здатні отримати його слово і дотримуватися його заповідей. Коли людина приймає рішення по-справжньому присвятити себе наслідуванню Господа, в її житті настає драматична переміна. Я пригадую один з найяскравіших прикладів, що міститься в Писаннях,--навернення Алми молодшого і зміна, яка сталася навіть у його обличчі, коли він став учнем Господа. Пам’ятаєте, Алма і сини Мосії належали до неівруючих. І він був людиною красномовною і казав багато лестощів людям. Алма призвів багатьох людей до того, що вони чинили усілякі беззаконня. І для Церкви він став великою перепоною, викрадаючи серця людей, спричиняючи багато чвар серед них. Але завдяки смиренним благанням його батька, в той час, коли вони ходили й чинили зло, їм явився ангел. Алму це так вразило, що він впав на землю, а ангел наказав йому: «Алмо, підіймися і вийди вперед, бо для чого ти переслідуєш церкву Бога? Бо Господь сказав: це моя церква, і я встановлю її; і ніщо не повалить її, крім провини мого народу» (Мосія 27:13). Він настільки ослабнув, що не міг поворухнути руками, і його довелося нести. Він також онімів. Тоді Алму принесли і поклали перед батьком. Батько зрадів і скликав людей, щоб разом молитися за свого сина. «І сталося, що після того як вони постилися і молилися протягом двох днів і двох ночей, кінцівки Алми отримали свою силу, і він устав і почав говорити до них, просячи їх бути в повному спокої: Бо, сказав він, я покаявся у моїх гріхах, і був спокутуваний Господом; бачите, я народився від Духа» (Мосія 27:23-24). Далі він розповідає про жахливе страждання й муки, крізь які він пройшов, усвідомлюючи, що його відринуто з царства Бога. І тоді він згадав учення свого батька і заволав до Господа, благаючи пощади. І ось ми бачимо цю яскраву зміну в ньому, коли Алма став учнем нашого Викупителя. «І тоді сталося, що Алма почав з цього часу, і надалі вчити людей, і ті, хто був з Алмою тоді, коли ангел з’явився до них, мандруючи по всій землі, сповіщаючи всім людям те, що вони почули і побачили, і проповідуючи слово Бога, зазнаючи багато лиха» (Мосія 27:32). В піонерській історії моєї сім’ї міститься багато розповідей про благородні душі, які виявляли риси справжнього учнівства. Прадід дітей від моєї першої дружини був справжнім послідовником Ісуса Христа. Його родина була заможними власниками земель в Данії. Будучи улюбленим сином, він мав успадкувати землю свого батька. Він покохав вродливу молоду жінку, яка була з іншого соціального прошарку, ніж він. Сім’я заохочувала його не продовжувати ці стосунки. Але він не надто прислухався до їхніх порад, і під час одного з візитів до неї він дізнався, що вся її родина приєдналася до Церкви. Він і слухати не хотів про вчення, прийняті сім’єю, і поставив свою дівчину перед фактом: або він, або Церква. Із сміливістю вона заявила, що не відмовиться від своєї релігії. Почувши таку впевнену відповідь, він вирішив, що повинен дізнатися про такі важливі для неї учення. Невдовзі Дух торкнувся його серця, і він також навернувся до євангелії. Та, коли він сказав батькам, що збирається приєднатися до Церкви й одружитися на цій дівчині, вони розлютилися на сина і поставили перед вибором: або сім’я і багатство, або Церква. Він відмовився від радощів життя, знаних ним з дитинства, приєднався до Церкви й одружився на обраниці. Одразу після цього вони стали готуватися залишити Данію й вирушити в подорож до Сіону. Тепер, без підтримки сім’ї, йому доводилося важко працювати на будь-якій роботі, яку він знаходив, щоб заощадити гроші на подорож до Нового світу. Важко пропрацювавши рік, він зібрав достаньо грошей для дороги. Коли вони вже були готові до від’їзду, до них підійшов президент їхньої філії і сказав, що є сім’я, потреби якої набагато нагальніші, ніж їхні з дружиною. Його попросили віддати свої заощадження, щоб та нужденна сім’я могла вирушити до Сіону. Учнівство вимагає жертв. Усі свої заощадження вони віддали бідній сім’ї, і тоді почався новий рік важкої праці, щоб зібрати гроші на подорож до Сіону. Зрештою, вони дісталися туди, але лише після того, як їм довелося принести ще багато жертв, гідних істинного учнівства. Молодий багатий чоловік отримав найважче випробування учнівства, коли йому сказали: «Піди, продай добра свої та й убогим роздай, . . . Потому приходь та й іди вслід за Мною» (Лука 18:22). Для багатьох з нас таким самим важким випробуванням є позбутися поганих звичок та мирських думок, щоб ми не хиталися і не були поступливими у своїй відданості служінню Господу. Нехай наше життя--життя істинних послідовників Христа--буде відбиттям Його прикладу. Візьмемо ж на себе його ім’я і стоятимемо його свідками в усі часи, й усіх місцях (див. Мосія 18:9). Більш того, нехай благословить нас Бог, щоб нам палко бажати прибирати свій духовний дім, слідкувати за кожним його куточком, вимітати усе те, що плямуватиме нас як учнів Господа, щоб нам просуватися вперед у служінні Йому, хто є нашим Царем і Спасителем, про що я смиренно молюся, в ім’я нашого Господа, Ісуса Христа, амінь.